Постанова

від 02.03.2011 по справі 29/199 (10)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

29/199 (10)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

02.03.11                                                                                           Справа  № 29/199 (10)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд,  в складі колегії:

головуючого-судді:                   Бойко С.М.,

суддів:                                          Бонк Т.Б.,

                                                     Марко Р.І.,

при секретарі судового засідання Томкевич Н.

з участю представників:

від скаржника (відповідача) – з'явився,

позивача  –     з'явився,

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ –Будсервіс», м.Львів

на рішення   господарського  суду Львівської області від 21.12.2010 року, суддя М.Синчук,   у справі    № 29/199(10)

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика дверей «Гранд», м.Червоноград

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ –Будсервіс», м.Львів

про стягнення 210 690,41 грн.,

                                                   ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського  суду Львівської області від 21.12.2010 року задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика дверей «Гранд»про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ – Будсервіс»101129,44 грн. основного боргу, 40000 грн. пені,  1771,88 грн. три проценти річних, що складає заборгованість за поставлений відповідачу товар згідно договору купівлі-продажу від 12.11.2009 року.

Рішення суду мотивоване тим, що доказів оплати поставленого товару відповідач суду не надав, а тому позовні вимоги про її стягнення, а також стягнення пені та  нарахувань згідно ст.625 ЦК України за несвоєчасне погашення заборгованості підлягають до задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення  суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, в зв»язку з порушенням місцевим судом норм матеріального та процесуального права, апелюючи тим, що позивачем не виконано належним чином умови договору щодо поставки відповідачу товару, а тому відсутні підстави для стягнення спірної заборгованості.

Скаржник покликається на те, що п.3.3 договору передбачено обов»язок позивача надати відповідачу сертифікат якості товару, а також кутовий розріз будови полотна дверного блоку, який позивачем не виконано ні на  час поставки товару, ні на час слухання справи в суді,  що позбавляє права відповідача використовувати товар за цільовим призначенням та звільняє відповідача від зобов»язання оплатити товар.

Скаржник також не погоджується з висновком суду щодо стягнення пені в розмірі 40000 грн., оскільки початково позивачем заявлено до стягнення пеню в розмірі 107789,09 грн., яка підтверджується детальним розрахунком, а в подальшому позивачем зменшено пеню до суми 40000 грн., проте, жодних доказів в підтвердження її стягнення (розрахунку) позивачем не подано.

Скаржник також покликається на здійснення позивачем безпідставно розрахунку пені поза межами встановленого ст. 232 ГК України строку та неправомірне стягнення судом державного мита з розрахунку початково заявленого розміру позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що про наявність сертифіката відповідності №223073 на товар зазначено  в змісті укладеного між сторонами договору. Крім цього, такий сертифікат був наданий покупцю для ознайомлення, що свідчить про безпідставність твердження апелянта щодо неналежного виконання позивачем зобов»язань за договором. Позивач також вважає належним виконання його зобов»язання з огляду на факт прийняття відповідачем поставленого товару, що підтверджується відповідними доказами.

Щодо розміру стягнутої пені, то позивач її пояснює умовами п.4.3 договору та покликається на встановлене ст.22 ГПК України право позивача на зменшення розміру позовних вимог, яким позивач  в  спірному випадку скористався.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі,  вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12.11.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фабрика дверей «Гранд»(продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ –Будсервіс»(покупець) укладено договір купівлі-продажу від 12.11.2009 р., за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити  дверний блок (надалі –товар), найменування і характеристика якого наведено в п.1.2. договору.

Відповідно до п.3.1. договору та згідно п.1.2. покупець формує заявку, в якій зазначена кількість та розміри дверних блоків. Після одержання від продавця рахунку на дане замовлення  покупець зобов'язаний протягом 5 банківських днів здійснити оплату в безготівковому порядку в розмірі 50% від вартості замовлення на поточний рахунок продавця.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу дверні блоки (товар) на загальну суму 331 129,44 грн., що підтверджується видатковими накладними №1 від 25.01.2010 р., №4 від 11.03.2010 р. та №5 від 23.03.2010 р..

Відповідно до п.3.1 договору остаточний платіж покупець здійснює після поставки і прийому товару згідно видаткової накладної на протязі двох банківських днів.

