Рішення

від 23.12.2010 по справі 18/86-1744

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" грудня 2010 р.Справа № 18/86-1744

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Охотницької Н.В.

Розглянув матеріали справи:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мак Тернопіль", вул. Транспортна, 1, м. Тернопіль

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства "Державний експертно-імпортний банк України", вул. Горького, 127, м. Київ, в особі філії публічного акціонерного товариства "Державний експертно-імпортний банк України" в м. Тернополі, вул. Шептицького, 21, м. Тернопіль

про визнання недійсним кредитного договору №6607К18 від 07.08.2007 р., укладеного між ВАТ "Державний експертно-імпортний банк України" і ТОВ "Мак Тернопіль"; визнання недійсним іпотечного договору від 07.08.2007 р., укладеного між ВАТ "Державний експертно-імпортний банк України" і ТОВ "Мак Тернопіль".

За участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: ОСОБА_2 -провідний юрисконсульт, довіреність №010-01/3410 від 20.05.2009р.

В судовому засіданні учаснику судового процесу роз'яснено процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального Кодексу України. Технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Мак Тернопіль" звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача -публічного акціонерного товариства "Державний експертно-імпортний банк України" в особі філії публічного акціонерного товариства "Державний експертно-імпортний банк України" в м. Тернополі про визнання недійсним кредитного договору №6607К18 від 07.08.2007 р., укладеного між ВАТ "Державний експертно-імпортний банк України" і ТОВ "Мак Тернопіль"; визнання недійсним іпотечного договору від 07.08.2007 р., укладеного між ВАТ "Державний експертно-імпортний банк України" і ТОВ "Мак Тернопіль".

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що при укладенні кредитного договору №6607К18 сторонами не було дотримано вимог ст. ст. 192, 524 Цивільного Кодексу, ст. 198 Господарського кодексу, ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", оскільки відповідач не мав права надавати кредит у доларах США, тобто валюті відмінній від національної -гривні України, без наявності у нього відповідної індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій.

Крім того, у зв'язку зі зміною економічної ситуації у країні, інфляційних процесів, а саме збільшення курсу долара США по відношенню до гривні вдвічі, виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час, суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Позивач, посилаючись на положення ч. 2 ст. 548 Цивільного Кодексу, також зазначив, що недійсність основного зобов'язання -кредитного договору спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення -іпотечного договору.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 29.10.2010 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 18.11.2010 р. У судовому засіданні 18.11.2010 р., за усним клопотанням представника позивача, оголошено перерву до 29.11.2010 р.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 29.11.2010 р., в зв'язку з необхідністю витребування нових доказів, відкладено розгляд справи до 23.12.2010 р.

Представник позивача в судове засідання 23.12.2010 р. не прибув, хоча про час і місце слухання позивач був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, із зазначенням дати вручення 18.12.2010 р.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, вважає їх незаконними та необґрунтованими, зокрема і з підстав, зазначених у відзиві на позов та згідно усних пояснень представника у судових засіданнях. Вважає, що при укладенні кредитного договору сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов та уклали його з дотриманням вимог чинного законодавства України. Зазначає, що банк має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями. При цьому, відповідач зазначив, що на момент укладання кредитного договору для здійснення банком вказаної операції індивідуальна банківська ліцензія не потребувалась. Посилання позивача на ч. 4 ст. 5 Декрету "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" відповідач вважає необґрунтованим, оскільки на сьогоднішній день законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Крім того вважає, що позовна вимога про визнання недійсним іпотечного договору не підлягає до задоволення, оскільки позивачем не наведено жодних доказів.

Разом з тим, відповідачем долучено до матеріалів справи зміни до статуту ВАТ "Державний експортно -імпортний банк України", що зареєстровані 08.05.2009 р., згідно яких у тексті статуту слово "відкрите" в усіх відмінках замінено словом "публічне" у відповідному відмінку.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши всі обставини справи, що мають значення для правильного та об'єктивного вирішення спору по суті, дослідивши норми чинного законодавства, суд встановив, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

07.08.2007 р. між відкритим акціонерним товариством "Державний експертно-імпортний банк України" в особі керуючого філією публічного акціонерного товариства "Державний експертно-імпортний банк України" в м. Тернополі ОСОБА_3, надалі -банк, та товариством з обмеженою відповідальністю "Мак Тернопіль", надалі - позичальник, був укладений кредитний договір №6607К18, за умовами якого банк відкриває позичальникові не відновлювану кредитну лінію в розмірі 300 000 доларів США для інвестиційного кредитування проекту будівництва офісних приміщень та облаштування торгових площ для організації збуту дверних блоків і віконних конструкцій із металопластику на основі профілю ПВХ, на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру використання відповідно до положень та умов договору, а позичальник зобов'язується погасити кредит у валюті кредиту на рахунок, вказаний у п. 3.8. цього договору в строк до 06.08.2012 р., згідно з графіком надання та погашення кредиту, який є обов'язковим, за рахунок будь-яких надходжень позичальника (п.п. 3.1., 3.2., 3.4. договору).

