Рішення

від 10.03.2011 по справі 18/228-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" березня 2011 р.                                                                  Справа № 18/228-10

  Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськжитлобуд», м. Київ

до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, м.Вишневе

про стягнення 287636,20  грн.

Суддя А.Ю. Кошик

за участю представників сторін:

від позивача: Ліщук С.В.   

від відповідача: ОСОБА_3

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськжитлобуд»(далі – позивач) до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (далі – відповідач) про стягнення 287636,20  грн.  

Провадження у справі №18/228-10 порушено відповідно до ухвали суду від 20.12.2010 року та призначено справу до розгляду на 06.01.2011 року.

Відповідач у судовому засіданні 06.01.2011 року надав відзив в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Розгляд справи відкладався на 25.01.2011 року.

У судове засідання 25.01.2011 року відповідач не з‘явився та надіслав клопотання про відкладення розгляду справи. Представник позивача у судовому засіданні 25.01.2011 року надав письмові пояснення на відзив відповідача. Розгляд справи відкладався на 17.02.2011 року.

Суд, у судовому засіданні 17.02.2011 року, заслухавши пояснення представників сторін дійшов висновку про необхідність відкладення розгляду справи з метою більш детального вивчення матеріалів справи. Розгляд справи відкладався до 10.03.2011 року.

В судовому засіданні 10.03.2011 року позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладення з ФОП ОСОБА_1 усних договорів про поставку пиломатеріалів (виставлення та оплати рахунків-фактур № 30/08 від 30.08.2007 року та  № СФ-0000002 від 31.10.2007 року), відповідно до яких відповідач зобов’язувався поставити продукцію, а позивач прийняти та оплатити її, однак, не зважаючи на неодноразові вимоги, пиломатеріали на сплачену суму не поставлено, передплачені за поставку  пиломатеріалів кошти відповідачем не повернуто.

Відповідач заперечуючи проти позову зазначив, що позивачем в порушення взятих на себе зобов’язань, не перераховано відповідачу всю суму передплати, зокрема, зазначену в рахунку-фактурі № СФ-0000002 від 31.10.2007 року, що є підставою для затримки поставки. В доповненнях до відзиву, відповідач зазначив, що визнає заборгованість   в сумі 37636,2 грн. за рахунком-фактурою №30/08 від 30.08.2007 року.

Розглянувши матеріали справи,заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши подані ними докази судом встановлено.

Згідно усної домовленості сторін про поставку пиломатеріалів,  Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськжитлобуд»здійснило на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 передплату на підставі виставленого останньою рахунку-фактури № 30/08 від 30.08.2007 року в сумі 154 500,00 грн. за пиловник згідно  платіжного доручення № 1916 від 04.09.2007 року та на підставі рахунку-фактури № СФ-0000002 від 31.10.2007 року за дверні блоки в сумі 250 000,00 грн. згідно платіжного доручення № 2894 від  01.11.2007 року.

В ході розгляду спору судом оглянуті відповідні рахунки-фактури  та докази здійснення оплати, копії долучені до матеріалів справи. Відповідачем факт отримання від позивача коштів не заперечено та не спростовано.

На виконання домовленостей сторін відповідач поставив позивачу  в період з 15.11.2007 року по 04.03.2008 року пиловник на загальну суму 116 863,80 грн., оплачений на підставі рахунку-фактури № 30/08 від 30.08.2007 року згідно  платіжного доручення № 1916 від 04.09.2007 року.

На решту передплачених коштів відповідач зазначений в рахунках-фактурах товар не поставив, у зв’язку з чим, позивач 02.08.2010 року звертався до відповідача з вимогою  поставити пиловник та дверні блоки у семиденний строк (копії вимоги та доказів відправлення/отримання вимоги наявні в матеріалах справи).

