Рішення

від 18.02.2008 по справі 11/6-08-8

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11/6-08-8

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" лютого 2008 р.Справа  № 11/6-08-8

За позовом: Національного наукового центру „Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова”;

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Таїрове”;

про розірвання ліцензійних договорів.

                                                                                                                  Суддя     Власова С.Г.

Представники:

Від позивача:  Іванов О.М., Постоян Т.Г. (за довіреністю);

Від відповідача: Дулов В.С. (керівник);

СУТЬ СПОРУ: 29.12.2007 р. за вх. № 12063 ННЦ „Інститут виноградарства та виноробства ім. В.Є. Таїрова” (далі –Позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною до ТОВ „Таїрове” (далі –Відповідач) про розірвання ліцензійних договорів на використання знаків та винаходів.

Позивач на позовних вимогах наполягає, 13.02.2007 р. за вх. № 3002 надав письмові пояснення у справі.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, про що зазначив у відзиві на позовну заяву за вх. № 2237 від 04.02.2008 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін  суд встановив наступне:

Між  Позивачем та Відповідачем 10.01.2002 р. були укладені договори на використання торгових знаків (свідоцтва №11228 та №425) та винаходів (патенти №№ 10979, 10980, 23273А, 24017, 25854, 25856, 25858).

Відповідно до умов зазначених договорів, Відповідач зобов'язався сплачувати винагороду Позивачу у вигляді щорічних платежів за користування знаків - у розмірі 3% чистого прибутку не пізніше 15 березня, наступного за звітним роком; за користування винаходами - щорічно у розмірі 7% від щорічно отриманого чистого прибутку, не пізніше 15 березня, наступного за звітним роком.

Позивач вказує, що за період з 2002 р. по теперішній час Відповідач здійснив наступні платежі: 11.08.2004 року за використання торгової марки - 5000 грн.; 30.05.2005 р. за використання торгової марки - 5000 грн., і  таким чином, прострочив виконання зобов'язання по сплаті за торговельну марку за 2002, 2005, 2006 роки, та повністю не виконав зобов'язань по сплаті винагороди за винаходи.

Посилаючись на статті 526, 610 ЦК України, Позивач вказує на порушення Відповідачем умов договорів ,та зазначає що внаслідок  прострочення боржником виконання зобов'язання по  сплаті  винагороди у вигляді щорічних платежів за використання знаків та винаходів ним втрачено  інтерес до договорів .

Позивач також зазначив, що вищевказані ліцензійні договори складено з протиріччям до діючого законодавства, оскільки, відповідно до ст.623 ЦКУ суттєвою умовою в договорі є ціна договору ,але сторони в оспорюваних ліцензійних договорах не встановили ціну в конкретній сумі, а визначили, що Відповідач перераховує відсоток від «чистого прибутку».З огляду на викладене Позивач вважає , що  сторони не дійшли домовленості щодо суттєвих умов договору. Позивач наполягає на тому ,що це є істотним порушенням, так як він значною мірою позбавляється того, на що міг розраховувати при укладенні договору і відповідно до умов ст.652 ЦКУ просить суд розірвати договори так як вважає ,що істотно змінились обставини, якими сторони керувалися при їх укладенні. Позивач керувався тим, що надавши відповідачу право користування знаками та винаходами мав отримувати прибуток, але відповідач позбавляє його можливості  отримати  прибуток, крім того умови договорів порушують права Позивача на користування та розпорядження своєю власністю.

Позивач зазначив, що ним було направлено Відповідачу відповідне повідомлення про розірвання договорів, однак від отримання повідомлення Відповідач  відмовився, і продовжує неправомірно використовувати знаки та винаходи.

Оскільки розпорядження майновими правами та укладання ліцензійних договорів на користування торговою маркою та винаходами регулюється окремим розділом Цивільного кодексу України,  то позивач обґрунтовує свою відмову від ліцензійних договорів та розірвання договорів нормами ст. 1110 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене Позивач просить суд розірвати ліцензійний договір від   10.01.2002 р. між  ННЦ „Інститут виноградарства та виноробства ім. І.І. Таїрова” та ТОВ „Таїрове”  на використання торгових знаків (свідоцтва №11228 та №425) та розірвати ліцензійний договір від 10.01.2002 р. між  ННЦ „Інститут виноградарства та виноробства ім. І.І. Таїрова” та ТОВ „Таїрове”  на використання винаходів (патенти №№ 10979, 10980, 23273А, 24017, 25854, 25856, 25858).

