Постанова

від 24.03.2011 по справі 12/212/10

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

12/212/10

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"24" березня 2011 р. Справа № 12/212/10

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Лавренюк О.Т.

суддів Гладишевої Т.Я., Савицького Я.Ф.

при секретарі судового засідання Бахчеван Х.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Ніколащенко С.О., дов. № 50 від 04.01.2011 р.

від відповідача: Висоцький В.П., дов. № 532 від 05.08.2010 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської залізниці

на рішення господарського суду Миколаївської області від 02.02.2011 р.

у справі №12/212/10

за позовом Одеської залізниці

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „Нібулон” (далі по тексту –ТОВ СП „Нібулон”)

про стягнення 17 649,60 грн.

Згідно ст. 129 Конституції України та ст. 4-4 ГПК України здійснювалась повна фіксація судового процесу.

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 24.03.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Одеська залізниця звернулась до господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з ТОВ СП „Нібулон” 17 649,60 грн. боргу за зберігання вантажу у вагонах у квітні 2010 року.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.02.2011 р. у справі №12/212/10 (суддя Семенов А.К.) у задоволенні позовних вимог Одеської залізниці відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Одеська залізниця звернулася з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов Одеської залізниці, з посиланням при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

22.03.2011 р. до Одеського апеляційного господарського суду надійшов відзив ТОВ СП „Нібулон” на апеляційну скаргу від 16.03.2011 р. за № 2381/27, в якому відповідач вважає оскаржене рішення законним, обґрунтованим, а тому просить господарський суд апеляційної інстанції залишити його без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

У судовому засіданні 24.03.2011 р. представник скаржника підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі і наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні від 24.03.2011 р. надав пояснення, згідно з якими відповідач не погоджується з апеляційною скаргою Одеської залізниці, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без змін, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.10.2009 р. між Одеською залізницею (Залізниця, позивач) та ТОВ СП „Нібулон” (Підприємство, відповідач) був укладений договір № ДН-4/98 про експлуатацію залізничної під'їзної колії (далі по тексту –Договір) ТОВ СП „Нібулон”, за умовами п. 1 якого: згідно із Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів і на умовах цього договору експлуатується під'їзна колія, яка належить Підприємству і примикає стрілкою        № 35 до під'їзної колії ДАХК „Чорноморський суднобудівний завод” станції Миколаїв-Вантажний Одеської залізниці та обслуговується локомотивом Ольшанської філії ВАТ „КДМППЗТ”.

Відповідно до п.п. 5, 6 Договору повідомлення про готовність вагонів для передачі передаються: прийомоздавальником станції прийомоздавальнику ТОВ СП „Нібулон” цілодобово по телефону за 2 години до готовності передачі з записом в книзі повідомлень. Вагони для під'їзної колії подаються локомотивом Залізниці на колію № 11 ст. Миколаїв-Вантажний.

Згідно з п. 11 Договору максимальна переробна спроможність вантажних пунктів без урахування часу на технологічні операції складає: вивантаження зернових на коліях 2, 3, 4 –фронт одночасної подачі 15 вагонів (по 5 вагонів на кожну колію), фронт одночасного вивантаження –15 вагонів (по 5 вагонів на кожній колії) – за 2 год. 30 хв. Добова переробна спроможність вантажних фронтів з урахуванням часу на технологічні операції складає 75 вагонів на добу.

Пунктом 16 Договору встановлено, що Підприємство сплачує Залізниці плату: за користування вагонами (контейнерами) - згідно з Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 р. № 113, зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 15.03.1999 р. за № 165/3458, та Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифного керівництва № 1).

