Постанова

від 14.03.2011 по справі 38/326-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

38/326-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2011 року                                    Справа №  38/326-10

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:  судді Науменка І.М. –доповідача

суддів: Голяшкіна О.В., Мороза В.Ф.,

секретар судового засідання: Ковзикові В.Ю.,

за участю представників сторін:

від позивача:  Каратєєв А.Л., представник, довіреність №1006  від 22.11.10;

від відповідача:  Лосєв Д.В., представник, довіреність № 52-16/33  від 12.01.11;

розглянувши апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат”, м.Кривий Ріг Дніпропетровської області,                            на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2011р.                                  у справі №38/326-10

за позовом   приватного підприємства “Науково-технічний центр “Промтехкомплект”,

                     м.Суми

                     /вул.Ковпака, 4, м.Суми, 40020/.

до                  відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний

                     комбінат”, м.Кривий Ріг Дніпропетровської області

             /м.Кривий Ріг Дніпропетровської області, 50026/.

про                стягнення 57 938,11 грн. за договором поставки,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2011р.                  (суддя –Бондарєв Е.М.) у справі №38/326-10 позовні вимоги приватного підприємства “Науково-технічний центр “Промтехкомплект”, м.Суми, задоволено повністю.

З відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат”, м.Кривий Ріг Дніпропетровської області, на користь підприємства “Науково-технічний центр “Промтехкомплект”, м.Суми, стягнуто 55 654,00 грн. основного боргу, 837,10 грн. 3% річних, 1 447,01 грн. інфляційних, 579,38 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Підставою задоволення позовних вимог стала достатність, на думку господарського суду, наявних у справі доказів для визнання спірної заборгованості доведеною та такою, що підлягає до стягнення.

Не погодившись з зазначеним рішенням, скаржник звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій називає останнє таким, що прийнято всупереч вимогам чинного законодавства України, порушує права та інтереси відповідача, у зв'язку з чим просить дане рішення скасувати та прийняти нове рішення, повністю відмовивши в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, в якості обґрунтування викладених в апеляційній скарзі заперечень скаржник /відповідач у справі/ наполягає на відсутності правових підстав для пред'явлення позову, адже на момент такого звернення права останнього щодо оплати відповідачем поставленого товару порушені не були. Окрім того, скаржником заперечуються викладені в оскаржуваному рішенні твердження господарського суду першої інстанції щодо отримання ним рахунків-фактур та податкових накладних разом із товаром, що, на його думку, свідчить про відсутність у нього передбачених договором підстав для оплати.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як видно із матеріалів справи, 14.01.2010р. між сторонами був укладений договір поставки №117д, за умовами якого Постачальник /позивач/ зобов'язався поставити, а Покупець /відповідач/, в свою чергу, прийняти та належним чином оплатити поставлений товар, найменування, кількість, ціна та якісні характеристики якого зазначені у відповідних невід'ємних від основного договору додатках-специфікаціях. /а.с.9-11/.

Оплата товару, згідно п.5.2. договору, здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника /позивача/ по факту поставки товару та надання рахунків-фактур та податкових накладних за фактично поставлений товар.

Позивач свої зобов'язання за договором поставки виконав належним чином. Зокрема,  матеріалами справи підтверджено факт поставки відповідачеві за підписаною уповноваженими представниками обох сторін видатковою накладною №75 від 30.03.2010р. товару /ротори насоса/ у кількості двох штук загальною вартістю                        55 654,00 грн. /а.с.14/.

Даний товар був отриманий уповноваженим представником відповідача за довіреністю №552 від 26.03.2010р. без жодних заперечень та зауважень стосовно недостачі самого товару або будь-яких товаросупровідних документів до нього. /а.с.15/.

Проте, відповідач отриманий за вищезгаданими документами товар не оплатив /доказів зворотного суду не надано/, направлену в його адресу претензію за вих.№891 від 06.10.2010р. залишив поза увагою, що стало приводом для звернення позивача до суду за захистом порушеного права. /а.с.18/.

Тобто, предметом спору є неналежне виконання грошових зобов'язань за договором поставки.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на наявні у справі докази, як-то, договір поставки №117д від 14.01.2010р., видаткову накладну №75 від 30.03.2010р., довіреність на отримання ТМЦ №552 від 26.03.2010р., товарно-супровідну накладну від 30.03.2010р., податкову накладну від 30.03.2010р., претензію за вих.№891 від 06.10.2010р., а також, зважаючи на відсутність з боку відповідача доказів оплати спірної поставки, колегія суддів солідарна з думкою господарського суду першої інстанції щодо визнання суми основної заборгованості за вищезгаданим договором поставки у розмірі 55 654,00 грн. документально доведеною та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Окрім того, ст.625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не передбачений договором або законом.

Таким чином, правомірним, на думку судової колегії є також покладення на відповідача, згідно наданому позивачем обґрунтованому розрахунку, 837,10 грн. 3% річних та 1 447,01 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, викладені в апеляційній скарзі заперечення в ході апеляційного провадження свого підтвердження не знайшли, виявились неспроможними та спростованими документально.

Наразі, пунктами 6.2.,6.3. договору сторонами чітко передбачено поставку товару з обов'язковим наданням таких документів, як рахунки-фактури на товар, податкові накладні, товарні накладні, сертифікат якості, паспорт товару, тощо. Передача оригіналів зазначених документів має відбуватися суворо „з рук до рук”, більш того, за несвоєчасне їх надання Постачальнику /позивачу/ нараховується пеня у розмірі 0,5% від суми поставленого товару за кожний день прострочення.

Отже, відсутність передбачених умовами п.6.4. договору та Інструкцій про прийняття товару за кількістю та якістю П-6 та П-7 актів з зазначенням ненаданих Постачальником /позивач/ товаросупровідних документів, а також, відсутність з боку відповідача жодних вимог щодо сплати позивачем передбаченої п.6.3. пені, на думку апеляційного господарського суду, спростовують твердження скаржника щодо неотримання ним разом із поставленим товаром ані рахунків-фактур, ані видаткових накладних та свідчить лише про бажання останнього уникнути передбаченої спірним договором та чинним законодавством України відповідальності.

Окрім того, п.5.2. договору сторонами узгоджено умови оплати товару, а саме, по факту поставки та надання рахунків-фактур та податкових накладних за фактично поставлений товар, що, згідно наявним у справі первинним документам, відбулась 30.03.2010р. Таким чином, твердження скаржника щодо відсутності у позивача правових підстав для пред'явлення позову, адже на момент такого звернення права останнього щодо оплати відповідачем поставленого товару порушені не були, судова колегія вважає помилковим.

Враховуючи викладене, апеляційна інстанція вважає оскаржуване рішення прийнятим за умов надання належної юридичної оцінки наявним у справі доказам, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачає.

У підсумку, з огляду на задоволення позову, колегія суддів вважає правомірним покладення на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір, на виконання приписів статей 49 ГПК України, 579,38 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:          

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2011р. у справі №38/326-10 –залишити без змін, а апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат”, м.Кривий Ріг Дніпропетровської області,   –без задоволення.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у двадцятиденний строк.

Головуючий  суддя                                                                      І.М. Науменко

Суддя                                                                                             О.В. Голяшкін

Суддя                                                                                             В.Ф. Мороз