Відповідач проти позовних вимог заперечує, (відзив на позов за вх. № 2237 від 04.02.2008 р.), та вважає, що позовні вимоги ННЦ „ІВіВ ім. В.Є. Таїрова” є необґрунтованими і не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Ліцензійні договори не містять умов (положень) про те, що винагорода за використання знаків для товарів та послуг (торгової марки) і користування винаходами сплачується Ліцензіарові незалежно від результатів господарської діяльності Ліцензіата.

Відповідно до п. 7.1. ліцензійного договору на знаки для товарів і послуг за надання прав, які передбачені цим договором, Ліцензіат сплачує Ліцензіару ліцензійне винагородження у вигляді щорічних платежів у розмірі 3 % щорічно отриманого чистого прибутку після підведення балансу, але не пізніше 15 березня, наступного за звітним роком.

Згідно із п. 7.1. ліцензійного договору на видачу ліцензії на використання винаходів за надання прав, які передбачені цим договором, Ліцензіат сплачує Ліцензіару ліцензійне винагородження у вигляді щорічних платежів у розмірі 7 % щорічно отриманого чистого прибутку після підведення балансу, але не пізніше 15 березня, наступного за звітним роком.

Виходячи з умов вищезазначених ліцензійних договорів, розмір винагороди Ліцензіара за надання прав на використання знаків для товарів і послуг та винаходів визначається у відсотках від суми чистого прибутку, отриманого Ліцензіатом за результатами його господарської діяльності за звітний фінансовий рік. Відповідач наполягає  на тому ,що  Ліцензіат сплачує Ліцензіару винагороду за ліцензійними договорами у разі, якщо він отримав чистий прибуток у звітному році.

Таким чином, відповідно до умов укладених сторонами ліцензійних договорів сплата Ліцензіатом винагороди Ліцензіару обумовлюється наявністю у Ліцензіата чистого прибутку за рік та розміром цього прибутку, від якого обчислюється та сплачується сума винагороди Ліцензіару.

Ліцензійними договорами не передбачено, що відсутність у Ліцензіата чистого прибутку за результатами господарської діяльності за рік та обумовлена цим несплата винагороди Ліцензіару є підставою для розірвання договорів на вимогу Ліцензіара.

Пунктами 10.1. ліцензійних договорів передбачено, що у випадку виникнення суперечок між Ліцензіаром і Ліцензіатом з питань, що стосуються виконання сторонами зобов'язань за цими договорами, сторони застосовують всі заходи для їх вирішення шляхом переговорів.

З огляду на викладене  Відповідач зауважує, що Позивач  не з'ясувавши справжні причини несплати Ліцензіатом винагороди (щорічних платежів) за ліцензійними договорами, які передбачені договорами і звільняють Ліцензіата від виконання зобов'язання щодо сплати винагороди Ліцензіару, позивач звернувся до господарського суду з вимогами про розірвання ліцензійних договорів за відсутності для цього правових підстав.

Посилаючись на статті 598 , 610 Цивільного кодексу України Відповідач наполягає на тому, що зобов'язання щодо сплати Ліцензіару винагороди за ліцензійними договорами виконувались ТОВ „Таїрове” належним чином у повній відповідності до умов, визначених договорами, тому твердження позивача про порушення ТОВ „Таїрове” цих зобов'язань є безпідставними та вказує на те, що у 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007 роках ТОВ „Таїрове” не отримувало чистого прибутку за результатами господарської діяльності, а навпаки мало збитки за вказані роки: що підтверджується документами бухгалтерської та фінансової звітності підприємства: звітами про фінансові результати (форма № 2-м), що додається до балансу підприємства (форма № 1-м).

Незважаючи на наявні збитки, що відповідно до умов ліцензійних договорів звільняє Ліцензіата від обов'язку сплати винагороди Ліцензіару, враховуючи тривалий термін дії ліцензійних договорів та маючи бажання подальшого продовження договірних відносин ТОВ „Таїрове” сплатило позивачеві грошові кошти:

1)          11.08.2004 р. в сумі 5000,00 грн. за використання торгової марки;

2)          30.05.2005 р. в сумі 5000,00 грн. за використання торгової марки;

3)          30.07.2007 р. в сумі 5200,00 грн. за використання торгової марки та винаходів.

