Постанова

від 03.06.2008 по справі 11/6-08-8

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

11/6-08-8

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"03" червня 2008 р. Справа № 11/6-08-8

 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тофана В.М.,

суддів: Журавльова О.О., Михайлова М.В.

при секретарі судового засідання Бритавській Ю.С.

за участю представників сторін станом на 13.05.2008 р.:          

від позивача: Іванов О.М., по дов.

                        Постоян Т.Г., по дов.

від відповідача: Дулов В.С., директор

за участю представників сторін станом на 03.06.2008 р.:          

від позивача: не з'явився, належним чином повідомлений

від відповідача: не з'явився, належним чином повідомлений,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного наукового центру „Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова”, смт. Таїрове, вул. 40-річчя Перемоги, 27, Овідіопольського району, Одеської області

на рішення господарського суду Одеської області від 18.02.2008 року

у справі №11/6-08-8

за позовом Національного наукового центру „Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова”, смт. Таїрове, вул. 40-річчя Перемоги, 27, Овідіопольського району, Одеської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Таїрове”, смт. Таїрове, вул. 40-річчя Перемоги, 33, Овідіопольського району, Одеської області

про розірвання ліцензійних договорів

В засіданні суду оголошувалась перерва до 03.06.2008 р.

Ведення судового процесу здійснювалось технічними засобами

ВСТАНОВИВ:

Національний науковий центр „Інститут виноградарства та виноробства ім. В.Є. Таїрова” (далі - Позивач) звернувся у місцевий господарський суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Таїрове” (далі - Відповідач) про розірвання ліцензійних договорів від 10.01.2002 р. на користування знаками для товарів і послуг (торговими марками) та винаходів, на які видані патенти, посилаючись при цьому на невиконання Відповідачем своїх зобов'язань по сплаті винагороди відповідно до умов договорів.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки не відповідають умовам укладених ліцензійних договорів, на яких ґрунтуються позовні вимоги, так як він на протязі 2002-2007 років не отримував чистого прибутку, із якого повинна була виплачуватись позивачу винагорода, а мав збитки.

Крім того, у відзиві на позов відповідач також посилається на те, що позивач в порушення чинного законодавства, хоче в односторонньому порядку розірвати договори , про що свідчить повернення позивачем йому коштів, перерахованих за використання торгової марки і винаходів, на які видані патенти.

Рішенням місцевого господарського суду від 18.02.2008р. (суддя Власова С.Г.) у позові відмовлено з огляду на його безпідставність.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким його позовні вимоги про розірвання ліцензійних договорів задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач вважає її безпідставною, оскільки він не отримував чистого прибутку за звітний фінансовий рік для сплати позивачу винагороди за ліцензійними договорами.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи та їх повноту, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, між Позивачем (Ліцензіар) і Відповідачем (Ліцензіат) 10.01.2002 р. укладені ліцензійні договори на використання знаків для товарів та послуг (торгових марок) і винаходів (патентів) в цілях виготовлення, продажу та введення в господарський обіг вин, вироблених  на основі використання способів вказаних винаходів на строк дії договорів за винагороду по наданій Ліцензіаром Ліцензіату невиключній ліцензії.

Згідно з ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України за ліцензійним договором одна  сторона  (ліцензіар)  надає другій  стороні  (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності  (ліцензії)  на  умовах,  визначених  за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.  

Сторони (позивач і відповідач) у п. 4.2 розділу 4 „Порядок розрахунків” при укладенні ліцензійного договору від 10.01.2002 р. на знаки для товарів і послуг передбачили, що Ліцензіат (відповідач) повинен сплачувати Ліцензіару (позивачу) ліцензійну винагороджування у вигляді щорічних платежів у розмірі 3% від щорічно отриманого чистого прибутку після підведення балансу, а при укладенні ліцензійного договору від 10.01.2002 р. на використання винаходів (патентів) у п. 7.1 розділу 7 „Платежі” сторони передбачили, що за надання прав, які передбачені цим договором, Ліцензіат сплачує Ліцензіару ліцензійне винагороджування у вигляді щорічних платежів у розмірі 7% від щорічно отриманого чистого прибутку після підведення балансу, але не пізніше 15 березня, слідуючого за звітним роком.

Разом з тим пунктом 4.3 розділу 4 „Порядок розрахунків” договору на використання торгових марок і пунктом 7.2 розділу 7 „Платежі” договору на використання винаходів (патентів), які укладені сторонами 10.01.2002 р., передбачено, що Ліцензіат (відповідач) зобов'язується  виконувати щорічні платежі протягом усього терміну дії цих договорів.

Таким чином, відповідно до умов укладених сторонами ліцензійних договорів відповідач зобов'язався виплачувати винагороду позивачу щорічно протягом усього терміну дії цих договорів, що свідчить, що відповідач взяв на себе зобов'язання в любому випадку виконувати умови договорів щодо оплати винагороди позивачу за користування торговими знаками і патентами на винаходи. Таке зобов'язання відповідача кореспондується з умовами ст. 629 Цивільного кодексу (ЦК) України, згідно якої договір є обов'язковим для виконання сторонами. Отже, незалежно від господарської діяльності відповідач зобов'язаний був виконувати умови договорів.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу (ГК) України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на   власний   ризик   господарська  діяльність,  що  здійснюється суб'єктами  господарювання  (підприємцями)  з   метою   досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 173 ГК України визначено господарське зобов'язання, згідно якої  господарським  визнається  зобов'язання,  що  виникає  між суб'єктом  господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав,  передбачених  цим  Кодексом,  в силу  якого  один  суб'єкт  (зобов'язана  сторона,  у  тому  числі боржник)  зобов'язаний  вчинити  певну   дію   господарського   чи управлінсько-господарського  характеру  на користь іншого суб'єкта (виконати  роботу,  передати   майно,  сплатити   гроші,   надати інформацію тощо).

