Рішення

від 02.03.2011 по справі 13/11/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

13/11/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

 "02" березня 2011 р.Справа № 13/11/11

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Таран С. В., розглянувши матеріали  справи №13/11/11

за позовом: Кіровоградської обласної державної хлібної інспекції, м. Кіровоград  

до відповідача: Кіровоградського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Кіровоград

про визнання недійсним рішення  

представники:

від позивача - Гуменний А.М., довіреність №3-6749  від 27.01.2011 р.;

від відповідача - Гілка Д.В., довіреність №1  від 01.02.2011 р.;

від відповідача - Бамбуляк І.В., довіреність №4  від 24.02.2006 р.

В судовому засіданні 01.02.2011 р. оголошувалась перерва до 14.02.2011 р., в судовому засіданні 14.02.2011 р. - до 24.02.2011 р. та в судовому засіданні 24.02.2011 р. - до 15 год. 02.03.2011 р.

Кіровоградською обласною державною хлібною інспекцією (далі - інспекція) подано позов про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Кіровоградського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 25.11.2010 р. №142 по справі №71-02/11-10 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції".

Відповідач позов заперечив, посилаючись на законність та правомірність винесення оскаржуваного рішення (том І а.с.68-71).  

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, оцінивши наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, господарський  суд встановив наступне.  

Кіровоградське  обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України згідно пункту 1 Положення  про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України 23.02.2001 р. №32-р та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.03.2001 р. за №291/5482 (далі - Положення), є органом у системі органів Антимонопольного комітету України, утвореним для реалізації завдань, покладених на Комітет Законом України "Про Антимонопольний комітет України", іншими актами законодавства про захист економічної конкуренції та Законом України "Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти". Відділення є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в Державному казначействі України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням (том І а.с.89-95).

Відповідно до пункту 2 вказаного Положення основним завданням відділення є участь у формування та реалізації конкурентної політики в частині:  1) здійснення    державного    контролю    за     дотриманням законодавства   про  захист  економічної  конкуренції  на  засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів,   запобігання,   виявлення   і   припинення   порушень законодавства про захист економічної конкуренції; 2) контролю за узгодженими діями суб'єктів господарювання  та регулюванням    цін   (тарифів)   на   товари,   що   виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; 3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції; 4)  здійснення   контролю   щодо   створення   конкурентного середовища  та  захисту  економічної конкуренції у сфері державних закупівель.

Для реалізації покладених на нього завдань відділення має право:

-розглядати заяви і справи про порушення законодавства  про захист  економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами (п.п.1 п.3 Положення);  

-приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції  розпорядження  та  рішення  за  заявами  і  справами, переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій   відповідно   до   законодавства   про   захист   економічної конкуренції (п.п.2 п.3 Положення);

-перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (п.п.3 п.3 Положення);

-при  розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції,  проведенні перевірки та  в  інших передбачених    законом    випадках    вимагати    від   суб'єктів господарювання,  об'єднань,  органів  влади,   органів   місцевого самоврядування,  органів адміністративно-господарського управління та контролю,  їх посадових осіб і працівників,  інших фізичних  та юридичних  осіб  інформацію,  у  тому  числі з обмеженим доступом (п.п. 4 п.3 Положення);

-проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, у тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення, розпорядження (п.п.10 п.3 Положення);

-надавати обов'язкові для розгляду рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктам господарювання, об'єднанням щодо припинення дій або діяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення порушень і умов, що їм сприяють (п.п.13 п.3 Положення);

-звертатися  до  суду  із  позовами, заявами і скаргами у зв'язку  із  застосуванням  законодавства  про  захист економічної конкуренції,  а  також  із  запитами  щодо  надання інформації про судові   справи,   що  розглядаються  цими  судами  відповідно  до законодавства про захист економічної конкуренції (п.п.14 п.3 Положення);

-вживати заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (п.п.15 п.3 Положення);

-здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції  (п.п.18 п.3 Положення).

Рішенням адміністративної колегії відповідача №142 від 25.11.2010 року "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" (далі - рішення №142 від 25.11.2010 року - том І а.с.33-40) визнано, що  Кіровоградська обласна державна хлібна інспекція за підсумками 2009 року та 1-го півріччя 2010 року займала монопольне (домінуюче) становище на ринку платних послуг з сертифікації якості зерна, продуктів його переробки та насіння олійних культур при відвантаженні та транзиті (інспектування) в територіальних межах Кіровоградської області, а також на ринку платних послуг з визначення показників якості й безпеки зерна та продуктів його переробки відповідно до ДСТУ з видачею протоколу лабораторних випробувань в територіальних межах Кіровоградської області (пункти 1, 2 рішення №142 від 25.11.2010 р. відповідно).

