Рішення

від 17.02.2011 по справі 9/177-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/177-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" лютого 2011 р.                                                                  Справа № 9/177-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16,  тел.230-31-77

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  № 9/177-10                                                                                                                          17.02.2011 р.

За позовом Державного спеціалізованого підприємства “Чорнобильська АЕС”

До Державного спеціалізованого підприємства “Комплекс”

Третя особа Головне Управління Державного Казначейства України в Київський області

Про стягнення 409 183, 81 грн.

                                                                                                                        Суддя  Сокуренко Л.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: Мільченко Г.В. (дов. № 14-27/36 від 04.01.11 р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

       На розгляд до Господарського суду Київської області передані вимоги Державного спеціалізованого підприємства “Чорнобильська АЕС” до Державного спеціалізованого підприємства “Комплекс” за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного Управління Державного Казначейства України в Київський області про стягнення 409 183, 81 грн., з яких 333904,54 грн. основної заборгованості, 2610,17 грн. –3 % річних, 31756,75 грн. пені та 40491,35 грн. штрафу.

Після перерахунку судом заявлених позивачем до стягнення сум було встановлено, що позивачем помилково визначена загальна сума позову, а саме позивачем зазначена сума 409 183, 81 грн., в той час як вірна сума позову складає 409 192,81 грн.

У зв'язку з викладеним, позивачем невірно сплачено державне мито, а саме недоплачено 0,09 грн.

        Ухвалою суду від 26.10.2010 року порушено провадження у справі; призначено розгляд справи на 11.11.2010 р. та зобов'язано позивача надати докази доплати державного мита у встановленому чинним законодавством порядку.

В судове засідання 11.11.2010 р. представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 26.10.2010 року не виконав, про причини неявки в судове засідання не повідомив; представник позивача надав суду клопотання про уточнення позивних вимог.

Як вбачається зі змісту даного клопотання, позивач повідомляє суд про погашення відповідачем суми основної заборгованості за договором № 6 від 04.12.09 р. на загальну суму 336582,04 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути пеню у розмірі 44065,83 грн., штраф на суму 35837,52 грн. та 3521,85 грн. - 3 % річних.

Порівняно з первісними позовними вимогами позивач збільшив суму пені на 12309,08 грн., збільшив суму нарахованих 3 % річних на суму 1011,68 грн., збільшивши період їх нарахування та зменшив суму штрафу на суму 5083,83 грн.

Підсумовуючи викладене, в загальному позивач збільшив позовні вимоги в частині стягнення пені, штрафу та 3 % річних на суму 8566,93 грн.

Згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст.5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розміру позовних вимог.

Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога.

Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України в разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита доплачується чи стягується згідно з новою ціною позову.

До заяви про збільшення розміру позовних вимог додається документ, що підтверджує сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі, за винятком випадків звільнення від сплати цього мита, відстрочки або розстрочки його сплати.

Порядок та розмір сплати державного мита встановлений Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 року та регулюється Інструкцією "Про порядок обчислення та справляння державного мита", затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року.

Приписами пп. пп. а, б п. 2 ст. 3 Декрету передбачено, що державне мито сплачується в наступних розмірах: із заяв майнового характеру –1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; а із позовних заяв немайнового характеру –5 неоподаткованих мінімумів громадян.

Враховуючи те, що позивачем протягом розгляду справи по суті так і не було доплачено державне мито у встановленому законом порядку, судом зазначена заява до розгляду не приймається.

       Ухвалою суду від 11.11.2010 року розгляд справи було призначено на 25.11.2010 р. у зв'язку з неявкою представника відповідача.

       25.11.2010 через загальний відділ господарського суду Київської області для всебічного та об'єктивного розгляду справи, представником позивача подано клопотання про продовження строку розгляду спору.

       Частиною третьою статті 69 Господарсько-процесуального кодексу встановлено, що  у виняткових  випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду  спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

       У зв'язку з перебуванням судді Сокуренко Л.В. на лікарняному, розгляд справи 25.11.2010 року не відбувся.

