Постанова

від 23.02.2011 по справі 37/95-10

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2011 р.                                                           Справа № 37/95-10  

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя ,

суддя- доповідач   , суддя   

при секретарі Сємєровій М.С.

за участю представників сторін:

позивача за первісним позовом - не з'явився

відповідача за первісним позовом-  не з'явився

3-х осіб -не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду  апеляційну скаргу позивача (вх. №255 Х/2-6) на рішення господарського суду Харківської області від 28.12.10р. у справі № 37/95-10

за позовом Фізичної особи ОСОБА_1, м. Харків,

до  Закритого акціонерного товариства "Сюрприз", м. Харків,

Треті особи  на стороні відповідача за первісним позовом, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1. ОСОБА_2, м.Харків,

2. ОСОБА_3, м.Харків,

3. ОСОБА_4, м.Харків,

4. ОСОБА_5, м.Харків,

5. ОСОБА_6, м.Харків,

6. ОСОБА_7, м.Харків,

7. ОСОБА_8, м.Харків,

8. ОСОБА_9, м.Харків,

про припинення юридичної особи,

3-я особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору за первісним позовом - ОСОБА_5, м. Харків,

про припинення юридичної особи,

та зустрічним позовом Акціонерного товариства "Сюрприз", м. Харків,

до Фізичної особи  ОСОБА_1, м. Харків,

про стягнення 27000,00 грн.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору за зустрічним позовом:

1. ОСОБА_7, м. Харків;

2. ОСОБА_8, м. Харків;

3. ОСОБА_9, м. Харків;

4. ОСОБА_4, м. Харків,

5. ОСОБА_6, м. Харків,   

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.12.2010р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Хотенець П.В., суддя Жигалкін І.П., суддя Буракова А.М.) відмовлено в задоволенні позовних вимог за первісним позовом  ОСОБА_1 до  Закритого акціонерного товариства “Сюрприз” про припинення юридичної особи шляхом ліквідації. Відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення 27000 грн. та відшкодування моральної шкоди за зустрічним позовом Закритого акціонерного товариства “Сюрприз” до   ОСОБА_1. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди третіх осіб, які заявляють самостійні позовні вимоги на предмет спору ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7

    Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог за первісним позовом та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги за первісним позовом задовольнити, припинити шляхом ліквідації ЗАТ “Сюрприз”, призначити ліквідатором ЗАТ “Сюрприз” ОСОБА_1, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим.

В судове засідання представник апелянта не з’явився. Про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення  поштового відправлення 01.02.2001 року.

Представники відповідача та третіх осіб в судове засідання не з’явились. Про час та місце слухання справи повідомлені належним чином. Письмового ставлення до апеляційної скарги не надали.

   Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів встановила.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про припинення шляхом ліквідації юридичної особи Акціонерного товариства «Сюрприз»та призначення його –ОСОБА_1 –ліквідатором товариства.

Позовні вимоги мотивовані тим, що статутний фонд та розмір чистих активів відповідача не відповідають вимогам закону щодо мінімального розміру статутного фонду.

Відповідно до ст. 24, ч. 6 ст. 39 Закону України «Про господарські товариства», ч. 3 ст. 155 Цивільного кодексу України, на думку позивача, це є підставою для прийняття рішення про припинення відповідача шляхом ліквідації згідно з ч. 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».   

Позивач є акціонером ЗАТ «Сюрприз», та на момент подання позовної заяви мав у власності 20869 штук простих іменних акцій, що складає 24,77% від його статутного фонду.

Також, позивач зазначає, що відповідач протягом останніх п'яти років не проводить загальні збори та не подає публічної інформації про свою діяльність. Це вказує на недобросовісність виконавчого органу та неспроможність проведення повної та своєчасної процедури з припинення юридичної особи. Натомість, позивач має тривалий досвід управлінської діяльності та отримав ліцензію на право провадження діяльності арбітражного керуючого, що дозволяє стверджувати про його здатність забезпечити законність, повноту та своєчасність проведення процедури ліквідації відповідача та врахування інтересів всіх його кредиторів.

09 квітня 2009 року за справою № 29/157-09 (суддя Тихий П.В.) господарським судом Харківської області позов задоволено повністю. Припинено відповідача шляхом ліквідації та призначено позивача ліквідатором ЗАТ «Сюрприз». Видано наказ 27 квітня 2009 року.

Постановою Вищого господарського суду України 25 листопада 2009 року рішення господарського суду Харківської області за справою № 29/157-09 скасовано, а справа передана на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Під час нового розгляду справи відповідачем у вказаній справі подано зустрічний позов до позивача за первісним позовом в якому ЗАТ «Сюрприз» просить стягнути з ФО ОСОБА_1 завдані матеріальні товариству збитки (упущену вигоду) у розмірі 25000 (двадцять п'ять тисяч) грн. та спричинену моральну шкоду у розмірі 2000 (дві тисячі) грн.

