Рішення

від 24.03.2011 по справі 15/48пд/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/48пд/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.11                                                                                 Справа № 15/48пд/2011.

За позовом

Приватного підприємства «Завод продовольчих товарів «Карє», м. Луганськ

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод продовольчих товарів «Каре», м. Луганськ

2. Акціонерного товариства «Український інноваційний банк»в особі Луганської філії, м. Луганськ

про визнання договору недійсним

Суддя господарського суду Луганської області  

Пономаренко Є.Ю.

за участю:

від позивача –Цвєтков Є.Є., представник за довіреністю № б/н від 01.02.2010;

від І-го відповідача - представник не прибув;

від ІІ-го відповідача - Болото О.О., завідувач юридичним сектором, довіреність № 126 від 31.01.2011.

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування  судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.

          Суть спору: позивачем заявлено вимогу про визнання кредитної угоди № 1987 від 30.10.2007, укладеної між АТ «Український інноваційний банк»в особі Луганської філії та ТОВ «ЗПТ «Каре», недійсною.

          До початку першого судового засідання (розгляду справи по суті) від позивача на адресу суду надійшла заява про зміну предмету позову, де він виклав позовні вимоги  в наступній редакції:

-          визнати кредитну угоду № 1987 від 30.10.2007, укладену між АТ «Український інноваційний банк»в особі Луганської філії та ТОВ «ЗПТ «Каре», недійсною;

-          визнати додаткову угоду № 1 від 18.07.2008 до кредитної угоди № 1987 від 30.10.2007, укладену між АТ «Український інноваційний банк»в особі Луганської філії та ТОВ «ЗПТ «Каре», недійсною.

Вказана заява прийнята судом до розгляду, враховуючи що додаткова угода

№ 1 від 18.07.2008 є невід'ємною частиною кредитної угоди № 1987 від 30.10.2007, а визнання правочину недійсним в цілому включає визнання недійсними тих положень правочину, якими такий правочин було доповнено за додатковою угодою.

Представник позивача підтримав позов у повному обсязі.

Перший відповідач витребувані судом документи не представив, правом на участь свого представника у судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином: ухвали суду направлялися за адресою, яка є офіційним місцезнаходженням підприємства та підтверджена довідкою державного реєстратора у виконавчому комітеті.

Явка учасників процесу в судове засідання не визнавалася обов'язковою.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23).

Ухвала суду від 10.03.2011 отримана першим відповідачем (уповноваженою особою), що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Представник другого відповідача (Банку) надав відзив на позовну заяву

від 10.03.2011 № 34/8-45, де навів свої заперечення як по суті заявлених вимог, так і вказавши, що господарським судом Луганської області розглядалася справа

№ 19/329пд між тими ж сторонами, про той же предмет, та просив провадження припинити на підставі п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, в судовому засіданні представник Банку повідомив, що підстави позовів у справі № 19/329пд та у даній справі - №15/48пд/2011 є різними.

Розглянувши матеріали справи, додатково надані документи та вислухавши представників позивача та другого відповідача, суд встановив наступне.

Між Акціонерним товариством «Український інноваційний банк», як кредитором, та товариством з обмеженою відповідальністю «Завод продовольчих товарів «Каре», як позичальником, 30 жовтня 2007 року було укладено кредитну угоду № 1987 про відкриття відновлювальної кредитної лінії (далі –кредитна угода).

Згідно із предметом даної угоди кредитор (другий відповідач у справі) зобов'язується надати позичальнику (першому відповідачу у справі) кредит на умовах відновлювальної кредитної лінії на термін з 30.10.2007 по 29.10.2009 з лімітом кредитної лінії 2 000 000 грн. 00 коп. з повним погашенням заборгованості по кредитній лінії до 29.10.2009 (п. 3.1 кредитної угоди).