        Ухвалою суду від 02.12.2010 року залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне Управління Державного Казначейства України в Київський області та відкладено розгляд справи на 21.12.2010 р.

       В судове засідання 21.12.2010 р. представники відповідача та третьої особи не з'явилися, вимоги ухвали суду від 02.12.2010 року не виконали, про причини неявки в судове засідання не повідомили.

      Ухвалою суду від 21.12.2010 року розгляд справи відкладено на 13.01.2011 р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідача та третьої особи.

      13.01.2011 р. в судовому засіданні для всебічного та об'єктивного розгляду справи, представником позивача подано клопотання про продовження строку розгляду спору.

      Частиною третьою статті 69 Господарсько-процесуального кодексу встановлено, що  у виняткових  випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду  спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

       Судом клопотання розглянуто та задоволено.

      13.01.2011 року в судовому засіданні судом оголошено перерву на 03.02.2011 р. на підставі статті 77 ГПК України.

      03.02.2011 року через загальний відділ господарського суду Київської області представником позивача подано заяву про відкладення розгляду справи, у зв'язку з мирним врегулюванням між сторонами спору.

      03.02.2011 року через загальний відділ господарського суду Київської області представником третьої особи подано клопотання № 15-33/13-2 від 03.02.2011 р. про відкладення розгляду справи.

       В судове засідання 03.02.2011 р. представник відповідача не з'явився, про причини неявки в судове засідання не повідомили.

       Відповідно до частини першої п. 1 ст. 77 ГПК України, в разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу господарський суд відкладає розгляд справи.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 03.02.2011 р. розгляд справи призначено на 17.02.2011 р.

В судове засідання 17.02.2011 р. представники відповідача та позивача не з'явилися; представник третьої особи надав витребувані судом документи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представника однієї із сторін, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.          

Відповідно до частини 1 статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»).

Враховуючи те, що ухвали суду були направлені за адресою, яка вказана у позовній заяві та та отримані представником відповідача за довіреністю, але відповідач жодного разу не з'явився на виклик суду та не направив своїх уповноважених представників, суд дійшов висновку, що відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином.

Відповідно до п. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Аналогічні положення також зазначені в підпункті 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Оскільки, справа № 9/177-10 неодноразово відкладалась у зв'язку з неявкою відповідача, а позивач та відповідач про розгляд справи були належним чином повідомлені, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши документи, додані до позовної заяви, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи та заслухавши представника третьої особи господарський суд Київської області,-

ВСТАНОВИВ:

04.12.09 р. між Державним спеціалізованим підприємством “Чорнобильська АЕС” (позивачем) та  Державним спеціалізованим підприємством “Комплекс” (відповідачем) укладено договір про відпуск та споживання енергоресурсів, госпитної води та приймання на переробку стічних вод № 6 (договір).

Відповідно до п. 1 договору позивач приймає на себе зобов'язання постачати енергоресурси на опалення та технологічні потреби підрозділів відповідача, що підключені до інженерних мереж ДСП ЧАЕС, поставляти госпитну воду та приймати на переробку стічні води від відповідача, а відповідач приймає на себе зобов'язання виконувати технічні умови на споживання енергоресурсів та оплачувати вартість спожитих ресурсів і здійснювати інші платежі, передбачені даним договором.

Розрахунки за надані послуги здійснюються шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 20 банківських днів із дня затвердження обома сторонами Акту здавання-приймання послуг (п. 4.1 договору).

В якості доказів постачання енергоресурсів на опалення та технологічні потреби підрозділів відповідача, що підключені до інженерних мереж ДСП ЧАЕС, госпитної води та прийняття на переробку стічні вод від відповідача, позивач долучив акти здачі-прийняття виконаних робіт з січня 2010 року по липень 2010 року, а саме:

Акт № 01-10/1 здачі - приймання виконаних робіт за січень 2010 року на суму 35819,47 грн.; був узгоджений обома сторонами 16.03.2010, строк оплати згідно з договором -14.04.2010;

Акт № 01-10/3 здачі - приймання виконаних робіт за січень 2010 року на суму 121804,43 грн.; був узгоджений обома сторонами 19.04.2010, строк оплати згідно з договором -21.05.2010.

