Рішення

від 24.03.2011 по справі 15/39/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/39/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.11                                                                                 Справа № 15/39/2011

          За позовом

Луганської регіональної торгово-промислової палати, м. Луганськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Правове поле», м. Луганськ

про стягнення 56 980 грн. 42 коп.

Суддя господарського суду Луганської області

Пономаренко Є.Ю.

Представники сторін:

від позивача - Єрошкін Ю.С., представник за довіреністю № 25.15-851 від 03.12.2010;

від відповідача - Матузкова Н.П., представник за довіреністю № б/н від 07.10.2010, Калашніков С.В., інженер по проектно-кошторисній документації, довіреність № б/н від 07.10.2010.

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування  судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.

          Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача за договором від 15.03.2010 № 010/03-15:

          - боргу у вигляді сплаченої передплати у сумі 50 000 грн. 00 коп.;

          - пені в сумі 3 058 грн. 50 коп.;

          - 3% річних –1 121 грн. 92 коп.;

          - інфляційних втрат  - 2 800 грн. 00 коп.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідача проти позову заперечили з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, додатково надані документи та вислухавши представників сторін, суд встановив наступне.

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Правове поле», як виконавцем, та Луганською регіональною торгово-промисловою палатою, як замовником, укладено договір про надання послуг від 15.03.2010 № 010/03-15.

Предметом цього договору є правовідносини щодо надання виконавцем (відповідачем у справі) юридичних послуг замовникові (позивачу у справі) при здійсненні останнім діяльності шляхом від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок замовника (п. 1.1 договору).

За положеннями п. 3.1 договору оплата здійснюється в наступному порядку:

-          передплати в сумі 15 000 грн. 00 коп.(п. 3.1.1);

-          решта суми сплачується замовником на підставі рахунків виконавця протягом 2-х робочих днів з моменту отримання (п. 3.1.2.).

Перерахування коштів позивачем відповідачу в сумі 50 000 грн. 00 коп. підтверджуються платіжними дорученнями від 15.03.2010 № 522 (на суму

15 000 грн. 00 коп.), від 20.04.2010 № 717, від 21.05.2010 № 1096 та від 30.04.2010 № 948 та поясненнями обох сторін.

Умовами п. 4.1 договору встановлено, що виконавець зобов'язується надати послуги в повному обсязі протягом двох місяців з моменту отримання передплати.

Отже, строк виконання відповідачем своїх зобов'язань поставлено в залежність (починає відлік) від сплати передплати у розмірі 15 000 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 1.4. договору підтвердженням надання послуг є акт виконаних робіт, який складається сторонами.

Такого акту, який визначено належним доказом виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, сторонами суду не надано.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині надання послуги в повному обсязі протягом двох місяців з моменту отримання передплати (15.03.2010), у нього залишилися сплачені позивачем кошти сумі 50 000 грн. 00 коп.

У зв'язку зі спливом строку, встановлено у п. 4.1 договору –15.05.2010 та невиконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань, позивач 17.01.2011 направив відповідачу претензію № 25.15-46/1 про повернення сплачених ним коштів (передплати) у сумі 50 000 грн. 00 коп.

Кошти  не були повернуті відповідачем позивачу.

У зв'язку з викладеним, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та порушених законом інтересів.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступних підстав.

Відповідно до приписів ст. 901 Цивільного кодексу України за  договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за  завданням  другої  сторони  (замовника)  надати послугу,  яка  споживається  в  процесі  вчинення  певної  дії або здійснення певної діяльності,  а замовник зобов'язується  оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо  договором  передбачено  надання  послуг  за   плату, замовник  зобов'язаний  оплатити надану йому послугу в розмірі,  у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно п.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного  виконання нею зобов'язання,  враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Строк виконання відповідачем свого зобов'язання у повному обсязі закінчився 15.05.2010.

Так, за п. 4.1. договору відлік двомісячного строку надання відповідачем послуг у повному обсязі починається від події –сплати передплати. Обов'язок зі сплати передплати та її розмір встановлено пунктом 3.1.1. договору, за яким сума передплати становить 15 000 грн. 00 коп. Дана сума сплачена позивачем 15.03.2010.

Виставлення рахунків на інші суми та їх сплата не впливають на встановлений договором строк виконання відповідачем свого зобов'язання у повному обсязі. Отже, за умов п.п. 1.4, 3.1, 4.1  відповідач зобов'язаний виконати своє зобов'язання  у повному обсязі у двомісячний строк від сплати передплати у 15 000 грн. 00 коп. незалежно від несплати інших платежів. Щодо решти суми за послуги, то відповідач не позбавлений був права вимагати її сплати, але це не впливає на строк виконання ним свого обов'язку у повному обсязі до 15.05.2010.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази    подаються    сторонами    та    іншими  учасниками судового процесу.

