Постанова

від 22.02.2011 по справі 7/114/10

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/114/10

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"22" лютого 2011 р. Справа № 7/114/10

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

                     Суддів: Мирошниченко М.А.,

                                   Шевченко В. В.,

при секретарі   -   Риковій О.М.

за участю представників:

Від позивача: Іноземцев Є.С.

Від відповідача: Молдованенко М.О., Урсу І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю „Техноторг - Лізинг”

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 14.12.2010 року

по справі № 7/114/10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Техноторг - Лізинг”

до відповідача: Приватного сільськогосподарського підприємства „ім. Шевченко”

про стягнення 657 148,39 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Техноторг - Лізинг” звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства „ім. Шевченко” про стягнення простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 289 від 11.08.2008р. в сумі 529635,10 грн., а також 54096,04 грн. пені, 54213,20 грн. втрат від інфляції та 19204,05 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.          

Позовні вимоги обґрунтовувалися невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором фінансового лізингу № 289 від 11.08.2008р. щодо сплати лізингових платежів у встановлений договором строк, у зв'язку з чим 18.01.2010 року сторони дійшли згоди щодо розірвання зазначеного договору і за актами приймання –передачі предмет лізингу було повернуто позивачу.

ПСП  „ім. Шевченко” не визнало позов посилаючись на те, що у зв'язку з розірванням за згодою сторін договору лізингу і поверненням предмета лізингу лізингодавцю позивач має право лише на отримання лізингових відсотків, транспортного збору та страхового платежу, а для стягнення з відповідача частини щомісячних платежів, які є компенсацією вартості предмета лізингу, у позивача законні підстави відсутні, оскільки право власності на предмет лізингу залишилося в нього. Відповідно до положень ст. 653 ЦК України під час розірвання договору фінансового лізингу зобов'язання сторін припиняються включно з зобов'язаннями щодо сплати пені, втрат від інфляційних процесів та трьох процентів річних.

          Рішенням господарського суду Миколаївської області від 14.12.2011 року (суддя –Семенчук Н.О.) позов задоволено частково, стягнуто з ПСП “ім. Шевченко” на користь ТОВ “Техноторг-Лізинг” заборгованість в розмірі 64 535,57 грн., пені в розмірі 3305,88 грн., 3% річних в розмірі 1909,26 грн. та інфляційних в розмірі 4283,41 грн., 722,86 грн. держмита та 25,86 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням ТОВ “Техноторг - Лізинг” звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги мотивовані неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права України.

          У відзиві на апеляційну скаргу ПСП „ім. Шевченко” заперечує проти її задоволення вказуючи на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, вважаючи його законним і обґрунтованим.

          Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.          

          Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 11.08.2008 року між ТОВ “Техноторг - Лізинг” (лізингодавець) та ПСП „ім. Шевченко” (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 289, за умовами якого позивач зобов'язався набути у власність та передати у користування відповідачу на визначений у цьому договорі строк, за умови сплати останнім авансового лізингового платежу, комісії та страхового платежу наступне майно: трактор Беларус - 3022ДВ, борону БДС - 4.5 “Катюша”, а відповідач зобов'язався сплатити авансовий платіж, комісію у розмірі зазначеному у додатку № 1 до цього договору та страховий платіж згідно діючого законодавства, прийняти у користування майно, що є предметом цього договору та сплачувати всі наступні платежі вказані у додатку № 1 до цього договору.

