Постанова

від 26.09.2006 по справі 5/223/06

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5/223/06

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"26" вересня 2006 р. Справа № 5/223/06

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

  Судді-доповідача:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:   Бєляновського В. В., Шевченко В. В.,

при секретарі   -  Волощук О. О.,

за участю представників:

позивача  –Тидинян С.Л.,                                                                                   

відповідача –не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу  Врадіївської селищної ради, смт Врадіївка Миколаївської області

на постанову господарського суду Миколаївської області від 17.07.2006 р.

у справі   № 5/223/06

за позовом ТОВ „Торговий Дім”, смт Врадіївка Миколаївської області    

до Врадіївської селищної ради, смт Врадіївка Миколаївської області    

про визнання протиправними дій відповідача по заволодінню покриттям під'їзного шляху, який належить позивачу на праві власності, та повернення вивезеного майна і відновлення його в первісний стан за власний рахунок,

    ВСТАНОВИЛА:

       30.05.2006 р. (вх. №5301) ТОВ „Торговий Дім” у господарському суді Миколаївської області пред'явлено адміністративний позов до Врадіївської селищної ради про визнання протиправними дій відповідача по заволодінню покриттям під'їзного шляху, який належить позивачу на праві власності, зобов'язання відповідача утриматись від дій, спрямованих на протизаконне заволодіння майном позивача, та повернення вивезеного покриття під'їзного шляху і відновлення під'їзного шляху в первісний стан за власний рахунок (а.с. 2-3). Свої вимоги воно мотивувало наступним.

      Позивач є власником козлового крану КСС 12.5 з під'їзними шляхами до нього та залізничними шляхами, прилеглими до нього. Це майно було внесено у статутний фонд позивача засновником, який, в свою чергу, був власником цього майна на підставі договору купівлі-продажу від 12.08.2005 р. та акту передачі майна від 12.08.2005 р.. Позивач здійснює підприємницьку діяльність та надає послуги юридичним та фізичним особам по розвантаженню залізничних вагонів. Для здійснення цієї діяльності та користування своїм майном він використовує під'їзний шлях, який викладений бутовим каменем і який необхідний для під'їзного транспорту. З початку тижня на території позивача з'явилися працівники, які почали розбирати під'їзний шлях та завантажувати каміння на автомашини і вивозити його в невідомому напрямку. Як вони пояснили, на виконання розпорядження голови селищної ради. На запитання до селищного голови, чому він протизаконно вилучає власність позивача і прохання надати якусь копію письмового розпорядження щодо вилучення власності, він відмовився, пояснивши в усній формі, що оскільки земля належить селищній раді, то всі споруди на ній також є власністю останньої. Оскільки ніякого рішення суду щодо вилучення у позивача його майна чи позбавлення його права власності на нього немає, дії відповідача є протиправними та такими, що порушують право власності позивача охоронюване законом. В обґрунтування свого позову позивач послався на  ст. 19 Конституції України та ст.ст. 48,55 ЗУ „Про власність”.

   Позивач також подав до суду клопотання від 30.05.2006 р. (вих. №17/с) про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо під'їзних шляхів позивача, оскільки відповідач продовжує свої протиправні дії і існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, а для відновлення шляху необхідно докласти значних зусиль та витрат, і, враховуючи, що очевидними є  ознаки протиправності дій суб'єкта владних повноважень (а.с. 27).