Не отримавши відповіді на зазначену вимогу, позивач повторно звертався до відповідача з вимогами від 19.08.2010 року та від 22.09.2010 року про поставку спірного товару, однак такі вимоги були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

 В зв'язку з невиконанням відповідачем своїх обов'язків щодо поставки дверних блоків, передплачених згідно рахунку-фактури № СФ-0000002 від 31.10.2007 року на суму 250 000,00 грн. та пиловнику згідно рахунку №30/08 від 30.08.2007 року на суму 37636,20 грн., позивач 19.10.2010 року звернувся до відповідача з вимогою повернути в семиденний термін  передплачені кошти в сумі, на яку не здійснено поставку товару.

Як вбачається з матеріалів справи, вимога позивача від 19.10.2010 року отримана відповідачем 05.11.2010 року, про що свідчить наявне у справі поштове повідомлення про вручення.

Однак, на день розгляду справи відповідачем  передплачений товар на загальну суму 287 636,20 грн. не поставлено, сплачені позивачем кошти у зазначеній сумі не повернуто, що відповідачем не заперечено та не спростовано.

Відповідач позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 37636,20 грн. у зв’язку з непоставкою пиловнику згідно рахунку №30/08 від 30.08.2007 року визнав. Решту заборгованості заперечив, посилаючись на невиконання позивачем умов відповідного усного договору  (рахунку-фактури № СФ-0000002 від 31.10.2007 року) в повному обсязі, зокрема, в рахунку-фактурі передбачено передплату за дверні блоки в сумі 422985,60 грн., однак позивачем сплачено лише 250000,00 грн. Зазначене на думку відповідача свідчить про невиконання позивачем своїх зобов’язань, що виключає необхідність виконання зобов’язання щодо поставки товару.

Суд не погоджується з відповідними твердженнями відповідача, оскільки  сплата позивачем коштів у сумі 250000,00 грн. за дверні блоки підтверджується матеріалами справи, таке виконання прийняте відповідачем і не спростовується  ним в ході розгляду справи.

Несплата позивачем всієї зазначеної в рахунку-фактурі № СФ-0000002 від 31.10.2007 року суми надає відповідачу право вимоги до позивача про виконання відповідних зобов’язань в повному обсязі, однак не звільняє його від обов’язку поставити товар на передплачену суму в строки, передбачені ст.. 530 Цивільного кодексу України чи повернути кошти. При цьому, відповідачем не надано суду доказів звернення до позивача з вимогами про повне виконання зобов’язань щодо оплати рахунку-фактури.

Відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.  509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з правочинів. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 208  Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

З огляду на норму ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Слід зазначити, що за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем (виставлення та оплата рахунків-фактур № 30/08 від 30.08.2007 року та  № СФ-0000002 від 31.10.2007 року, в яких зазначено призначення платежу) є домовленістю щодо поставки товару, проте при укладенні такого правочину сторонами не встановлено терміну виконання позивачем зобов’язань щодо оплати товару, а відповідачем зобов’язань щодо поставки товару.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу  України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням,  а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з приписами ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання  належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що  відповідач не звертався до позивача з вимогою про сплату  коштів у певний строк, в той час, як позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про поставку передплаченого товару чи повернення коштів.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, позивач не вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання зі сплати коштів, а враховуючи наявні в матеріалах справи листи позивача (з вимогами про поставку товару та повернення коштів), відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання щодо поставки товару.

Відповідно до п. 2, 3 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який отримав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання.

Згідно з ст. 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

За таких обставин з відповідача підлягає стягненню 287636,20 грн. передплачених позивачем коштів, на які не поставлено товар.

Аналогічна позиція викладена  в постанові Вищого господарського суду України від 29.12.2010 року у справі № 20/086-10.

Крім того, при вирішенні спору суд враховує, що відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України  особа, яка набула майно без достатньої правової підстави зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана  повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення зазначеної статті  застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття  було результатом поведінки  набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги  доведені та обґрунтовані, відповідачем не спростовані, тому підлягають  задоволенню  в повному  обсязі.

Відшкодування судових витрат та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1.          Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (08132, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськжитлобуд»(04073, м. Київ, вул. Скляренка, 5, код 30153713) 287 636,20 грн. боргу, 2876,37 грн.  державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Наказ  видати після набрання судовим рішенням законної сили.

 Суддя                                                                                Кошик А. Ю.