Постанова

від 04.03.2008 по справі 22/358-07-8249

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

22/358-07-8249

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"04" березня 2008 р. Справа № 22/358-07-8249

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів Поліщук Л.В., Михайлова М.В.

при секретарі судового засідання  Бритавська Ю.С.  

за участю представників сторін

від позивача:  Мельник І.І. –директор

від відповідача: Бережний О.В. за довіреністю від 06.06.2007р.

від третьої особи: Штогрін В.З. –керівник

розглянувши  у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельно-монтажне управління Монолітбуд”  

на рішення господарського суду Одеської області  від 10 грудня 2007 року   

у справі №22/358-07-8249

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельно-монтажне управління Монолітбуд”  

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Ізокерам”

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Відкрите акціонерне товариство „Одеський керамзитовий завод”

про визнання недійсними мирових угод, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності, -     

В С Т А Н О В И В:

          ТОВ „Будівельно-монтажне управління Монолітбуд” звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ „Ізокерам” за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет на спору на стороні позивача –ВАТ „Одеський керамзитовий завод”, в якому просив суд визнати  недійсною з моменту укладення мирову угоду від 14.11.2002р.,  укладену між ПП „ЛіС” та ВАТ „Одеський керамзитовий завод”; визнати недійсною з моменту укладення мирову угоду від 10.12.2003р., укладену між ТОВ „Керамзит”  та ВАТ „Одеський керамзитовий завод”; а також  витребувати  з чужого незаконного володіння ТОВ „Ізокерам” цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Старокиївське шосе 21 км, 23А, який належав раніше на праві власності ВАТ „Одеський керамзитовий завод”, а саме: сторожовий пост, дробильне відділення панельне, будівлю АКБ з холодильним відділенням, відділення сушильного барабану, підготовчо-формувальне відділення, галерею подачі сировини з відділенням попередньої обробки, ремонтно-механічні майстерні, відділення обертаючої печі, склад глини панельний, внутрішньо майданчикові залізничні колії, внутрішньо майданчикові мережі газопроводу, кран мостовий грейдерний, барабан сушильний СМУ, обертаючу піч Д-25 дл 40м, димосос центробіжний, піч, що обертається 2,5x10, РД газозабезпечення печі обжига, прес для формування цегли ОПК-2, краскотерку, форму колотий камінь 10м2, форму колотий камінь вел 60 шт, пічне відділення панельне, склад готової продукції, склад глини панельний, трансформаторну підстанцію, будинок 2-х поверховий, внутрішньоплощадочні кабельні мережі, мережі водопостачання, автомобіль КРАЗ-256, автомобіль МАЗ 5551, автомобіль КАМАЗ №22110308245, автомобіль ІФА, автомобіль ГАЗ-330210, погрузчик ТО-30, погрузчик УА-053, шляхом його повернення у власність ВАТ “Одеський керамзитовий завод”; визнати за ВАТ „Одеський керамзитовий завод” право власності на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Старокиївське шосе 21 км, 23А.  

          Підставою позовних вимог ТОВ „БМУ Монолітбуд” про визнання недійсними мирових угод є положення ст.48 ЦК УРСР, згідно з якою, недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.  При цьому позивач посилається на те, що  відповідно до п.7.4.3. Статуту ВАТ „Одеський керамзитовий завод” укладати угоди по відчуженню колективного майна заводу має право Голова правління тільки після одержання згоди Спостережної ради. Спостережна рада не надавала згоди Правлінню на відчуження майна, а в силу вимог ст.63 ЦК УРСР  угода,  укладена  від  імені  другої   особи    особою, не уповноваженою на укладення угоди або з  перевищенням  повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки  для  особи, яку представляють, лише  в  разі  дальшого  схвалення  угоди  цією особою. Також дії правління по відчуженню майна суперечать основним цілям діяльності заводу –одержання прибутку. Підставою позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння є положення ст.50 Закону України „Про власність”, згідно з якою, власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння.  