Умовами даного договору визначено, що вартість предмета лізингу складає 920 000 грн.; предмет лізингу буде переданий лізингодавцем у користування лізингоодержувачу на умовах сплати останнім лізингодавцю авансового платежу, комісії та страхового платежу згідно з додатком № 1 протягом строку, зазначеного в додатку № 1. Лізингоодержувач користується предметом лізингу за умови сплати лізингодавцю лізингових платежів згідно з додатком № 1; розмір, склад та графік сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю визначається у відповідності з додатком № 1 до цього договору; лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати передбачені цим договором лізингові платежі. У випадку прострочення лізингоодержувачем сплати лізингодавцю лізингових платежів, лізингоодержувач несе відповідальність згідно з умовами цього договору; протягом усього строку дії  цього договору предмет лізингу є власністю лізингодавця; по закінченню строку дії цього договору, якщо сторони повністю виконали інші власні зобов'язання за цим договором, предмет лізингу переходить у власність лізингоодержувачу, про що сторонами складається  та підписується відповідний акт; лізингодавець вправі вилучити предмет лізингу у лізингоодержувача в наступних випадках: лізингоодержувач не сплатив або сплатив не в повному обсязі лізингові платежі та прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання відповідних строків платежів, встановлених цим договором; за порушення лізингоодержувачем зобов'язань зі своєчасної сплати лізингових та інших платежів, передбачених цим договором, останній сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми простроченої заборгованості за лізинговими та іншими передбаченими цим договором платежами за кожний календарний день такого прострочення, а також сплачує лізингодавцю штраф в розмірі 2%, від суми зазначеної в пункті 1.3 даного договору; договір лізингу укладається на строк з 11 серпня 2008 року по 25 жовтня 2011 року; дія цього договору може бути достроково припинена: за взаємною згодою сторін, про що сторонами укладається додаткова угода до цього договору; договір вступає в дію з моменту підписання його уповноваженими представниками.

Отже, даний договір з моменту його укладення є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, статтею 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Судом першої інстанції встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання, передавши відповідачу за актами прийому –передачі № 289-1, № 289-2 від 14.08.2008р. майно, яке є об'єктом  лізингу.

Додатком № 1 до договору фінансового лізингу визначено строк оплати щомісячних лізингових платежів –до 25 числа кожного місяця; строк лізингу –36 місяців; лізингові платежі, які включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості предмета лізингу (компенсація вартості активу); платіж, що сплачується як лізинговий відсоток (тобто як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно) та транспортний збір і страховий платіж (інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу). При цьому, сплачений лізингоодержувачем авансовий платіж у визначеному розмірі також є компенсацією частини вартості майна.

Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за вищевказаним договором щодо оплати періодичних лізингових платежів у встановлений цим договором строк, а також застосування до відповідача відповідальності у вигляді сплати пені та оплати суми боргу з урахуванням інфляції та процентів річних.

Задовольняючи заявлені позивачем вимоги частково, місцевий суд на підставі встановлених обставин даної справи керувався приписами ч. 2 ст. 653 ЦК України про те, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, та виходив із того, що 18.01.2010 року сторони дійшли згоди щодо розірвання договору, що знайшло своє відображення в актах прийому - передачі № 289В1, № 289В2, за якими майно було повернуто позивачу. Оскільки договір був розірваний сторонами за взаємною згодою, предмет лізингу було повернуто позивачеві і право власності на нього до відповідача не перейшло, то суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості майна яке залишилося у власності позивача у в сумі 445 517,94 грн., а також заборгованості з лізингового платежу в частині страхового платежу в розмірі 19320 грн. та транспортного збору в розмірі 261,60 грн., сплачених відповідачем за платіжними дорученнями № 325 від 14.08.2008р. та № 50 від 23.02.2009р., задоволенню не підлягають. Водночас, за висновком суду, є обґрунтованими та  підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення лізингового платежу в частині лізингових відсотків в розмірі 64535,57 грн. та пені в розмірі 3305,88 грн., інфляційних збитків в розмірі 4283,41 грн., 3% річних в розмірі 1909,26 грн. за обчисленими судом розрахунками, нарахованими на лізинговий платіж в частині лізингових відсотків, без урахування компенсації вартості предмета лізингу, транспортного збору та страхового платежу.

          Проте, з такими висновками місцевого суду колегія суддів в повній мірі погодитися не може, оскільки вони зроблені без врахування вимог закону, що регулює спірні правовідносини.

Так, наявні в справі матеріали свідчать про те, що у зв'язку з непридатністю до експлуатації трактора „Беларус –3022ДВ” та борони БДС-4.5 „Катюша” через їх незадовільний технічний стан, що підтверджується актами про технічний стан трактора від 25.05.2009р., від 21.07.2009р., від 11.08.2009р., від 10.12.2009р., від 18.01.2010р., сторони дійшли згоди про розірвання договору фінансового лізингу       № 289 від 11.08.2008р., про що прямо зазначено в актах прийому-передачі № 289В1, № 289В2 від 18.01.2010 року, за якими відповідач повернув позивачу майно, яке є об'єктом лізингу. Вказані акти підписані уповноваженими представниками сторін та посвідчені їх печатками і відповідно до ст. 654 ЦК України вчинені в такій самій формі, що і договір лізингу.  