Вказаним рішенням визнано дії позивача щодо застосування економічно необґрунтованих тарифів на платні послуги з оформлення сертифікатів якості зерна та продуктів його переробки при надходженні, відвантаженні та транзиті (інспектування) порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку платних послуг з сертифікації якості зерна, продуктів його переробки та насіння олійних культур при відвантаженні та транзиті (інспектування), що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 3 рішення №142 від 25.11.2010 р.), а  також визнано дії позивача щодо застосування економічно необґрунтованих тарифів на платні послуги із визначення показників якості й безпеки зерна та продуктів його переробки, порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку платних послуг  з визначення показників якості та безпеки зерна і продуктів його переробки відповідно до ДСТУ з видачею протоколу лабораторних випробувань, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 4 рішення №142 від 25.11.2010 р.).

За порушення, вказане у пункті 2 рішення №142 від 25.11.2010 року, на позивача накладено штраф у  розмірі  7000 грн.; за порушення, вказане у пункті 4 рішення №142 від 25.11.2010 року  -  штраф у  розмірі  7000 грн. (пункти 5, 6 рішення №142 від 25.11.2010 р. відповідно).

Зазначеним рішенням позивача зобов'язано вжити заходів щодо унеможливлення вчинення вказаних порушень в подальшій діяльності.

Рішення №142 від 25.11.2010 р. інспекцією отримано   25.11.2010 р. (том І а.с.88).

Позивач вважає дане рішення незаконним та просить визнати його недійсним.

При вирішення даного спору господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 1 Положення про Кіровоградську обласну державну хлібну інспекцію, затвердженого головою Державної інспекції з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу її ринку Міністерства аграрної політики України 10.09.2010 р. (далі - Положення про інспекцію), інспекція є територіальним органом державної інспекції з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу її ринку Міністерства аграрної політики України; підзвітна і підконтрольна держконтрольсільгосппроду (том І а.с.27-32).

Основними завданнями інспекції є участь у межах компетенції в реалізації державної політики у сфері державного контролю безпеки, якості зерна та продуктів його переробки, наявності або відсутності в них генетично модифікованих організмів, проведення моніторингу їх ринку; здійснення державного контролю за якістю та безпекою зерна та продуктів його переробки шляхом контролю за додержанням вимог державних стандартів, технічних умов, інших нормативних документів, пов'язаних з визначенням якості, безпеки зерна та продуктів його переробки; сертифікація якості зерна та продуктів його переробки, крім шроту, макухи, хлібобулочних і макаронних виробів, при здійсненні експортно-імпортних операцій, включаючи відвантаження в пункти накопичення для подальшого експорту, транзит територією України при перевантаженні через портові зерноперевантажувальні місткості та переміщення територією України; проведення робіт із сертифікації відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки; визначення показників якості, безпеки зерна та продуктів його переробки, крім шроту, макухи, хлібобулочних і макаронних виробів, наявності або відсутності в них генетично модифікованих організмів при розгляді спірних питань, результати якого є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання, які діють на ринку зерна (пункт 4 Положення про інспекцію).

У відповідності до покладених на неї завдань інспекція, зокрема,  здійснює огляд (інспектування) зерна та продуктів його переробки і видачу сертифіката якості зерна та продуктів його переробки, крім хлібобулочних і макаронних виробів; визначає показники якості, безпеки зерна та продуктів його переробки (пункти 5.2, 5.3 Положення про інспекцію).

Водночас пунктом 6 Положення про інспекцію передбачено право позивача надавати платні послуги із визначення показників якості та безпеки зерна і продуктів його переробки; огляду та оформлення сертифікатів якості зерна і продуктів його переробки при відвантаженні, надходженні та транзиті тощо.

Згідно пунктів 13, 14 Положення про інспекцію остання є неприбутковою державною установою, фінансування та матеріально-технічне забезпечення якої здійснюється за рахунок коштів державного бюджету; кошти спеціального фонду, отримані понад кошторисні призначення за надані інспекцією платні послуги, перераховуються до Держконтрольсільгосппроду в межах однієї програми та однієї групи власних надходжень для їх акумулювання, перерозподілу та використання згідно із законодавством.

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

Стаття 1 Господарського кодексу України визначає предмет його регулювання, та зазначає, що Господарський кодекс України встановлює основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (стаття 2 Господарського кодексу України).