          Рішенням господарського суду Одеської області від 10 грудня 2007 року у справі №22/358-07-8249 (суддя Торчинська Л.О.) у позові ТОВ „Будівельно-монтажне управління Монолітбуд” відмовлено повністю.

          Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що мирова угода не є угодою у розумінні ст.41 ЦК УРСР,  а отже і не може бути визнана недійсною з підстав, передбачених ЦК УРСР. З моменту затвердження судом мирова угода стає частиною судового рішення. Порядок оскарження і підстави скасування судових рішень регулюються процесуальним законодавством, у даному випадку ГПК України, а не нормами матеріального права. Водночас суд першої інстанції зазначив, що стосовно вимог про витребування майна та визнання права власності позивач звернувся в інтересах третьої особи, яка бере участь у судовому процесі та не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Окрім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що ТОВ „Ізокерам” є власником майнового комплексу згідно наявних у матеріалах справи документів, а саме Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.05.2007р. та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комінтернівського районного бюро технічної інвентаризації від 25.05.2007р.

          Позивач із судом рішенням не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі,  з посиланням при цьому на те,  що мирова угода, яка 14.11.2002р. укладена між ВАТ „Одеський керамзитовий завод” і ПП „ЛіС” та мирова угода, яка 10.12.2003р. укладена між ВАТ „Одеський керамзитовий завод” і ТОВ „Керамзит” є угодою  у розумінні вимог ст.41 ЦК УРСР, зокрема угодою по відчуженню майна ВАТ „Одеський керамзитовий завод”, а в силу вимог ст.48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Із врахуванням того, що Спостережна рада ВАТ „ОКЗ” не надавала згоди Правлінню на відчуження майна, а також враховуючи, що дії Правління по відчуженню майна суперечать основним цілям діяльності заводу –одержання прибутку, мирові угоди від 10.12.2003р. та від 14.11.2002р. є недійсними.  Відповідно до ст.50 Закону України „Про власність” власник майна має право його зажадати з чужого незаконного володіння. 24.12.2003р. ТОВ „Керамзит” продало ТОВ „Кераміт” за договором купівлі-продажу від 24.12.2003р. майно, що раніше належало на праві власності ВАТ „ОКЗ”,  а ТОВ „Кераміт” у свою чергу внесло дане майно як внесок у статутний фонд ТОВ „Ізокерам”. У зв'язку з тим, що майно ВАТ „ОКЗ” було відчужено у власність ТОВ „Керамзит” з порушенням ст.63 ЦК УРСР, а також з огляду на те, що факт наступного схвалення даної угоди Спостережна рада ВАТ „ОКЗ” не давала, наступний його продаж ТОВ „Кераміт” і передача у статутний фонд ТОВ „Ізокерам” є незаконним.

          У доповненнях до апеляційної скарги від 14.02.2008р. за вх.№24-Д2, позивач зазначив підстави для скасування оскаржуваного ним рішення суду першої інстанції, а саме це  неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права. При цьому позивач  посилається також на те, що господарський суд Одеської області не звернув уваги на відсутність  повноважень голови правління ВАТ „ОКЗ” на підписання будь-яких угод без погодження із Спостережною радою, і це не дивлячись на те, що у матеріалах справи наявні Статут ВАТ „ОКЗ” і нотаріально посвідчена заява членів Спостережної ради про не надання згоди на укладання подібних угод. Окрім того, позивач посилається на те, що у рішенні господарського суду Одеської області зазначено, що відповідно до ст.ст.78,121 ГПК України мирова угода є процесуальною дією, яка тягне за собою певні процесуальні наслідки і спрямована на встановлення, зміну, або припинення не тільки цивільних, а і процесуальних прав або обов'язків. Відповідно до ст.41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Тобто і господарський суд Одеської області і ЦК УРСР погоджуються з тим, що мирова угода є угодою в розумінні цивільного права і може бути визнана недійсною за нормами ЦК. Аналогічної думки додержується і Вищий господарський суд України, відповідно до постанови якого по справі №35/164 від 22.11.2006р. мирова угода –це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення  спору по суті, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне врегулювання розбіжностей на погоджених умовах. При цьому сама мирова угода не лише не змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини.  

