Рішення

від 07.02.2011 по справі 9/88-1930

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/88-1930

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" лютого 2011 р.Справа № 9/88-1930

Господарський суд Тернопільської області

у складі   судді Гевка В.Л.             

Розглянув справу

за позовом  Приватного підприємства "Нінкасі", вул. Текстильна, 24, м.Тернопіль, 46010            

до відповідача  Приватного підприємства "Продекспорт",  вул. Живова, 15а, м.Тернопіль, 46000

про cтягнення заборгованості в сумі 23 324, 64 грн.

За участю представників сторін:

          позивача: Смолінська О.С. –довіреність №314 від 25.11.2010 р.

           відповідача: не з'явився

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки учасника судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Судом в порядку ст.81-1 ГПК України фіксація  судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Сторони, в порядку ст.ст. 64,77 ГПК України, про дату, час, та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

Суть справи: Позивач - приватне підприємство "Нінкасі", вул. Текстильна, 24, м. Тернопіль звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою (б/н, від 08.12.2010р.) до Приватного підприємства "Продекспорт", вул. Живова, 15а, м. Тернопіль про cтягнення заборгованості в сумі 23 324 грн. 64 коп.

Позов обґрунтовується належним чином завіреними копіями: Договору купівлі-продажу  №31/09 від 06.04.2009р., накладних №№ 2432, 2562, 2563, 2625, 2666, 2772, 2773, 2774, 2825, 2826, 2882,2883,2885,2966,2967,2968,3060,3061,3062,3217,3218,3219,3303,3304,3305,3422,3455,3478,3603, 3676, 3709, 3710, 3797, 3798; Акту звірки взаємних розрахунків станом з 01.03.09р. по 31.08.2010р.,  претензії про сплату заборгованості за товар №265 від 17.09.2010р. на суму 23324,64 грн., іншими матеріалами.

Ухвалою господарського суду від 10.12.2010 р. порушено провадження у даній справі та її розгляд призначено вперше на 20.12.2010 р. Згідно ст. 86 ГПК України розгляд справи переносився на 10.01.2011р., а також відповідно ст. 77 ГПК України відкладався на 24.01.2011р., на 31.01.2011р. та на 07.02.2011р. у зв'язку з неявкою представника відповідача та через неподання сторонами необхідних для розгляду справи документів.

          Представник позивача в судове засідання 07.02.2011р. прибув, позовні вимоги підтримав повною мірою з врахуванням заяви від 05.01.11р. (вх. №8060 (н) від 05.01.2011р.), відповідно до якої просив окрім 23324,64 грн. основної суми заборгованості стягнути з Приватного підприємства "Продекспорт" на користь Приватного підприємства "Нінкасі" ще і  2565,71 грн. інфляційних втрат та 893,75 грн. 3% річних.

Суд, розглянувши подану позивачем заяву про збільшення суми позову, прийняв її як таку, що подана в порядку ст.22 ГПК України, про що зазначено в ухвалі суду від 10.01.2011р.

 Відповідач участі уповноваженого представника в судових засіданнях не забезпечив, витребуваних судом матеріалів не подав, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до ст.ст.64, 77 ГПК України. 

Зокрема, ухвала про порушення справи та ухвали про відкладення розгляду справи судом надсилались відповідачу - Приватному підприємству "Продекспорт" на адресу, вказану позивачем у позовній заяві, а саме: вул. Живова, 15а, м.Тернопіль. Зазначена адреса, також підтверджується представленим позивачем через канцелярію суду, згідно супровідного листа від 28.01.2011р., витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в якому зазначено, що відповідач - Приватне підприємство "Продекспорт" знаходиться за адресою : вул. Живова, 15а, м.Тернопіль.

Відповідно до  пункту  3.5.11  Інструкції  з  діловодства   в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у  справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена. Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи (Інф. листи ВГСУ від 02.06.2006 N 06-10/651 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт  4),  від  14.08.2007 N 930/14197 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 10-07/8 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23)).

Враховуючи зазначені обставини, беручи до уваги, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, суд розглядає спір без участі представника відповідача за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.  

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, оцінивши представлені докази в сукупності, господарський суд встановив наступне.

Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема підприємств і організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, фізичні особи - підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За загальними положеннями цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є також дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи статті 174 ГК України.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникло господарське зобов'язання, а спір виник внаслідок неналежного виконання умов зобов'язання щодо проведення оплат за отриманий товар, які виникли із укладеного між сторонами договору купівлі-продажу товару.