     Надалі судом до справи був залучений відзив відповідача на адміністративний позов (а.с. 30-31), в якому він просив відмовити у задоволенні позову, а провадження у справі закрити, оскільки, згідно до умов договору купівлі-продажу від 12.08.2005 р., позивачем було набуто у власність козловий кран КСС 12.5 з під'їзними шляхами козлового крану та залізничними шляхами козлового крану і залізничними шляхами, які належали ВАТ „Врадіївська райагропромтехніка”. Зі вказаного договору та акту прийому-передачі до нього вбачається, що під'їзний шлях викладений бутовим каменем не був предметом цього договору, а також знаходиться в протилежній стороні від місця, де знаходився куплений козловий кран. Станом на 16.06.2006 р. ні залізничного шляху, ні козлового крану у позивача в наявності  на території ліквідованого ВАТ „Врадіївська райагропромтехніка” немає. Згідно до п.3 Рішення №8, 17 сесії 4 скликання Врадіївської селищної ради від 27.12.2005 р., вирішено про припинення права користування земельною ділянкою, у зв'язку з ліквідацією ВАТ „Врадіївська райагропромтехніка”, вул. Ломоносова,40, та переведення земельної ділянки ліквідованого підприємства до земель запасу населеного пункту в смт Врадіївка в розмірі 13,46 га, а також п.1 Рішення №13, 8 сесії 24 скликання Врадіївської селищної ради від 28.01.2004 р. припинено право користування земельною ділянкою, у зв'язку з продажем споруд підприємства ВАТ „Врадіївська райагропромтехніка”, площею 0,37 га по вул. Ломоносова,40, і також передано дану земельну ділянку до земель запасу Врадіївської селищної ради. Земельна ділянка площею 5000 м.кв. вартістю 150000 грн. не була предметом договору від 12.08.2005 р. і не передавалася відповідно до акту прийому-передачі від 12.08.2005 р. позивачу. Позивачем з моменту укладання договору від 12.08.2005 р. і до часу надання суду цього відзиву договір оренди даної земельної ділянки не укладався, хоча відповідачем неодноразово здійснювалися заходи по укладанню такого договору, згідно до вимог ст. 124 ЗК України. Умови ст. 657 ЦК України сторонами у договорі від 12.08.2005 р. не виконані, тобто такий договір не має юридичної сили і не породжує тих прав та обов'язків, на встановлення яких він був направлений. Згідно до ст. 12 ЗК України, Врадіївська селищна рада є власником земельної ділянки площею 13,83 га і має право використовувати її за цільовим призначенням.          

      Постановою господарського суду Миколаївської області від 17.07.2006 р. (суддя Міщенко В.І.)  позов задоволено, а саме, визнано протиправними дії Врадіївської селищної ради по заволодінню покриттям під'їзного шляху, який належить ТОВ „Торговий Дім” на праві власності; зобов'язано Врадіївську селищну раду повернути ТОВ „Торговий Дім” вивезене покриття під'їзного шляху та відновити під'їзний шлях в первісний стан за власний рахунок та утриматись від дій, спрямованих на протизаконне заволодіння майном ТОВ „Торговий Дім” (а.с. 78). Таке рішення суд обґрунтував тим, що ліквідатор передав відповідачеві частину майна банкрута, згідно акту прийому-передачі від 03.11.2005 р., до вказаного переліку камінь –бут не входить. Згідно пояснень ліквідатора Дуднікової Н.Г. від 11.07.2006 р., спірний камінь –бут був проданий позивачеві разом з залізничною колією, під'їзними шляхами та козловим краном КСС 12,5. Відповідач не заперечив факт заволодіння камінням –буту у кількості 25 куб.м., вважаючи, що він йому належить, а позивач користується земельною ділянкою без укладання договору оренди. Отже, на думку суду, відповідач безпідставно заволодів спірним каменем, який належить позивачу, сам факт відсутності договору оренди земельної ділянки не припиняє право власності позивача на майно. Заперечення відповідача судом до уваги не прийняті, оскільки каменем викладено під'їзний шлях до залізничної колії та козлового крану, на день огляду –12.07.2006 р. залізнична колія є в наявності, ним самим не оспорюється належність земельної ділянки площею 5000 м.кв. до проданого майна та право позивача на користування вказаною земельною ділянкою на підставі договору оренди, а не право власності на цю земельну ділянку, для договору купівлі-продажу не вимагається нотаріальне посвідчення, позивачем не ставиться питання щодо власності земельної ділянки, а лише питання щодо власності  на камінь –бут. В обґрунтування свого рішення суд послався на ст. 19 Конституції України та ст.ст. 48,55 ЗУ „Про власність”.           

          Не погоджуючись із вищезазначеною судовою постановою, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати цю постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити, з тих же підстав, що були викладені ним у своєму відзиві, а також враховуючи те, що предметом договору купівлі-продажу від 12.08.2005 р. є козловий кран КСС 12.5 з під'їзними шляхами козлового крану та залізничними коліями, які належать ВАТ „Врадіївська райагропромтехніка”, що підтверджується також поясненнями ліквідатора Дуднікової Н.Г. від 11.07.2006 р. про те, що продано було позивачу лише те майно, яке конкретно визначене предметом договору від 12.08.2005 р.. Суд не з'ясував чи є позивач власником каменю - буту та чи мав взагалі право звертатися до суду за захистом порушеного права власності. Камінь –бут є стоянкою для автомобілів, з твердим покриттям викладеним з нього, які під'їжджали для вивантаження та завантаження вагонів залізничної колії Одеської залізничної дороги, яка перебувала у власності ВАТ „Врадіївська райагропромтехніка”. Дана стоянка передалася ліквідатором Дудніковою Н.Г. відповідачеві за актом приймання –передачі від 03.11.2005 р.. Ні залізничного шляху, ні козлового крану у позивача немає, що зафіксовано на фото, які надавалися суду відповідачем, і повинно було бути зафіксовано на виїзному засіданні судом. Відповідач, згідно до Державного акту №2 від 24.11.1994 р., є єдиним власником земельної ділянки. Позивачем не укладено з відповідачем договору оренди земельної ділянки, посилаючись на те, що земельна ділянка площею 5000 кв.м. є власністю позивача, але документів це підтверджуючих у нього немає. Відповідач вважає себе власником земельної ділянки з покриттям, викладеним каменем –бутом.

