Постанова

від 22.02.2011 по справі 5020-9/176-2/235

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5020-9/176-2/235

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

 02 березня 2011 року   Справа № 5020-9/176-2/235

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Плута В.М.,

суддів                                                                      Борисової Ю.В.,

                                                                                          Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

позивача: Чернова Ірина Сергіївна, довіреність №  3ю   від 04.01.11;

відповідача: Михайлова Наталія Володимирівна, довіреність № 001 від 04.01.11;

позивача: Іванов Павло Павлович, довіреність №  2ю   від 04.01.11;

розглянувши апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Севастопольліфт" товариства з обмеженою відповідальністю "Ліфткомфорт-ЛК" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Шевчук Н.Г.) від 20.01.2011 у справі № 5020-9/176-2/235

за позовом           комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (вул. Л. Павліченко, 2, м. Севастополь, 99011)

до дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Севастопольліфт" Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліфткомфорт-ЛК" (вул. Загородня балка, 3, м. Севастополь,99008)

про стягнення заборгованості у сумі 30865,51 грн.

                                                            ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 20.01.2011 у справі № 5020-9/176-2/235 позов задоволено.

Стягнуто з дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Севастопольліфт" товариства з обмеженою      відповідальністю „Ліфткомфорт-ЛК" на користь комунального підприємства „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради заборгованість у сумі 30865,51 грн., в тому числі: основна заборгованість за період з 01.02.2008 по 20.09.2010 у розмірі 26497,66 грн.,  пеня - 1065,04 грн., 3% річних - 953,49 грн., сума збільшення заборгованості з урахуванням встановленого  індексу інфляції - 2349,32 грн.; витрати по сплаті державного мита у сумі 308,65 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн.

Суд визнав укладеним між сторонами договір купівлі-продажу теплової енергії із протоколом розбіжностей в силу пункту 7 статті 181 Господарського кодексу України. У зв'язку з чим застосував загальні норми господарського та цивільного права, а саме положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України, які регулюють договірні зобов'язальні правовідносини сторін, а також статті 230 Господарського кодексу України та статей 546, 625 Цивільного кодексу України, які передбачають відповідальність боржника у вигляді пені, сплату процентів річних та суми, яка виникла у зв'язку з індексом інфляції.

Не погодившись з цим судовим актом, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове, яким у позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, при неповному дослідженні обставин справи.

Так, відповідач із посиланням на пункт 8 статті 181 Господарського кодексу України вважає, що договір купівлі-продажу теплової енергії між сторонами не укладений, оскільки сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов. Дочірнє підприємство "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Севастопольліфт" товариства з обмеженою відповідальністю "Ліфткомфорт-ЛК" посилається також на те, що до даних правовідносин сторін не можуть бути застосовані положення пункту 7 статті 181 Господарського кодексу України. На думку заявника апеляційної скарги, вказані норми стосуються надання робіт та послуг, тоді як в даній справі йде мова про купівлю-продаж товару.

Таким чином, при відсутності укладеного договору між сторонами, у відповідача не настав строк виконання зобов'язань, при тому що позивачем не направлялась відповідачу вимога в розумінні статті 530 Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідач посилається на відсутність доказів, які б підтверджували факт передачі товару. Виставлені рахунки сторона також вважає неналежним доказом отримання теплової енергії.

Представник позивача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає рішення господарського суду міста Севастополя законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачає.

Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Севастопольліфт" товариства з обмеженою відповідальністю "Ліфткомфорт-ЛК"  не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В матеріалах справи є підписаний сторонами з протоколом розбіжностей договір про купівлю-продаж теплової енергії від  10.07.2006 № 269 (том 1, а. с. 8 - 10).

Відповідачем договір підписаний 31.08.2006, а протокол розбіжностей  направлений позивачу листом від 08.09.2006 № 89 (том 1, а. с. 111).

Згідно зі статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" основними обов'язками споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Теплогенеруюча організація   має  право  постачати  вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу (стаття 19 Закону України "Про теплопостачання").

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за     договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає  електричну  енергію, пару,  гарячу  і  перегріту  воду  (далі  -  енергію)  споживачеві (абоненту),  який  зобов'язаний  оплатити  прийняту   енергію   та дотримуватися  передбаченого  договором режиму її використання,  а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного  обладнання, що ним використовується. Відпуск  енергії  без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Таким чином, укладення вказаного договору в силу закону є обов'язковим для сторін.