За умовами п. 18.4 Договору Залізниця має право затримати поїзди на підходах до ст. Миколаїв-Вантажний, у разі не прийому вагонів Підприємством, при наявності на 17 год. 00 хв., на коліях станції призначення вагонів у кількості не менше добової переробної спроможності вантажних фронтів. Вагони, що з вини Підприємства, простоюють на підходах до станції призначення, в затриманих поїздах в очікуванні подачі під вивантаження, незалежно від виконання переробної спроможності, оформлюються актами про затримку вагонів ф.ГУ23а, з покладанням на Підприємство відповідальності за користування вагонами та зберігання вантажів у вагонах до моменту закінчення затримки, згідно Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом (Тарифного керівництва № 1), Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 р. № 113, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15.03.1999 р. за № 165/3458, та Правил зберігання вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р. за вх. № 866/5087. Загальний час, за який Підприємством вноситься плата за користування вагонами, включає час затримки з його вини та час перебування вагонів у безпосередньому розпорядженні Підприємства, згідно Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 р. № 113, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15.03.1999 р. за № 165/3458.

З наявних матеріалів справи вбачається, що затримка вагонів підтверджується актом № 9 від 24.04.2010 р. про затримку вагонів на станції Кульбакіно Одеської залізниці, актом загальної форми ст. Миколаїв-Вантажний        № 433 від 28.04.2010 р., актом станції Миколаїв-Вантажний на затримку вагонів на підставі акта форми ГУ-23а ст. Кульбакіно № 9 від 27.04.2010 р., наказом № 86 про затримку поїзда від 24.04.2010 р., при чому Вантажоодержувача повідомлено про затримку поїзда         № 3502 інд. 4151-95-4152 24.04.2010 р. о 15 год. 10 хв. на підставі повідомлення про затримку вагонів № 9 від 24.04.2010 р.

Як наслідок, Одеською залізницею було нараховано ТОВ СП "Нібулон" збір за зберігання вантажу в вагонах в сумі 44 124,00 грн., по накопичувальній картки    № 30040798 в сумі 29 416,00 грн.

Відповідно до розрахунку суми належних залізниці платежів, відповідачу було нараховано 14708,00 грн., та ПДВ в розмірі 20% - 2941,60 грн., разом в сумі 17649,60 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що на адресу відповідача була надіслана претензія № 101 від 21.06.2010 р. (а.с. 24), в якій позивач просив ТОВ СП „Нібулон” в добровільному порядку перерахувати на рахунок позивача 17649,60 грн. Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим ДП "Одеська залізниця" звернулося до господарського суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача 17649,60 грн. збору за зберігання вантажу в вагонах.

Спірні правовідносини, пов'язані з користуванням вагонами, нарахуванням плати за користування вагонами регулюються наступними положеннями законодавства.

Стаття 3 Закону України „Про залізничний транспорт” встановлює, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України „Про транспорт”, цього закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства.

Статтею 908 ЦК України передбачено, що загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажів, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частина 5 ст. 307 ГК України також встановлює, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Водночас відповідно до ст. 119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами –суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.

Згідно з п. 1 Правил користування вагонами і контейнерами (ст. 119 - 126 Статуту залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 р. № 113, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 р. за № 165/3458, Правила користування вагонами і контейнерами визначають порядок і умови користування вагонами і контейнерами: парку залізниць України; парку залізниць інших держав; які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, а також орендовані ними (за час затримки на коліях залізниць загального користування).

П. 2 Правил користування вагонами і контейнерами встановлено, що за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату.

Відповідно до п. 3 Правил користування вагонами і контейнерами облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, Пам'яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к , Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23.

За п.п. 9, 10, 12 Правил користування вагонами і контейнерами про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Наказ підписується посадовою особою, визначеною начальником залізниці. Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передає йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником). Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Причини, які є підставою для нарахування плати за користування вагонами в разі затримки їх на підходах до припортових станцій призначення, зазначаються в актах про затримку вагонів.

Згідно з п/п „б” п. 16 Правил користування вагонами і контейнерами вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами у разі подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність. Вказана максимальна переробна спроможність визначається за договором між залізницею і вантажовласником.