      Розгляд справи було призначено на 26.09.2006 р., про що сторони  були належним чином повідомлені.

    У письмовому запереченні на апеляційну скаргу позивач просив відмовити у її задоволенні та залишити рішення без змін.

         За клопотанням позивача, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.   

            Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду справи не надав і судова колегія прийняла рішення про розгляд справи за його відсутністю.

        Представник позивача просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити постанову без змін.

      Заслухавши усні пояснення представника позивача, ознайомившись з доводами  апеляційної скарги та запереченнями на неї,  дослідивши обставини  і матеріали  справи,  в тому числі наявні у них докази,  відповідність викладеним  в постанові висновкам  цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія  встановила наступне.

      Як свідчать матеріали справи і цю обставину встановив місцевий суд, позивач є власником  козлового крану КСС 12.5 з під'їзними шляхами козлового крану та залізничними шляхами, які було внесено до його статутного фонду засновником - Тидиняном С.Л., який, в свою чергу, придбав їх у ВАТ „Врадіївська райагротехніка” в особі ліквідатора Дудникової Н.Г. в процесі ліквідації  зазначеного ВАТ (а.с.4,5,11,21). З технічної документації на залізничний  під'їзний шлях, який належить позивачеві, вбачається, що він складається з: однієї колії протяжністю 243,50 м.,  яка йде від тупика  в сторону станції і  яка складається з рейок, шпал, шпальних ящиків, щебеню, піску, розташованої на земляному полотні у формі насипу і частково площадки шириною 5,80 м. та відкоси 1:1,5 (а.с.13-20,22-25).

          Позивач наполягає на тому, що під'їзні шляхи до  зазначеної колії   було викладено каменем –бутом і їх загальна площа складала 5000 м. кв., що підтверджується, на його думку, договором купівлі –продажу  та його статутом, і що саме ці під'їзні  шляхи відповідач почав розбирати та вивозити, укладений на ньому  камінь –бут.

           Відповідач вважає, що: по –перше, з умов договору купівлі - продажу не вбачається, що під'їзні шляхи до колії було викладено каменем – бутом і що їх площа складає 5000 м. кв., а посилання на це у статуті позивача не  може вважатись доказом цього факту; по - друге,  після ліквідації ВАТ „Врадіївська райагротехніка” користування земельною ділянкою, якою користувалось це ВАТ, було припинено і ці землі було переведено до його земель запасу, а позивач не укладав з ним договорів користування або оренди земельної ділянки, на якій розташовано вищезазначені під'їзні шляхи до колії, і, відповідно, не має права нею, тобто цією земельною ділянкою (в тому числі, площею 5000 м. кв.) користуватись; по - третє,   він (відповідач) дійсно розбирав та вивозив камінь –бут, але не з під'їзного шляху до колії,  а з автостоянки, яка  є його комунальною власністю.

          З матеріалів справи вбачається, що дійсно в процесі ліквідації   ВАТ  „Врадіївська райагротехніка” у комунальну власність відповідача безоплатно було передано об'єкти соціальної сфери зазначеного ВАТ, у тому числі асфальтні площадки та дороги і площадки –стоянки для автомобілів (а.с.61-62), і, що, у зв'язку зі вказаною ліквідацією, рішеннями відповідача №13 від 28.01.2004р. та №8 від 27.12.2005р. було припинено право ВАТ  „Врадіївська райагротехніка” на користування земельними ділянками площею 0,37 га і 13,46 га по вул. Ломоносова,40  та переведено ці ділянки до земель запасу відповідача (а.с.32,33).

           З письмових пояснень ліквідатора ВАТ  „Врадіївська райагротехніка” вбачається, що під'їзні шляхи до колії дійсно було продано засновнику позивача і вони не увійшли до складу об'єктів загального призначення,  які перейшли у власність відповідача (а.с.57).