За змістом статей 2, 8 Господарського кодексу України  державні установи, не будучи суб'єктами господарювання, є учасниками господарських відносин і наділені господарською компетенцією.

У статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно з частиною першою статті 41 Господарського кодексу України законодавство, яке регулює відносини, що виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складається з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів

Норми Господарського кодексу України, які спрямовані на регулювання відносин щодо захисту економічної конкуренції, мають загальний характер і передбачають подальше врегулювання цих відносин спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про захист економічної конкуренції", що є основоположним та спеціальним законом, який регулює та визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Статтею 1 вказаного Закону визначено поняття суб'єкта господарювання, а також встановлено, що суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності.

Із системного аналізу наведених вище норм законодавства та Положення про інспекцію вбачається, що при наданні платних послуг  із визначення показників якості та безпеки зерна і продуктів його переробки установа позивача є суб'єктом господарювання у розумінні статі 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Аналогічну правову позицію викладено в пункті 1 оглядового листа Вищого господарського суду України від 11.07.2005 р. №01-8/1222 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції".

Частина перша статті 1  Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначає, що економічна конкуренція (конкуренція) – це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Згідно з частиною п'ятою статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" монополізація - досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.

Стаття 27 Господарського кодексу України зазначає, що монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг). Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом. Монопольним може бути визнано також становище суб'єктів господарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених законом.

У відповідності до частини першої статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;  не зазнає   значної   конкуренції    внаслідок    обмеженості можливостей  доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини,  матеріалів та збуту  товарів,  наявності  бар'єрів  для доступу  на ринок інших суб'єктів господарювання,  наявності пільг чи інших обставин.

Визначення монопольного (домінуючого) становища на ринку органами Антимонопольного комітету України проводиться відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5.03.2002 р. №49-р та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 р. за №317/6605 (далі-Методика). Дана Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.

При вирішенні спору, судом враховуються Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 29.10.2008 р. № 04-5/247 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства", зокрема пункт 15.4, де передбачено, що господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 № 49-р. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.

Відповідно до пункту 2 Методики визначення  монопольного    (домінуючого)    становища суб'єктів господарювання може включати в себе такі дії: встановлення   об'єктів   аналізу   щодо    визначення монопольного    (домінуючого)    становища,    а   саме   суб'єкта господарювання  (групи  суб'єктів   господарювання),   конкретного товару    (продукції,   роботи,   послуги),   який   випускається, постачається,     продається,    придбавається      (споживається, використовується)     цим     (цими)     суб'єктом    (суб'єктами) господарювання;  складання переліку товарів (робіт,  послуг), щодо яких має   визначатися   монопольне   (домінуюче)   становище  суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи; складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп); визначення товарних меж ринку; визначення територіальних (географічних) меж ринку; встановлення   проміжку   часу,   стосовно  якого  має визначатися  становище  суб'єктів  господарювання   на   ринку   - визначення часових меж ринку; визначення обсягів товару, який обертається на ринку; розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку; складання    переліку    продавців    (постачальників, виробників),  покупців  (споживачів)  товару  (товарної  групи)  - потенційних    конкурентів,   покупців,   які   можуть   продавати (постачати,  виробляти),  придбавати (споживати,  використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для   суб'єктів   господарювання,   які   продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають,  використовують) або можуть продавати   (постачати,   виробляти),    придбавати    (споживати, використовувати)   той  самий  або/та  аналогічний  товар (товарну групу) на ринку; встановлення  монопольного  (домінуючого)   становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.

При дослідженні ринку платних послуг  з визначення показників якості й безпеки зерна та продуктів його переробки відповідно до ДСТУ з видачею протоколу лабораторних випробувань (далі - платні послуги з визначення показників якості й безпеки зерна) територіальним відділенням було дотримано вимог Методики та визначено, що  товаром (послугою) щодо якого визначається монопольне (домінуюче) становище інспекції є платні послуги  з виконання робіт, пов'язаних з визначенням якості та безпеки зерна, продуктів його переробки відповідно до ДСТУ; територіальними (географічними) межами ринку є територія Кіровоградської області (сфера діяльності інспекції).

Для правильного визначення ринку певного товару необхідне точне з'ясування його часових меж.

Часові межі ринку визначаються  як проміжок часу, протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою (пункт 7.1 Методики).

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що часові межі ринку послуг з сертифікації якості зерна, продуктів його переробки та насіння олійних культур при відвантаженні та транзиті (далі - платні послуги з сертифікації якості зерна)  та послуг  по визначенню показників якості зерна  визначено   - 2009 рік та І півріччя 2010 року.