          У відзиві на апеляційну скаргу від 19.02.2008р. за вх.№24-Д3 відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача –без задоволення, з посиланням при цьому на те, що в апеляційній скарзі позивача не зазначено підстав, з яких порушено питання про перегляд рішення з посиланням на законодавство; що мирові угоди між ВАТ „Одеський керамзитовий завод” і ПП „ЛіС” від 14.11.2002р., між ВАТ „Одеський керамзитовий завод” і ТОВ „Керамзит” від 10.12.2003р. затверджені господарським судом Одеської області, про що винесені відповідні ухвали від 18.11.2002р. та від 12.12.2003р., які на теперішній час не скасовані і є чинними; що в силу вимог ч.1 ст.1 ГПК України позивач не має права на звернення до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності, оскільки такі вимоги заявлені позивачем на користь третьої особи; що Закон України „Про власність” на який посилається позивач втратив чинність згідно з Законом України від 27.04.2007р. №997-V; що відносно заявлених позивачем вимог про витребування майна з незаконного володіння на користь ВАТ „ОКЗ” та визнання права власності на майно за ВАТ „ОКЗ” існують чинні судові рішення –ухвали господарського суду Одеської області від 12.04.2005р. у справі №9/32-05-1034 та від 19.10.2005р. у справі №28/597-05-8337. Окрім того, відповідач посилається на те, що відповідно до ч.1 ст.5 Закону України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів, а позивачем не було надано жодного доказу про внесення його реєстратором в систему реєстру акціонерів ВАТ „ОКЗ”. Також відповідач зазначає, що за аналогічним позовом іншого акціонера ВАТ „ОКЗ” СПД Клецковського О.Г. і теж за участі ВАТ „ОКЗ” господарськими судами прийнято рішення про відмову в задоволенні позову акціонера (справа №16/211-05-4330). Рішення у зазначеній справі залишені без змін Верховним Судом України.

          У судовому засіданні представник від третьої особи підтримав вимоги позивача щодо скасування рішення суду першої інстанції і задоволення апеляційної скарги позивача.

          Відповідно до ст.85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційним господарським судом встановлено:  

14.11.2002р. між ВАТ „ОКЗ” (боржник) в особі голови правління, діючого на підставі Статуту та ПП „ЛіС” (кредитор) в особі директора, діючого на підставі Статуту,  укладено мирову угоду.

Цю мирову угоду укладено між сторонами в процесі виконання рішення господарського суду Одеської області від 31.10.2002р. у справі №17-5-38/02-9945, яким задоволений позов ПП „ЛіС” до ВАТ „ОКЗ” і з останнього на користь ПП „ЛіС” стягнутий борг в розмірі 946304,83 грн.

Згідно з цією мировою угодою, ВАТ „ОКЗ” в рахунок погашення заборгованості перед ПП „ЛіС” передає у власність останньому нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Куліндоровський промвузол 21 км. Старокиївського шляху №23-А, перелік якого визначено у додатку №1 до мирової угоди та є невід'ємною частиною мирової угоди.  ВАТ „ОКЗ” зобов'язується передати  майно ПП „ЛіС” на протязі 10 діб від дати затвердження господарським судом цієї мирової угоди.

18.11.2002р. укладену між ВАТ „ОКЗ” і ПП „ЛіС” мирову угоду від 14.11.2002р. затверджено господарським судом Одеської області, про що винесено відповідну ухвалу. При цьому, на час розгляду даної справи вказана ухвала господарського суду Одеської області про затвердження мирової угоди не скасована та є чинною.

В подальшому ПП „ЛіС” продав придбане згідно з мировою угодою від 14.11.2002р. нерухоме майно ТОВ „Кераміт” на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу від 15.12.2003р., про що свідчить витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно Комінтернівського районного бюро технічної інвентаризації від 19.12.2003р.  При цьому доказів щодо визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу позивачем не надано,  а відтак, вказаний договір купівлі-продажу на час розгляду справи є чинним.  

