Постанова

від 22.02.2011 по справі 15/102-1697

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

22.02.11                                                                                           Справа  № 15/102-1697

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді – Гнатюк Г.М.

суддів          -  Кравчук Н.М.

          -  Мирутенко О.Л.

Розглянувши апеляційну скаргу  Товариства   з  обмеженою відповідальністю     «Агро-Рось»,     с.Качанівка,     Підволочиський     район, Тернопільської області від 08.12.2010р. №1/08

на рішення господарського суду Тернопільської області від 24.11.2010р.

у справі   №15/102-1697

за позовом Приватного підприємства «Аркада», с.Високе, Харківський район, Харківська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Рось», с.Качанівка, Підволочиський район, Тернопільської області

про стягнення 41015.83грн. пені та 73761,92грн. відсотків за користування грошовими коштами.

За участю представників :

від позивача — не з’явився

від відповідача  - не з’явився

Сторони явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Встановив :

Рішенням  господарського суду Тернопільської області  від 24.11.2010р. у справі №15/102-1697 (суддя Бучинська Г.Б.) позовні вимоги Приватного підприємства «Аркада»задоволено повністю та стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Рось» на користь позивача –41015,83грн. пені, 73761,92грн. процентів за користування грошовими коштами, 147,77грн. державного мита та 236грн. витрат на  інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду мотивоване тим, що у відповідності до ст.526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Рось»оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального  права, так як  місцевим господарським судом не досліджено всіх обставин справи та безпідставно задоволено позовні вимоги, тому просить рішення місцевого господарського  суду скасувати і відмовити в задоволенні позову повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу від 21.01.2011р. б/н (вх.№659 від 25.01.2011р.) та в судовому засіданні 25.01.2011р. позивач спростовує доводи скаржника та зазначає про законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, у зв‘язку з чим просить апеляційну скаргу  залишити без задоволення, а  оскаржуване рішення залишити без змін.

Колегія суддів вважає за можливе  розглянути справу за відсутності представників сторін, повідомлених належним чином про час та місце судового засідання, оскільки ухвалою суду від 25.01.2011р. явка повноважних представників сторін була визнана судом на власний розсуд.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, оцінивши докази, заслухавши представника позивача, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення господарського суду Тернопільської області від 24.11.2010р. у справі №15/102-1697 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 березня 2010 року між Приватним підприємством "Аркада" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось",  укладено договір № 03/03-1, відповідно до умов якого позивач зобов’язався передати у власність відповідача товар, а ТзОВ «Агро-Рось»–оплатити його вартість та прийняти товар –зерно кукурудзи фуражної, в кількості 2 145,6 тонн по ціні 1430.00 грн. за 1 метричну тонну, з врахуванням ПДВ на умовах встановлених даним Договором (п.п. 1.1.-1.2. Договору).

Розділом 3 Договору № 03/03-1 від 03.03.2010р., з врахуванням Додаткової угоди №1 від 26.03.2010р., сторони встановили порядок здійснення розрахунків, зокрема, згідно п. 3.1. договору, Покупець здійснює попередню оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця наступним чином:

- 2.000.000 грн. Покупець перераховує Продавцю у строк до 30.04.2010 року включно;

- 1.068.208 грн. Покупець перераховує Продавцю в строк до 20.05.2010р.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 29 липня 2010р. у справі № 8/49-966, встановлено, що позивач згідно видаткової накладної № РН-0000081 від 01.04.2010р., передав, а відповідач, на підставі довіреності № 11 від 26.03.2010 року, виданої на ім'я ОСОБА_1, прийняв товар - кукурудзу для кормових потреб в кількості 2 145, 600 тонн на загальну суму 3.068.208 грн.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, згідно із умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Стаття 525 ЦК України передбачає недопустимість відмови від виконання  зобов'язання або односторонньої зміни його умов. Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У зв’язку із несвоєчасним виконанням  своїх зобов’язань, рішенням господарського суду Тернопільської області від 29 липня 2010р. у справі № 8/49-966 частково задоволено позовні вимоги Приватного підприємства "Аркада" та стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" на користь Приватного підприємства "Аркада" 1.330.208 грн. основного боргу, 79.894,86 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, 120.969,50 грн. процентів за користування грошовими коштами, 383.526 грн. штрафу за порушення грошового зобов’язання та 13.938,50 грн. в повернення сплачених позивачем судових витрат. Дане рішення постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2010р. залишено без змін.