     Враховуючи викладені обставини, для вирішення цього спору необхідно було встановити такі факти та обставини:  а) чи дійсно під'їзні шляхи до колії, які належать на праві власності позивачу, були викладені каменем –бутом?; б) який саме об'єкт  розбирав відповідач: під'їзні шляхи до колії, які належать на праві власності позивачу, чи площадки - стоянки, які належать на праві власності відповідачу, і в залежності від встановленого прийняти рішення з цього спору.

         Матеріали справи свідчать, що місцевий суд здійснив виїзне засідання, в процесі якого встановив і дійшов висновку, що відповідач розбирав саме  під'їзні шляхи до колії та вивозив  з них камінь –бут, що він (місцевий суд)  і  відобразив у судовому рішенні.

             В апеляційного суду немає  підстав ставити під сумнів зазначений висновок суду, а  скаржник, на думку судової колегії, не довів  будь-якими доказами помилковість цього висновку, тобто, що він розбирав належні йому площадки –стоянки, а не під'їзні шляхи, що належать позивачу, хоча обов'язок по доказуванню правомірності його дій, якщо він заперечує проти адміністративного позову, відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, лежить на ньому.

            Враховуючи вищевстановлені фактичні обставини, судова колегія дійшла висновку, що  під'їзні шляхи до колії, які належать на праві власності позивачу, були викладені каменем –бутом і що  саме цей об'єкт  розбирав відповідач.

          За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду, що дії відповідача по розібранню під'їзних шляхів до колії (вимощених каменем –бутом), вивозу, оприбуткуванню  і використанню будівельних матеріалів (а.с.46-51), з яких складались ці шляхи, є незаконними та порушують право власності позивача.

          Посилання скаржника на те, що земельна ділянка, на якій знаходились вищезазначені під'їзді шляхи, у зв'язку з припиненням користування нею ліквідованим ВАТ  „Врадіївська райагротехніка”,  перейшла до земель запасу відповідача і тому він мав право здійснювати оспорюванні позивачем дії, а останній - позивач не має правових підстав  користуватись цією ділянкою, не можуть бути підставою для скасування судового рішення та відмови у задоволенні позову, виходячи з такого.

     Відповідно до Конституції України, Закону України „Про власність” та норм ЦК України, право власності є  непорушним і позбавлення права власності (в тому числі, користування) можливо лише у випадках передбачених законом. Орган  місцевого самоврядування, яким є відповідач, має право діяти лише в межах його компетенції і відповідно до законів України.

       Відповідач, у порушення вищезазначених норм законодавства та приписів, порушив право власності позивача (позбавив його власності та права користуватись нею), не довівши  при цьому, що такі дії здійснено ним  обґрунтовано і відповідно  та на підставі  закону, хоча обов'язок по доказуванню правомірності його дій, якщо він заперечує проти адміністративного позову, відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, лежить на ньому.

         Слід зазначити, що при переході права власності на  будівлі та споруди, відповідно до ст. 120 ЗК України, до власника цих об'єктів може переходити право користування земельною ділянкою (на яких вони розташовані), на підставі договору оренди. З викладеного вбачається, що відповідач повинен був укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки, на якій розташовані під'їзні шляхи до колії, а у випадку відмови позивача здійснити це добровільно звернутись  до суду з позовом про спонукання позивача укласти такий договір  або про звільнення цієї ділянки від свого майна.

        Доказів того, що він здійснював ці дії,  відповідач  суду не надав, а тому сам по собі  факт не оформлення позивачем права на користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об'єкт його  власності - під'їзні шляхи до колії,  не може бути підставою для самовільних дій відповідача,  направлених на позбавлення позивача права власності, в тому числі користування належним йому майном - під'їзними шляхами до колії.

         З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що місцевий суд, враховуючи фактичні обставини справи і наявні у ній докази та надавши їм всебічну і повну оцінку, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно застосувавши при цьому норми матеріального і процесуального права, а тому правових підстав, передбачених ст. 202 КАС України, для скасування ухваленої цим судом постанови та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову не вбачає.

Керуючись ст.ст.  195,196,198,200,205,206,211 та 254 КАС  України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

          Постанову господарського суду Миколаївської області від 17.07.2006 р.  у справі   № 5/223/06 - залишити без змін, а апеляційну скаргу  Врадіївської селищної ради (смт Врадіївка Миколаївської області) на зазначену постанову  - без задоволення.

        Ухвала, згідно ст. 254 КАС України, набуває законної сили з дня її оголошення і може, згідно ст. 211 КАС України, бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду  України.

Суддя-доповідач:                                                                                  Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                                     Бєляновський В. В.

                                                                                                                 Шевченко В. В.