Постанова

від 10.03.2011 по справі 32/363-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

32/363-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2011 року                                    Справа №  32/363-10

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Антонік С.Г. (доповідач)

суддів: Сизько І.А.., Крутовських В.І.

при секретарі судового засідання: Колесник Д.А

за участю представників сторін:

від позивача:  не з'явився                                                             

від відповідача-1: Гордієвич А.О., дов. № б/н від 10.01.11р.                                                        

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2011р. у справі № 32/363-10

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження», м.Дніпропетровськ

про стягнення 492 696 грн. 41коп.

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2011р. ( суддя Васильєв О.Ю.) позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

          Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження», м. Дніпропетровськ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю  «УніКредит Лізинг», м. Київ  346 909, 54 грн. - заборгованості за договором; 82 701, 07 грн.  –неустойки  за несвоєчасне  повернення предмету лізингу;  47 201, 28 грн. –інфляційних  втрат ; 15 884, 52 грн. –3% річних;  4 926, 96   грн. - витрат на сплату держмита та 236, 00 грн. - витрат на сплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

          Рішення суду мотивоване вимогами Закону України «Про фінансовий лізинг», ст..ст.525, 526, 625 Цивільного кодексу України.

          Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення від 27.01.2011р.

          В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Відродження»посилається на те, що в матеріалах справи не містяться докази на підтвердження отримання ним повідомлення на підставі п.11.4. Договору фінансового лізингу № 929-LD про відмову від договору та повернення предмету лізингу, вих..№533 від 25.06.09р. Даний доказ має вирішальне значення для вирішення справи в частині нарахуванням та стягнення пені за неповернення майна. Вважає, що дана пеня складає 1 654,02 грн.

          Крім того, відповідач вказує на порушення судом  норми ст..ст.230, 232 ГК України та ст..258, 548 ЦК України. Просить скасувати рішення суду.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та вказав, що дійсно лізингові платежі ним сплачені лише в сумі 1 086 076,97 грн., з сумою основного боргу, інфляції та 3% річних погоджується.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказав, що рішення суду є законним і обґрунтованим. Просить залишити його без змін а апеляційну скаргу без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" своїм правом на участь у судовому засіданні не скористалося. Про час і місце судового засідання повідомлене належним чином.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм чинного законодавства при винесенні рішення суду, встановила:

          12.11.08р. між ТОВ «УніКредит Лізинг»(лізингодавець) та  ТОВ «Відродження»(лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 929-LD, відповідно до умов якого лізингодавцем придбано у власність та передано у   користування лізингоодержувачу на умовах  фінансового лізингу  Баштовий кран МК 110 виробництва  G.C.S.p.a, (Italia). Ціна  предмету лізингу становить еквівалент   400  000, 00  Євро (у т.ч. ПДВ), що за офіційним курсом обміну валют НБУ на день укладання цього договору складає 2 944 964, 80  грн. ( у т.ч. ПДВ ) (п.1.1.Договору).

Пунктом 7.1.Договору сторони обумовили, що складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в Графіку лізингових платежів у Додатку № 2 до договору, який є його невід'ємною частиною. Як вбачається з Графіку лізингових платежів, сума, яка підлягає сплаті визначена у еквіваленті Євро ( а.с. 16, зворотній бік та а.с. 17).

Згідно пунктів 9.1., 7.6., 7.7. Договору, всі платежі, що належать до сплати лізингоодержувачем визначені в Еквіваленті сплачуються у гривнях за офіційним курсом обміну валюти НБУ, який діє на дату платежу.

Факт  передачі лізингового майна  підтверджується  відповідним актом приймання –передачі від 12.11.08р. ( а.с. 15 ).

Відповідач, в порушення своїх зобов'язань за договором, частково здійснив оплату лізингових платежів, що й змусило позивача звернутися до суду з позовом. З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 24.01.2011р., позивач просив стягнути з відповідача 346 909,54грн. - заборгованості з лізингових платежів за період з 30.12.08р. по 30.05.09р., 15 884,52 грн. –3% річних за період з 01.03.09р. по 15.11.10р., 47 201,28грн.- інфляційні втрати з 01.03.09р. по 15.11.10р., 82 701,07 –неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу за період з 15.11.09. по 03.01.10р.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші  учасники  господарських відносин повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог  щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно п.3 ч.2 ст.11 Закону «Про фінансовий лізинг»лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідач своєчасно і в повному обсязі сплатив перший та другий лізингові платежі. Платіж 30.12.08р. сплатив в сумі 91 109,86грн., 30.01.09р. –у сумі лише 70 000 грн. Платежі по строку на 28.02.09р., 30.03.09р., 30.04.09р., 30.05.09р. взагалі не сплачені.

З урахуванням умов договору та вимог закону господарський суд правильно дійшов висновку про необхідність стягнення заборгованості за лізинговими платежами. Однак не перевірив наданий позивачем розрахунок у стягнув більшу суму.

