Постанова

від 29.01.2008 по справі 02/18-92(6/93-88)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

02/18-92(6/93-88)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 29 січня 2008 р.                                                                                    № 02/18-92(6/93-88)  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    М.В.Кузьменка,

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        В.М.Палій,

розглянувши    касаційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства

                      "Вестбудсервіс"

на                         постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2007р.

у справі        №02/18-92

за позовом   Колективного підприємства "Промбуд-6"

до                  Приватного виробничо-комерційного підприємства "Вестбудсервіс"

про                    визнання недійсним договору купівлі-продажу,

за участю представників сторін:

від позивача: Осінов А.О. (довіреність у справі),

від відповідача: Вовк А.Г. (директор), Жежерун В.Д. (довіреність №5 від 28.01.08),

ВСТАНОВИВ:

Колективне підприємство "Промбуд-6" звернулося до господарського суду Волинської області з позовом до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Вестбудсервіс" і просило суд визнати недійсним укладений сторонами договір купівлі-продажу від 15.11.2001р., предметом якого є гаражі площею 180,1 кв.м. за адресою: м.Луцьк, вул.Індустріальна, 2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що продаж майна за оспорюваним договором було здійснено по залишковій вартості 15 065,16 грн., яка істотно відрізняється від ринкової вартості, розрахунків за договором здійснено не було, оспорюваний договір не відповідає вимогам закону, внаслідок укладання його за межами повноважень представника продавця (позивача) та внаслідок зловмисної домовленості представників сторін за договором.

Відповідач, заперечуючи заявлений позов, посилається на те, що протоколом правління підприємства позивача від 01.11.2001р. було прийнято рішення про реалізацію гаражів по вул.Ідустріальній, 2 у м.Луцьку, розрахунки за договором проведені повністю, на придбане майно відповідачем оформлено право власності, позивачем пропущено строк позовної давності.

Рішенням господарського суду Волинської області від 06.03.2007р. (суддя Костюк С.В.) у задоволенні позову відмовлено з мотивів пропуску позивачем строку позовної давності.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2007р. рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову: визнано недійсним договір купівлі-продажу гаражів площею 180,1 кв.м. за адресою м.Луцьк, вул.Індустріальна, 2, укладений 15.11.2001р. між КП "Промбуд-6" та ПВКП "Вестбудсервіс".

Постановою Вищого господарського суду України від 07.08.2007р. постанову суду апеляційної інстанції скасовано, справу передано на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду. Постанова касаційної інстанції мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції була прийнята не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглянула справу (а.с.158-160 т.2).

За результатами нового перегляду справи в апеляційному порядку Львівським апеляційним господарським судом прийнято постанову від 03.10.2007р. (головуючий, суддя Мурська Х.В., судді Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.), якою рішення господарського суду Волинської області від 06.03.2007р. скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову: визнано недійсним договір купівлі-продажу гаражів площею 180,1 кв.м., за адресою: м.Луцьк, вул.Індустріальна, 2, укладений 15.11.2001р. між КП "Промбуд-6" та ПВКП "Вестбудсервіс". Ухвалено повернути у власність позивача приміщення вказаних гаражів та стягнути з останнього на користь відповідача 15 065,16 грн. коштів, сплачених за договором купівлі-продажу гаражів від 15.11.2001р.

Постанова мотивована тим, що станом на 15.11.2001р. не було згоди загальних зборів на продаж нерухомого майна, а отже договір купівлі-продажу гаражів був укладений в порушення ст.ст.23, 48,  ЦК УРСР, а тому є недійсним. Одночасно суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що 15.11.2001р. директор КП "Промбуд-6" не мав достатнього обсягу повноважень, необхідних для укладення спірного договору, а тому у відповідності до ст.ст.203, 215 ЦК України спірний договір є недійсним.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій  просить суд її скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги та доповнення до неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає  задоволенню з таких підстав.

Судами двох інстанцій встановлено, що 15.11.2001р. між сторонами було укладено договір купівлі-продажу гаражів загальною площею 180,1 кв.м., за адресою: м.Луцьк, вул.Індустріальна, 2. Згідно акта приймання-передачі №1 від 15.11.2001р. позивач передав відповідачу у власність придбане майно згідно вказаного договору. За придбане майно відповідачем було сплачено 15 065,16 грн., з яких перераховано грошовими коштами на суму 10 357,82 грн., та з боку позивача було проведено погашення заборгованості позивача з заробітної плати в сумі 1 910,09 грн. перед гр.Вовк А.Г., який був працівником підприємства позивача і є директором підприємства відповідача, та гр.Максимчуком В.О. у сумі 2 797,25 грн., який також був працівником підприємства позивача (а.с.31 т.2).

