Постанова

від 14.02.2011 по справі 40/102-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

40/102-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2011 року                                                                          Справа №  40/102-10

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:  судді Науменка І.М. –доповідача

суддів: Голяшкіна О.В., Мороза В.Ф.,

при секретарі судового засідання: Колесник Д.А.,

за участю представників сторін:

від позивача:  Корнюшов С.В. представник, довіреність №2834-О  від 29.06.10;

від відповідача:  Галка І.В. представник, довіреність №3  від 25.01.10;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс №100”, м.Кривий Ріг, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2010р. у справі №40/102-10

за позовом            публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”                               

                              /вул.Набережна перемоги, 50, м.Дніпропетровськ, 49094/.

до відповідача     товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс №100”,

                            /вул.Харцизька,11, прим.1, м.Кривий Ріг, 50036/.          

про                         стягнення 229 771 грн. 20 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2010р.                (суддя Красота О.І.) позовні вимоги ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено частково.

 Стягнуто з ТОВ “Сервіс №100” на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” 94 200 грн. 00 коп. –заборгованості за кредитом, 61 762 грн. 91 коп. –заборгованості по відсотках за користування кредитом, 27 291  грн. 45 коп. –пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, штрафу у розмірі 17 920 грн. 00 коп., 2  011 грн. 74 коп. - державного мита та 177 грн. 36 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову –відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення в частині задоволенних позовних вимог господарським судом першої інстанції покладено відсутність в матеріалах справи доказів погашення відповідачем спірної заборгованості за кредитом та відсотках за користування останнім.

В свою чергу, відмова в задоволенні решти позову спричинена безпідставністю та необґрунтованістю заявлених позовних вимог.

Не погодившись з зазначеним рішенням, скаржник / ТОВ “Сервіс №100”/ звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій частково не погоджується із даним рішенням, вважає його прийнятим без урахування важливих для вирішення спору  обставин справи.

     Зокрема, слід зауважити, що наявність спірної заборгованості за кредитом та відсотками за користування ним відповідач /скаржник/ не заперечує. Водночас, в апеляційній скарзі наполягає на тому, що господарським судом неправомірно не застосовано до спірних правовідносин в частині стягнення з відповідача пені пункту 6 ст.232 ГК України, що передбачає обмеження строку нарахування даної штрафної санкції шістьма місяцями.

     На думку скаржника, неустойка, штраф та пеня є окремими видами штрафних санкцій. Пунктом 5.4. кредитного договору за неналежне виконання грошових зобов'язань передбачено нарахування протягом трьох років саме неустойки, тоді як встановлені п.6 ст.232 ГК України обмеження стосуються пені.

Окрім того, скаржник не погоджується із відмовою господарського суду першої інстанції у зменшенні нарахованих йому штрафних санкцій, в порядку ст.233 ГК України, враховуючи неспіврозмірність останніх наданим кредиторові збиткам.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, а також, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як видно з матеріалів справи, 24.09.2008 року між Позивачем –Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (банком) та Відповідачем –Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс №100" (клієнт) було укладено кредитний договір №47 (надалі –Договір).

Відповідно до п.1.1 договору, банк при наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у формі відповідно до п.А.1 з лімітом та на цілі вказані в третьому абзаці п.2.1.2, в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті процентів, винагороду в обумовлені даним договором строки. Якість послуг повинна відповідати законодавству України, нормативним актам НБУ, які регулюють кредитні правовідносини. Пунктом А.2 встановлено ліміт даного кредитного договору у розмірі 112 000 грн. 00 коп. на наступні цілі: поповнення оборотних коштів, та 0,00 грн. на оплату страхових платежів, а також 0,00 грн. для сплати за реєстрацію предметів застави в Державний реєстр обтяження рухомого майна шляхом перерахування по реквізитам п.2.1 по кожному договору застави.

Відповідно до пунктів А.6, А.7., за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 23% річних; при порушенні позичальником будь-яких зобов'язань по погашенню кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 57 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.  