З метою забезпечення виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором №6607К18 07.08.2007 р. між відкритим акціонерним товариством "Державний експертно-імпортний банк України" в особі керуючого філією публічного акціонерного товариства "Державний експертно-імпортний банк України" в м. Тернополі ОСОБА_3, надалі -іпотекодержатель, та товариством з обмеженою відповідальністю "Мак Тернопіль", надалі -іпотекодавець, був укладений іпотечний договір, за яким предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених у кредитному договорі зобов'язань іпотекодавця є нерухоме майно -будівлі загальною площею 2 879,4 м 2 , що знаходяться за адресою: м. Тернопіль, вул. Транспортна під №1, а саме: цегляна основна будівля площею 2 451,9 м 2 під літ. "А", цегляна прохідна площею 5,2 м 2 під літ. "Б", цегляний цех заготовки деревини площею 422,3 м 2 під літ "В", належні іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Тернопільської міської ради 03.04.2002 р., зареєстрованим Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 03.04.2002 р. за №1324.

За даними витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" 30.07.2007 р. за №15409008 загальна вартість нерухомого майна - 3 686 110 грн., а за домовленістю сторін станом на дату укладення цього договору - 2 764 600 грн. (п. 1.3. договору).

Підставою для звернення до суду із даним позовом є те, що на думку позивача, видача банком кредиту та сплата відсотків за користування ним у валюті, відмінній від національної -української гривні, без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України є порушенням валютного законодавства, що у свою чергу є підставою для визнання недійсним кредитного договору, у якому зобов'язання між сторонами виражене в іноземній валюті -доларах США. Окрім того, позивач зазначає, що в результаті істотної зміни становища сторін щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором, а саме: інфляційних процесів в країні, збільшення курсу долара США по відношенню до гривні вдвічі призвело до значного погіршення фінансового стану товариства з обмеженою відповідальністю "Мак Тернопіль". Таким чином, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час, є порушенням загальних засад цивільного законодавства -справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3 Цивільного Кодексу).

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Конституції не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 Цивільного Кодексу законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частина 1 ст. 533 Цивільного Кодексу встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов'язань передбачений Господарським Кодексом. Зокрема, ч. 2 ст. 198 Господарського Кодексу встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Так, згідно зі ст. 1054 Цивільного Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 345 Господарського Кодексу кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. №2121-III (надалі Закон №2121-III) встановлено, що кошти -гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 Закону №2121-III визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії -документу, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність. Крім того, ст. 49 даного Закону встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій, серед яких відсутня заборона на видачу банками кредитів в іноземній валюті/розміщення залучених коштів в іноземній валюті.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначає Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. №15-93, (надалі Декрет), стаття 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.

Як встановлено ч. ч. 1, 2, 4, 6 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції; порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (п.п. "в" ч. 4 ст. 5 Декрету);

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (п.п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету).

На сьогоднішній день законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.

Разом з тим, Національний банк України у своєму листі за №13-210/7871-22612 від 07.12.2009 р. "Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті" у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Таким чином, спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті, а при здійсненні операцій з надання банками кредитів в іноземній валюті вимагати у них наявності індивідуальних ліцензій.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України від 17.07.2001 р. №275, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 р. №730/5921.

Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютні операції в іноземній валюті при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.

Публічне акціонерне товариство "Державний експертно-імпортний банк України" має видані та зареєстровані Національним банком України банківську ліцензію №2 від 25.12.2001 р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та п.п. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та дозвіл №2-1 від 25.12.2001 р. на право здійснення операцій, визначених п.п. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" згідно з додатком до цього дозволу (належним чином засвідченні копії знаходяться в матеріалах справи).

Тобто, названий банк має достатні юридичні підстави та законне право здійснювати операції з іноземною валютою, в тому числі кредитування.

Крім того, суд зауважує, що невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом чи договором наслідків, а не визнання угоди недійсною (Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12.03.1999 р. № 02-5/111). Відсутність же у банку індивідуальної ліцензії Національного банку України не дає підстав для визнання недійсним кредитного договору, у якому містяться положення про видачу кредитів у іноземній валюті та сплату відсотків за користування цими кредитами іноземною валютою. Відсутність у необхідних випадках відповідних індивідуальних ліцензій може бути підставою лише для застування до учасників валютних відносин передбачених законодавством України певних заходів відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного Кодексу, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним, що кореспондується із приписами ст. 20 Господарського Кодексу: права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом. Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного Кодексу. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 638 Цивільного Кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Частиною 2 статті визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 ст. 345 Господарського Кодексу конкретизовано істотні умови кредитного договору, а саме: кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Усі наведені вище вимоги, додержання яких є необхідним для чинності даного виду правочину, були дотримані сторонами під час укладання кредитного договору №6607К18.

Частиною 2 ст. 548 Цивільного Кодексу передбачено, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Позаяк відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним, і як наслідок зобов'язання, що випливають з останнього є дійсними, то, відповідно, відсутні й підстави для визнання недійсними іпотечного договору відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного Кодексу.

Згідно вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до вимог ст. ст. 44 - 49 Господарського процесуального Кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 32-34, 43, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

Сторони вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його підписання - 27 "грудня" 2010 р., через місцевий господарський суд.

Суддя Н.В. Охотницька