Рішення

від 14.02.2011 по справі 5020-3/206

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-3/206

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

14 лютого 2011 року справа № 5020-3/206

За позовом                    Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне

підприємство № 16” Севастопольської міської Ради,

                              ідентифікаційний код 20670607

(99055, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 149)

до                              Закритого акціонерного товариства

„Автотранспортне підприємство № 2628”

                              ідентифікаційний код 03328698

(99029, м. Севастополь, вул. Шабаліна, 19)

про визнання недійсним договору № 130/л від 30.12.2009 про надання послуг щодо вивезення побутового сміття,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (КП „РЕП № 16” СМР) –явку уповноваженого представника не забезпечив;

відповідач (ЗАТ „АТП № 2628”) –Габова Катерина Миколаївна –представник, довіреність № 377 від 24.12.2010.

Обставини справи:

13.12.2010 Комунальне підприємство „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 16” Севастопольської міської Ради (далі –позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Закритого акціонерного товариства „Автотранспортне підприємство № 2628” (далі –відповідач) про визнання недійсним договору № 130/л від 30.12.2009 про надання послуг щодо вивезення побутового сміття.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на недосягнення між сторонами у передбачених законом порядку та формі згоди щодо усіх його істотних умов, встановлених статтями 180 Господарського кодексу України, 26 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” та недотримання типової форми договору, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 1070 від 10.12.2008 „Про затвердження Правил надання послуг по вивозу побутових відходів”. Крім того позивач вважає, що деякі умови спірного договору обмежують права споживача, а тому відповідно до статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів” підлягають визнанню недійсними.

Позивач в судові засідання 01.02.2011, 14.02.2011 не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суду не сповістив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином –під підпис у судовому повідомленні /арк. с. 77/ та рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення /арк. с. 91/.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов /арк. с. 27/, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що, по-перше, відсутність в договорі істотних умов не є підставою для визнання його недійсним. По-друге, на думку відповідача, положення Закону України „Про захист прав споживачів”, на які посилається позивач, не застосовуються до юридичних осіб-споживачів. У додаткових поясненнях по суті спору відповідач також зазначив, що доводи, аналогічні тим, що наведені в позовній заяві, зазначались позивачем в апеляційній скарзі на рішення господарського суду м. Севастополя від 03.11.2010, яким за спірним договором з позивача на користь відповідача стягнуто заборгованість за надані послуги з вивезення побутового сміття /арк. с. 81/. За результатами розгляду апеляційної скарги рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

30.12.2009 між Закритим акціонерним товариством „Автотранспортне підприємство № 2628” (Підрядник) та Комунальним підприємством „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 16” Севастопольської міської ради (Замовник) укладений договір № 103/л на надання послуг з вивезення побутового сміття (далі –Договір) /арк. с. 9/.

Відповідно до пункту 1.1. Договору Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконувати роботи з вивезення побутового сміття згідно з обсягами, визначеними пунктом 1.4 цього договору, на підставі тарифів, встановлених наказом Закритого акціонерного товариства „Автотранспортне підприємство № 2628” № 20 від 01.08.2008 та рішенням Севастопольської міської Ради №  4888 від 22.07.2008, що діють до їх перезатвердження.

Вартість послуг за Договором складає: на рік –605 683,22 грн., на місяць –    50 473,60 грн., на день – 1 659,47 грн., виходячи з вартості 1 м3 твердих побутових відходів 19,56 грн. (пункт 1.4. Договору).

Пунктом 2.2.1. Договору на Замовника покладений обов'язок сплачувати вартість послуг з вивезення сміття згідно з пунктом 1.4 Договору.

За умовами пункту 3.1. Договору рахунок виставляється Підрядником у поточному місяці за поточний календарний місяць, а акт –за попередній календарний місяць, та надсилається Замовнику з 1 по 10 число поточного місяця або за письмовою заявою замовника із зазначенням уповноваженого для отримання рахунку та акта представника (яка має бути отримана підрядником не пізніше 1-го числа поточного місяця) видається на руки уповноваженому представнику до 10-го числа поточного місяця (а при неотриманні у зазначений строк, надсилається Замовнику поштою).

Відповідно до пункту 3.2. Договору рахунок та акт вважаються отриманими своєчасно, якщо Замовник не повідомив письмово Підрядника про його неотримання до    25-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що акт складається у двох оригінальних примірниках, один з яких належно оформлений Замовником (підпис уповноваженої особи, засвідчений печаткою підприємства) підлягає поверненню Підряднику до 25-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Строк дії договору визначений сторонами з 01.01.2010 по 31.12.2010 (пункт 7.1. Договору).

Вважаючи договір № 103/л від 30.12.2009 на надання послуг з вивезення побутового сміття таким, що укладений без додержання типової форми, істотних умов та без проведення конкурсу, позивач звернувся до суду із даним позовом про визнання цього договору недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 628 Кодексу передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічно, частиною другою статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” (далі –Закон) вивезення побутових відходів є одним з різновидів житлово-комунальних послуг.

Істотні умови договору про надання житлово-комунальних послуг встановлені частиною першою статті 26 Закону. Особливістю договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язковість його укладення між виробником (виконавцем) та споживачем цих послуг.