Проте, відповідач своїх зобов»язань по оплаті товару повністю не виконав,  частково здійснив оплату за отриманий товар у сумі 230 000 грн., внаслідок чого у  відповідача перед позивачем утворилася заборгованість  в розмірі 101 129,44 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків від 12.06.2010 р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача направлено претензію №1 від 01.09.2010 р. з вимогою оплатити заборгованість у сумі 197 332, 66 грн., проте, така залишена без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст.509 ЦК України  зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, а згідно ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає товар у власність другої сторони (покупця), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (ст.655 ЦК України).

Згідно із ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Приписи ст.692 ЦК України, передбачають можливість продажу товару із розстроченням оплати.

Відповідно до ст.530 ЦК України,  якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідач доказів погашення основного боргу не подав і на час розгляду справи в суді, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 101 129,44 грн.

Покликання скаржника на невиконання позивачем умов договору щодо надання сертифікату якості не може бути підставою звільнення відповідача від  обов»язку оплатити поставлений товар, оскільки строк оплати поставленого товару сторонами обумовлено п.3.1 договору, тобто після поставки і прийому товару згідно видаткової накладної на протязі двох банківських днів, факт чого підтверджується матеріалами справи. Щодо невиконання позивачем умов про надання сертифікату якості, то відповідач не позбавлений права захищати свої інтереси у визначений законодавством спосіб. Крім цього, доказів ненадання сертифікату якості при поставці товару скаржником не подано, а зі змісту договору купівлі-продажу вбачається наявність сертифіката відповідності серії №223073 на товар.  В судовому засіданні позивачем також подано  сертифікати якості на поставлений товар, виготовлені на підставі сертифіката відповідності серії №223073.

Згідно ст.610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Ст.611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

 Згідно з ч.1, ч.3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов»язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором, а згідно ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення  грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається подвійною обліковою ставкою НБУ від суми простроченої заборгованості, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.4.3. договору за підставну відмову від оплати або несвоєчасну оплату замовленого товару покупець сплачує пеню в розмірі 0,5% від суми замовлення за кожен день прострочки платежу.  З цих підстав  місцевим судом правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача 40000 грн. пені.

Покликання скаржника на необґрунтоване  стягнення місцевим судом пені саме в такому розмірі є безпідставним, оскільки розрахунок  пені позивачем подано на суму 107 789,09 грн.(а.с.17), в тому числі по кожній поставці товару на суму 20976,42 грн. за період з 16.03.2010 року по 13.05.2010 року, на суму 13191,56 грн. за період з 14.05.2010 року по 15.09.2010 року, на суму 73621,11 грн.  за період з 26.03.2010 року по 25.09.2010 року, тобто заявлену суму згідно позовних вимог, яка відповідає вимогам ст. 232 ГК України та умовам договору. Проте, в процесі розгляду справи, позивач скористався правом на зменшення розміру позовних вимог на суму пені до 40 000 грн., що відповідає вимогам ГПК України.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З наведеного місцевим судом також правильно стягнуто з відповідача 1771,88  грн. три проценти річних згідно розрахунку (а.с.18).

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Разом з тим, згідно ст.49 ГПК України розподіл судових витрат здійснюється пропорційно задоволеним позовним вимогам, а тому враховуючи факт задоволення місцевим судом позову лише на суму 141129,44 грн., відшкодуванню позивачу підлягає державне мито в розмірі 1411,29 грн., а не 2106,9 грн. Таким чином, в цій частині рішення місцевого суду слід змінити, зменшивши розмір стягнутого державного мита з 2106,9 грн. до 141129,44 грн.

В решті рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами  діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд,

                                                   постановив:

рішення господарського суду Львівської області від 21.12.2010 року в справі за номером  29/199(10) -  частково змінити, а апеляційну скаргу  товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ – Будсервіс»–частково задоволити.

Зменшити розмір належного до відшкодування позивачу державного мита з 2106,9 грн. до 141129,44 грн.

В іншій частині рішення господарського суду Львівської області від 21.12.2010 року в справі за номером  29/199(10) -  залишити без змін, а апеляційну скаргу  товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ –Будсервіс»–без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.   

Матеріали справи  повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя:                                   С. М. Бойко

Судді:                                                            Т.Б.Бонк

                                                                       Р. І. Марко