Відповідач не довів належними засобами доказування виконання свого обов'язку. Відповідно до п. 1.4. договору підтвердженням надання послуг є акт виконаних робіт, який складається сторонами. Такого акту, який визначено належним доказом виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, сторонами суду не надано.

При цьому, у відповідача залишилася сплачена позивачем передплата та інші кошти у загальній сумі 50 000 грн. 00 коп.

У зв'язку з невиконанням відповідачем свого зобов'язання в установлений договором строк - до 15.05.2010, позивач 17.01.2011 направив відповідачу претензію № 25.15-46/1 про повернення сплачених ним коштів у сумі

50 000 грн. 00 коп. (письмова вимога отримана відповідачем –21.01.2011 згідно відмітки на повідомленні про вручення поштового відправлення).

За приписами ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов'язана його повернути. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування   майна   власником   із  чужого  незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Строк виконання обов'язку відповідача повернути сплачені позивачем кошти у наведеній ситуації при  оформленні правовідносин письмово визначено не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи пред'явлення позивачем письмової вимоги про повернення сплачених коштів, строк виконання даного грошового зобов'язання на момент подачі позову наступив, проте не був виконаний відповідачем.

Так, відповідач необґрунтовано не повернув позивачу кошти у заявленій до стягнення сумі.

Відповідно до ст. 43, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Факт отримання відповідачем коштів від позивача та не повернення їх на даний час підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Таким чином, позовна вимога про стягнення коштів у сумі

50 000 грн. 00 коп. підлягає задоволенню повністю.

Згідно ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

У зв'язку з невиконанням відповідачем в установлений договором строк своїх зобов'язань, та виходячи з пред'явлення позивачем вимоги про повернення сплачених коштів, у відповідача виникло грошове зобов'язання з повернення

50 000 грн. 00 коп., яке не було ним виконане.

Так, заявлені позивачем вимоги по стягненню 3% річних у сумі

1 121 грн. 92 коп. та інфляційних нарахувань в сумі 2 800 грн. 00 коп. підлягають задоволенню частково в сумах 57 грн. 53 коп. та 225 грн. 18 коп. відповідно, враховуючи що відповідно до приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України прострочення виконання зобов'язання щодо повернення невикористаної передплати починається з 29.01.2011 (зі спливом 7 днів після отримання 21.01.2011 письмової вимоги про повернення коштів).

Вимога позивача про стягнення пені в сумі 3 058 грн. 50 коп., не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється  у письмовій формі.

Договір не містить положень щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені та відповідно її розміру, у зв'язку з чим позивач не вправі нараховувати непередбачену договором санкцію у вигляді пені та вимагати її стягнення у судовому порядку.

Нарахування заявленої до стягнення пені представник позивача мотивує нормою п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Позивач невірно тлумачить зміст норми  п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим його доводи з обґрунтування стягнення штрафних санкцій відхиляються судом з наступних підстав.

Згідно даної норми штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Так, за змістом даної норми, сторони за господарськими договорами мають визначати штрафні санкції виходячи з облікової ставки Національного банку України, якщо законом або сторонами у договорі не передбачено інший розмір відсотків. Тому, тлумачення норми п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, як визначення на законодавчому рівні нарахування штрафних санкцій у розмірі однієї облікової  ставки є неправильним.

Тому, вимоги по стягненню пені є необґрунтованими.

Таким чином, оцінивши доводи позивача та надані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з відповідача підлягає стягненню грошові кошти в сумі 50 000 грн. 00 коп., 3% річних у сумі

57 грн. 53 коп. та інфляційних нарахувань в сумі 225 грн. 18 коп. (Всього –

50 282 грн. 71 коп.) У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити за необґрунтованістю.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України на відповідача покладаються судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог у складі: 502 грн. 83 коп.  державного мита, а також 208 грн. 27 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Правове поле», м. Луганськ, вул. Л.Шевцової, б. 21 «А», ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 33922771, на користь  Луганської регіональної торгово-промислової палати,

м. Луганськ, вул. М. Раскової, б. 7 «А», ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 02944811: грошові кошти у сумі 50 000 грн. 00 коп., 3% річних у сумі

57 грн. 53 коп. та інфляційних нарахувань в сумі 225 грн. 18 коп.,   витрати зі сплати державного мита у сумі 502 грн. 83 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі  208 грн. 27 коп. Наказ видати позивачу.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні  24.03.2011 було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено та підписано 28.03.2011.

СуддяЄ.Ю. Пономаренко