ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"01" лютого 2011 р. м. Київ К-7710/07
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Карася О.В., Рибченка А.О., Нечитайло О.М., Федорова М.О.
при секретарі: Шкляр А.В.
за участю представників:
від відповідача: Купельський О.М., дов. №184/9/10-214 від 21.01.2010 року
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва на постанову Господарського суду м.Києва від 10.01.2007 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2007 року по справі №11/628-А за позовом Дочірнього підприємства «Регіон-Маркет»(далі –ДП «Регіон-Маркет», позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва (далі –ДПІ у Шевченківському районі м.Києва, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення,
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:
В С Т А Н О В И Л А :
На розгляд суду передано вимоги ДП «Регіон-Маркет»до ДПІ у Шевченківському районі м.Києва про скасування податкового повідомлення-рішення №0004772306/0 від 05.06.2006 року.
Постановою Господарського суду м.Києва від 10.01.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2007 року, позовні вимоги задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Києва №0004772306/0 від 05.06.2006 року.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, та суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції виходили з того, що платежі за використання зареєстрованого знаку для товарів та послуг, які сплачуються ліцензіатом (позивачем по справі) згідно ліцензійному договору № 8 від 03.01.2005 р. повністю відповідають поняттю «роялті», яке визначено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», отже не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п.п.3.2.7 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість».
Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, посилаючись на неповне з’ясування судами обставин справи, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Господарського суду м.Києва від 10.01.2007 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2007 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.06.2008 року касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м.Києва прийнято судом до розгляду та відкрито касаційне провадження.
Перевіривши за матеріалами справи, наведені у скаргах доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судами попередніх інстанцій, контролюючим органом була проведена комплексна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства ДП «Регіон-Маркет»за період з 23.11.2004 року по 31.12.2005 року, про що складено акт №238/23-06/33239892 від 31.05.2006 року. Під час проведення перевірки на думку податкового органу, було встановлено ряд порушень, зокрема, п п.3.1.1 п. 3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством у грудні 2005 року завищено від’ємне значення по податку на додану вартість у розмірі 122536,00грн. та занижено у вересні 2005 року чисту суму зобов’язань по податку на додану вартість у розмірі 39143,00грн.
За результатами проведеної перевірки ДПІ у Шевченківському районі м.Києва прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0004772306/0 від 05.06.2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 58714,50грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції –19571,50грн.
Відповідно до акту перевірки, МІЖ ДП «Регіон-Маркет»(ліцензіат) та юридичною особою, яка створена за законодавством Англії та має місце постійного здійснення бізнесу на Кіпрі, фірмою «ANTHOUSA LIMITED»(ліцензіар) складено ліцензійний договір №8 від 03.01.2005.
Згідно договору Ліцензіар надає Ліцензіату на сплатній основі невиключну Ліцензію на використання Знаку для товарів та послуг (за свідоцтвом України №27207, виданим 16.09.2002 року). Територія дії договору є територія України.
Як вбачається з Ліцензійного договору «оплата за використання Знаку, (роялті) встановлюється на рівні 3% від обсягу реалізації за відповідний календарний квартал року». Згідно експертного аналізу Держзовнішінформ фінансові умови зазначеного договору (ліцензійні платежі в розмірі 3% від обсягу реалізації) відповідають загальноприйнятим правилам торгової практики, тобто відповідають коньюктурі цін на ринку.
Згідно актів виконання взаємних зобов’язань від 30.09.2005 року №1 та від 31.12.2005 року №2 загальний розмір оплати за використання Знаку становить 80839942,00грн. (160079,10дол. США).
Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).
У касаційній скарзі відповідач посилається на п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»і зазначає, що позивачем від компанії нерезидента були отримані послуги (надання права використання торгового знаку), які, відповідно до вищезазначеної норми права можна вважати операцією цивільно-правового характеру з наданням права на користування або розпорядження нематеріальними активами або інший спосіб передачі права власності на торговий знак. Отже, зазначені послуги мають оподатковуватися на загальних підставах, встановлених Законом.
Відповідно до ст.420 ЦК України до об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
Згідно з ч.1 ст.418 ЦК України право інтелектуальної власності –це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом
Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Одним із майнових прав інтелектуальної власності п.2 ч.2 ст.424 ЦК України визначено виключне право суб’єкта права інтелектуальної власності дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності.
При цьому у ст. 419 ЦК України зазначено, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, а перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.