Курси обміну валют на дату платежу в розрахунку лізингових платежів наведених у позовній заяві вказані правильно, а сам розрахунок здійснений правильно лише по платежах 12.11.08р. та 28.11.08р., які сплачені відповідачем. Розрахунок по іншим не правильний. Так, платіж у гривнях строком на 30.12.09р. складає 89 473,70 грн., на 30.01.09р. - 82 206,70 грн., на  28.02.09р. –80 143,86 грн., на 30.03.09р. –83 360,40 грн., на 30.04.09р. –83 178,56 грн., на 30.05.09р. –85 961,73 грн.

З урахуванням викладеного, заборгованість з лізингових платежів складає 343 215,09 грн., а не 346 909,54 грн. (1 429 292,06 –сума лізингових платежів з 12.11.08р. по 30.05.09р, 1 086 076,97 грн. –сума сплачених платежів). А тому рішення суду в цій частині підлягає зміні.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої суми, якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так як неправильно була розрахована сума основного боргу, то відповідно неправильно розраховано і 3% річних та інфляційні втрати. Інфляційні втрати з суми 80 143,86 грн. за період з 01.03.09р. по 15.11.10р. складають 13 143,59 грн., з 83 360,40 грн. за період з 01.04.09р. по  15.11.10р. складають 12 337,34 грн., з 83 178,56 грн. за період з 01.05.09р. по 15.11.10р.  –11 478,64 грн., з 85 961,73 за період з 01.06.09р. по 15.11.10р.  –11 346,95 грн. Всього сума інфляційних витрат складає 48 306,52 грн. Однак оскільки позивач просив стягнути 47 201,28 грн. , що є меншою сумою, то колегія суддів погоджується з рішенням суду в цій частині.

Три проценти річних складають: з суми 80 143,86 грн. за період з 01.03.09р. по 15.11.10р. - 4 116,98 грн., з 83 360,40 грн. за період з 01.04.09р. по  15.11.10р. –4 069,81 грн., з 83 178,56 грн. за період з 01.05.09р. по 15.11.10р.  –3 855,84 грн., з 85 961,73 за період з 01.06.09р. по 15.11.10р.  –3 765,83 грн. А всього підлягає стягненню 15 808,46 грн. Оскільки суд стягнув більшу суму –15 884,52 грн., то в цій частині рішення також підлягає зміні.

Не може погодитися колегія суддів і з рішенням в частині суми неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу.

Згідно ст..230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 11.5. договору сторони встановили, що у випадку  несвоєчасного  демонтажу та повернення предмета лізингу   з вини лізингоодержувача, останній зобов'язаний  сплатити неустойку  у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нараховану на суму еквівалента ціни предмета лізингу  за період такого прострочення  (а.с.8-14 ).

Відповідно до ст..549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання

Розраховуючи суму неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу, суд розраховував її як пеню, за кожен день прострочення. Однак договором сторони встановили, що неустойка розраховується не за кожен день прострочення, а за період прострочення. А тому, нарахування неустойки за кожен день прострочення суперечить домовленості сторін, викладеній в п.11.5. договору.

Оскільки еквівалент предмета лізингу складає 2 944 964,80 грн.,облікова ставка НБУ на час подачі позову 10,25%, підлягає стягненню неустойка в розмірі 1 654,02 грн., а не 82 701,07 грн., як постановив суд. А тому в цій частині рішення теж підлягає зміні.

Колегією суддів не приймається до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі на необхідність застосування ч.6 ст.232 ГК України щодо припинення нарахування штрафних санкцій через шість місяців з дня, коли зобов'язання мало бути виконане, оскільки дана стаття передбачає застосування цього строку, якщо інше не передбачено  законом або договором. А договором (п.11.5.) передбачено стягнення неустойки за період прострочення.

З урахуванням викладеного апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Однак рішення господарського суду підлягає зміні.

Судові витрати у томі числі і по апеляційній скарзі, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу віднести на відповідача, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

                На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України , суд -          

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження»залишити без задоволення. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2011р. по справі № 32/363-10 змінити.

Позов задовольнити частково.

           Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження», м. Дніпропетровськ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю  «УніКредит Лізинг», м. Київ  343 215,09 грн. - заборгованості за договором; 1 654,02 грн. –неустойки  за несвоєчасне  повернення предмету лізингу;  47 201, 28 грн. – інфляційних  втрат ; 15 808, 46 грн. –3% річних;  4 926, 96   грн. - витрат на сплату держмита та 236, 00 грн. - витрат на сплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Видачу наказів доручити господарському суду Дніпропетровської області.

           Головуючий:      

---

            С.Г. Антонік                          

                                                                                 

           Судді:                   

---

           І.А. Сизько

                                         

---

           В.І.Крутовських