Із змісту статті 655 Цивільного кодексу України за  договором  купівлі-продажу  одна  сторона  (продавець) передає або зобов'язується  передати  майно  (товар)  у  власність другій стороні (покупцеві),  а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зокрема, 06 квітня 2009р. між Приватним підприємством "Нінкасі" (як Продавцем), позивачем у справі в особі директора Ратушняка Ю.М., що діє на підставі Статуту підприємства та Приватним підприємством "Продекспорт" (як Покупцем), відповідачем у справі в особі Намисняка Р.С., що діє на підставі Статуту підприємства, було укладено Договір купівлі-продажу № 31/09 (далі по тексту - Договір).

Відповідно, за умовами укладеного між сторонами Договору, зокрема п.1.1., Продавець,  зобов'язувався, продавати товар, а Покупець, своєчасно приймати цей товар, оплачувати його вартість на умовах даного Договору та повертати тару в строк та на умовах, передбачених даним Договором.

Кількість та вартість товару визначається в накладній, яка є невід'ємною частиною цього Договору. (п.1.2. Договору). Крім того, підтвердженням якості товару зі сторони продавця є сертифікати, а продавець вказує в накладних номери сертифікатів відповідності.

Термін дії договору визначено з моменту підписання 31 грудня 2009 року і до моменту повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань, зокрема, в частині зобов'язання "Покупця" щодо оплати товару та повернення (або відшкодування вартості) зворотної тари.

Як стверджує позивач та зазначене підтверджується матеріалами справи, він свої зобов'язання за Договором виконав належним чином. Зокрема, на виконання умов Договору  Приватне підприємство "Нінкасі" передало, в період з 06.04.2009р. по 20.12.2010р., Приватному підприємству "Продекспорт" товар на загальну суму 27005,52 грн. Разом з тим, суд надавши оцінку представленим для огляду в судовому засіданні оригіналам видаткових та податкових накладних, має за необхідне відзначити, що сума, яка підлягає до оплати в розмірі 382 грн. 88 коп., зазначена у оригіналі видаткової накладної №2432 від 16.07.2009р., не відповідає сумі зазначеній в представленій суду копії видаткової накладної №2432 від 16.07.2009р., де прописано суму до оплати в розмірі 390 грн. 88 коп. А тому, зважаючи на зазначене, суд вважає підставно заявленою до стягнення суму боргу в розмірі 382 грн. 88 коп., оскільки така підтверджена і оригіналом накладної №2432 від 16.07.2009р. (копію долучено до матеріалів справи).

Таким чином, факт відпущення відповідачу товару (пиво, квас в асортименті) в період з 06.04.2009р. по 20.12.2010р. на загальну суму 23316,64 грн., підтверджується наданими суду видатковими та відповідно податковими накладними в кількості 34 шт.(копії знаходяться в матеріалах справи). При цьому, як вбачається із зазначених видаткових накладних, вони завірені печаткою та підписом представника відповідача в графі про отримання товару від позивача.

Згідно Договору заставна ціна на пляшки, ящики та балони (надалі по тексту тара або зворотна тара) вказується в накладних. Умовами договору сторони, також, обумовили, що заставна ціна на тару може змінюватись за рішенням "Продавця". Пляшка є незворотною тарою, а повернення тари здійснюється при завезенні продукції або "Покупцем" самостійно.

Із змісту ч.1 ст. 712 ЦК України, ст. 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Із змісту ст. 629 ЦК України, випливає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Проте як стверджує позивач в порушення вимог вищезазначених статей відповідачем розрахунки за поставлений Товар не проведено, в зв'язку з чим заборгованість  ПП "Продекспорт" за поставлений йому товар, станом на час розгляду справи, становить 23316,64 грн.

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами договору, Товар відпускається "Продавцем" за вільно відпускними цінами, які зазначаються в накладних.(п.3.1.) Вартість поставленого товару оплачується "Покупцем" протягом 7 (семи) календарних днів з дати його отримання. Оплата одержаного товару проводиться за готівку та безготівковій формі.(п.3.2.).  

Разом з цим, як стверджує позивач, відповідач свої зобов'язання за Договором не виконав належним чином, а саме не  провів повністю розрахунків за поставлений товар.

Позивач, у позовній заяві та в судовому засіданні зазначає, що ним, в порядку ст.6 ГПК України, в зв'язку із регулярним порушенням термінів оплати за реалізований товар, з метою досудового врегулювання спору направлялась на адресу ПП "Продекспорт" претензія (вих.№265 від 17.09.2010р.) про невідкладну –до 30-ти днів з часу отримання даної вимоги, сплату заборгованості за отриманий товар в сумі 23324 грн. 64 коп., проте відповідачем вона була залишена без відповіді та задоволення.

Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання, що виникають з договору або з інших підстав, визначених ст. 11 ЦК України, повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд має за необхідне зазначити, що за загальним правилом, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. А зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором (ст. 611 ЦК України).