Ухвалою суду від 21.05.2010 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Крім того на підставі ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального Кодексу України позивач за зустрічним позовом збільшив розмір позовних вимог, шляхом заявлення додаткової вимоги та просив зобов'язати позивача за первісним позовом, розмістити в спеціальному друкованому ЗМІ «Бюлетень державної реєстрації» повідомлення про скасування Постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2009 року рішення господарського суду Харківської області від 09.04.2009 року по справі №29/157-09 про припинення АТ «Сюрприз» шляхом ліквідації, призначення ліквідатором АТ «Сюрприз» ОСОБА_10, та про відновлення ведення господарської діяльності товариством.

Вимоги зустрічного позову ЗАТ «Сюрприз» обґрунтовує тим, що в результаті безпідставних вимог позивача товариство перестало працювати та отримувати прибуток від своєї діяльності, оскільки подачею позову було порушено право товариства здійснювати господарську діяльність. Тобто діями відповідача, вважає позивач за зустрічним позовом спричинено матеріальні збитки підприємству у розмірі 25000 грн. Також посилається  на те, що в результаті протиправних вимог ФО ОСОБА_1 відповідачу також було завдано значну моральну шкоду, яка полягає у приниженні його ділової репутації, зниженні престижу та підриві довіри до нього. Замість здійснення товариством своєї діяльності та отримання прибутку, він змушений протягом року відстоювати свої порушені законні права та інтереси в різних судових інстанціях та правоохоронних органах.

Також в межах первісного позову до ТОВ «Сюрприз» були розглянуті позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору –ОСОБА_5 про зобов’язання товариства розглянути подану нею заяву від 23.09.2009 року про скликання загальних зборів акціонерів товариства та включення до порядку денного питання про притягнення ОСОБА_1 до майнової відповідальності за спричинену ним шкоду, за результатами розгляду якої надати їй письмову відповідь.

В межах зустрічного позову місцевим господарським судом були розглянуті також заяви третіх осіб які заявляють самостійні вимоги на предмет спору –ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 з позовними заявами до  ФО ОСОБА_1 про стягнення з останнього моральної шкоди в розмірі 1000грн.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Згідно п. 4 ст. 12 ГПК України, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів підвідомчі господарським судам.

При цьому, справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ч. 6 ст. 16 ГПК України).

Згідно частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України, юридична особа ліквідується:  

- за рішенням  її  учасників  або  органу  юридичної  особи, уповноваженого  на  це  установчими  документами,  в  тому числі у зв'язку із закінченням строку,  на  який  було  створено  юридичну особу,  досягненням  мети,  для якої її створено,  а також в інших випадках, передбачених установчими документами;

- за рішенням суду про визнання  судом  недійсною  державної реєстрації   юридичної  особи  через  допущені  при  її  створенні порушення,  які не  можна  усунути,  а  також  в  інших  випадках, встановлених законом.

      Частиною 2 наведеної статті встановлено, що  вимога   про  ліквідацію  юридичної  особи  на  підставах, зазначених у пункті  2  частини  першої  цієї  статті,  може  бути пред'явлена  до  суду  органом,  що  здійснює державну реєстрацію, учасником  юридичної  особи,  а щодо акціонерних товариств –також Державною  комісією  з  цінних паперів та фондового ринку. Рішенням суду  про  ліквідацію  юридичної   особи   на   його  учасників   або   орган,   уповноважений  установчими  документами приймати рішення  про  ліквідацію  юридичної  особи,  можуть  бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи.

     Підставами   для   постановлення   судового  рішення  щодо припинення  юридичної  особи,  що  не  пов'язано  з   банкрутством юридичної особи, відповідно до частини 2 статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців», зокрема є:

-    визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону,  допущені при створенні  юридичної  особи, які  не  можна  усунути,  у  тому  числі  реєстрація  на втрачені, викрадені  чи підроблені документи або передання юридичної особи у володіння   та/або   управління   померлим,   безвісно  відсутнім, недієздатним особам або особам з обмеженою цивільною дієздатністю.

-       провадження нею    діяльності,   що   суперечить   установчим документам, або такої, що заборонена законом.

-         невідповідність   мінімального  розміру  статутного  капіталу юридичної особи вимогам закону.

-        неподання протягом  року  органам державної податкової служби податкових декларацій,  документів фінансової звітності відповідно до закону.

-       наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.     

    Загальна   номінальна   вартість  випущених  акцій, як встановлено частиною 4 статті 24 Закону України «Про господарські товариства»,  становить статутний  (складений)  капітал  акціонерного  товариства, який не може  бути  менше  суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент  створення  акціонерного  товариства.  

  Як свідчать матеріали справи датою державної реєстрації АТ «Сюрприз» (ідент. код 21227512) є 28.02.1996 року.