Така умова укладених між сторонами ліцензійних договорів як і інші їхні умови відповідають ч. 3 ст. 1109 ЦК України, якою визначено, що у  ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії,  сфера використання об'єкта права  інтелектуальної  власності, розмір,  порядок  і  строки  виплати платежу за використання об'єкта права інтелектуальної власності,  а також інші умови,  які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Відповідач, як вбачається із матеріалів справи, належним чином не виконував умови ліцензійних договорів по сплаті винагороди позивачу за користування об'єктами права  інтелектуальної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір  може  бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у  разі  істотного  порушення  договору другою  стороною  та в інших випадках,  встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору,  коли  внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, позивач позбувся того, на що він розраховував при укладенні ліцензійних договорів, що є істотним порушенням відповідачем договорів і є підставою для їх розірвання.  

Апеляційний господарський суд, призначаючи справу до розгляду за апеляційною скаргою позивача, витребував у відповідача надати суду щорічну податкову декларацію на прибуток підприємства за 2002-2007 р.р. і таку ж декларацію про податок на додану вартість за цей же період, а також висновок аудитора про господарсько-фінансову діяльність ТОВ „Таїрове” (відповідача). Цих документів відповідач не надав, а із наданих суду розрахунків сплати єдиного податку  за 2004-2007 р.р. вбачається, що відповідач мав можливість сплачувати позивачу винагороду по укладеним  ліцензійним договорам. Декларацію з податку на прибуток відповідач надав тільки за 2003 рік.

Відповідно до ст. 525 ЦК України  одностороння  відмова  від зобов'язання або одностороння зміна  його  умов  не  допускається, якщо  інше  не   встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 1110 ЦК України передбачено, що Ліцензіар може відмовитись від ліцензійного договору в односторонньому порядку у разі порушення іншою стороною умов договору.

Позивач надав суду апеляційної інстанції докази надіслання відповідачу листа від 14.08.2007 р. № 749 про односторонню відмову від ліцензійного договору від 10.01.2002 р. на видачу ліцензії на використання винаходів на виготовлення і продаж вин, вироблених на основі способів вказаних винаходів у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору Цей лист відповідач отримав 20.08.2007 р., що вбачається із цього листа і підтвердив його керівник в засіданні суду апеляційної інстанції 01.04.2008 р.

Частиною 3 ст. 651 ЦК України передбачено, що у разі  односторонньої  відмови  від  договору  у  повному обсязі  або  частково,  якщо  право  на  таку  відмову встановлено договором  або  законом,  договір  є  відповідно  розірваним   або зміненим.

Таке право позивачу (Ліцензіару) надано, як зазначено вище, ч. 2 ст. 1110 ЦК України.

Таким чином, договір від 10.01.2002 р. на видачу ліцензії на використання винаходів, укладений між сторонами (позивачем і відповідачем) є розірваним з дати отримання вказаного листа відповідачем, тобто з 20.08.2007р.

Тому в частині позову про розірвання цього договору провадження у справі слід припинити на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України в зв'язку з відсутністю предмету спору.

В частині позовних вимог про розірвання ліцензійного договору від 10.01.2002 р. на знаки товарів і послуг з зазначених вище підстав позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню і цей договір слід розірвати.  

При таких обставинах суд апеляційної інстанції не може погодитись з висновками суду першої інстанції в оскарженому рішенні, а тому воно підлягає скасуванню.

         Враховуючи викладене  і керуючись  ст. ст. 99, 101, 103-105  

Господарського процесуального кодексу України,

апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Національного наукового центру „Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова” на рішення господарського суду Одеської області від 18 лютого 2008 р. у справі № 11/6-08-8 задовольнити частково.

Зазначене рішення суду скасувати.

Провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання ліцензійного договору від 10 січня 2002 р. на видачу ліцензії на використання винаходів провадження у справі припинити.

В частині позовних вимог про розірвання ліцензійного договору від 10 січня 2002 року на знаки для товарів і послуг позов задовольнити.

Розірвати договір від 10 січня 2002 року на знаки для товарів і послуг, укладений між Інститутом виноградарства та виноробства ім. В.Є. Таїрова і Товариством з обмеженою відповідальністю „Таїрове”.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Таїрове” (Одеська область, Овідіопольській район, с.м.т. Таїрове, вул. 40-річчя Перемоги, 33, ЄДРПОУ 31207146, р/р 2600913001 в АКБ „МТБ” м. Іллічівська, МФО 328186) на користь Національного наукового центру „Інститут виноградарства та виноробства ім. В.Є. Таїрова” (Одеська область, Овідіопольский район, с.м.т. Таїрова, вул. 40-річчя Перемоги, 27, ЄДРПОУ 21838099, р/р 2600503105 Одеська філія ВАТ „МКБ” м. Одеса, МФО 328812) 170 (сто сімдесят) грн. державного мита і 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Видачу наказів доручити господарському суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя:                                                            В.М. Тофан

Судді:                                                                                 О.О.Журавльов                                                                                                                                 

                                                                                          М.В. Михайлов