Відповідальність за порушення грошового зобов'язання встановлена ст. 625 ЦК України відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, встановлених ст. 625 ЦК України, є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Можливість нарахування 3% річних та індексу інфляції законодавець пов'язує з протиправною поведінкою відповідача, з фактом порушення грошового зобов'язання. Головним для визначення правової природи даної міри відповідальності є вказівка на невиконання грошового зобов'язання. При цьому, норми чинного законодавства не вимагають обов'язкового встановлення у договорі додаткового застереження щодо можливості застосування наслідків передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Разом з тим, суд має за необхідне зазначити, що сума інфляційних втрат згідно розрахунку проведеного у відповідності до вимог чинного законодавства на суму  23316,64 грн. основного боргу  складає 2657,84 грн.

Проте, позивачем в заяві про збільшення розміру позовних вимог (вх.№8060(н) від 05.01.2011р.) заявлену до стягнення суму інфляційних втрат визначено в розмірі 2565,71 грн.

 У п.14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" на запитання, чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог, дається така відповідь. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законом України. Частина четверта статті 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача. Пунктом 2 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої особи), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.    

А тому, у відповідності до зазначеного та враховуючи, що від позивача не поступало будь-яких клопотань чи уточнень щодо нарахованих позовних вимог, суд розглядає спір про стягнення з ПП "Продекспорт" 2565,71 грн. інфляційних втрат, згідно проведеного позивачем розрахунку та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, стосовно заявленої до стягнення суми 3% річних в розмірі 893,75 грн., суд має за необхідне зазначити, що позивачем розрахунок даної суми здійснено із порушенням вимог чинного законодавства, оскільки, нарахування проведено на суму 25890,35 грн., до якої окрім 23324,16 грн. основного боргу помилково включено  2565,71 грн. інфляційних втрат. А тому, суд вважає правомірно заявленою до стягнення та такою, що підлягає до задоволення суму 3% річних в розмірі 804,90 грн., яку  нараховано за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 23316,64 грн.   

Враховуючи вищезазначене, суд, розглянувши матеріали справи, вважає суми основного боргу у розмірі 23 316,64 грн., 2565,71 грн. інфляційних втрат та 804,90 грн. 3% річних правомірно заявленими та документально обґрунтованими. При цьому, доказів протилежного з боку відповідача суду не надано.

Статтею 4 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а в силу приписів частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

В свою чергу, відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши докази у їх сукупності, розглянувши усі обставини справи, беручи до уваги те, що відповідач в судові засідання не з'явився, станом на день розгляду справи, суму заборгованості не погасив (належних доказів протилежного не представлено), а тому доводи позивача про порушення його майнових прав є правомірними, документально підтвердженими та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку і згідно ст. 15 ЦК України, порушене право Приватного підприємства "Нінкасі", вул. Текстильна, 24, м.Тернопіль підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача - Приватного підприємства "Продекспорт", вул. Живова, 15а, м.Тернопіль 23316,64 грн. основного боргу, 2565,71 грн. інфляційних  нарахувань, 804,90 грн. –3% річних. В частині стягнення 8 грн. основного боргу та 88 грн. 85 коп. 3% річних, суд в позові відмовляє, як безпідставно заявлені.

Згідно ч. 1 ст. 49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні  договорів  та  з  інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В свою чергу із змісту, ч. 5. ст. 49 ПІК України суми, які підлягають сплаті за витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову па обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

А тому, згідно зазначених ст. 49 ГПК України, враховуючи часткове задоволення позову, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача та відповідача у справі пропорційно до задоволених вимог. Зокрема, державне мито у розмірі 266 грн. 87 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 235 грн. 15 коп. суд покладає на відповідача та вони підлягають стягненню в користь позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -                                                                   

ВИРІШИВ:

          1.  Позов задовольнити частково.

      2. Стягнути з Приватного підприємства "Продекспорт",  вул. Живова, 15а, м.Тернопіль (ідент. код 30047671) на користь Приватного підприємства "Нінкасі", вул. Текстильна, 24, м.Тернопіль (ідент. код 36410780) –23 316 (двадцять три тисячі триста шістнадцять) грн. 64 коп.  основного боргу, 2565 (дві тисячі п'ятсот шістдесят п'ять) грн. 71 коп. інфляційних нарахувань, 804 (вісімсот чотири) грн. 90 коп. –3% річних, 266 (двісті шістдесят шість) грн. 87 коп. державного мита та 235 (двісті тридцять п'ять) грн. 15 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          3. В частині стягнення 8 грн. основного боргу, 88 грн. 85 коп. 3% річних, в позові відмовити.

Наказ видати стягувачу після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор – апеляційне подання, протягом десяти днів з дня  підписання рішення, через місцевий господарський суд.

           Суддя                                                                                          В.Л. Гевко

              Повне рішення складено та підписано 21.02.2011р.