За пунктом А.3. договору, строк повернення кредиту сторонами визначено як 23.09.2009р.

Отже, на виконання умов договору, позивачем було надано відповідачу кредитні кошти у сумі 112 000 грн. 00 коп., що підтверджено наявними у справі матеріалами та сторонами не заперечується.

Проте, відповідач свої зобов'язання зі своєчасного повернення позивачеві кредитних коштів належним чином не виконав, у строк до 23.09.2009р. кредитні кошти позивачеві не повернув /докази зворотного відсутні/, що стало приводом для звернення останнього до суду за захистом порушеного права.

Тобто, предметом спору є стягнення грошової заборгованості за кредитним договором.

Отже, з наведеного вище вбачається, що строк повернення кредитних коштів є таким, що настав 23.09.2009р.

Заборгованість відповідача за кредитом на дату звернення позивача з позовом до господарського суду /з урахуванням уточнень до позовної заяви/ становить 94 200 грн. 00 коп. –заборгованості за кредитом, 61 762 грн. 91 коп. –заборгованості по відсотках за користування кредитом.

Також, за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором, позивачем нараховано відповідачеві пеню у розмірі 27 291 грн. 45 коп.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли забов”язання мало бути виконано.

Проте, пунктом 5.4 кредитного договору передбачено, що нарахування неустойки за кожний випадок порушення забов'язань, передбачений п. 5.1., 5.2., 5.3., здійснюється впродовж 3 років, коли відповідне забов'язання повинно бути виконано позичальником.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені (а.с.68-72), а також, період її нарахування, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції щодо відповідності розміру пені та порядку нарахування останньої пункту 5.4 кредитного договору та, з іншого боку, щодо безпідставності застосування в даній частині позовних вимог передбаченого п.6 ст.232 ГК України шестимісячного строку.

На момент прийняття оскаржуваного рішення доказів погашення спірної заборгованості відповідачем не надано. Таким чином, доведеною матуріалами справи та такою, що підлягає до стягнення, апеляційна інстанція вважає 94 200 грн. 00 коп. –заборгованості за кредитом, 61 762 грн. 91 коп. –заборгованості по відсотках за користування кредитом, а також,                       27 291  грн. 45 коп. –пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором.

Пунктом 1 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору;

Згідно статті 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Окрім того, позивачем заявлено до відповідача вимоги щодо сплати штрафу у відповідності до п.5.2 кредитного договору, у розмірі 2% від суми отриманого кредиту                  /17 920,00 грн./, за порушення позичальником /відповідач/ п.2.2.7 кредитного договору.

За п.2.2.7 кредитного договору, позичальник повинен надати банку не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом, фінансову інформацію (баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, зауваження до звітів в об'ємі, передбачені законодавством для відповідних звітних періодів для відповідних суб'єктів господарської діяльності, а також сумарні надходження на все, що належить позичальнику рахунку за три останніх місяці, в розмірі кожного місяця), а також іншу інформацію на вимогу банку, в тому числі про належному на праві приватної важності чи повного господарського ведення майна.  

Зазначена вище фінансова інформація позичальником банку не надавалась, докази зворотного відсутні. Крім того, обов'язковість надання позивальником банку наведеної у п.2.2.7 інформації передбачена п.2.2. кредитного договору.

Таким чином, висновок господарського суду першої інстанції щодо правомірності нарахування банком відповідачеві штрафу у розмірі 17 920 грн. 00 коп. за порушення останнім п.2.2.7 кредитного договору колегія суддів вважає обґрунтованим.  

Водночас, правомірним апеляційний господарський суд вважає відмову суду першої інстанції у стягненні з відповідача 53 760,00 грн. штрафу за порушення ним п.2.2.8 кредитного договору, а саме, ненадання банку  в строк до 10 числа кожного місяця інформації про цільове використання кредитних коштів.