Відповідач також зазначив, що Позивач має намір розірвати в односторонньому порядку укладені з ним ліцензійні договори, про що на його думку свідчить те, що він повернув ТОВ „Таїрове”, як помилково зараховані грошові кошти в сумі 5200,00 грн., перераховані ТОВ „Таїрове” за використання торгової марки та винаходів.

Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи  норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.

10.01.2002 р. між Інститутом виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова та Товариством з обмеженою відповідальністю „Таїрове” був укладений ліцензійний договір на знаки для товарів і послуг.

Відповідно до п.1.1. зазначеного Договору Ліцензіар надає Ліцензіату на строк дії цього договору за винагороду, яка сплачується ліцензіатом, невиключну ліцензію на користування знаками для товарів і послуг, які виконані згідно з копіями свідоцтв, що додаються на знаки.

Також 10.01.2002 р. між Інститутом виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова та Товариством з обмеженою відповідальністю „Таїрове” був укладений ліцензійний договір на видачу ліцензії на використання винаходів.

Відповідно до п.3.1. зазначеного Договору Ліцензіар надає Ліцензіату на строк дії цього договору за винагороду, яка сплачується ліцензіатом, невиключну ліцензію на використання винаходів, які охороняються патентами.

При цьому Ліцензіату надано право на виробництво в Одеській області , продаж та інше введення в господарчий обіг продукції по ліцензії.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України  передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст. 193).

          Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до п. 4.2. розділу 4 „Порядок розрахунків” Ліцензійного договору на знаки для товарів і послуг від 10.01.2002 р. Ліцензіат (Відповідач) повинен сплачувати Ліцензіару ліцензійне винагороджування у вигляді щорічних платежів у розмірі 3% від щорічно отриманого чистого прибутку після підведення балансу.

Згідно до п. 7.1. розділу 7 „Платежі”  Ліцензійного договору на видачу ліцензії на використання винаходів за надання прав , які передбачені цим Договором, Ліцензіат сплачує ліцензіару ліцензійне винагородження у вигляді щорічних платежів у розмірі 7% від щорічно отриманого чистого прибутку, після підведення балансу, але не пізніше 15 березня, наступного за звітним роком.

Позивач стверджує, що Відповідач прострочив виконання зобов'язання по сплаті за торговельну марку за 2002, 2005, 2006 роки, повністю не виконав зобов'язань по сплаті винагороди за винаходи, і посилаючись на ст.ст. 612, 1110 Цивільного кодексу України, просить розірвати зазначені вище ліцензійні договори.

Проте таке твердження Позивача не суперечить умовам договору та наявним матеріалам справи , з огляду на те, що виходячи з умов вищевказаних ліцензійних договорів, розмір винагороди Ліцензіара за надання прав на використання знаків для товарів і послуг та винаходів визначається у відсотках від суми чистого прибутку, отриманого Ліцензіатом за результатами його господарської діяльності за звітний фінансовий рік, і Ліцензіат сплачує Ліцензіару винагороду за ліцензійними договорами лише у разі, якщо він отримав чистий прибуток у звітному році.

З наявних матеріалів справи, а саме з фінансової звітності Відповідача (а.с.76-87) вбачається, що в період з 2002 р. по 2007 р. Відповідач не отримував чистий прибуток, а тому свої зобов'язання за вищезазначеними ліцензійними договорами не порушував.

Більш того умовами ліцензійних договорів не передбачено, що відсутність у Ліцензіата чистого прибутку за результатами господарської діяльності за рік, та як наслідок - несплата винагороди Ліцензіару, є підставою для розірвання зазначених договорів на вимогу Ліцензіара.

Згідно до ч. 2 ст. 1110 ЦК України Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

В порушення приписів ст.ст. 33,34 Господарського процесуального кодексу України Позивачем не доведено належними доказами порушення Відповідачем умов ліцензійних Договорів, а також  необґрунтовані підставі  розірвання договору  у зв'язку з істотною зміною обставин.

Позивач  повинен довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно до ст. 34 Господарсько процесуального кодексу України Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування

З огляду на викладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Національного наукового центру „Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова” необґрунтовані, не підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи, а тому задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу віднести за рахунок Позивача, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд,  -

ВИРІШИВ:

1.          В позові –відмовити.

Рішення суду набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                                           Власова С.Г.

Рішення підписано в порядку ст. 85 ГПК України 25.02.2008 р.