Відповідність вказаного договору купівлі-продажу законодавству, чинному на час його укладання, є предметом розгляду у даній справі.

В обґрунтування недійсності договору позивач посилається на те, що оспорюваний договір не відповідає вимогам закону, внаслідок укладання його за межами повноважень представника продавця (позивача), оскільки відповідно до п.8.6 Статуту КП "Промбуд-6", який зареєстровано 22.09.1999р., прийняття ухвал з продажу будівель належить до виняткових повноважень загальних зборів. Проте, загальні збори КП "Промбуд-6" з моменту заснування підприємства до 18.11.2006р. не проводилися, а тому відповідних рішень щодо відчуження будівель (гаражів) не приймали.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2004р., ст.ст. 71, 75, 76, 80 ЦК УРСР, та  виходив з того, що позивачем порушено строк позовної давності та відповідне клопотання про його відновлення не заявлено.

Разом з тим, суд першої інстанції помилково не врахував положення абзацу 3  пункту 6  Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення", із наступними змінами та доповненнями, яким передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений. Тобто йдеться про захист у судовому порядку лише порушеного права і  тільки у тих випадках, коли буде доведено належність особі визначеного матеріального права і воно порушене, але при цьому строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд має право ухвалити рішення, яким відмовити у позові через пропуск строку давності.

Отже, суду першої інстанції належало дослідити у повному обсязі всі обставини справи, дати відповідну правову оцінку доводам позивача щодо недійсності спірного договору, погодитись з ними чи ні, та з яких підстав, і лише після чого вирішувати питання щодо строку позовної давності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції безпідставно залишив поза увагою встановлений судом першої інстанції факт порушення позивачем строку позовної давності, і відсутності відповідного клопотання про його відновлення, та не дав йому належної правової оцінки з урахуванням пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до якого, до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовуються позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше, а також з урахуванням положень ст.ст.71, 75, 76, 80 ЦК УРСР.

Наведе має суттєве значення для правильного вирішення даного спору, через те, що в силу ст.80 ЦК УРСР, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову  є підставою для відмови в позові. Якщо  суд,  арбітраж  або  третейський  суд  визнає  поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

При цьому, згідно ст.75 ЦК УРСР, позовна  давність  застосовується  судом,   арбітражем    або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Окрім того, колегія суддів вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову у зв'язку з відсутністю беззаперечних фактів,  що підтверджують недійсність оспорюваного договору купівлі-продажу.

Так, вирішуючи спір про визнання договору купівлі-продажу недійсним, господарський суд повинен був встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання  відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст.48 ЦК УРСР, що діяв на час укладення спірного договору від 15.11.2001р. Відповідно до ч.1 цієї статті, недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону.

Отже, обґрунтування судом апеляційної інстанції недійсності спірного договору статтями 203, 215 ЦК України, що набрав чинності 01.01.2004р., колегія суддів вважає помилковим, оскільки відповідність договору від 15.11.2001р. законодавству, має оцінюватись з огляду на те законодавство, що діяло на час його укладання, а саме на час дії ЦК УРСР 1963 р.

Також колегія суддів вважає, що надавши правову оцінку протоколу загальних зборів підприємства позивача від 27.11.2006р. (а.с.62-67 т.1), на яких було прийнято рішення про  погодження продажу гаражів, та визнавши його таким, що не може бути належним доказом через неправомочність складу цих зборів, суд апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень, оскільки дійсність цього протоколу загальних зборів не є предметом розгляду у даній справі, а є предметом розгляду у цивільній справі за позовом Басалик Алли Олександрів до КП "Промбуд-6"  про визнання недійсним рішення загальних зборів від 27.11.2006р., про що свідчить ухвала Луцького міскрайонного суду від 10.05.2007р.  (а.с.65 т.2).

Проте, відповідне судове рішення у зазначеній цивільній справі, яке мало б приюдиційне значення для даної справи, у матеріалах справи відсутнє.

За таких обставин, до ухвалення рішення у цивільній справі про визнання недійсним рішення загальних зборів КП "Промбуд-6" від 27.11.2006р., висновок суду апеляційної інстанції про відсутність згоди загальних зборів підприємства позивача на продаж нерухомого майна, що стало підставою для визнання спірного договору недійсним, є передчасним. Тим більше, що відповідно до ч.2  ст.63 ЦК УРСР, наступне схвалення угоди особою, яку  представляють,  робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Окрім того, як свідчить інша ухвала Луцького міскрайонного суду від 16.02.2007р. у провадженні цього суду знаходиться також цивільна справа за позовом Вовка Анатолія Григоровича до КП "Промбуд-6" про визнання недійсним деяких положень Статуту відповідача та визнання недійсним рішень загальних зборів КП "Промбуд-6" від 18.11.2006р. (а.с.5 т.2), на яких було прийнято рішення, зокрема, про звільнення попереднього директора підприємства Жежеруна В.Д. та обрано нового директора Бондаря С.М. (а.с.145 т.1), який підписав позовну заяву у даній справі.

Як свідчать матеріали справи, відповідач оспорював право підпису позовної заяви саме новообраним директором. Проте, ні суд першої, ні апеляційної інстанції не дали цим обставинами належної правової оцінки з огляду на існування у Луцькому міськрайонному суді спору щодо повноважень останнього,  а також на положення ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", відповідно до якої відомості про юридичну особу або фізичну особу –підприємця включається до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

В Єдиному державному реєстрі містяться відомості, зокрема, щодо прізвища, ім'я, по батькові осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, а також дата та номер запису про проведення державної реєстрації юридичної особи, дати та номери записів про внесення змін до нього (пункт 2 ст.17).

При цьому, в силу пункту 1 ст.18 названого Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява у даній справі від 01 грудня 2006р. підписана новим керівником КП "Промбуд-6" –С.М.Бондарем, обраним на загальних зборах 18.11.2006р.  Проте, згідно довідки №39 Головного управління Держкомстату України у Волинській області, відомості про зміну керівника підприємства внесено до Єдиного державного реєстру 5 грудня 2006р., (а.с.45 т.1), що ставить підсумків підписання позовної заяви повноваженою особою, як того вимагає ст.54 ГПК України, відповідно до якої, позовна заява підписуються повноваженою особою позивача або його представником.

При цьому, посилання суду апеляційної інстанції на постанову Луцького міськрайонного суду від 31.01.2007р. у справі №4с-26/2007 про скасування постанови старшого слідчого прокуратури м.Луцька від 20.01.2007р. про порушення кримінальної справи за фактом грубого порушення законодавства про працю службовими особами КП "Промбуд-6" (а.с.32-33 т.2), яка, на його думку, свідчить про легітимність представників позивача, колегія суддів вважає помилковим, оскільки у вказаній судовій справі не вирішувалося питання щодо легітимності новообраного керівника підприємства позивача та правомірність звільнення колишнього директора цього підприємства. Тим більше, що у вказаній постанові суду зазначено, що якщо особа вважає, що вона незаконна звільнена, то дане питання можна оскаржити в порядку цивільного законодавства.

Окрім того, колегія суддів погоджується з доводами скаржника відносно того, що застосовуючи реституційні наслідки недійсності договору купівлі-продажу, зокрема, щодо стягнення з  позивача на користь відповідача 15 065,16 грн. коштів, сплачених за договором купівлі-продажу гаражів від 15.11.2001р., суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до частини другої статті 48 ЦК УРСР,   по недійсній  угоді  кожна  з  сторін  зобов'язана  повернути другій  стороні  все  одержане  за  угодою.

Проте, як було встановлено судом апеляційної інстанції, за придбані гаражі, відповідач перерахував позивачу грошові кошти лише у розміні 10 357,82 грн., про що свідчать платіжні доручення№185 від 19.11.2001р. та №186 від 23.11.2001р., а решта коштів була сплачена шляхом проведення позивачем погашення заборгованості із заробітної плати гр.Вовк А.Г. у сумі 1 910,09 грн. та гр.Максимчуком В.О. у сумі 2 797,25 грн. (а.с.31 т.2).

Неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, є порушенням вимог: ст.47 ГПК України, яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст.38 ГПК України, яка зобов'язує суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Вказані порушення норм процесуального права призвели до неповного з'ясування обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення даного спору по суті заявлених вимог, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Допущені порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.1117 ГПК України.

Враховуючи викладене, ухвалені у даній справі рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства "Вестбудсервіс" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 06.03.2007р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.07.2007р. у справі №02/18-92 скасувати.

3. Справу направити до господарського суду Волинської області на новий розгляд.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

Суддя                                                                                В.М.Палій