Аналогічні положення передбачені і ст. 121 Статуту залізниць України, відповідно до якої вантажовідправник, вантажоодержувач, порт звільняються від плати за користування вагонами і контейнерами у разі подання залізницею вагонів (контейнерів) у кількості, що перевищує максимальну переробну спроможність навантажувальних і розвантажувальних пунктів відправника і одержувача.

Як вже було зазначено вище, п. 11 укладеного між сторонами Договору встановлено, що добова переробна спроможність вантажних фронтів з урахуванням часу на технологічні операції складає 75 вагонів на добу.

Відповідно до матеріалів справи вбачається, що впродовж всього часу, коли виникли та тривали спірні правовідносини між позивачем та відповідачем, відповідач безперервно приймав вагони, що підтверджується довідкою про переробну здатність ТОВ СП „Нібулон” у квітні 2010 року (а.с. 27), а саме: у графі „Вивантажено вагонів на 17 год. 00 хв.” зазначено, що в період з 01.04.2010 р. по 30.04.2010 р. відповідач постійно вивантажував вагони у кількості не менше 75 вагонів на добу.

Таким чином, оскільки з матеріалів справи вбачається, що з 01.04.2010 р. по 30.04.2010 р. залізницею було подано вагонів у кількості, що перевищує максимальну переробну спроможність навантажувальних і розвантажувальних пунктів одержувача, відсутні підстави для нарахування відповідачу плати за користування вагонами у розмірі 17 649,60 грн.

Пунктом 18.4 Договору сторони узгодили, що Залізниця має право затримати поїзди на підходах до станції Миколаїв-Вантажний, у разі не прийому вагонів Підприємством.

Відповідачем 27.04.2010 р. до начальника станції Миколаїв-Вантажний Одеської залізниці за вх. № 376 журналу реєстрації вхідної документації по станції Миколаїв-Вантажний Одеської залізниці, був відправлений лист за № 27-1/35, в якому Відповідач просив подавати вагони для вивантаження.

Також, відповідачем 26.04.2010 р. до начальника станції Миколаїв-Вантажний Одеської залізниці за вхідним № 369 журналу реєстрації вхідної документації по станції Миколаїв-Вантажний Одеської залізниці, був відправлений лист за № 26/35, в якому Відповідач просив подавати вагони для вивантаження.

Враховуючи наявні документи, підставою для затримання позивачем вагонів може бути лише факт неприйняття вагонів ТОВ СП „НІБУЛОН”.

Одеська залізниця не надала господарському суду належних доказів, які б доводили, що відповідач не приймав або відмовлявся від прийому вагонів, проте, видав наказ № 86 від 24.04.2010 р. про затримку вагонів з причини неприйняття вагонів вантажовласником ТОВ СП „НІБУЛОН”.

Довіреність № 347 від 31.12.2009 р., яка надана представнику відповідача для підписання ним відомостей плати за користування вагонами, пам'яток про користування вагонами, актів загальної форми, накопичувальних карток, облікових карток не передбачає повноважень на перевірку та надання належної оцінки фактам зазначеним у перелічених вище документах та повноважень, щодо визначення розміру плати за зберігання вантажу у вагонах та надання згоди на сплату послуг за зберігання вантажу у вагонах. Отже, особа, яка підписала відомості плати за користування вагонами і контейнерами та накопичувальну картку не має достатнього обсягу повноважень на перевірку та надання належної оцінки фактам зазначеним у перелічених вище документах та повноважень, щодо визначення розміру плати за зберігання вантажу у вагонах та надання згоди на сплату послуг за зберігання вантажу у вагонах.

Таким чином, матеріалами справи не встановлено, а позивачем не доведено, що неприйняття вагонів відповідачем мало місце, а також що наявна вина відповідача в простої вагонів, а отже підстави для стягнення з відповідача плати за користування вагонами в даному випадку відсутні.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог Одеської залізниці.

Таким чином, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Одеської залізниці без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 02.02.2011 р. у справі №12/212/10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Одеської залізниці – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя

О.Т. Лавренюк

Я.Ф. Савицький

Т.Я. Гладишева