Разом з тим, 10.12.2003р. між  ВАТ „ОКЗ” (боржник) в особі голови правління, діючого на підставі на Статуту та ТОВ „Керамзит”, в особі директора, діючого на підставі Статуту укладено мирову угоду.

Цю мирову угоду укладено між сторонами в процесі виконання рішення господарського суду Одеської області від 27.11.2003р. у справі №19/256-03-8543, яким задоволений позов ТОВ „Керамзит” до ВАТ „ОКЗ” та  з останнього на користь ТОВ „Керамзит”  стягнутий борг в розмірі 1569648,50 грн.

Згідно з цією мировою угодою, ВАТ „ОКЗ” в рахунок погашення заборгованості перед ПП „ЛіС” передає у власність останньому нерухоме та рухоме майно за наступним переліком: пічне відділення панельне, склад готової продукції, склад глини панельний, трансформаторна підстанція, будинок 2-х поверховий, внутріплощадочні кабельні мережі, мережі водопостачання.  ВАТ „ОКЗ” зобов'язується передати  майно ТОВ „Керамзит” на протязі 10 діб від дати затвердження господарським судом цієї мирової угоди.

12.12.2003р. укладену між ВАТ „ОКЗ” і ТОВ „Керамзит” мирову угоду від 10.12.2003р. затверджено господарським судом Одеської області, про що винесено відповідну ухвалу. На час розгляду даної справи вказана ухвала господарського суду Одеської області про затвердження мирової угоди не скасована та є чинною.

В подальшому, нерухоме та рухоме майно, яке ВАТ „ОКЗ”  згідно з мировою угодою від 10.12.2003р. передало ТОВ „Керамзит”, останнє продало ТОВ „Кераміт”, про що свідчить наявний у матеріалах справи договір  купівлі-продажу, який 24.12.2003р. укладений між ТОВ „Керамзит” (продавець) і ТОВ „Кераміт” (покупець), а також витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно Комінтернівського районного бюро технічної інвентаризації від 19.12.2003р.  При цьому доказів щодо визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу позивачем не надано,  а відтак, вказаний договір купівлі-продажу на час розгляду справи є чинним.  

Водночас наявні у матеріалах справи Зміни та Доповнення до Статуту ТОВ „Ізокерам”, які затверджені Рішенням загальних Зборів  учасників ТОВ „Ізокерам” (Протокол від 06.05.2004р.) та зареєстровані Малиновською районною райадміністрацією Одеської міської ради 06.05.2004р.,  свідчать, що одним із учасників ТОВ „Ізокерам” є ТОВ „Кераміт”  з долею у статутному капіталі (фонді) 1265566,54 грн., що становить 98,36% статутного фонду та вкладом останнього до статутного капіталу (фонду) є нерухоме та рухоме майно за наступним переліком: пічне відділення панельне, склад готової продукції, склад глини панельний, трансформаторна підстанція, будівля АПК з холодильним відділенням, відділення осушуючого барабану, підготовчо-формувальне відділення, галерея подачі сировини з відділенням завчасного опрацювання, ремонтно-механічна майстерня, відділення обертаючої печі, мазутонасосна, будинок 2-х поверховий, склад глини панельний, внутрімайданчикові з-д шляхи, внутрімайданчикові мережі газопроводу, мережі водопостачання, внутрімайданчикові кабельні мережі, піч обертаюча Д-25 дл 40 м, піч обертаюча 2,5х10, кран мостовий, барабан осучуючий, димосос центробіжний, РД газопостачання, погрузчик ТО 30, фронтальний погрузчик, козловий кран, фронтальний погрузчик, підкранові шляхи, фронтальний погрузчик ТО 30.

При цьому на момент розгляду справи вказане  рішення загальних зборів учасників ТОВ „Ізокерам” є чинним і не визнано недійсним у встановленому законом порядку.