Положеннями п. 2.1 угоди встановлено, що позивальник сплачує банку проценти в розмірі 18% річних в гривні строком до 29.10.2008, з 30.10.2008 відсоткова ставка встановлюється в розмірі 20% річних до кінця договору.

          На забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «ЗПТ «Каре»перед банком між приватним підприємством «Завод продовольчих товарів «Карє»(позивачем у справі), як поручителем, товариством з обмеженою відповідальністю «Завод продовольчих товарів «Каре», як позичальником, та акціонерним товариством «Український інноваційний банк», як кредитором, 30.10.2007 укладено договір поруки № б/н (далі –договір поруки).

          Відповідно до п. 1.1 договору поруки поручитель (позивач у справі) зобов'язується відповідати в повному обсязі перед кредитором (другим відповідачем у справі) за виконання зобов'язань позичальником (першим відповідачем у справі) за кредитною угодою № 1987 від 30.10.2007.

          Положеннями п. 4.2 договору поруки встановлено, що кредитор не має права змінювати умови угоди, вказаної у пункті 1.1 договору без згоди на те поручителя.  В іншому випадку поручитель не відповідає перед кредитором за виконання позичальником своїх зобов'язань з моменту внесення змін.

          За додатковою угодою від 18.07.2008 № 1, укладеною між відповідачами у справі,  кредитну угоду доповнено п. 6.2.3, згідно якого у випадку настання події невиконання зобов'язань щодо своєчасного погашення повного або часткового згідно з встановленим графіком кредитної заборгованості по кредиту, наданому по кредитній лінії № 2176 від 18.07.2008 ПП «ЗПТ «Карє»вся заборгованість

ТОВ «ЗПТ «Каре»перед АТ «Укрінбанк»на вимогу банку стає строковою до стягнення.

Позивач звернувся з позовною заявою про визнання договору недійсним, посилаючись на те, що додаткова угода № 1 від 18.07.2008 укладена без згоди позивача у справі всупереч вимогам п. 4.2 договору поруки.

Посилаючись на ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України позивач вказує, що має місце невідповідність оспорюваного правочину нормам діючого законодавства.

При цьому, безпосередньо  норми, якій би суперечив як кредитний договір в цілому, так і  додаткова угода до нього, зокрема, позивач не навів.

Господарським судом Луганської області раніше розглядався спір у справі №19/329пд за позовом Приватного підприємства «Завод продовольчих товарів «Карє»до 1-го відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод продовольчих товарів «Каре»та 2-го відповідача - Акціонерного товариства «Український інноваційний банк»в особі Луганської філії про визнання кредитної угоди від 30.10.2007 №1987 недійсною.

Позов, розглянутий у справі №19/329пд, був обґрунтований наступним.

Згідно із п. 3.7.1 кредитної угоди передбачено, що забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цією угодою є іпотека цеха по виробництву продовольчих товарів, який заходиться за адресою: м. Луганськ, вул. Дачна, 5 «Ж», та застава виробничого обладнання, яке знаходиться за адресою м. Луганськ, вул. Дачна, 5 «Ж», яке належить ПП «ЗПТ «Карє». Крім того зазначено, що вказане майно має бути застраховане на користь банку.

Вказаний правочин вчинено під впливом помилки з боку сторін договору, оскільки останні вважали, що саме відповідач 1 мав обов'язок на укладання договору страхування як власник майна.

Рішенням місцевого господарського суду від 28.12.2010 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду 15.02.2011 рішення господарського суду Луганської області від 28.12.2010 по справі №19/329пд залишено без змін.

У позовній заяві, що розглядається у даній справі № 15/48пд/2011, позивач визначив інші підстави позову ніж ті, що були підставами позову за заявою, розглянутою  у справі №19/329пд.

Тому, відсутні підстави припинення провадження у справі за

п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України та відповідно спір у даній справі розглядається судом по суті з прийняттям рішення.

Розглянувши матеріали справи, додатково надані документи, вислухавши представника позивача та другого відповідача, встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які становлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу.