Акт № 02-10/1 здачі - приймання виконаних робіт за лютий 2010 року на суму 22328,21 грн.; був узгоджений обома сторонами 13.03.2010, строк оплати згідно з договором -14.04.2010.

Акт № 02-И-10/3 здачі - приймання виконаних робіт за лютий 2010 року на суму 70605,60 грн.; був узгоджений обома сторонами 14.06.2010, строк оплати згідно з договором -16.07.2010.

Акт № 03-10/1 здачі - приймання виконаних робіт за березень 2010 року на суму 21664,80 грн.; був узгоджений обома сторонами 22.04.2010, строк оплати -21.05.2010.

Акт № 03-10/2 здачі - приймання виконаних робіт за березень 2010 року на суму 4194,88 грн. був узгоджений обома сторонами 22.04.2010, строк оплати згідно з договором -21.05.2010.

Акт № 03-И-10/3 здачі - приймання виконаних робіт за березень 2010 року на суму 72593,90 грн.; був узгоджений обома сторонами 14.06.2010, строк оплати - 16.07.2010.

Акт № 04-10/2 здачі - приймання виконаних робіт за квітень 2010 року на суму 1213,80 грн. був узгоджений обома сторонами 27.05.2010, строк оплати - 25.06.2010.

Акт № 04-10/3 здачі - приймання виконаних робіт за квітень 2010 року на суму 102 831,04 грн.; був узгоджений обома сторонами 27.05.2010, строк оплати згідно з договором -25.06.2010.

Акт № 05-10/2 здачі - приймання виконаних робіт за травень 2010 року на суму 1485.12 грн.; був узгоджений обома сторонами 14.06.2010, строк оплати згідно з договором -14.07.2010.

Акт № 05-10/3 здачі - приймання виконаних робіт за травень 2010 року на суму 105699,17 грн.; був згоджений обома сторонами 14.06.2010, строк оплати згідно з договором -14.07.2010.

Акт № 06/10/2 здачі - приймання виконаних робіт за червень 2010 року на суму 338,30 грн.; був узгоджений обома сторонами 13.08.2010, строк оплати згідно з договором -13.08.2010.

Акт № 06-10/3 здачі - приймання виконаних робіт за червень 2010 року на суму 18991,43 грн. був узгоджений обома сторонами 13.08.2010, строк оплати згідно з договором -13.08.2010.

Акт № 07-10/2 здачі - приймання виконаних робіт за липень 2010 року на суму 1892,10 грн. був узгоджений обома сторонами 11.08.2010, строк оплати згідно з договором -13.08.2010.

  Рішення суду є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і   правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається зі змісту матеріалів справи, фактично між сторонами виникли правовідносини, що регулюються нормами ст. 901 Цивільного кодексу України.

Статтею 901 ЦК  України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).  

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, –у строк, визначений відповідно до ст. 530 ЦК України (ч. 1 ст. 693 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В судовому засіданні 11.11.2010 р. представник позивача надав суду клопотання про уточнення позовних вимог, зі змісту яких вбачається, що позивач повідомляє суд про погашення відповідачем суми основної заборгованості за договором № 6 від 04.12.09 р. у розмірі 333904,54 грн.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору

Пунктом 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/612 від 23.08.1994 р. „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у таких випадках:

3.1. Припинення існування предмета спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань;

3.2. Спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Судом, в судовому засіданні 11.11.2010 р., було роз'яснено позивачу, що у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Позивачу наслідки припинення провадження у справі відомі.

У зв'язку з відсутністю предмету спору, позов в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості за договором у розмірі 333904,54 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Крім того, відповідно до вимог позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача 2610,17 грн. - 3% річних, 31756,75 грн. пені та штраф у розмірі 40921,35 грн. за неналежне виконання відповідачем умов договору.