Більш того Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що видане виконавчим комітетом Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 23.05.2007р. свідчить, що власником майнового комплексу, розташованого за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с/рада Красносільська, Старокиївське шосе 21 км., буд. 23-А є ТОВ „Ізокерам”. Вказане свідоцтво видане ТОВ „Ізокерам” на підставі рішення виконавчого комітету Красносільскої сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 10.05.2007р. №141. При цьому доказів щодо визнання недійсним вказаного рішення Красносільскої сільської ради Комінтернівського району Одеської області позивачем не надано, а відтак, це рішення є чинним.

29.10.2007р. за вх.№10812 господарський суд Одеської області одержав позов ТОВ „БМУ Монолітбуд”  про визнання  недійсними мирових угод, укладених  ВАТ „ОКЗ” з ПП „ЛіС” від 14.11.2002р. та з ТОВ „Керамзит” від 10.12.2003р., про витребування  з чужого незаконного володіння ТОВ „Ізокерам” майна та визнання права власності на це майно за ВАТ „ОКЗ”.   

Оскаржуваним рішенням господарського суду Одеської області від ТОВ „БМУ Монолітбуд” відмовлено у задоволені позову, з мотивів, наведених в описовій частині постанови.

Апеляційний господарський суд вважає, що  рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування, а отже, і задоволення апеляційної скарги позивача  відсутні, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1 ГПК України підприємства,  установи,  організації, інші юридичні особи (у тому  числі  іноземні),  громадяни,  які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули   статусу   суб'єкта  підприємницької  діяльності  (далі  - підприємства  та   організації),   мають   право   звертатися   до господарського    суду   згідно   з   встановленою   підвідомчістю господарських справ за захистом своїх  порушених  або  оспорюваних прав   і  охоронюваних  законом  інтересів,  а  також  для  вжиття передбачених  цим  Кодексом  заходів,  спрямованих  на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004р. у справі №1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес), акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі і третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

Між тим, як встановлено матеріалами справи з позовом до суду про визнання  недійсними мирових угод, укладених  ВАТ „ОКЗ” з ПП „ЛіС” від 14.11.2002р. та з ТОВ „Керамзит” від 10.12.2003р., про витребування  з чужого незаконного володіння ТОВ „Ізокерам” майна та визнання права власності на це майно за ВАТ „ОКЗ” звернулося ТОВ „БМУ Монолітбуд”, яке згідно з посиланнями останнього, наведеними у позові  22.10.2007р. стало власником 100 простих іменних акцій ВАТ „ОКЗ” на підставі укладеного між  ТОВ „БМУ Монолітбуд” та акціонером ВАТ „ОКЗ” Фефеловим О.В. договору  купівлі-продажу простих іменних акцій №01/К-1В і передавального  розпорядження. Позивач вважає, що з цього моменту ТОВ „БМУ Монолітбуд” має право брати участь у керуванні господарським товариством, розподілі прибутку господарського товариства й одержанні дивідендів. Однак, прибутку від господарської діяльності ВАТ „ОКЗ” не приносить через те, що ВАТ „ОКЗ” укладені мирові угоди з ПП „ЛіС” від 14.11.2002р. та з ТОВ „Керамзит” від 10.12.2003р.

Отже, з огляду на вимоги ч.1 ст.1 ГПК України, а також  рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. у справі №1-10/2004, апеляційний господарський суд вважає, що позивач не належить до тих суб'єктів, котрі мають право пред'являти до суду вказаний позов.  Більш того, апеляційний господарський суд вважає, що позивач не є особою чиї права та охоронювані інтереси порушують мирові угоди, що затверджені ухвалами господарського суду Одеської області від 18.11.2002р.  у справі №17-5-38/02-9945 та від 12.12.2003р. у справі №19/256-03-8548, оскільки на момент  набуття позивачем права власності на 100 простих іменних акцій ВАТ „ОКЗ”, тобто 22.10.2007р., ВАТ „ОКЗ” не мало можливості отримувати прибуток від використання нерухомого та рухомого майна, яке передане ним ПП „ЛіС” та ТОВ „Керамзит” згідно з мировими угодами від 18.11.2002р. та від 10.12.2003р.