Ставка мінімальної заробітної плати, яка діяла на момент створення відповідача  визначається згідно з постановою Верховної Ради України від 25.11.1993 року № 3653-Х1І «Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком», відповідно до п.1 якої складала 60 тис. крб. За п. 3 Указу Президента України від 25.08.1996р. № 762/96 «Про грошову реформу в Україні»встановлено, що українські карбованці підлягають обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100000 карбованців на 1 гривню. Таким чином мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства на момент створення відповідача як юридичної особи становить 75000000 карбованців, що, з урахуванням обмінного курсу українських карбованців на гривню становить 750 грн.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Слід зазначити, що інші норми діючого законодавства не передбачають збільшення розміру мінімальної заробітної плати у встановленому чинним законодавством порядку не тягне за собою обов'язку із збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства та не передбачають обов'язку для акціонерного товариства із збільшення розміру статутного капіталу у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те,  що розмір статутного фонду відповідача за первісним позовом  відповідає вимогам законодавства щодо мінімального розміру статутного фонду визначеного ст. 24 Закону та ст. 14 Закону України «Про акціонерні товариства» на момент створення АТ "Сюрприз".

Крім того колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 статті 167 Господарського кодексу України надане визначення корпоративних прав, відповідно до якої корпоративні права—це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до п.8 ч.1 ст. 3 Закону України «Про акціонерні товариства»корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Як вбачається з матеріалів справи  (виписка №62 з реєстру власників цінних паперів  про стан особового рахунку №7382) позивач має у власності 20105шт. простих іменних акцій, що складає 23,86916% від статутного капіталу акціонерного товариства.

Стаття 10 Закону України «Про господарські товариства»визначає права учасників товариства, а саме:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів;

д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Підстави припинення діяльності товариства визначаються статтею 19 наведеного Закону, шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Згідно цієї норми Закону товариство ліквідується:

а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;

б) за рішенням вищого органу товариства;

в) на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства;

на підставі рішення господарського суду в порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". 

г) з інших підстав, передбачених установчими документами.

Вищим органом акціонерного товариства (стаття 41 Закону України «Про господарські товариства) є загальні збори товариства. У загальних зборах мають право брати участь усі акціонери, незалежно від кількості та виду акцій, власниками яких вони є.  До компетенції загальних зборів згідно п. ї ч.5 ст. 41 належить  прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;

Це повноваження належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів і не можуть бути передані іншим органам товариства.

Загальні збори акціонерів, згідно частини 1 статті 45 наведеного Закону  скликаються не рідше одного разу на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів у будь-який час і з будь-якого приводу. Якщо протягом 20 днів правління не виконало зазначеної вимоги, вони мають право самі скликати збори відповідно до вимог частини першої статті 43 цього Закону.

Частина 2 статті 43 Закону України «Про господарські товариства» передбачає право будь-якого з акціонерів вносити свої пропозиції щодо порядку денного загальних зборів не пізніш як за 30 днів до їх скликання. Рішення про включення цих пропозицій до порядку денного приймається виконавчим органом товариства. Пропозиції акціонерів, які володіють більш як 10 відсотками голосів, вносяться до порядку денного обов'язково.

Виходячи з системного аналізу наведених норм законодавства акціонер реалізовуючи свої корпоративні права на участь в управлінні акціонерним товариством здійснює шляхом внесення своїх пропозицій щодо порядку денного загальних зборів, скликання загальних зборів, приймаючи участь у загальних зборах товариства, шляхом голосування з питань винесених на порядок денний товариства та шляхом здійснення інших правомочностей встановлених законом або Статутом.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Виходячи з наведеного колегія суддів приходить до висновку, що позивач за первісним позовом не довів суду наявності свого порушеного корпоративного права чи інтересу з боку відповідача. А саме, доказів розгляду питання припинення діяльності товариства на загальних зборах ЗАТ «Сюрприз», доказів звернення до ЗАТ «Сюрприз» з вимогою припинення діяльності товариства та включення цього питання до порядку денного загальних зборів, вимогою скликання позачергових загальних зборів з цього приводу (як особа, що володіє більш як 10 відсотками голосів) чи скликання загальних зборів акціонерів (як особа яка володіє у сукупності більш як 10 відсотками голосів).

Також безпідставним  є твердження позивача стосовно бездіяльності виконавчого органу товариства щодо скликання загальних зборів акціонерів та обрання ним цього як підстави для припинення відповідача.

Так, в позовній заяві останній стверджує, що на протязі останніх п'яти років відповідач не скликав загальні збори акціонерів. Проте серед доказів поданих Позивачем містяться копії оголошень, опублікованих в «Бюлетені «Цінні папери України», випуск №139-140 (2069-2070) за 2007 рік, та в «Слобідському краї», випуск №66 (20960) за 2007 року, що свідчить про скликання Відповідачем загальних зборів акціонерів. Доданий до позову витяг з інформаційного серверу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку підтверджує опублікування відповідачем щорічної інформації про нього.

Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що законодавство України не містить такої підстави для припинення юридичної особи, зокрема АТ як не скликання  або не проведення загальних зборів акціонерів, а відтак і неможливості використання такого способу захисту суб’єктивного права всупереч вимогам ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

В зв’язку з наведеним колегія суддів вважає законним та обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні первісних позовних вимог.

Стосовно зустрічних позовних вимог та вимог третіх осіб які заявляють самостійні вимоги на предмет спору слід зазначити наступне.

   Статтею 15 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV (надалі - ЦК України) закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також права на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством (ч. 1 ст. 16 ЦК України). В свою чергу відповідно до ст. 20 ГК України, як спеціального закону по відношенню до ЦК України, кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом відшкодування збитків.

Згідно ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати,  яких  особа  зазнала  у  зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі,  а також витрати,  які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи,  які  особа  могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

      Предметом доказування при розгляді даної категорії спорів є наявність у поведінці відповідача складу цивільно-правової відповідальності. Зокрема, умовами цивільно-правової відповідальності є: протиправність поведінки; наявність шкоди;  причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина.

У відповідності до статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів, серед іншого, може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України). Стаття 1167 ЦК України визначає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. Так, моральна шкода, завдана юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу (ст. 94 ЦК України).

Виходячи з наведеного господарський суд Харківської області дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що позивачем за зустрічним позовом в порушення вимог ст. 33 ГПК України не доведено тих обставин на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог. А саме - завдання матеріальних збитків (упущену вигоду) у розмірі 25000 (двадцять п'ять тисяч) грн. та спричиненої моральної шкоди у розмірі 2000 (дві тисячі) грн.,  та того, що в результаті безпідставних вимог позивача відповідач перестав працювати та отримувати прибуток від своєї діяльності, оскільки подачею позову було порушено право останнього здійснювати господарську діяльність, завдання значної моральної шкоди, яка полягає у приниженні його ділової репутації, зниженні престижу та підриві довіри до нього. Товариством  не доведено, що замість здійснення ним своє діяльності, отримання прибутку, воно змушене протягом року відстоювати свої порушені законні права та інтереси в різних судових інстанціях та правоохоронних органах, звертатися до юристів, адвокатів за правовою допомогою. Не доведено, що поданням позовної заяви з боку позивача за первісним позовом, ділова репутація ЗАТ «Сюрприз», як зазначає останній, повністю зруйнована.

  Також обґрунтованим є висновок місцевого господарського стосовного того, що вимога позивача за зустрічним позовом про зобов’язання відповідача за зустрічним позовом розмістити в спеціальному друкованому ЗМІ «Бюлетень державної реєстрації» повідомлення про скасування Постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2009 року рішення господарського суду Харківської області від 09.04.2009 року по справі №29/157-09 про припинення АТ «Сюрприз» шляхом ліквідації, призначення ліквідатором АТ «Сюрприз»ОСОБА_1, та про відновлення ведення господарської діяльності товариством, не відповідає способам захисту суб’єктивного цивільного права передбаченого законом або договором.

Так само обґрунтовано з посиланням на наведені вище норми закону суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог третіх осіб які заявляють самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 з позовними заявами до  ФО ОСОБА_1 про стягнення з останнього моральної шкоди в розмірі 1000грн.

Така позиція колегії з цього питання знаходить своє підтвердження у п. 6 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України N 02-5/215 від 01.04.94 (з відповідними змінами) для правильного вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов’язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України ). При цьому встановлення причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, —наслідком такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 №5, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань або інших негативних явищ, заподіяних юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні престижу або ділової репутації, у порушенні права власності, інших цивільних прав, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (п. З постанови Пленуму).

Вказані вище обставини позивачем за зустрічним позовом та третіми особами які заявляють самостійні позовні вимоги на предмет спору не доведені.

Так само обґрунтовано місцевим господарським судом відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про зобов’язання товариства розглянути подану нею заяву від 23.09.2009 року про скликання загальних зборів акціонерів товариства та включення до порядку денного питання про притягнення ОСОБА_1 до майнової відповідальності за спричинену ним шкоду, за результатами розгляду якої надати їй письмову відповідь, з огляду на те, що дане твердження заявника не підтверджено жодним належним та допустимим доказом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 28.12.2010 року у справі №37/95-10 є законним та обґрунтованим і прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, і підстав для задоволення апеляційної скарги щодо його скасування не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ФО Ніколенко ОСОБА_11 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 28.12.2010 року у справі №37/95-10 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 21.02.2010 року

Головуючий суддя                                                                    

Суддя                                                                                             

Суддя