У відповідності до Методики відповідачем  правомірно визначено, що на ринку платних послуг з визначення показників якості й безпеки зерна  в межах Кіровоградської області за підсумками 2009 р. інспекція займала монопольне (домінуюче) становище з часткою 62,8%, за підсумками І півріччя 2010 р.- 73 %.

Проте визнання установи позивача такою, що займала монопольне (домінуюче) становище з часткою 100% на ринку платних послуг з сертифікації якості зерна в територіальних межах Кіровоградської області за підсумками 2009 р.- І півріччя 2010 р. господарський  суд вважає помилковим з наступних підстав.

Процедуру видачі сертифікатів якості зерна та продуктів його переробки, крім шроту, макухи, хлібобулочних і макаронних виробів, при здійсненні експортно-імпортних операцій, включаючи відвантаження в пункти накопичення для подальшого експорту, транзит територією України при перевантаженні через портові зерноперевантажувальні місткості та переміщенні територією України, і обігу бланків сертифікатів якості зерна та продуктів його переробки визначено Порядком видачі сертифікатів якості зерна та продуктів його переробки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2009 р. №848.

Згідно пункту 2 вказаного Порядку сертифікат якості - документ, виданий територіальним органом Держконтрольсільгосппроду на партію зерна та продуктів його переробки, що завантажені у транспортний засіб, який засвідчує відповідність їх показників якості і безпеки вимогам державних стандартів та інших нормативних документів або експортного контракту і включає інформацію про наявність або відсутність генетично модифікованих організмів.

Для отримання сертифіката якості замовник подає територіальному органові Держконтрольсільгосппроду заяву, в якій зазначаються інформація про об'єкт сертифікації та зобов'язання щодо забезпечення умов відбору проб відповідно до нормативних документів. Зазначена заява подається за принципом організаційної єдності відповідно до вимог Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності". Сертифікат якості видається після проведення державним хлібним інспектором робіт з огляду (інспектування) зерна та продуктів його переробки. Строк прийняття рішення про видачу або відмову у видачі сертифіката якості, підстави для відмови у видачі сертифіката якості та його анулювання визначаються статтею 21 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні". Бланки сертифікатів якості є документами суворої звітності. Сертифікат якості оформлюється у трьох примірниках - оригінал та дві копії. Сертифікат якості разом з однією копією видається замовникові, інша копія залишається у територіальному органі Держконтрольсільгосппроду, який проводив огляд (інспектування). Територіальний орган Держконтрольсільгосппроду має право видавати фотокопії сертифіката якості, завірені особистим підписом та печаткою державного хлібного інспектора, що видав сертифікат якості (пункт 4-7, 11, 13 Порядку видачі сертифікатів якості зерна та продуктів його переробки).

Наведені норми свідчать про те, що при видачі відповідних сертифікатів якості зерна та продуктів його переробки позивач діяв як суб'єкт владних повноважень - територіальний орган Держконтрольсільгосппроду, а тому визначення останнього таким, що займав монопольне становище на ринку платних послуг з сертифікації якості зерна у відповідності до Методики, яка призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, є помилковим; оспорене рішення в цій частині слід визнати недійсним.

В результаті проведеної перевірки відповідачем було встановлено, що під час надання платних послуг з сертифікації якості зерна товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерлексіс" (договір №107 від 30.07.2010 р., замовлення від 30.07.2010 р. - том І а.с.105, 106) та товариству з обмеженою відповідальністю "Волари Експорт" (договір №42 від 06.07.2010 р., замовлення від 16.07.2010 р.- том І а.с.120, 121) інспекцією було виписано рахунки із застосуванням економічно необґрунтованих тарифів (том І а.с.107, 126).

Згідно з пунктами 1.2, 1.3 Методики вона встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, зокрема, з надання послуг на регіональних ринках; метою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку є отримання необхідної інформації для прийняття рішень з питань розвитку і захисту економічної конкуренції, демонополізації економіки, антимонопольного регулювання, контролю за узгодженими діями, концентрацією, контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, захисту інтересів суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень.

