Постанова

від 09.03.2011 по справі 18/86-1744

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

18/86-1744

       ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

09.03.11                                                                                           Справа  № 18/86-1744

ПОСТАНОВА

     Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого-судді                                                                      Скрипчук О.С.

Суддів                                                                                          Дубник О.П.

                                                                                                    Процика Т.С.

при секретарі судового засідання Мацкулі Н.М.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Мак Тернопіль»№ 4 від 21.01.2011 року;

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.12.2010 року;

у справі № 18/86-1744;

за позовом ТзОВ «Мак Тернопіль», м. Тернопіль;

до відповідача Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», м. Київ, в особі філії  ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», м.Тернопіль;

про визнання недійсним кредитного договору № 6607К18 від 07.08.2007 року укладеного між  ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України»і ТзОВ «Мак Тернопіль»; визнання недійсним іпотечного договору від 07.08.2007 року укладеного між  ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України»і ТзОВ «Мак Тернопіль».

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача : Саньоцький І.Б. –довіреність № 010-01/3409 від 20.05.2009 року;

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Мак Тернопіль»звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», м. Київ, в особі філії  ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України про визнання недійсними кредитного договору № 6607К18 від 07.08.2007 року та іпотечного договору від 07.08.2007 року.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.12.2010 року у справі № 18/86-1744 (суддя Охотницька Н.В.) в позові ТзОВ «Мак Тернопіль»відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням  ТзОВ «Мак Тернопіль»подало апеляційну скаргу № 4 від 21.01.2011 року, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.12.2010 року, прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити.

Апеляційна скарга мотивована на тим, що судом першої інстанції при винесенні рішення порушено норми матеріального права. А саме скаржник стверджує, що кредитний договір № 6607К18 від 07.08.2007 року та іпотечний договір від 07.08.2007 року є недійсними. У зв'язку з тим, що при укладенні кредитного договору №6607К18 сторонами не було дотримано вимог ст. ст. 192,  524 ЦК України, ст. 198 ГУ України, ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". З мотивів, що відповідач не мав права надавати кредит у доларах США, тобто валюті відмінній від національної валюти-гривні, без наявності у нього відповідної індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій.

Відповідачем не подано відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач у судове засідання, яке відбулося 09.03.2011 року, уповноваженого представника не направив не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 05016803.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.08.2007 р. між ВАТ «Державний експертно-імпортний банк України»в особі керуючого філією в м. Тернополі Бобчука І.П. (банк) та ТзОВ «Мак Тернопіль»(позичальник) було укладено кредитний договір №6607К18 (а.с. 9-15). Згідно мов договору банк зобов'язався відкрити позичальникові не відновлювану кредитну лінію в розмірі 300 000 доларів США для інвестиційного кредитування проекту будівництва офісних приміщень та облаштування торгових площ для організації збуту дверних блоків і віконних конструкцій із металопластику на основі профілю ПВХ, на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру використання відповідно до положень та умов договору, а позичальник зобов'язався погасити кредит у валюті кредиту на рахунок, вказаний у п. 3.8. цього договору в строк до 06.08.2012 р., згідно з графіком надання та погашення кредиту, який є обов'язковим, за рахунок будь-яких надходжень позичальника (п.п. 3.1., 3.2., 3.4. договору).

З метою забезпечення виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором №6607К18 07.08.2007 р. між ВАТ «Державний експертно-імпортний банк України»в особі керуючого філією в м. Тернополі Бобчука І.П. (іпотекодержатель) та ТзОВ «Мак Тернопіль»(іпотекодавець) було укладено іпотечний договір (а.с.51-56). Відповідно до договору предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених у кредитному договорі зобов'язань іпотекодавця є нерухоме майно –будівлі загальною площею 2 879,4 м2, що знаходяться за адресою: м. Тернопіль, вул. Транспортна під №1, а саме: цегляна основна будівля площею 2 451,9 м2 під літ. "А", цегляна прохідна площею 5,2 м2 під літ. "Б", цегляний цех заготовки деревини площею 422,3 м2 під літ "В", належні іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Тернопільської міської ради 03.04.2002 р., зареєстрованим Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 03.04.2002 р. за №1324.

Позивач при зверненні до суду першої інстанції просить визнати недійсни кредитний договір № 6607К18 від 07.08.2007 року та іпотечний договір від 07.08.2007 року. Стверджує, що при укладенні кредитного договору №6607К18 сторонами не було дотримано вимог ст. ст. 192,  524 ЦК України, ст. 198 ГУ України, ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", оскільки відповідач не мав права надавати кредит у доларах США.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Відповідно до ст. 192 Цивільного Кодексу законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частина 1 ст. 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов'язань передбачений ГК України. Зокрема, ч. 2 ст. 198 Господарського Кодексу встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Так, згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 345 ГК України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. №2121-III (надалі Закон №2121-III) встановлено, що кошти –гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 Закону №2121-III визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії –документу, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність. Крім того, ст. 49 даного Закону встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій, серед яких відсутня заборона на видачу банками кредитів в іноземній валюті/розміщення залучених коштів в іноземній валюті.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначає Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. №15-93, (надалі Декрет), стаття 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.

Як встановлено ч. ч. 1, 2, 4, 6 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції; порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави .

На сьогоднішній день законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.

Разом з тим, Національний банк України у своєму листі за №13-210/7871-22612 від 07.12.2009 р. "Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті" у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Таким чином, спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті, а при здійсненні операцій з надання банками кредитів в іноземній валюті вимагати у них наявності індивідуальних ліцензій.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України від 17.07.2001 р. №275, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 р. №730/5921.

Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютні операції в іноземній валюті при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.

ПАТ «Державний експертно-імпортний банк України»має видані та зареєстровані Національним банком України банківську ліцензію №2 від 25.12.2001 р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та п.п. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»та дозвіл №2-1 від 25.12.2001 р. на право здійснення операцій, визначених п.п. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" згідно з додатком до цього дозволу.

Тобто, названий банк має достатні юридичні підстави та законне право здійснювати операції з іноземною валютою, в тому числі кредитування.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного Кодексу. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 638 Цивільного Кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Частиною 2 статті визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 ст. 345 Господарського Кодексу конкретизовано істотні умови кредитного договору, а саме: кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Усі наведені вище вимоги, додержання яких є необхідним для чинності даного виду правочину, були дотримані сторонами під час укладання кредитного договору №6607К18.

Частиною 2 ст. 548 Цивільного Кодексу передбачено, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Оскільки відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним, відповідно відсутні й підстави для визнання недійсними іпотечного договору відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного Кодексу.

Відтак, позовні вимоги ТзОВ «Мак Тернопіль»про визнання недійними кредитного договору № 6607К18 від 07.08.2007 року та іпотечного договору від 07.08.2007 року є безпідставними та не підлягають до задоволення.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Тернопільської області від  23.12.2010 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України,

Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.12.2010 року у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу направити в Господарський суд Тернопільської області.

Головуючий - суддя                                                                      Скрипчук О.С.

суддя                                                                                          Дубник О.П.

суддя                                                                                          Процик Т.С.

Постанова підписана 21.03.2011 року