Рішення

від 09.03.2011 по справі 35/12-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

35/12-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.03.11р.

Справа № 35/12-11

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма

                     ім. Шевченка",

                     с. Григорівка  Бахмацького району Чернігівської області

до                 Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера",

                    м. Дніпропетровськ

про визнання договору недійсним              

Суддя  Широбокова Л.П.

Представники:

від позивача –Іщенко Ю.С., представник, дов. від 09.12.2010р.

від відповідача - Сущенко Н.В., представник, дов. № 6 від 17.01.2011р.    

СУТЬ СПОРУ:

   Позивач звернувся до суду та просить визнати повністю недійсним договір купівлі - продажу № 3203 від 07.08.2009р., укладений між Позивачем та Відповідачем. Свої вимоги обґрунтовує невідповідністю умов договору чинному законодавству, а саме ст.ст. 203, 215, 536 Цивільного кодексу України, вказує на те, що встановлена договором відповідальность  покупця не відповідає вимогам справедливості та розумності, звертає увагу суду, що він є виробником сільськогосподарської продукції та такі умови договорів щодо насіння сільськогосподарських культур призводять до збільшення цін на продукти харчування, що суперечить інтересам держави та суспільства. Також посилається на те, що правочин взагалі є нікчемним, оскільки містить умови щодо відповідальності покупця та не містить умов щодо відповідальності продавця.

  Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

  Відповідач проти вимог заперечує, вказує, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов, право сторін поставляти товар на умовах товарного кредиту передбачено ст. 694 Цивільного кодексу України, вважає договір таким, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства, якою визначено право сторін встановлювати плату за користування товарним кредитом, що і було визначено п. 7.2 та 7.3. оспорюваного договору. Вказує, що за користування товарним кредитом покупець повинен сплачувати –0,15% за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 10 днів –1% за кожний день прострочення платежу. Посилається на те, що ці умови договору були погоджені сторонами та при підписанні договору заперечень з боку позивача не викликали.

  За клопотанням позивача строк вирішення спору було продовжено на 15 днів до 02.03.2011р.

     Відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня 2010 року N2453-VI) в судовому засіданні оголошено  тільки вступну та резолютивну частину рішення.

    Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

     Між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма                       ім. Шевченка" (покупець) та відповідачем  Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера" (продавець) було укладено договір купівлі - продажу № 3203 від 07.08.2009р. строком дії –до 31.12.2009р., а в частині розрахунків –до повного їх здійснення. До договору було укладено Специфікацію №1.

    Предметом цього договору є постачання засобів захисту рослин на умовах товарного кредиту зі сплатою покупцем 0,01% річних за користування товарним кредитом (п. 4.2 договору).

    У розділі 7 «Відповідальність сторін» визначено, що у випадку порушення термінів сплати, обумовлених у Специфікаціях до договору, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу; у разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом на суму заборгованості нараховуються проценти за користування товарним кредитом з розрахунку 0,15% за кожний день прострочення оплати; у разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом згідно умов оплати через 10 календарних днів з дати виникнення простроченої заборгованості на суму заборгованості нараховуються проценти за користування товарним кредитом з розрахунку 1% за кожний день прострочення оплати (п. п.7.1 –7.3 договору).

    Вказаний розділ договору містить інші умови щодо відповідальності покупця, які останнім не зазначаються, як підстави недійсності договору, так як вірно зазначив позивач, не містить відповідальності продавця, крім застереження щодо обмеження обсягу відповідальності  продавця  в разі постачання неякісного товару вартістю такого товару.

    Позивач вважає цей договір таким, що не відповідає чинному законодавству та просить визнати його недійсним.   

   Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

   Цією статтею визначено перелік способів судового захисту, одним із яких є визнання правочину недійсним.

   Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

   Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 Господарського кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

   Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

   Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

    Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

  За   договором  поставки  продавець  (постачальник),  який здійснює  підприємницьку  діяльність,  зобов'язується  передати  у встановлений   строк   (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях, не пов'язаних з особистим,  сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).

 Статтею 694 Цивільного кодексу України визначено, що договором купівлі-продажу може  бути  передбачений  продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Цією ж нормою передбачено якщо покупець прострочив  оплату  товару,  на  прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня,  коли товар мав бути оплачений,  до  дня  його  фактичної оплати.

Статтею 536 цього Кодексу встановлено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Частина 3 ст. 198 Господарського кодексу України передбачає, що відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.   