Відповідно до зазначених норм ст. 203 Цивільного кодексу України:

- 1. Зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства.

- 2. Особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- 3. Волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі.

- 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

          Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

З приводу практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховним судом України видано узагальнення від 24.11.2008.

Так, зазначено, що недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів:

- дефекти (незаконність) змісту правочину;

- дефекти (недотримання) форми;

- дефекти суб'єктного складу;

- дефекти волі –невідповідність волі та волевиявлення.

В обґрунтування позову про визнання договору недійсним позивач зазначає, що додаткова угода № 1 від 18.07.2008 укладена між відповідачами у справі без згоди позивача у справі всупереч вимогам п. 4.2 договору поруки.

При цьому, норми законодавства, якій би суперечив як кредитний договір в цілому, так і  додаткова угода до нього, зокрема, позивач не навів.

Наведені позивачем доводи не можуть бути підставами для визнання недійсними кредитної угоди та додаткової угоди до неї з наступних підстав.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за   договором   поруки   поручитель   поручається   перед  кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Положеннями п. 4.2 договору поруки встановлено, що кредитор не має права змінювати умови угоди, вказаної у пункті 1.1 договору без згоди на те поручителя.  В іншому випадку поручитель не відповідає перед кредитором за виконання позичальником своїх зобов'язань з моменту внесення змін.

Вказане положення договору узгоджується з приписами законодавства.

Так, частиною 1 статті 559 Цивільного кодексу України передбачено, що  порука  припиняється  з  припиненням   забезпеченого   нею зобов'язання,   а  також  у  разі  зміни  зобов'язання  без  згоди поручителя,    внаслідок    чого    збільшується    обсяг     його відповідальності.

Так, умови договору та приписи  діючого законодавства правовим наслідком зміни  зобов'язання  без  згоди поручителя передбачають припинення поруки.

Отже, внесення змін до кредитної угоди без згоди поручителя не може мати правовим наслідком визнання недійсними як кредитної угоди в цілому, так і  додаткової угоди до неї.

Крім того, судом приймаються до уваги і доводи Банку про те, що між

ПП «ЗПТ «Карє», ТОВ «ЗПТ «Каре»та АТ «Український інноваційний банк»укладена додаткова угода №1 від 30.10.2008 до договору поруки, в якій зазначено про укладення оскаржуваної додаткової угоди №1 від 18.07.2008 до кредитної угоди від 30.10.2007 №1987. Отже, позивач при підписанні додаткової угоди до договору поруки знав про наявність додаткової угоди №1 від 18.07.2008 до кредитної угоди. Підписавши таку угоду позивач тим самим погодився і з додатковою угодою до кредитної угоди.

Слід зазначити також і те, що господарським судом Луганської області вже розглядався спір у справі №19/329пд за позовом Приватного підприємства «Завод продовольчих товарів «Карє»до 1-го відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод продовольчих товарів «Каре», до 2-го відповідача Акціонерного товариства «Український інноваційний банк»в особі Луганської філії про визнання кредитної угоди від 30.10.2007 №1987 недійсною.

Рішенням місцевого господарського суду від 28.12.2010 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду 15.02.2011 рішення господарського суду Луганської області від 28.12.2010 по справі №19/329пд залишено без змін.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у справі № 19/329пд. Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг»проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії»встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є приоритетним джерелом права для національного суду.

Отже, рішення суду не можуть бути суперечливими одне одному.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати у складі: державного мита у сумі 85 грн. 00 коп., а також витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн. 00 коп. покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85  Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.   У задоволенні позову відмовити повністю.

2.  Судові витрати у складі: державного мита у сумі 85 грн. 00 коп., а також витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі

236 грн. 00 коп. покласти на позивача.

В судовому засіданні  24.03.2011 було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено та підписано 28.03.2011.

Суддя                                                                                Є.Ю.Пономаренко