Так, пунктом 1 частини третьої статті 20 Закону встановлений обов'язок споживача щодо укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору.

Виконавець, у свою чергу, зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором (п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону).

Отже, укладення договору на надання послуг з вивезення побутового сміття є обов'язковим як для відповідача (виконавця), так і для позивача (споживача).

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 1070 від 10.12.2008 „Про затвердження правил надання послуг по вивезенню побутових відходів” передбачено, що послуги по вивезенню побутового сміття надаються на підставі договору, який укладається відповідно до типового договору, затвердженого додатком № 1 до постанови.

Водночас, за змістом статей 27, 28 Закону, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг згідно з установленим переліком для об'єктів державної або комунальної власності здійснюється за результатами конкурсу. Перелік житлово-комунальних послуг, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах, визначає орган місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 1070 від 10.12.2008 „Про затвердження правил надання послуг по вивезенню побутових відходів” конкурс проводиться за умови:

-          включення органом місцевого самоврядування послуги до Переліку житлово-комунальних послуг, право на надання яких виборюється на конкурсних засадах;

-          закінчення строку дії або розірвання договору на надання послуг;

-          прийняття судом рішення щодо проведення конкурсу.

Таким чином, проведення конкурсу на надання послуг по вивезенню побутових відходів здійснюється лише в тому разі, якщо ці послуги включені Севастопольською міською Радою до відповідного Переліку.

За правилами статті 33 Господарського процесуального кодексу обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи зі змісту статті 32 Господарського процесуального кодексу України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, саме позивач повинен був довести той факт, що спірний договір належало укладати за результатами конкурсу, і що послуги по вивезенню побутового сміття включені Севастопольською міською Радою до Переліку житлово-комунальних послуг, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах.

Всупереч доводам позивача щодо обов'язковості укладення договору у формі типового, слід також зазначити, що згідно зі статтею 627 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, абзац перший частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України встановлює одну з форм реалізації принципу свободи договору, якою є можливість самостійного визначення змісту договору його сторонами.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України).

Умови про предмет у господарському договорі, відповідно до положень частини четвертої статті 180 Господарського кодексу України, повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Пунктом 1.1. Договору визначений предмет спірного договору –виконання робіт (надання послуг) з вивозу побутового сміття, а пунктом 1.4. Договору – об'єм послуг, який складає при щоденному обслуговуванні: 84,84 м3 на день; 2580,45 м3 на місяць; 30965,40 м3 на рік.

Ціна у господарському договорі, згідно з частиною п'ятою статті 180 Господарського кодексу України, визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Вартість послуг за спірним договором встановлена в пункті 1.4. Договору і складає 1659,47 грн. на день; 50473,60 грн. на місяць; 605683,22 грн. на рік, з розрахунку 19,56 грн. за 1 м3 твердих побутових відходів.

Строком дії господарського договору, відповідно до положень частини сьомої статті 180 Господарського кодексу України, є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Строк дії договору, згідно з пунктом 7.1. Договору визначений сторонами з 01.01.2010 по 31.12.2010.

Таким чином, предмет, ціна та строк дії спірного Договору сторонами погоджено.

Суд звертає увагу позивача на ту обставину, що, як правильно зазначає сам позивач у позовній заяві, відсутність деяких істотних умов в договорі є підставою для визнання його неукладеним, а не недійсним.

Так, частиною восьмою статті 181 Господарського кодексу України унормовано, що у разі недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Водночас, якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

В матеріалах справи є:

рішення господарського суду м. Севастополя від 27.05.2010 у справі № 5020-12/064 за позовом Закритого акціонерного товариства „Автотранспортне підприємство № 2628” до Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 16” Севастопольської міської Ради про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з вивозу побутового сміття № 103/л від 30.12.2009 в сумі 154199,80 грн. /арк. с. 49-50/;

рішення господарського суду м. Севастополя від 14.06.2010 у справі № 5020-5/075 за позовом Закритого акціонерного товариства „Автотранспортне підприємство № 2628” до Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 16” Севастопольської міської Ради про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з вивозу побутового сміття № 103/л від 30.12.2009 в сумі 93204,18 грн. /арк. с. 51-52/;

рішення господарського суду м. Севастополя від 03.11.2010 у справі № 5020-2/161 за позовом Закритого акціонерного товариства „Автотранспортне підприємство № 2628” до Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 16” Севастопольської міської Ради про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з вивозу побутового сміття № 103/л від 30.12.2009 в сумі 145888,46 грн. /арк. с. 53-54/;

рішення господарського суду м. Севастополя від 03.11.2010 у справі № 5020-11/175 за позовом Закритого акціонерного товариства „Автотранспортне підприємство № 2628” до Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 16” Севастопольської міської Ради про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з вивозу побутового сміття № 103/л від 30.12.2009 в сумі 30781,57 грн. /арк. с. 55-56/.

Зазначеними рішеннями встановлені факти, які в силу статті 35 Господарського процесуального кодексу України є преюдиціальними, а тому не потребують повторного доведення. Зокрема, усіма без винятку рішеннями встановлена чинність договору № 103/л від 30.12.2009 на надання послуг з вивозу побутового сміття, який є об'єктом дослідження у справі, що розглядається.

