Постанова

від 28.02.2008 по справі 15/257-07-7212

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

15/257-07-7212

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 28 лютого 2008 р.                                                                                    № 15/257-07-7212  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого      Грейц К.В.,

суддів:Глос О.І., Бакуліної С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Корпорація А енд А"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.12.2007 р.

у справі№15/257-07-7212

господарського суду Одеської області

за позовомпрокурора Корабельного району м.Мико лаєва в інтересах держави в особі: Миколаївської обласної ради та Миколаївської міської ради

до ТОВ "Корпорація А енд А"

простягнення 17 890,40 грн.

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:не з'явився

від відповідача:Левіта В.С.

від прокуратури:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 11.10.2007 р. у справі №15/257-07-7212 (суддя Петров В.С.) у задоволенні позову прокурора Корабельного району м.Мико лаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної ради та Миколаївської міської ради до ТОВ "Корпорація А енд А" про стягнення 17 890,40 грн. відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, заступником прокурора Миколаївської області було внесено апеляційне подання до Одеського апеляційного господарського суду.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.12.2007 р. у справі №15/257-07-7212 (судді: Картере В.І., Жеков В.І., Пироговський В.Т.) рішення господарського суду Одеської області від 11.10.2007 р. у справі №15/257-07-7212 змінено. Позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ "Корпорація А енд А" на користь місцевого бюджету Миколаївської обласної ради відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва в сумі 4 472,60 грн. (25%); на користь місцевого бюджету Миколаївської міської ради відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва в сумі 10 734,24 грн. (60%); у доход Державного бюджету України державне мито у сумі 228,11 грн., у т.ч. за перегляд рішення в апеляційному порядку та витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 118,00 грн. У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Корпорація А енд А" просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.12.2007 р. у справі №15/257-07-7212 скасувати, а рішення господарського суду Одеської області від 11.10.2007 р. у справі №15/257-07-7212 залишити в силі, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 19, 20, 38 Земельного кодексу України, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки: по-перше, відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, однак апеляційний господарський суд не обґрунтував належність спірної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення відповідними доказами, в т.ч. рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування; по-друге, ст. 38 Земельного кодексу України визначено землі, які належать до земель житлової та громадської забудови, а саме: земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування, а відповідно до укладеного договору оренди спірна земельна ділянка надана у користування в межах населеного пункту для будівництва торгово-розважального комплексу, тобто віднесена до земель житлової та громадської забудови.

Позивач та прокурор не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

Пунктом 15 рішення Миколаївської міської ради від 30.06.2006 р. №2/28 "Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Корабельному району м.Миколаєва" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 15990 кв.м, у т.ч. 15990 кв.м під поточним будівництвом за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, з віднесенням цієї ділянки до земель підприємств іншого призначення, для будівництва торговельно-розважального комплексу по пр.Жовтне вому в мікрорайоні "Бого явленське".

Відповідно до п. 15.1 рішення ТОВ "Корпорація А енд А" вказану земельну ділянку передано в оренду строком на 2 роки.

02.08.2006 р. між Миколаївською міською радою та ТОВ "Корпорація А енд А" на підставі рішення від 30.06.2006 р. №2/28 було укладено договір оренди землі, відповідно до якого Миколаївська міська рада передає, а відповідач приймає в оренду земельну ділянку загальною площею 15990 кв.м для будівництва торговельно-розважального комплексу по пр.Жовтневому в мікрорайоні "Богоявленське" (Корабельний район).

Враховуючи невиконання відповідачем вимог ст. 207 Земельного кодексу України щодо відшкодування втрат сільськогосподарських угідь як основного засобу виробництва у сільському господарстві внаслідок вилучення їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом, прокурор Корабельного району м.Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної ради та Миколаївської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до ТОВ "Корпорація А енд А" про стягнення з відповідача  втрат сільськогосподарського виробництва у розмірі 17 890,40 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив із того, що прокурором не надано доказів щодо попереднього цільового призначення наданої відповідачу в оренду земельної ділянки, оскільки: по-перше, ні рішення Миколаївської міської ради від 30.06.2006 р. №2/28, ні договір оренди землі від 02.08.2006 р. не містять будь-яких посилань на колишнє цільове призначення спірної земельної ділянки та про необхідність здійснення додаткових платежів; по-друге, відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, однак прокурором не надано відповідного рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування на підтвердження того, що спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення; по-третє, орендована земельна ділянка перебуває в межах міста, у зв'язку з чим відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України відноситься до земель житлової та громадської забудови; по-четверте, прокурором необґрунтовано визначено розмір втрат, що підлягають відшкодуванню на користь місцевого бюджету м.Миколаєва, оскільки ст. 209 Земельного кодексу України встановлено, що втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад у розмірі 60% міським радам.