Згідно з п.1.17 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»поняття: корпоративні права, пов’язана особа, резидент, нерезидент, гудвіл, кошти, цінні папери, деривативи, товари, дивіденди, проценти, роялті, кредит, депозити, лізинг (оренда), бартер, безоплатно отримані товари (роботи, послуги), валові витрати виробництва (обігу), основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації, розуміються у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Згідно п.1.30 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.
Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, на підставі норм Цивільного кодексу України та п.1.30 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»дійшов до висновку, що –придбання зареєстрованого знаку на товари і послуги, про які йдеться в частині п.1.30 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є придбанням/передачею права на використання зареєстрованого знаку на товари послуги без надання права користувачу продати або відчужити цей знак, зважаючи на обмеження, встановлені ч.2 п.1.30 цього Закону; роялті –це, зокрема, платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за придбане користувачем право на використання зареєстрованого знаку на товари і послуги, яке виникло у нього на підставі Ліцензійного договору (складовою частиною якого є Ліцензія на використання зареєстрованого знаку на товари і послуги).
Отже, у випадку коли Ліцензійним договором, укладеним між Ліцензіаром та Ліцензіатом передбачено, що Ліцензіар надає Ліцензіату на платній основі ліцензію на використання зареєстрованого Знаку для товарів і послуг та в Ліцензійному договорі не передбачено умов, які б надавали право Ліцензіату продавати, передавати (видавати субліцензію) або відчужувати зареєстрований Знак для товарів і послуг, то платежі за таким Ліцензійним договором повністю відповідають поняттю «роялті», визначеному п.1.30 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Також, під час розгляду справи було встановлено, що Ліцензійним договором №8 від 03.01.2005 року не передбачено умов, які б надавали право позивачу продавати, передавати або відчужувати зареєстрований знак на товари і послуги, а передбаченою що позивач набув лише права використання Знаку для товарів і послуг.
Відповідно до п.п.3.2.7 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», не є об'єктом оподаткування операції, зокрема, з виплат у грошовій формі заробітної плати (іншим прирівняним до неї виплатам), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи фондів загальнообов'язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі); виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.
Також, слід звернути увагу, що у листі ДПА України №17622/7/15-1117 від 05.09.2005 року, суб’єкт владних повноважень зазначає, якщо підприємство володіє правом інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності, яке засвідчується відповідним чином, та реалізує своє майнове право інтелектуальної власності на такий об'єкт інтелектуальної власності шляхом надання ліцензіату права на використання цього об'єкта, при цьому ліцензійним договором не передбачено умови, які б надавали право користувачу об'єкта інтелектуальної власності продавати, передавати або відчужувати зазначений об'єкт - тобто ліцензіат набуває право інтелектуальної власності на об'єкт без набуття права власності на нього, то платежі за таким ліцензійним договором повністю відповідають поняттю "роялті", визначеному п. 1.30 ст. 1 Закону. Якщо покупець придбаває право на використання об'єкта інтелектуальної власності без одержання права власності на нього, то відповідно до пп. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" винагорода (платежі) за таке використання не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість. При цьому в особи, яка передає об'єкт права в користування та отримує компенсацію за таку операцію, відсутнє право на податковий кредит щодо сум податку на додану вартість, нарахованих (сплачених) за придбані або виготовлені товари (у тому числі при їх імпорті) та послуги, вартість яких відноситься до складу витрат, пов'язаних із здійсненням такої операції.
З огляду на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно того, що оскільки умовами ліцензійного договору, укладеному позивачем, було передбачено заборону ліцензіату продавати, передавати або іншим способом відчужувати отриманий у користування товарний знак, то платежі, отримані позивачем як винагорода за таке користування, підпадають під визначення поняття «роялті»у розумінні п.1.30 ст.1 Закону України «Про оподаткування підприємств», а отже вони не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість згідно з пп.3.2.7 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість».
Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, суд касаційної інстанції вважає ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій обґрунтованими, а зазначену позицію відповідача помилковою. Відповідно постанова Господарського суду м.Києва від 10.01.2007 року та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2007 року скасуванню не підлягає як така, що винесена при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 210, 221, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м.Києва від 10.01.2007 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили моменту проголошення, та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 –238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий:
Судді:
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 01.02.2011 |
Оприлюднено | 04.04.2011 |
Номер документу | 14436809 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Шипуліна Т.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні