Постанова

від 26.02.2008 по справі 7/38-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

7/38-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 26 лютого 2008 р.                                                                                    № 7/38-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:суддів:Панової І.Ю.,Заріцької А. О.,Продаєвич Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державного підприємства Центрального конструкторського бюро "Ізумруд", м. Херсон

на постановуЗапорізького апеляційного господарського суду від 02.08.2007

у справі№ 7/38-06 господарського суду Херсонської області

за позовом

до

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаУправління Пенсійного фонду України в Комсомольському районі м. ХерсонаДержавного підприємства Центрального конструкторського бюро "Ізумруд", м. Херсон Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Херсона

про стягнення 119750,67 грн.

за участю представників сторін:

від позивача :не з'явилися

від відповідача:

від ІІІ особи:Токар О.Г. –директор,Савченко Ю.П. за дов від. 05.09.2007 №1не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 13.03.2006 (суддя: Задорожна Н.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 31.05.2006 (судді: Радченко О.П.- головуючий, Мірошниченко М.В., Хуторной В.М.) вказане рішення змінено в частині застосування норм

Доповідач: Продаєвич Л.В.

процесуального права, у решті судове рішення залишено без змін. Суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення за нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

До Вищого адміністративного суду України Управлінням Пенсійного фонду України (надалі –Управління ПФУ) в Комсомольському районі               м. Херсона була подана касаційна скарга, за якою ухвалою суду від 15.01.2007 відкрите касаційне провадження.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.03.2007 касаційна скарга Управління ПФУ в Комсомольському районі м. Херсона задоволена частково, постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 31.05.2006 скасована з передачею справи на новий розгляд до цього ж суду.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 02.08.2007 (судді: Коробка Н.Д. –головуючий, Колодій Н.А.,                     Шевченко Т.М.) рішення місцевого господарського суду від 13.03.2006 скасовано частково, позовні вимоги Управління ПФУ в Комсомольському районі м. Херсона задоволені у сумі 93060,18 грн., у решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 02.08.2007, Державне підприємство Центральне конструкторське бюро "Ізумруд" (надалі –ДП ЦКБ "Ізумруд") звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, яка ухвалами від 14.09.2007, від 16.11.2007 була повернута скаржнику без розгляду.

29.01.2008 касаційна скарга ДП ЦКБ "Ізумруд" Вищим господарським судом України прийнята до розгляду з відновленням пропущеного процесуального строку.

У касаційній скарзі конструкторське бюро просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково у розмірі 24306,44 грн. та відповідно зменшити розмір державного мита, оскільки вважає, що судом не взяті до уваги надані ним контррозрахунки пенсії та визнання позову в сумі 24306,44 грн.

У поданих до Вищого господарського суду України запереченнях Управління ПФУ в Комсомольському районі м. Херсона просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а прийнятий судом апеляційної інстанції судовий акт –без змін.

Відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду (ухвала Вищого господарського суду України від 29.01.2008, надіслана сторонам у справі –01.02.2008), проте, позивач та третя особа не скористалися правом, наданим їм статтею 22 Господарського процесуального кодексу України щодо участі у засіданні суду касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про часткове її задоволення з огляду на наступне.

Управління ПФУ в Комсомольському районі м. Херсона звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до ДП ЦКБ "Ізумруд" про стягнення з останнього заборгованості у сумі 119750,67 грн., що складає різницю між сумою призначеної за Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" пенсії та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів.

Підставою для звернення з позовом стало невиконання підприємством, зокрема, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2004 №372 Порядку фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи (надалі –Порядок № 372).

З 01.09.2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, статтею 3 якого встановлено, що справа адміністративної юрисдикції –переданий на вирішення адміністративного суду  публічно-правовий  спір,  у  якому хоча б однією зі сторін є орган  виконавчої  влади,  орган  місцевого  самоврядування,  їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі  законодавства,  в  тому  числі  на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 7 цієї статті визначено коло суб'єктів владних повноважень, до яких віднесено орган державної влади, орган місцевого самоврядування,  їхня посадова чи службова особа,  інший суб'єкт при  здійсненні  ними  владних  управлінських  функцій  на основі  законодавства,  в  тому  числі  на  виконання  делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у справі є Управління ПФУ в Комсомольському районі м. Херсона.

Відповідно до пунктів 1, 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 № 121/2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, інших надходжень до бюджету Пенсійного фонду України відповідно до законодавства, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, а також забезпечує збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення.

Згідно з пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 № 8-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.05.2002 за № 442/6730, (далі - Положення про Управління Фонду) управління  Пенсійного  фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.

Відповідно до підпункту 6 пункту 2.2 Положення про Управління Фонду останнє, відповідно до покладених на нього завдань, контролює надходження страхових внесків та інших платежів до Фонду від підприємств, установ, організацій та громадян, збирає у встановленому порядку відповідну звітність, проводить планові та позапланові перевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів та інших документів щодо правильності обчислення та сплати страхових внесків, цільового використання коштів Фонду в організаціях, що здійснюють виплату і доставку пенсій.

Згідно зі статтею 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" різниця між сумою пенсії, призначеної за цим Законом, та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, фінансується для наукових (науково-педагогічних) працівників державних бюджетних наукових установ і організацій за рахунок коштів державного бюджету, а для наукових (науково-педагогічних) працівників інших підприємств і організацій - за рахунок коштів цих підприємств і організацій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 5, 8 Порядку № 372 зазначено, що розмір витрат на фінансування різниці у розмірі пенсії за рахунок коштів державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації визначається у розрахунку на рік органами Пенсійного фонду до 20 січня поточного року та протягом 10 днів з дня призначення пенсії відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", про що відповідному підприємству, установі, організації або закладу відразу надсилається повідомлення за зразком, що додається.

У разі порушення строку сплати коштів, які спрямовуються на фінансування різниці у розмірі пенсії, органи Пенсійного фонду стягують відповідні суми у порядку, визначеному законодавством.

Отже, викладене свідчить, що у даному випадку мають місце не цивільно-правові відносини, а публічно-правові з фінансування різниці між сумами пенсій, сторонами яких є підприємство та відповідне Управління ПФУ, яке є центральним органом виконавчої влади.

З наведеного випливає, що Управління ПФУ, звертаючись до суду, діяло як орган державної влади при здійсненні ним владних управлінських функцій і, відповідно, як суб'єкт владних повноважень.

Як вже було зазначено вище, рішення суду першої інстанції було прийнято 13.03.2006, постанова апеляційного господарського суду –02.08.2007 року.

Розглядаючи даний спір, суди попередніх інстанцій керувалися приписами Господарського процесуального кодексу України, але з таким висновком колегія суддів Вищого господарського суду України погодитися не може, виходячи із того, що суб'єктний склад та характер правовідносин у цій справі свідчать про те, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції.

Компетенцію адміністративних судів щодо вирішення адміністратив-них справ визначено статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з пунктом 4 частини 1 якої компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 6 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 06.10.2005 року № 2953-ІV "Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України" до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню до господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства Центрального конструкторського бюро "Ізумруд" – задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 02.08.2007 у справі №7/38-06 та рішення господарського суду Херсонської області від 13.03.2006 – скасувати.

Справу направити до господарського суду Херсонської області для виконання  Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:                                                                               І.Панова

Судді:                                                                                           А. Заріцька

                                                                                                      Л. Продаєвич