Постанова

від 01.03.2011 по справі 31/306-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

31/306-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2011 року                                                                 Справа №  31/306-10

          Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:                   

головуючого судді –Тищик І.В. (доповідач)

суддів –Верхогляд Т.А., Стрелець Т.Г.

при секретарі –Коваль Ю.Ю.

         за участю представників

         позивача:  Яременко О.Г.

відповідача: не з'явився

          розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства „Придніпровська залізниця”, м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2010 року у справі № 31/306-10

           за позовом державного підприємства „Придніпровська залізниця”, м. Дніпропетровськ

           до публічного акціонерного товариства “Лізингова компанія “Укртранслізинг”, м.Київ

           про  визнання недійсним положень договору,

                                                      ВСТАНОВИВ:

          ДП „Придніпровська залізниця” звернулося до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства “Лізингова компанія “Укртранслізинг” про визнання недійсними пунктів 1.7, 1.8, 3.2, 3.3 договору фінансового сублізингу № 86/Пр/Л-071985/НЮ від 23.07.2007р. щодо встановлення  коефіцієнту коригування лізингових платежів.

         Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2010 р. у (суддя Єременко А.В.)  відмовлено в задоволенні позовних вимог.

         Вмотивовуючи рішення господарський суд послався на те, що при укладанні договору фінансового сублізингу сторони узгодили умови визначення ціни, вартості переданого в лізинг майна, загальну суму договору, спосіб визначення розміру та порядок сплати лізингових платежів; вказані умови є істотними умовами договору, внаслідок чого коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні по відношенню до долару США), не є зміною умов договору і не потребує внесення змін до договору; валютне коригування суми платежів не суперечить приписам чинного законодавства.

         Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав до апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому скаржник посилається на порушення господарським судом при його прийнятті норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення.

          Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

         Про час та місце судового засідання відповідач повідомлявся належним чином, однак, наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду апеляційної інстанції не скористався.              

         В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

         Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

             Як вбачається з матеріалів справи, 23.07.2007 р. між відкритим акціонерним товариством "Лізингова компанія "Укртранслізинг" (надалі Сублізингодавець)  (на час розгляду справи - Публічне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Укртранслізинг") та державним підприємством "Придніпровська залізниця" (надалі Сублізингоодержувач) було  укладено договір фінансового сублізингу № 86/Пр/Л-071985/НЮ, відповідно до якого сублізингодавець передає  сублізинго- одержувачу в тимчасове платне  володіння і користування (надалі сублізинг) 10 пасажирських вагонів на умовах, визначених цим договором з відома і дозволу лізингодавця.

             Відповідно до п. 1.7 договору лізинговим платежем є  сума грошових коштів, що підлягають перерахуванню сублізингодавцю в день розрахунку, відповідно до графіку нарахування платежів. В лізинговий платіж  входять суми, скориговані на коефіцієнт коригування (К) і еквівалентні відшкодуванню вартості предмета лізингу, а також винагороди сублізингодавця, включаючи відсотки за користування позиковими коштами з метою придбання предмета лізингу, податків, сплачувані відносно  предмета лізингу сублізингодавцем, інші витрати тощо.

            Пунктом 1.8 сторони передбачили, що  коефіцієнт коригування  - розрахункова величина, одержана з відношення: К = "Курс2" / "Курс1", де "Курс1"  - курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату підписання договору; "Курс2"  - курс, встановлений НБУ для одного долара США на день, коли фактично здійснюється лізинговий платіж.

           Згідно пункту  3.1 договору вартість предмету лізингу за договором складає 41 035 000,0 грн., крім того ПДВ 8 207 000, 0грн., а всього 49 242 000,00 грн.

            Відповідно до п. 3.2 загальна ціна цього договору визначається  виходячи з підписаних сторонами окремих графіків лізінгових платежів, які узгоджується та підписується сторонами та є його невід'ємною частиною. Графік нарахування платежів розраховується, виходячи з винагороди сублізингодавця, визначеної  сторонами у розмірі 17% річних на кожну партію поставки предмета лізингу. Величина лізингових платежів, що підлягають оплаті, зафіксована в графіках до цього договору і розраховується згідно з пунктами 1.7, 1.8 цього договору.

            Пунктом 3.6 договору встановлено, що платежі за цим договором здійснюються у гривнях відповідно до законодавства України.

             Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

             Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

             Згідно з частинами 1-3, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника провочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

             Відповідно до ст.5 Закону України “Про фінансовий лізинг” сублізинг –це вид піднайму предмета лізингу, у відповідності з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу.

             Згідно частин 3-7 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності –в договірному прядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторони зміни умови договору щодо ціни. Строком дії договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

               Статтею 632 ЦК України регламентовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

               Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

               Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

               Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню у національній валюті.

               Згідно зі ст.189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

               Статтею 198 Господарського кодексу України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

               Як вбачається з матеріалів справи, сторонами були підписані базові графіки сплати лізингових платежів по договору, п.п.1.7, 1.8 договору визначені поняття лізинговий платіж, до якого входять суми, скориговані на коефіцієнт коригування та формулу, за якою визначається розрахункова величина (коефіцієнт коригування), порядок проведення лізингових платежів та їх остаточний розмір встановлено п.п.3.2, 3.3 договору.

               Оскільки чинним законодавством не заборонене вираження грошового зобов'язання в еквіваленті до іноземної валюти, коригування сум лізингових платежів в разі зміни курсової різниці іноземної валюти, коефіцієнт коригування, передбачений сторонами в п.п.1.7, 1.8 договору, не суперечить вимогам ст.16 Закону України “Про фінансовий лізинг”, сторонами при укладенні договору погоджені умови визначення ціни та вартості переданого в лізинг майна, загальна сума договору, спосіб визначення розміру та порядку сплати лізингових платежів, то господарським судом зроблений правильний та обґрунтований висновок щодо відсутності підстав для визнання недійсними окремих положень договору та відмовлено в задоволенні позову.

               Механізм визначення розмірів відповідних зобов'язань прямо передбачений  положеннями ч.2 ст.533 ЦК України, відповідно до якої якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

             Отже при укладенні договору фінансового сублізингу  сторонами було  погоджено порядок і вартість предмету лізингу, загальна ціна договору, величина лізингових платежів, що підлягають оплаті та механізм здійснення валютного коригування лізингового платежу, тобто фактично ціна договору.

               За викладених обставин господарський суд правомірно дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

               З огляду на відповідність висновків, викладених в рішенні господарського суду, обставинам справи та чинному законодавству, вимоги скаржника про скасування рішення являються необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

               На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд          

                                                          ПОСТАНОВИВ :          

               Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2010 року у справі                    № 31/306-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства „Придніпровська залізниця” –без задоволення.

               Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

             Головуючий                                                                             І.В. Тищик

              Судді:                                                                                       Т.А.Верхогляд

                                                                                                                 Т.Г.Стрелець