Постанова

від 12.03.2008 по справі 33/15-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

33/15-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 12 березня 2008 р.                                                                                    № 33/15-07  

Вищий господарський  суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. –головуючого,

Катеринчук Л.Й. (доповідач),Ткаченко Н.Г.

розглянувши касаційну скаргузакритого акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання»

на рішення

та постановугосподарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2007Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.09.2007

у справі господарського суду№ 33/15-07Дніпропетровської області

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Лайф»

дозакритого акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання»

простягнення 11590,00 грн.

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від заявника не з'явились

від боржникаБотвінко Р.А. (дов. №016-15 від 03.01.2008)

В С Т А Н О В И В  :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2007 (суддя Рудовська І.А.) по справі № 33/15-07 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Лайф»(далі –позивач) до закритого акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання»(далі –відповідач) про стягнення 11 590 грн. позов було задоволено та стягнено з відповідача на користь позивача 9 274 грн. 51 коп. основної заборгованості, 956 грн. 83 коп. інфляційних, 231 грн. 86 коп. річних , 104 грн. 63 коп. витрат по держмиту, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань по оплаті вартості поставленої за договором продукції.

          Не погодившись з прийнятим у справі рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду від 29.05.2007 скасувати.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.09.2007 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення суду від 03.09.2007 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановленими судами рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій, в задоволенні позову відмовити, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 625 Цивільного кодексу України, статей 1, 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

          Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).

Стаття 530 Цивільного кодексу України передбачає, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено законом або договором.

За приписами ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до введення мораторію та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до частини 8 ст. 34 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадку порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, введеного господарським судом.

Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). За визначенням термінів, вживаних у цьому Законі, грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України (абзац сьомий статті 1 Закону).

Згідно зі статтями 15, 20 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Системний аналіз наведених норм права свідчить, що чинне законодавство не забороняє особі звернутися за захистом свого цивільного права у позовному провадженні, незважаючи на порушення щодо відповідача справи про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Такий спосіб захисту цивільного права  дасть змогу кредитору встановити безспірно розмір його грошових вимог до боржника (як конкурсних так поточних).

          Як було встановлено судами попередніх інстанцій, 22.09.2003 між позивачем  та відповідачем  було укладено договір постачання №53 від 22.09.2003, дія якого пролонгувалась на період 2006року згідно додаткової угоди 26.12.2005 (т.1 а.с. 6-9).

Судами встановлено, що на виконання умов договору від 22.09.2003 позивачем на адресу відповідача було відвантажено товар протягом грудня 2005 року по квітень 2006 року згідно накладних та доручень відповідача на загальну суму 13274,грн.51коп, який був частково оплачений відповідачем на суму 4000грн., а в решті  на суму 9 274 грн. 50 коп. відповідач заборгованості не оплатив. Враховуючи неподання відповідачем доказів оплати 9 274 грн. 50 коп. за отримані матеріальні цінності суди дійшли висновку про стягнення основного боргу з відповідача в зазначеній сумі.

Також керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України суди стягнули з відповідача інфляційні збитки та річні за період прострочення виконання грошових зобов'язань по предмету спору.

          Судами попередніх інстанцій також встановлено,  що незважаючи на порушення провадження у справі №Б-15/57-07 про банкрутство закритого акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання»згідно ухвали суду від 12.04.2007року, офіційної публікації про таке порушення за приписами статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»ще не відбулося.

    Відповідно до встановлених попередніми судами фактичних даних основний борг відповідача перед позивачем є за своєю правовою природою конкурсною заборгованістю у процедурі банкрутства і на його задоволення поширюється дія мораторію у справі про банкрутство. Вимоги про стягнення інфляційних та річних в даній справі за період 01.05. 2006року по 01.03.2007року є за своєю природою конкурсною заборгованістю.

Введення мораторію на задоволення конкурсних вимог боржника у процедурі банкрутства визначає спеціальний режим задоволення зазначених вимог з врахуванням колективного інтересу кредиторів, чиї вимоги виникли до моменту порушення провадження у справі про банкрутство. У зв'язку з наведеним органи виконавчої служби зобов'язані зупинити виконавче провадження на предмет задоволення конкурсних вимог до боржника на стадії виконання судового рішення, разом з тим, зазначені обставини не є перешкодою для постановляння судових актів у справі.

Доводи касатора про неправомірність нарахування річних та інфляційних збитків в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зазначені нарахування не є за своєю правовою природою неустойкою (штрафом, пенею) чи іншими санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, нарахування яких забороняється відповідно частини 4 статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи викладене, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних, які виникли до моменту порушення провадження у справі про банкрутство, входять до складу грошового зобов'язання, як його визначено у статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". З такими висновками погодився Верховний суд України у Постанові № 06/212 від 16.05.2006.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає такими що відповідають нормам матеріального та процесуального права постановлені у справі судові рішення та не вбачає підстав для їх скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання»залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.09.2007 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2007 залишити без змін.

Головуючий                                                                             Б. Поляков

Судді                                                                                                 Л. Катеринчук

                Н. Ткаченко