Постанова

від 24.02.2011 по справі 30/347-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

30/347-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2011 року                                                                    Справа №  30/347-10

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді  Джихур О.В. (доповідач)    

суддів: Виноградник О.М., Лисенко О.М.

при секретарі судового засідання: Ковзикові В.Ю.

за участю представників сторін:       

від позивача: Кармаліта Т.В., предстанвик, довіреність №б/н від 22.12.10 (була присутня в судовому засіданні 22.02.11 р.);

від відповідача-1: Накорчевський С.В., довіреність №2439-0 від 28.05.10,  представник; Радіонов В.О., предстанвик, довіреність №4152 від 25.09.10 (був присутнім в судовому засіданні 22.02.11 р.)

представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк”, м. Дніпропетровськ

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2010 року у справі № 30/347-10

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Карат”, м. Хмельницький Хмельницької області

до В/1 публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк”, м. Дніпропетровськ

    В/2 товариства з обмеженою відповідальністю “Українське фінансове агентство “Верус”, м. Дніпропетровськ

про визнання недійсними договору поруки від 16 січня 2009 року,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2010 року (суддя Євстигнеєва Н.М.) позов товариства з обмеженою відповідальністю “Карат” про визнання недійсними договору поруки від 16 січня 2009 року  задоволено. Визнано недійсним договір поруки від 16 січня 2009 року, укладений між публічним акціонерним товариством комерційним банком “Приватбанк”, м. Дніпропетровськ та товариством з обмеженою відповідальністю “Українське Фінансове Агентство “Верус”, м. Дніпропетровськ.

Рішення господарського суду вмотивовано невідповідністю спірного договору ст.203 Цивільного кодексу України, оскільки позивач згоди на укладення договору поруки не надавав.

Не погодившись з вказаним рішенням відповідач-1 його оскаржує на предмет невідповідності нормам матеріального права. Посилаючись на ч.1 ст.516 Цивільного кодексу України скаржник стверджує, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. У відносинах що склалися між позивачем та відповідачами зобов'язання породжуються виключно договором комісії від 25 березня 2008 року, договір поруки не породжує у жодної із сторін господарського зобов'язання, оскільки за своєю суттю є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не зобов'язанням.

Публічне акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2010 року, в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача доводи апеляційної скарги заперечує, вважає рішення господарського суду законним, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 22 лютого 2011 року оголошувалась перерва до 24 лютого 2011 року.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача-1, судова колегія вважає, що апеляційна скарга  задоволенню не підлягає з наступних підстав.

25 березня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком “Приватбанк” в особі Хмельницької філії закритого акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” (комісіонер) та товариством з   обмеженою   відповідальністю “Карат” (комітент) був кладений договір комісії №2503/15/ІМРА про відкриття акредитива, відповідно до п.1.1 якого комітент доручає, а комісіонер приймає на себе зобов'язання за плату від свого  імені і за рахунок комітента відкрити на користь  “HANDSAEME MACHINERY”, Бельгія (далі по тексту –бенефіціар) безвідкличний документарний акредитив, а також доручити КВС BANK N.V., BRUSSELS (далі по тексту –підтверджуючий банк), добавити його безвідкличне підтвердження до акредитиву відповідно до Заяви на відкриття акредитива №2503/15/ІМРА від 25 березня 2008 року, підписаного з боку комітента, що є невід'ємною частиною цього договору (надалі по тексту акредитив).

Договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п.5.1 договору).

Відповідно до п.3.1 договору зобов'язання комітента за цим договором забезпечуються всіма основними і оборотними  коштами комітента, а також заставою килимово ткацького станку типу CRX82-400 сер.№G8529-001, згідно з договором застави обладнання 2503/15 від 25 березня 2008 року, укладеному між комітентом і комісіонером.

16 січня 2009 року між кредитором (відповідачем-1) та поручителем товариством з обмеженою відповідальністю “Українське фінансове агентство “Верус” (відповідач-2) укладено договір поруки згідно з яким відповідач-2 поручився за виконання боржником (позивачем) обов'язків за договором комісії, в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату коштів, процентів, нарахованих за користування коштами, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (а.с.12).

Відповідно до п.4 договору поруки боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

У випадку невиконання боржником якого –небудь обов'язку, передбаченого п.1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного обов'язку, який поручитель зобов'язаний виконати впродовж п'яти календарних днів з моменту отримання вимоги (п.п.5, 6 договору поруки).

Позивач просить визнати договір поруки від 16 січня 2009 року недійсним, як такий що не відповідає ст.ст.511, 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України виконання  зобов'язання  може  забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (ст.553 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.554 Цивільного кодексу України у разі порушення  боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Позивач посилається на те, що в порушення ст.511 Цивільного кодексу України спірним договором поруки відповідач-1 надав відповідачу-2 права відносно позивача, а на позивача відповідно поклав обов'язки відносно поручителя (відповідача-2) здійснити відшкодування на користь поручителя який виконав зобов'язання, забезпечене порукою без згоди позивача, що є порушенням ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції погодився з доводами позивача.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою статті 203  цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо  недійсність  правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України).

Приписи постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику про визнання угод недійсними” передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (п.1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”).

Відповідно до ст.511 Цивільного кодексу України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Частиною 2 статті 556 Цивільного кодексу України передбачено, що до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Вказана норма є імперативною і її застосування не залежить від змісту договору поруки, укладеного між відповідачами.

З наведеної норми вбачається, що при укладанні спірного договору поруки відповідач-1 надав відповідачеві-2 певні права відносно позивача, а на позивача, відповідно, поклали обов'язок поручителя (відповідача-2) здійснити відшкодування на користь поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою.

В матеріалах справи відсутні, сторонами не надано доказів отримання від позивача згоди на покладення на нього відповідних обов'язків, що виникли при укладанні спірного договору поруки.

Отже, волевиявлення боржника на забезпечення виконання ним зобов'язання порукою відповідача –2 відсутнє, що є підставою для визнання договору поруки недійсним у відповідності до п.3 ст.203, п.1 ст.215 Цивільного кодексу України.

Доводи скаржника не можуть бути прийняті до уваги, оскільки як вірно зазначив господарський суд порука є способом переведення боргу за певних умов: невиконання боржником зобов'язання.

Тільки в разі виконання обов'язку поручителем, здійснюється заміна кредитора у зобов'язанні, що й встановлено статтею 512 Цивільного кодексу України.

Зазначені висновки кореспондуються з висновками Вищого господарського суду в аналогічних справах (постановах від 18 червня 2010 року у справі № 8/252-09, від 05 серпня 2010 року у справі №1/309).

Таким чином, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2010 року відповідає діючому законодавству, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.103-105 Господарського процесуального кодексу України,           суд -

  ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2010 року у справі № 30/347-10 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк”, м. Дніпропетровськ залишити без задоволення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                           О.В. Джихур      

Суддя                                                                                  О.М. Виноградник     

Суддя                                                                                  О.М. Лисенко  

(Дата підписання постанови в повному обсязі  28.02.11р.)