Крім того, матеріали справи містять інші докази, які свідчать про укладеність спірного договору, –це: акти про надання послуг № 272 від 31.01.2010 /арк. с. 33/, № 715 від 28.02.2010 /арк. с. 34/, № 1118 від 31.03.2010 /арк. с. 35/, № 1550 від 30.04.2010 /арк. с. 36/, № 1984 від 31.05.2010 /арк. с. 37/, № 1985 від 31.05.2010 /арк. с. 38/, № 2425 від 30.06.2010 /арк. с. 39/, № 2893 від 31.07.2010 /арк. с. 40/, № 3082 від 19.08.2010 /арк. с. 41/; рахунки на оплату № 175 від 05.01.2010, № 2434 від 01.07.2010 /арк. с. 42/; банківські виписки з рахунку відповідача /арк. с. 43-48/; акт звірення взаємних розрахунків станом на 01.10.2010           /арк. с. 57/.

Вказані документи підтверджують, що обома сторонами вчинялись юридично значимі дії, спрямовані на виконання спірного договору, що виключає можливість визнання його неукладеним.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що доводи, аналогічні тим, що містяться в позовній заяві, були наведені позивачем в апеляційній скарзі на рішення господарського суду міста Севастополя від 03.11.2010 у справі № 5020-11/175 /арк. с. 82-83/.

Втім, за результатами розгляду скарги, доводи Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 16” Севастопольської міської Ради були визнані необґрунтованими, внаслідок чого в задоволенні скарги було відмовлено і постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.01.2011 рішення господарського суду міста Севастополя від 03.11.2010 залишено без змін /арк. с. 84-87/, що є додатковим доказом укладеності спірного договору.

Таким чином, факт надання відповідачем послуг відповідно до умов договору № 103/л від 30.12.2009 не заперечується позивачем та підтверджується актами надання послуг /арк. с. 33-41/, підписання яких уповноваженою особою позивача, скріплення печаткою останнього та часткова оплата сприймаються судом як погодження з усіма умовами договору та прийняття позивачем договору до виконання. Відомості про надсилання заперечень з боку позивача щодо окремих умов договору чи складення протоколу розбіжностей, передбаченого положеннями статті 181 Господарського процесуального кодексу України, у матеріалах справи відсутні.

Підписання позивачем акта звірення взаємних розрахунків /арк. с. 57/ сприймається судом як визнання ним факту наявності заборгованості перед відповідачем та підстав для її сплати, факту наявності зобов'язань по сплаті послуг за спірним договором, та як наслідок –визнання договору укладеним.

Всупереч доводам позивача про недійсність Договору слід зазначити таке.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Господарське зобов'язання може бути визнано судом недійсним повністю або в частині на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади у випадку, якщо воно не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) (ч. 1 ст. 207 ГК України).

Позивач в якості підстав для визнання правочину недійсним наводить дві обставини: 1) невідповідність договору типовій формі та 2) невідповідність змісту договору положенням Закону України „Про захист прав споживачів”.

Суд зауважує на тому, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом частини першої статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).

Дійсно, з аналізу змісту пункту 1 частини третьої статті 20, пункту 3 частини другої статті 21 Закону України „Про житлово-комунальні послуги”, пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 1070 від 10.12.2008 „Про затвердження правил надання послуг по вивезенню побутових відходів” убачається, що договір на надання послуг з вивезення побутового сміття укладається на підставі типового договору, затвердженого додатком № 1 до вказаної постанови.

Також, відповідно до частини четвертої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Водночас, само по собі недотримання встановленої законом форми договору в контексті статті 215 Цивільного кодексу України не є підставою для визнання його недійсним, оскільки лише недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору має наслідком його недійсність (нікчемність) (ч. 1 ст. 220 ЦК України).

Доводи позивача щодо визнання спірного договору недійсним з підстав невідповідності положенням Закону України „Про захист прав споживачів” суд визнає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно з преамбулою Закону України „Про захист прав споживачів”, він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до положень пункту 22 статті 1 Закону України „Про захист прав споживачів” споживач –фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

З наведеного випливає, що дія Закону України „Про захист прав споживачів” поширюється виключно на споживачів –фізичних осіб, що також підтверджується положеннями пункту 1 Постанови Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 „Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів”, яким встановлено, що на відносини по виготовленню та продажу товарів, виконанню робіт і наданню послуг громадянином, який не є підприємцем, а також на випадки придбання товарів, користування послугами громадянином лише для підприємницької діяльності або підприємствами, установами, організаціями дія Закону України „Про захист прав споживачів” не поширюється.

Таким чином, враховуючи те, що між Закритим акціонерним товариством „Автотранспортне підприємство № 2628” та Комунальним підприємством „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 16” Севастопольської міської Ради укладений договір, який передбачений актами цивільного законодавства, а зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, суд вважає позовні вимоги Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 16” Севастопольської міської Ради про визнання недійсним спірного договору необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1.          У позові відмовити.

Суддя                                                                 підпис                                                В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

21.02.2011.