В силу ч.1 ст.651 ЦК України, однією із підстав розірвання договору є згода сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. При цьому, згідно з ч.3 цієї норми, яка помилково не була застосована судом першої інстанції, у разі розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.

Отже, зазначена норма визначає, що з розірванням за згодою сторін договору припиняються всі невиконані до моменту розірвання договору зобов'язання, передбачені таким договором.

Досягнутою домовленістю про розірвання договору сторонами не змінено загальне правило щодо припинення зобов'язань, встановлене ч. 3 цієї норми, зокрема, сторонами в актах не визначено, що лізингові платежі за певний період підлягають оплаті тощо.

При цьому, ч. 4 цієї норми визначає правові наслідки розірвання договору щодо виконаних зобов'язань.

Так, в силу ч. 4 ст. 653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правило, визначене ч .4 ст. 653 ЦК України змінено лише щодо майна, яке є предметом лізингу та було передано у користування. Так, за актами прийому –передачі відповідач повернув позивачеві предмет лізингу, що відповідає ст. 785 ЦК України, яка застосовується до спірних правовідносин в силу ст. 806 ЦК України. Також, не містять зазначені акти і положень щодо обов'язку позивача повернути відповідачу лізингові платежі, сплачені до припинення договору, у сумі 290 000 грн., у тому числі ту їх частину, яка відшкодовує частину вартості майна, переданого у лізинг.

Отже, враховуючи, що зобов'язання відповідача щодо оплати лізингових платежів на момент звернення до суду з даним позовом були припинені, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.

При цьому колегія суддів враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про стягнення заборгованості по лізинговим платежам (постанови Вищого господарського суду України від 23.06.2009 року у справі № 56/278-08, від 20.05.2010 року у справі № 24/133).

          Посилання скаржника на не застосування господарським судом вимог ч. 2 ст. 806 ЦК України до спірних правовідносин є необґрунтованим, оскільки вказана норма визначає законодавство, що підлягає застосуванню до договору лізингу та до відносин, пов'язаних з лізингом, але не визначає спеціальних положень щодо наслідків розірвання договору за домовленістю сторін.

Також, помилковим слід визнати і твердження скаржника, що з моменту розірвання договору зобов'язання сторін припиняються лише на майбутнє, а в разі припинення дії договору заборгованість, що склалася до моменту його припинення, підлягає погашенню за будь –яких умов з відповідним посиланням на ч. 1 ст. 598 ЦК України, яка визначає підстави припинення зобов'язання, між тим, розірвання договору у даному випадку здійснено за взаємною згодою сторін шляхом укладення письмової угоди про це (акти прийому – передачі від 18.01.2010р.), а частиною 3 ст. 653 ЦК України встановлено, що з розірванням за згодою сторін договору припиняються всі невиконані до моменту розірвання договору зобов'язання, передбачені таким договором.

Численні безпредметні посилання скаржника  в обґрунтування своїх заперечень на статті ЦК України, ГК України та Закону України „Про фінансовий лізинг” не приймаються до уваги, оскільки скаржник викладає положення правових норм без обґрунтування суті їх порушення або неправильного застосування, що не спростовує обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому слід зазначити, що згідно що згідно ч. 5 ст. 653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. Отже, позивач, у випадку понесення збитків внаслідок розірвання договору має право вимагати відшкодування збитків.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що з підстав неправильного застосування норм матеріального права оскаржуване рішення місцевого суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Керуючись  ст.ст.  99, 101-105, 122  ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

          Апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю „Техноторг - Лізинг” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 14.12.2010 року у справі № 7/114/10 скасувати, стягнення за ним припинити.

У задоволенні позову відмовити.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий  суддя:                                                            Бєляновський В.В.

 Судді:                                                                                   Мирошниченко М.А.

                                                                                               Шевченко В. В.