  Однією із умов дійсності правочину ст. 203 Цивільного кодексу України визначає відповідність змісту  правочину  цьому Кодексу, іншим актам  цивільного  законодавства,  а  також  інтересам  держави  і суспільства, його моральним засадам. Законом передбачено, що укладений сторонами правочин повинен відповідати вимогам розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

   Як зазначено в Рішеннях Конституційного Суду України від 02 листопада 2004р. у справі №1-33/2004 та від 24 березня 2005р. у справі № 1-9/2005, відповідно до частини першої  статті  8  Конституції  України в  Україні  визнається і діє принцип верховенства права.  Верховенство права - це  панування  права  в  суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність,  зокрема у  закони,  які  за  своїм змістом   мають   бути   проникнуті  передусім  ідеями  соціальної справедливості,  свободи,   рівності   тощо.  Справедливість  -  одна  з основних   засад   права,  є  вирішальною  у  визначенні  його  як регулятора суспільних відносин,  одним із загальнолюдських вимірів права.  Зазвичай  справедливість розглядають як властивість права, виражену,  зокрема,  в рівному юридичному масштабі поведінки  й  у пропорційності      юридичної      відповідальності    вчиненному правопорушенню, що забезпечувало  б  конституційну вимогу  справедливості  та  розмірності.  

   Як встановлено вище, договором передбачено умови сплати за наданий товарний кредит та відповідальності за порушення термінів сплати у вигляді пені та підвищених відсотків за користування товарним кредитом у розмірі 0,15% за кожний день прострочення платежу, тобто 54,75% річних та 1% за кожний день прострочення платежу, тобто 365 % річних,  та така відповідальність оспорюється позивачем.

   Статтею 625 Цивільного кодексу України за прострочення грошового зобов'язання встановлені річні в розмірі 3%, облікова ставки НБУ на час укладання договору становила 10,25% річних, на цей час –7,75% річних.

   З наведеного  вбачається, що визначені в договорі  відсотки за користування товарним кредитом в розмірі 1% за кожний день прострочення платежу неспіврозмірно великі порівняно зі звичними відсотками за користування грошовими коштами, що не відповідає конституційному принципу  справедливості  та  розмірності. Наведене також підтверджується розрахунком  відповідача у його позовній заяві від 19.10.2010р. про стягнення відсотків за користування товарним кредитом, згідно з якою ТОВ «Агросфера»визначена заборгованість в сумі 12 665,10 грн, а нараховано відсотків 49 834,00 грн.

   Суд також погоджується з доводами позивача про те, що вказана умова договору суперечить інтересам суспільства, оскільки призводить до здорожчання сільськогосподарської продукції та продуктів харчування, що є загально відомим фактом.

    Із встановленого суд доходить висновку, що саме п. 7.3. договору  не відповідає вимогам закону та підлягає визнанню недійсним.

 Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини  правочину  не  має  наслідком недійсності  інших  його  частин і правочину в цілому,  якщо можна припустити,  що правочин був би вчинений і без включення до  нього недійсної частини.

   Недійсність умов п.7.3 Договору не впливає на дійсність всього правочину, який би було укладено сторонами і без включення в нього цих умов, оскільки п. 7.2. договору визначені відсотки за користування товарним кредитом понад встановлений строк, що відповідає положенням ст. 694  Цивільного кодексу України. В іншій частині суд не знаходить правових підстав для визнання договору недійсним.

   Встановленими вище обставинами спростовуються доводи відповідача про відповідність договору в цілому вимогам чинного законодавства.

 Частиною 2 ст. 207 Господарського кодексу України встановлено, що недійсною   може   бути   визнано   також  нікчемну  умову господарського зобов'язання,  яка самостійно  або  в  поєднанні  з іншими  умовами  зобов'язання  порушує  права  та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.  Нікчемними  визнаються,  зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або   обмежують   відповідальність    виробника продукції,  виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають  на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають  односторонню  відмову  від  зобов'язання  з  боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають    від    одержувача   товару   (послуги)    сплати непропорційно  великого розміру санкцій у разі  відмови  його  від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

   Доводи позивача про нікчемність договору в силу ч. 2 ст. 207  Господарського кодексу України не відповідають вище наведеним положенням цієї норми та судом відхиляються.

   Зважаючи на встановлені обставини, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині визнання недійсними умов п.7.3 Договору. В решті позову слід відмовити.

    Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі відносяться на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

    Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, ст. 8 Конституції України, ст.ст. 6, 16, 203, 215, 627 Цивільного кодексу України  господарський суд,  -

ВИРІШИВ :

     Позов задовольнити частково.

     Визнати недійсним п. 7.3 договору купівлі-продажу №3203 від 07.08.2009р., який було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера" (м. Дніпропетровськ, код ЄДРПОУ 31320991) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма  ім. Шевченка" (с. Григорівка  Бахмацького району Чернігівської області, код ЄДРПОУ 03794897).

    Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера" –49083, м. Дніпропетровськ, вул.. Собінова,1 код ЄДРПОУ 31320991 (р/р 26003001300072 ВАТ «Актабанк», МФО 307394) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма  ім. Шевченка" –16561, с. Григорівка  Бахмацького району Чернігівської області, вул. Шевченко, 57а, код ЄДРПОУ 03794897 (р/р 260021923 ЧОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 353348) витрати по сплаті державного мита - 42,50 грн (сорок дві грн 50 коп) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –118,00 грн (сто вісімнадцять грн).

      В решті позову відмовити.

      Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

     Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та в цей термін може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

              Суддя

            Повне рішення складено                  04 березня 2011р.

Л.П. Широбокова