Як стверджує позивач та дане підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з банківського рахунку відповідачем було здійснено погашення суми основного боргу в повному обсязі шляхом сплати: 20.07.2010р. –75.000,00 грн.; 21.07.2010р. –500.000,00 грн.; 27.07.2010р. –500.000,00 грн.. 06.08.2010р. –170.000,00 грн.; 06.08.2010р. –160.000,00 грн.; 26.08.2010р. –70.000,00 грн.; 27.08.2010р. –200.000,00 грн.; 31.08.2010р. –170.000,00 грн.; 10.09.2010р. –560.208,00 грн.

Статтею 229 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 209 ЦК України встановлено, що особа, яка не виконала зобов’язання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність на умовах, передбачених законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч. 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

В силу статей 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов’язання  (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пеня, як неустойка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч.2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У відповідності до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.2. Договору, сторони передбачили, що за порушення строків оплати товару визначених у п. 3.1. Договору, покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі 1% від загальної суми Договору, зазначеній в п. 1.3., за кожен календарний день прострочки оплати Товару, за весь період прострочки оплати.

У відповідності до п.4.2.договору, позивачем нараховано пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання за період 06.07.2010р. –09.09.2010р. в сумі 41.015,83 грн. (в розмірі подвійної облікової ставки НБУ).

Крім цього, умовами п.3.3 3.3. договору сторони передбачили, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання (платежу) визначеного п. 3.1. договору, Покупець на вимогу Продавця зобов'язаний сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу, а також 30% річних від простроченої суми.

Згідно вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що сторонами погоджено строк нарахування пені (за весь період прострочки оплати) і визначено розмір відсотків річних, а також ту обставину, що фактично основна заборгованість відповідачем погашена 10.09.2010р., колегія суддів вважає, що вимоги позивача щодо стягнення  штрафних санкцій (пені) та відсотків за користування чужими коштами за період з 06.07.2010р. по 09.09.2010р. є підставні та задоволені господарським судом Тернопільської області правомірно.

Згідно ст.33,34 ГПК України, кожна  сторона  повинна  довести ті  обставини,  на  які  вона  посилається  як  на  підставу  своїх  позовних  вимог  і  заперечень, а обставини справи, які  відповідно до законодавства  повинні бути  підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо доводів відповідача,викладених в апеляційній скарзі, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п.17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007р. № 01-8/973 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права»норма пункту 3 статті 83 ГПК є процесуальною і може бути застосована лише разом з відповідною нормою закону матеріального.

При цьому ані ЦК України, ані ГК України не містять норм, які б надавали суду право зменшувати розмір стягуваної неустойки залежно від розміру основного зобов'язання, на виконання якого посилається Відповідач, та з однобічним урахуванням інтересів боржника.

Частина 3 ст.551 ЦК України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Виходячи зі ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора та якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд має право зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Як вбачається зі змісту позову, вимоги про стягнення будь-яких витрат, що за нормативним визначенням належать до категорії збитків, позивачем заявлені не були і до предмету судового розгляду не входили, відповідні обставини не є встановленими при вирішенні справи, оскільки спір між сторонами пов'язаний виключно з обов'язком відповідача сплатити передбачену договором неустойку і проценти за користування грошовими коштами.

За цих обставин посилання відповідача на ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України є безпідставним, оскільки право суду на зменшення штрафних санкцій залежно від розміру основного зобов'язання, а не від розміру збитків, чинним законодавством не передбачено, у зв'язку з чим за відсутності відповідної норми матеріального права немає жодних законних підстав і для застосування процесуальної норми п.З ст.83 ГПК України.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, друга сторона відшкодовує витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому  відсутні підстави  для його скасування.

Судові витрати по апеляційній скарзі, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101,103,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

1.          Рішення господарського суду Тернопільської області від 24.11.2010 року у справі №15/102-1697 залишити без змін, а апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Рось» залишити без задоволення.

2.          На виконання постанови місцевому господарському суду  видати  відповідний наказ.

3.          Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

4.          Матеріали справи повернути в господарський суд Тернопільської області.

Головуючий суддя                                                            Гнатюк Г.М.

Суддя                                                                                Кравчук Н.М.

Суддя                                                                                Мирутенко О.Л.

Повний текст постанови

виготовлено 23.02.2011р.