З наведено вбачається, що прийняттю оспореного рішення мало передувати визначення територіальним відділенням Антимонопольного комітету України монопольного (домінуючого) становища позивача на певному ринку у відповідності з приписами Методики. Однак відповідачем не здійснив визначення монопольного (домінуючого) становища позивача на ринку платних послуг з  сертифікації якості зерна протягом липня місяця 2010 р. Таке встановлення включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єктів аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку тощо. Із необхідності визначення таких територіальним відділенням Антимонопольного комітету України виходив й Верховний Суд України при прийнятті постанови від 13.09.2005 р. №39/225, й Вищий господарський суд України при прийнятті постанов від 14.02.2006 р. №38/72, від 21.10.2008 р. №26/43-08 (30/221-07).

Відділення Антимонопольного комітету України проводило дослідження ринку послуг з оформлення сертифікатів якості зерна за період з 01.01.2009 р. по 30.06.2010 р. Проте виявлені відповідачем порушення мали місце в ІІ півріччі 2010 р., отже часові межі ринку зазначених послуг підлягали додатковому обґрунтуванню та уточненню.

З урахуванням того, що визначення монопольного становища суб'єкта господарювання на ринку є повноваженнями відділення Антимонопольного комітету України, та враховуючи те, що при видачі сертифікатів якості зерна та продуктів його переробки позивач діяв як  територіальний орган Держконтрольсільгосппроду, орган державної влади, суд дійшов висновку, що прийняття оспореного рішення в частині зловживання позивачем монопольним становищем на ринку платних послуг з  сертифікації якості зерна, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, та застосування до нього санкцій за вказане порушення, здійснено відповідачем за неповного з'ясування обставин, які мали значення для справи.  

Відтак вимоги про визнання недійсним  пунктів  3, 5 оспореного рішення, враховуючи положення статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", заявлені обґрунтовано і підлягають задоволенню.

Згідно правил статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі. Водночас за змістом приписів статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.

Саме таку правову позицію викладено в пункті 15.3 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 29.10.2008 р. № 04-5/247 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства".

Позивачем  не надало належних в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження того, що інспекція зазнавала значної конкуренції на ринку надання послуг з визначення показників якості зерна.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:     1) встановлення  таких  цін  чи  інших  умов  придбання   або реалізації  товару,  які  неможливо  було  б  встановити  за  умов існування значної конкуренції на ринку; 2) застосування  різних  цін  чи   різних   інших   умов   до рівнозначних  угод  з  суб'єктами  господарювання,  продавцями  чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин; 3) обумовлення   укладання    угод    прийняттям    суб'єктом господарювання  додаткових зобов'язань,  які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними  звичаями  у  підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; 4) обмеження виробництва,  ринків або технічного розвитку, що завдало чи може  завдати  шкоди  іншим  суб'єктам  господарювання, покупцям, продавцям; 5) часткова  або  повна  відмова від придбання або реалізації товару  за  відсутності  альтернативних   джерел   реалізації   чи придбання; 6) суттєве  обмеження  конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин; 7) створення перешкод доступу на ринок (виходу  з  ринку)  чи усунення    з   ринку   продавців,   покупців,   інших   суб'єктів господарювання  (частина друга статті 13 вищевказаного Закону).

Статтею 29 Господарського кодексу України передбачено, що зловживанням монопольним становищем вважаються: нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту; обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) суб'єктів господарювання; встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів; встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.

Між тим наведений у статті 29 Господарського кодексу України перелік дій, що визнаються таким зловживанням, не можна вважати вичерпним.

Аналогічну правову позицію викладено в пункті 16 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 29.10.2008 р. № 04-5/247 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства".

Згідно з приписом частини першої статті 41 Господарського кодексу України законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складаються з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів. До таких законодавчих актів належить і Закон України «Про захист економічної конкуренції», частина перша пункту 2 статті 50 якого одним із порушень законодавства про захист економічної конкуренції визначає зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Таким порушенням відповідач вважає дії інспекції, які полягають у застосуванні економічно необґрунтованих тарифів на платні послуги із визначення показників якості зерна.

Механізм надання платних послуг державними хлібними інспекціями Автономної Республіки Крим та областей, що є територіальними органами Держконтрольсільгосппроду (далі- виконавець) і використання коштів, що надходять як плата за їх надання визначено Порядком надання платних послуг державними хлібними інспекціями Автономної Республіки Крим та областей і використання коштів, що надходять як плата за їх надання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2009 р. №834 (далі -  Порядок).

Згідно пунктів 3, 4, 6, 7 Порядку платні послуги надаються виключно за письмовим зверненням юридичних та фізичних осіб (далі - замовник) на підставі відповідного договору. Звернення щодо надання платних послуг реєструються  виконавцем у журналі обліку. Замовник здійснює оплату послуги на підставі рахунка-фактури виконавця. Платна послуга вважається наданою в разі підписання виконавцем та замовником відповідного акта.