Змінюючи рішення господарського суду Одеської області від 11.10.2007 р. у справі №15/257-07-7212 та частково задовольняючи позов, апеляційний господарський суд виходив із того, що: по-перше, попереднє цільове призначення земельної ділянки (сільськогосподарські угіддя) підтверджено матеріалами справи, а саме: експлікацією земельних угідь (Ф-6 зем), умовами відведення землі Миколаївського міського управління земельних ресурсів від 15.06.2006 р. №905/22; по-друге, про наявність обмежень, пов'язаних зі зміною цільового призначення землі, Миколаївське міське управління земельних ресурсів повідомило відповідача листом від 22.06.2006 р. №924 (а.с. 11).

Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

Господарськими судами не встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не надано оцінки всім доказам у справі.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 Земельного кодексу України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель; відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.

Встановлена у Земельному кодексі України норма щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва передбачає компенсацію суспільству негативних наслідків, що наступають внаслідок переведення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та лісового фонду до інших категорій земель, а об'єктом відповідних суспільних правовідносин є не всі землі сільськогосподарського призначення, а лише сільськогосподарські угіддя, визначені у ст. 22 Земельного кодексу України, зокрема, пасовища.

Головною ознакою, за якою слід вважати наявними втрати сільськогосподарського виробництва, є втрачання сільськогосподарськими угіддями своєї функції головного засобу виробництва у сільському господарстві та їх вибуття з господарського обігу, що і відбувається у випадку вилучення земель.

Відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва може здійснюватись лише тоді, коли відповідні органи державної влади або місцевого самоврядування приймають рішення про примусове вилучення чи викуп земельної ділянки у землекористувачів чи землевласників для суспільних потреб, не пов'язаних із веденням сільськогосподарського виробництва.

Однак, господарськими судами попередніх інстанцій не встановлено, чи була вилучена спірна земельна ділянка у встановленому законом порядку.

Наявна в матеріалах справи копія витягу з рішення Миколаївської міської ради від 30.06.2006 р. №2/28 свідчить лише про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 15990 кв.м, у т.ч. 15990 кв.м під поточним будівництвом, за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, з віднесенням її до земель підприємств іншого призначення, для будівництва торговельно-розважального комплексу по пр.Жовтневому в мікрорайоні "Богоявленське" та передачу відповідачу в оренду на 2 роки спірної земельної ділянки, а в договорі оренди від 02.08.2006 р., укладеному між Миколаївською міською радою та відповідачем, обумовлено повернення земельної ділянки відповідачем.

Крім того, враховуючи, що відповідно до ст. 207 Земельного кодексу України об'єктом відповідних суспільних відносин є не всі землі сільськогосподарського призначення, а лише сільськогосподарські угіддя (зокрема, пасовища), до предмету доказування у даній справі входить встановлення цільового призначення спірної земельної ділянки на час вилучення її для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом.

Однак, господарські суди попередніх інстанцій, обмежившись оцінкою наявних у справі копії витягу з рішення Миколаївської міської ради від 30.06.3006 р. №2/28 (в якому не зазначено цільове призначення спірної земельної ділянки, що передається в оренду відповідачу), незасвідчених копій пояснювальної записки та експлікації земельних угідь (Ф-6 зем), і дійшовши при цьому до протилежних висновків щодо цільового призначення спірної земельної ділянки, не витребували встановлені законом документи, які свідчать про категорію переданої в оренду відповідачу земельної ділянки.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Однак, у наявній у матеріалах справи копії рішення Миколаївської міської ради від 30.06.3006 р. №2/28 не міститься даних про категорію спірної земельної ділянки, а зазначено лише про відведення земельної ділянки за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування.

У незасвідченій копії пояснювальної записки, виготовленої ТОВ "Геосервіс" (а.с. 15), зазначено, що на час обстеження вільна від забудови земельна ділянка використовується як пасовище; земельна ділянка знаходиться на землях категорії "ж" "землі іншого призначення" і відповідно до функціонального використання віднесена до земель іншого призначення, код цільового використання якої відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ) —1.21.

Відомості Державного земельного кадастру щодо спірної земельної ділянки в матеріалах справи відсутні.

Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 ГПК України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Корпорація А енд А" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.12.2007 р. у справі №15/257-07-7212 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.12.2007 р. і рішення господарського суду Одеської області від 11.10.2007 р. у справі №15/257-07-7212  скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий                                                                                           К.Грейц

Судді                                                                                                        О.Глос

                                                                                                                 С.Бакуліна