Відповідно до умов договору позивач взяв на себе зобов'язання по постачанню теплової енергії відповідачу у необхідних розмірах, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався оплачувати отриману енергію за встановленими тарифами та у строки, передбачені договорами.

Згідно з пунктів 4.1 - 4.7 Договору відповідач зобов'язаний здійснити оплату за поставлену теплову енергію відповідно до встановлених тарифів у строк до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим. Рахунок вважається отриманим у випадку, якщо відповідач до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, не заявить про неотримання рахунку.

Відповідно до пункту 10.2 договору дія цього договору поширюється на невиконані зобов'язання сторін за договором № 269 від 04.10.2002.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що вказаний договір є неукладеним, так як сторони не досягли домовленості щодо всіх істотних умов договору.

Проте, колегія суддів вважає такі доводи хибними.

Так, пунктом 7 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що якщо сторона, яка  одержала  протокол  розбіжностей   щодо  умов  договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Дія вказаної норми поширюється на всі відносини сторін, які стосуються будь-якого договору, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону. Наявність таких слів в цій статті, як "виконавець", "робіт", "послуг" - стосується особи, яка є монополістом і це є окремим випадком, який у тому числі передбачає кодекс.

Згідно з частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України при  укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Зміст договору купівлі-продажу теплової енергії від 10.07.2006 № 269 (том 1, а. с. 8 - 10) вказує на те, що сторони узгодили всі істотні умови (Розділи 1, 2, 4 та 10).

Відповідач посилається на те, що строк та порядок передачі товару не були узгоджені сторонами. Але, такі умови не є істотними, а також зі змісту договору вбачається, що це було узгоджено сторонами.

Так, в розділі 3 договору сторони узгодили, що облік споживання гарячої води здійснюється водоміром. Данні про прилади обліку гарячої води вказуються в додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору. Покупець щомісячно до 20 числа розрахункового місяця надає Продавцю довідку про кількість споживаної гарячої води.

За таких обставин є правильним висновок місцевого суду про те, що договір є укладеним з протоколом розбіжностей та в силу пункту 10.3 за відсутності заяв про його розірвання або зміну є діючим на теперішній час.

Більш того, факт укладення сторонами цього договору встановлено судом при розгляді справи № 20-2/389 за позовом комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради до дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Севастопольліфт" товариства з обмеженою відповідальністю "Ліфткомфорт-ЛК" про стягнення 2662,77 грн.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З цієї підстави положення пункту 8 статті 181 Господарського кодексу України, на які посилався відповідач, застосуванню не підлягають.

20.11.2007 сторонами укладена додаткова угода до договору купівлі-продажу теплової енергії від 10.07.2006 № 269 (том 1, а. с. 73), відповідно до якої була замінена назва відповідача (абонента) та реквізити покупця. Інші умови залишились без змін.

Як вже було зазначено, позивачем відповідачу виставлялись відповідні рахунки за споживану теплову енергію, як це передбачено розділом 4 договору. Але оплата за отриману енергію відповідачем здійснювалась несвоєчасно та не у повному обсязі.

У зв'язку з чим заборгованість відповідача за період з 01.09.2008 по 20.09.2010 перед позивачем склала 26497,66 грн.

Відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості на зазначену суму, при тому що він здійснював часткову оплату за отриманий товар. В якості доказу існування часткових сплат позивачем залучені до матеріалів справи відповідні виписки руху грошових коштів (том 1, а. с. 116 - 120). Відповідачем наявність наведених сплат не заперечується. Такі обставини роблять неспроможними посилання заявника апеляційної скарги на те, що він взагалі не отримував за договором теплову енергію та відповідні рахунки.  

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, позов в частині вимог про стягнення основної суми боргу задоволений правомірно.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України та статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Пунктом 4.8 договору передбачено, що у разі несвоєчасного внесення плати відповідачем з нього стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі,  що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що  діяла  у  період, за  який сплачується пеня.

Аналогічне по суті положення міститься у Законі України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 1065,04 грн., розмір якої визнається судом правильним, оскільки відповідає наведеним нормам закону та умовам договору.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення процентів та інфляційних втрат на підставі наведеній статті та розраховані правильно, у зв'язку з чим в цій частині позов також задоволений правомірно.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду міста Севастополя є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд          

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

1. Апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Севастопольліфт" товариства з обмеженою відповідальністю "Ліфткомфорт-ЛК" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 20.01.2011 у справі № 5020-9/176-2/235 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                  В.М. Плут

Судді                                                                                Ю.В. Борисова

                                                                                В.І. Гонтар