Водночас вимогами ч.1 ст.50 Закону України „Про власність” від 07.02.1991р. №697-ХІІ (на момент звернення позивача до суду з даним позовом  цей Закон втратив чинність на підставі Закону України від 27.04.2007р. №997- V), а також вимогами ч.1 ст.387 ЦК України встановлено, що вимагати повернення свого майна з чужого незаконного володіння має право власник майна. Між тим, як вище встановлено апеляційним господарським судом позивач не є власником майна стосовно якого ним заявлені позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Більш того, як правильно встановлено судом першої інстанції, позов про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності взагалі поданий позивачем до суду в інтересах третьої особи, яке бере участь у судовому процесі та не заявляє самостійних вимог на предмет спору (ВАТ „ОКЗ”). Окрім того, на розгляді господарського суду Одеської області знаходилися справи, які порушені за позовом безпосередньо третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –ВАТ „ОКЗ”, а саме,  справа №9/32-05-1034 за позовом ВАТ „ОКЗ” до ТОВ „Ізокерам” про витребування майна з чужого незаконного володіння та справа №28/597-05-8337 за позовом ВАТ „ОКЗ” до ТОВ „Ізокерам” про визнання права власності. За результатами  розгляду  вказаних  справ провадження у справах було припинено господарським судом Одеської області, про що винесені відповідні ухвали. Зокрема, ухвалою  господарського  суду Одеської області від 12.04.2005р. припинено провадження у справі № 9/32-05-1034 на підставі п.1 ст.80 ГПК України. Вказана судова ухвала набрала законної сили 08.06.2005р. відповідно до Постанови Одеського апеляційного  господарського суду. Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.10.2005р. припинено провадження у справі №28/597-05-8337 на підставі п.4 ст.80 ГПК України. Вказана судова ухвала також є чинною на момент розгляду справи.

Разом з тим, позивачем взагалі не наведений факт незаконного володіння ТОВ „Ізокерам” відповідним майном, оскільки на момент розгляду даної справи рішення  загальних зборів ТОВ „Ізокерам” (Протокол від 06.05.2004р.) про внесення змін і доповнень до Статуту ТОВ „Ізокерам” є чинним та не визнане  недійсними у встановленому законом порядку. Рішення виконавчого комітету Красносільскої сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 10.05.2007р. №141 саме на підставі якого за ТОВ „Ізокерам” оформлено право власності на майно, про що виконавчим комітетом Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області видане відповідне Свідоцтво від 23.05.2007р. також на момент розгляду справи є чинним та не визнано недійсним у встановленому законом порядку.  До того ж  чинними на момент розгляду справи є і договір купівлі-продажу, який  15.12.2003р. укладений між ПП „ЛіС” і ТОВ „Кераміт” та  договір купівлі-продажу, який 24.12.2003р. укладений між ТОВ „Керамзит” і  ТОВ „Кераміт”.

Стосовно позовних вимог ТОВ „БМУ Монолітбуд” в частині визнання недійсними мирових угод, то апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що мирова угода не є угодою у розумінні вимог ст.41 ЦК УРСР а отже, і не може бути визнана недійсною, з підстав, передбачених ЦК УРСР, тим більш, що з  моменту її затвердження судом мирова угода стає частиною судового рішення, а порядок оскарження і підстави скасування судових рішень регулюються процесуальним законодавством, зокрема ГПК України.

За таких обставин апеляційний господарський суд не приймає до уваги доводи, наведені позивачем в якості підстав для скасування рішення суду першої інстанції та залишає апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції –без змін.   

Керуючись ст.ст.99,101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Одеської області від 10 грудня 2007 року у справі №22/358-07-8249 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельно-монтажне управління Монолітбуд”  - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя

О.О. Журавльов

Судді

Л.В. Поліщук

М.В. Михайлов