Відповідач проти нарахування 3% річних, пені та штрафу заперечує з тих підстав, що прострочення зобов'язання сталося за відсутності відповідача, оскільки останній фінансується з Державного бюджету України.

Зазначені докази відповідача спростовуються письмовими поясненнями третьої особи № 14-33/13-647 від 05.01.11 р., відповідно до яких спірний в УДК в Іванківському районі не реєструвався, зареєстрована та не сплачена кредиторська заборгованість за даною програмою у відповідача відсутня, оскільки цей договір не є  бюджетним зобов'язанням відповідача, кошти на виконання якого не передбачені в плані використання бюджетних коштів, а тому погашення заборгованості за даним договором відповідач має здійснювати зі свого банківського рахунку, як госпрозрахункова організація.

Згідно з ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції (штраф, пеня) за порушення грошового зобов'язання встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2 договору за кожен випадок прострочення термінів виконання зобов'язання, винна сторона на претензійну вимогу іншій стороні виплачує пеню у розмірі 0,1 % від вартості невиконаних у термін зобов'язань за кожний день прострочення, а за прострочення виконання зобов'язань понад 30 днів, додатково стягується штраф у розмірі 7 % від зазначеної суми.

Дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), тому відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання    (ст. 612 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

        У зв'язку з наявністю вказаної заборгованості, позивач нарахував відповідачу пеню за порушення строків оплати наданих послуг по кожному із вищезазначених актів на загальну суму 31756,75 грн. за періоди, зазначені у розрахунку, який долучений до матеріалів позовної заяви.

Згідно роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за не виконання або неналежне виконання грошових зобов'язань” від 29.04.1994 року № 02-5/293, пеня встановлена чинним законодавством або договором, підлягає сплаті за весь період часу, протягом якого не виконано грошове зобов'язання з урахуванням 6-місячного строку позовної давності.

Відповідно до пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції (штраф, пеня) за порушення грошового зобов'язання встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Враховуючи обмеженість розміру нарахування пені Подвійною обліковою ставкою Національного банку України та 6-місячним терміном її нарахування, суд здійснив перерахунок пені (на суму 35819,47 грн. за період з 15.04.10 р. по 09.08.04.10 р., на суму 121804,43 грн. за період з 22.05.10 р. по  09.08.10р., на суму 22328,21 грн. за період з 15.04.10 р. по 09.08.10 р., на суму 70605,60 грн. за період з 17.07.10 по 09.08.10 р., на суму 4194,88 грн. за період з 22.05.10 р. по 16.08.010 р., на суму 21664,80 грн. за період з 22.05.10 р. по 16.08.010 р., на суму 72 593,90 грн. за період з 17.07.10 р. по 16.08.010 р., на суму 1213,80 грн. за період з 26.06.10 р. по 16.08.010 р.; на суму 102831,04 грн. за період з 26.06.10 р. по 16.08.010 р., на суму 1485,12 грн. за період з 15.07.10 р. по 16.08.010 р., на суму 105699,17 грн. за період з 15.07.10 р. по 16.08.010 р., на суму 3338,30 грн. за період з 14.08.10 р. по 16.08.010 р., на суму 18991,43 грн. за період з 14.08.10 р. по 16.08.010 р.).

        Відповідно до зазначеного розрахунку арифметично вірна сума пені за заявлений позивачем період складає 19919,34 грн.

Оскільки відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково у сумі 19919,34 грн. за уточненим  розрахунком суду.   

Крім того, як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 40921,35 грн.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Під юридичною відповідальністю розуміють передбачені нормами права обов'язки суб'єкта правопорушення зазнавати несприятливі наслідки.

Залежно від галузевої приналежності юридичних норм розрізняють такі види юридичної відповідальності - кримінальну, адміністративну, цивільну, дисциплінарну, тощо.

В свою чергу кожен вид юридичної відповідальності містить свої підвиди відповідальності (форми впливу), зокрема, цивільним законодавством (ст. 611 ЦКУ) передбачена можливість одночасного застосування до суб'єкта правопорушення таких наслідків у разі порушення зобов'язання: сплата неустойки, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, тощо.

Тобто, зміст статті 61 Конституції України у контексті цивільної відповідальності зводиться до того, що до суб'єкта правопорушення за одне й те саме правопорушення не може бути двічі застосована цивільна відповідальність (тобто, двічі один із її підвидів).

Згідно із позовом позивач не просить двічі притягнути відповідача до цивільної відповідальності, тобто, до одного і того ж її підвиду.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Тобто як штрафом, так і пенею, а не виключно одним із цих засобів.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Тобто, сплата і пені, і штрафів, якщо вони передбачені законом або договором.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3).

Таким чином із вказаної норми вправа вбачається, що пеня та штраф, визначені для можливості їх самостійного застосування із різним порядком їх обчислення, отже правові підстави вважати, що, стягнувши з відповідача пеню та штраф, останній незаконно двічі підданий до відповідальності одного й того ж виду, відсутні.

Аналогічна правова позиція щодо одночасного застосування пені та штрафу викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.09.09 р. у справі № 12/25-09.

Згідно приписів ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.1). Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу) (ч.3).

Відповідно до ст.617 вказаного кодексу особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, при цьому не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

При цьому, із матеріалів справи не вбачається підстав для звільнення відповідача від відповідальності, а також будь-якої інформації щодо наявності випадку або непереборної сили.

Таким чином правові підстави для звільнення відповідача від відповідальності у вигляді пені та штрафу відсутні.

Водночас після перерахунку судом розміру штрафу, нарахованого позивачем, встановлено, що вірна сума штрафу складає 35837,52 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченням суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 20.01.2010 р. № 20/129.

На цій підставі позивачем нараховані 3 % річних у сумі 2610,17 грн. за період, зазначений у розрахунку.

Перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовних вимог позивача на предмет стягнення 3 % річних, в зв'язку з чим 3 % річних у сумі 2610,17 грн. підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

На підставі ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

У зв'язку з тим, що позивачем так і не було виконано вимоги ухвали суду від 26.10.10 р. в частині доплати державного мита та надання суду доказів такої оплати, 0,09 грн. підлягає стягненню з позивача в примусовому порядку.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.33, 44, 49, 80-85 ГПК України, ст. ст.22, 525, 526 ЦК України господарський суд Київської області,-

В И Р І Ш И В:

1.   Позов задовольнити частково.

2.  Провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у сумі 333 904 (триста тридцять три тисячі дев'ятсот чотири) грн. 54 коп. припинити.

3. Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Комплекс» (07270,  Київська область, м. Чорнобиль, вул. Кірова,52, ідентифікаційний код 22205961) на користь Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС»(07100, Київська область, м. Славутич, вул. 77-ї Гвардійської дивізії, буд. 7/1, ідентифікаційний код 14310862) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем, 19919 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот девятнадцять) грн. 34 коп. пені, 35 837 (тридцять п'ять вісімсот тридцять сім) грн. 52 коп. штрафу, 2610 ( дві тисячі шістсот десять) грн. 17 коп. –3 % річних та судові витрати: державне мито в сумі 583 (п'ятсот вісімдесят три) грн. 67 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 33 (тридцять три) грн. 66 коп.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Комплекс»(07270,  Київська область, м. Чорнобиль, вул. Кірова,52, ідентифікаційний код 22205961) на користь Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС»(07100, Київська область, м. Славутич, вул. 77-ї Гвардійської дивізії, буд. 7/1, ідентифікаційний код 14310862) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем, судові витрати: державне мито в сумі 583 (п'ятсот вісімдесят три) грн. 67 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 33 (тридцять три) грн. 66 коп.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС»(07100, Київська область, м. Славутич, вул. 77-ї Гвардійської дивізії, буд. 7/1, ідентифікаційний код 14310862) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем, в доход Державного бюджету України державне мито в сумі 0 (нуль) грн. 09 коп.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

6. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                                                                                         Л.В. Сокуренко

Рішення суду підписане 23.02.2011 р.

 Суддя                                                                                Сокуренко Л. В.