Постанова

від 19.09.2006 по справі 32/517

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

32/517

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

19 вересня 2006 р.                                                                                   № 32/517  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат”, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області (далі –ВАТ “Північний  ГЗК”)

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2006 та

постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2006

зі  справи  №  32/517

за позовом  товариства з обмеженою відповідальністю “Глобус-КР”, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області (далі – ТОВ “Глобус-КР”)

до ВАТ “Північний ГЗК”       

про стягнення 8 940, 85 грн.

          За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про стягнення 8 940, 85 грн. заборгованості (з урахуванням 3 % річних та “інфляційних витрат”) за роботи, виконані згідно з договором підряду від 20.05.2002 № 848 (далі –Договір).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2006 (суддя Васильєв О.Ю.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2006 (колегія суддів у складі Головко В.Г. –головуючий, судді Лисенко О.М. і Чоха Л.В.), з ВАТ “Північний ГЗК” стягнуто на користь ТОВ “Глобус-КР”: 7 428 грн. заборгованості за Договором; 1 217,97 грн. “інфляційних витрат”; 294,88 грн. –3 % річних; суму судових витрат.

У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з обґрунтованості позовних вимог.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ВАТ “Північний ГЗК” просить оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, в тому числі статті 65 Господарського кодексу України, статті 3 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, статті 625 Цивільного кодексу України, статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- згідно з Договором ТОВ “Глобус-КР” (підрядник) виконав на замовлення ВАТ “Північний ГЗК” роботи з виконання стиків промислових будівель на суму 7 428 грн.;

-  згідно з наявним у справі актом передачі-приймання робіт, підписаним обома сторонами і завіреним їх печатками, у червні 2002 року ТОВ              “Глобус-КР” виконало роботи, а ВАТ “Північний ГЗК” мало сплатити за ці роботи 7 429 грн.;

- за умовами пункту 3.2 Договору оплата виконаних робіт повинна здійснюватися замовником на підставі оформленого сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт протягом 30 днів з моменту пред'явлення підрядником платіжних документів;

- 05.07.2004 ТОВ “Глобус-КР” пред'явило ВАТ “Північний ГЗК” платіжну вимогу згідно з актом приймання виконаних робіт, але їх вартість оплачено не було;

- доказів погашення заборгованості в сумі 7 428 грн. ВАТ           “Північний ГЗК”  не подало;

- посилання ВАТ “Північний ГЗК” на те, що господарським судом прийнята до розгляду заява у справі про банкрутство № Б15/107/03, судом не взято до уваги, оскільки названим товариством “не подано доказів затвердження реєстру кредиторів”.

У пунктах 8.13, 8.14 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004 № 04-5/1193 “Про деякі питання практики застосування Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” зазначено:

“8.13. Закон “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі –Закон) і ГПК України не містять приписів про заборону на прийняття судом позовної заяви до боржника, щодо якого вже порушено справу про банкрутство, а також на вирішення спору за цим позовом по суті. Верховний Суд України у своїй постанові від 18.03.2002 у справі             № 01-10/16 зазначив, що порушення справи про банкрутство не віднесено статтею 62 ГПК України до підстав для відмови судом у прийнятті позовної заяви.

Тому суди мають у встановленому ГПК України порядку приймати позовні заяви до особи, щодо якої порушена справа про банкрутство, і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство. Після публікації оголошення господарський суд на підставі пункту 1 статті 79 ГПК України зупиняє позовне провадження та роз'яснює позивачу зміст частини 2 статті 14 Закону, зазначивши про це в ухвалі або протоколі судового засідання.

Якщо позивач не звернувся у місячний строк з дня публікації з заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство, господарський суд поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову на підставі частини 2 статті 14 Закону.

У разі звернення позивача із заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство, після винесення ухвали суду за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 статті 80 ГПК України.

8.14. Відповідно до частини 2 статті 14 Закону (в редакції Закону від 07.03.2002 № 3088-III) вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр кредиторів.

Припис частини 2 статті 14 Закону поширюється виключно на конкурсних кредиторів, а тому права вимоги поточних кредиторів не припиняються.”

З установлених апеляційною інстанцією обставин та з касаційної скарги вбачається, що стосовно відповідача –ВАТ “Північний ГЗК” було порушено провадженні зі справи про банкрутство.

З урахуванням наведеного господарські суди у розгляді даної справи         № 32/517 повинні були з'ясувати, але не з'ясували:

- коли саме було порушено провадження зі справи про банкрутство названого товариства та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів;

- чи було здійснено, і якщо було, то коли саме опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство  ВАТ “Північний ГЗК”;

- чи звертався позивач у даній справі  в місячний строк з дня такої публікації із заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство, тобто ВАТ ”Північний ГЗК”.

Крім того, господарському суду необхідно було перевірити належними засобами доказування обґрунтованість доводів ВАТ  “Північний ГЗК” стосовно відповідності наявних у матеріалах справи документів з питань здачі-приймання виконаних робіт вимогам нормативно-правових актів Держкомстату України і Держкомбудархітектури України про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві.

Не встановивши відповідних обставин, що входять до предмету доказування в даній справі і мають значення для її розгляду, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47  ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.  

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно встановити зазначені в цій постанові обставини, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і прийняти законне та обґрунтоване рішення.          

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України                             

                                         ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” задовольнити.

2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2006 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2006 зі справи № 32/517 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк                   

Суддя                                                                                              Б.  Львов