Так, відмова у стягненні з відповідача 53 760,00 грн. штрафу за ненадання, згідно п.2.2.8 кредитного договору, відповідної документації щодо цільового використання кредитних коштів спричинена необґрунтованістю зазначених вище вимог та їх невідповідністю іншим пунктам кредитного договору. Зокрема, пунктом 2.1.4 даного правочину, банк забов”язується проводити контроль за виконанням вимог кредитного договору та цільовим використанням кредитних коштів, отже, видача та контроль використання кредитних коштів і є фактичним інформуванням банку про цільове використання наданого кредиту.

Відповідає вимогам чинного законодавства України також відмова господарського суду у стягненні з відповідача штрафу у розмірі  1000,00 грн. та 12 746,71 грн. в порядку п.5.8. кредитного договору.

Згідно п.5.8 кредитного договору, при порушенні позичальником строків платежів за будь-яким передбаченим договором грошовим забов”язанням більш ніж на 30 діб, що тягне за собою звернення Банку в судові органи,  позичальник сплачує банку штраф у розмірі 1000,00 грн. + 5% від суми позову.

Так, звернення банку до суду є його особистим правом, що не може бути обмежено /ст.1 ГПК України/, проте, це не є підставою для стягнення з відповідача штрафних санкцій, які, відповідно до ст.230 ГК України, підлягають сплаті боржником у разі невиконання або неналежного виконання ним господарського зобов'язання.

Обґрунтованим, на думку судової колегії, є також відмова господарського суду в задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру покладених на нього штрафних санкцій, за відсутністю для цього підстав, та незадоволення клопотання позивача про накладення арешту на майно боржника, у зв'язку із ненаданням позивачем жодних доказів того, що належне відповідачеві майно може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

В свою чергу, викладені в апеляційній скарзі заперечення в ході апеляційного провадження у справі свого підтвердження не знайшли, виявились необґрунтованими та безпідставними.

Так, помилковим є твердження скаржника стосовно того, що неустойка, штраф та пеня є окремими видами штрафних санкцій.

Штраф та пеня є лише видами неустойки, поняття якої визначено ст.549 ЦК України. Зокрема, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з п.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій /у даному випадку –пені/ за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Водночас, п.5.4. кредитного договору встановлений інший строк щодо застосування до боржника неустойки, а саме, три роки. Таким чином, відмова господарського суду у застосуванні до позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені встановленого п.6 ст.232 ГК України шестимісячного строку чинному законодавству України не суперечить.

Що ж до незадоволення господарським судом першої інстанції заяви відповідача про зменшення нарахованих йому штрафних санкцій в порядку ст.233 ГК України, враховуючи неспіврозмірність останніх наданим кредиторі збиткам, слід зауважити наступне. Дійсно, статтею 233 ГК України передбачено право суду, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, на зменшення розміру санкцій. Однак, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.  

  В свою чергу, враховуючи, невиконання відповідачем основного зобов'язання з повернення кредитних коштів впродовж 2 років, що не заперечується сторонами та підтверджено нарахуванням останньому підвищених відсотків у розмірі 57% за останній 2010 рік, апеляційний господарський суд погоджується із думкою суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зменшення штрафних санкцій.

З огляду на наведене, рішення  господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2010р. у справі №40/102-10 судова колегія вважає таким, що прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства України та за умов надання належної юридичної оцінки наявним у справі доказам, у зв'язку з чим  підстав для його скасування не знаходить.

У підсумку, враховуючи часткове задоволення позову, згідно ст.49 ГПК України, правомірним є покладення судових витрат у справі на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:          

            Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2010р. у справі №40/102-10 – залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс №100”, м.Кривий Ріг Дніпропетровської області,  –без задоволення.

           Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у двадцятиденний строк.

           Головуючий  суддя                                                                            І.М. Науменко

           Суддя                                                                                      О.В. Голяшкін

           Суддя                                                                                                   В.Ф. Мороз