Між інспекцією ("виконавець") та товариством з обмеженою відповідальністю "Карат", приватним підприємством "Агроекстра",  дочірнім підприємством "Хащуватський елеватор", товариством з обмеженою відповідальністю "Тайфун-ОЛМИ" ("замовники") укладено договори  №58 від 08.10.2009 р., №4 від 12.01.2009 р.,  №10 від 11.02.2010 р., №20 від 29.03.2010 р. відповідно (том І а.с.144, том ІІ а.с. 2, 18, 27). У відповідності до вказаних договорів виконавець зобов'язався за заявкою замовника надати послуги по визначенню якості товарних та технологічних властивостей зернових, зернобобових, круп'яних, олійних культур, борошна та крупи (далі - зернопродукти) з результатами випробувань та висновком про відповідність якісних показників вимогам діючих стандартів, а замовник - оплатити виконавцеві надані послуги.

На підставі зазначених договорів за заявками замовників, зокрема ТОВ "Карат" від 08.10.2009 р. (том І а.с.145-146, том ІІ а.с.78), ПП "Агроекстра" від  08.10.2009 р., від 22.10.2009 р. (том ІІ а.с.3, 4, 80, 81),  ДП "Хащуватський елеватор" від 02.03.2010 р. (том ІІ а.с.19-20, 88), ТОВ "Тайфун-ОЛМИ" від 30.03.2010 р. (том ІІ а.с.28-29, 82) позивачем було проведено аналіз  2 зразків борошна ТОВ "Карат" (том І а.с.148, 149, том ІІ а.с.78- на звороті, 79),  аналіз  3 зразків соняшника ПП "Агроекстра"  (том ІІ а.с. 6- 7, 9, а.с.80- на звороті, а.с.81- на звороті),  аналіз 2 зразків соняшника та 1 зразку кукурудзи ДП "Хащуватський елеватор" (том ІІ а.с. 22-24),  аналіз 2 зразків соняшника ТОВ "Тайфун-ОЛМИ" (том ІІ а.с. 31-32, 82- на звороті, 83-84).

Господарським судом не встановлено фактів визначення позивачем різної вартості робіт при наданні одних і тих же платних послуг. Послуги з визначення показників якості та безпеки зерна  надавались інспекцією на підставі відповідних договорів виключно за письмовими зверненнями замовників; оплата отриманих послуг замовниками здійснювалась на підставі виставлених  рахунків-фактур виконавця (том І а.с.147, том ІІ а.с.5, 21, 30) після підписання актів приймання-здачі виконаних послуг (том І а.с.150, том ІІ а.с.8-9, 25-26, 33-34), при цьому визначення показників якості і безпеки зерна, продуктів його переробки проводились позивачем за цінами (тарифами), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №834 від 23.07.2009 р. Відтак, посилання відповідача в тексті оспореного рішення на те, що інспекцією застосовувались економічно необґрунтовані тарифи на платні послуги з визначення показників якості та безпеки зерна, продуктів його переробки, є помилковими.

Доводи Кіровоградського територіального відділення Антимонопольного комітету України щодо надання інспекцією послуг, які не замовлялись замовниками, спростовуються матеріалами справи, зокрема завіреними належним чином копіями заявок замовників, що  містять визначення конкретних досліджень показників якості та безпеки зерна й продуктів його переробки, а також поясненнями самих замовників (том І а.с.145, том ІІ а.с.3, 19, 28, 78, 80, 81, 82, 88, а.с.97, 102).

За таких обставин, відповідачем неправомірно  визнано дії інспекції щодо застосування економічно необґрунтованих тарифів на платні послуги із визначення показників якості та безпеки зерна порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним становищем, та притягнуто позивача до відповідальності за вказане порушення у вигляді штрафу в розмірі 7000 грн. Відтак, пункти 4, 6 оспореного рішення слід визнати недійсними відповідно до статті 59 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, оскільки при прийнятті відповідачем рішення у зазначеній частині було допущено неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та зроблені висновки, що не відповідають обставинам справи.

Керуючись 33, 34, 43, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

                                                      ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати недійсними пункти 1, 3, 4, 5, 6, 7 рішення адміністративної колегії Кіровоградського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 25.11.2010 р. №142 по справі №71-02/11-10 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції".

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Згідно частини п'ятої статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення  строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                С.В.Таран

Повний текст рішення  складено і підписано відповідно до вимог статей 84, 85 Господарського процесуального кодексу України  04.03.2011 р.