Постанова

від 04.03.2008 по справі 4/445

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

4/445

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 04.03.2008                                                                                           № 4/445

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Губенко Н.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Кушнірова Г.В. – пров. юрисконсульт (дов. №01/01-15 від 11.01.2008);

Заєць Н.А. – гол. бухгалтер (дов. № 03/01-15 від 15.01.2008);

 від відповідача - Рачок О.В. – представник (дов. б/н від 01.11.2007); Онопрієнко В.Ф. – представник (дов. б/н від 01.11.2007),

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства „Самоцвіти”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 21.01.2008

 у справі № 4/445  

 за позовом                               Національного заповідника „Софія Київська”

 до                                                   Приватного підприємства „Самоцвіти”

 про                                                  стягнення 18611 грн. 48 коп.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.01.2008 у справі №4/445позов задоволено повністю. За рішенням підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 18 611 грн. 48 коп. заборгованості з відшкодування плати за землю, 186 грн. 11 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судове рішення мотивоване тим, що: відповідач в порушення умов договорів оренди приміщень № 3/ОР від 23.03.1998, № 10 від 01.06.1998, № 2/ОР від 01.06.1998 та № 4/ОР від 03.04.1999, укладених між сторонами, не відшкодував відповідачу плату за землю за період з листопада 2005 року по вересень 2007 року на підставі виставлених позивачем рахунків-фактур на загальну суму 18 611 грн. 48 коп., що вбачається з документів, наявних в матеріалах справи; в свою чергу, відповідач відповідно до ст.ст. 32, 33 ГПК України не надав доказів протилежного, що дало підстави місцевому господарському суду прийти до висновку про порушення відповідачем договірних зобов'язань за вказаними договорами та норм чинного законодавства, які стосується належного виконання зобов'язань; місцевий господарський суд не прийняв до уваги посилання відповідача, викладені у відзиві на позов, що пункти 3.6 укладених між сторонами договорів в частині визначення плати за землю на підставі виставлених орендодавцем рахунків суперечать ст. ст. 2, 5 Закону України „Про плату за землю” і, як наслідок, стало підставою для звернення Приватного підприємства „Самоцвіти” з позовом до Національного заповідника „Софія Київська” про визнання відповідних пунктів договорів недійсними, оскільки як встановлено місцевим господарським судом рішенням Господарського суду м. Києва від 05.04.2007 у справі № 2/276, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2007 та постановою Вищого господарського суду України від 01.11.2007, у вказаному позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2008 у справі № 4/445 повністю з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального права та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник посилається на те, що умови договорів оренди приміщень № 3/ОР від 23.03.1998, № 10 від 01.06.1998, № 2/ОР від 01.06.1998 (п. п. 3.6) та № 4/ОР від 03.04.1999 (п. 3.7), укладених між сторонами, в частині визначення обов'язку орендаря – ПП „Самоцвіти” здійснювати плату за землю на підставі виставлених рахунків орендодавця – НЗ „Софія Київська” є такими, що суперечать положенням Закону України „Про плату за землю”. Відповідач оцінює вимоги позивача щодо понесених останнім витрат по оплаті за землю, як своєрідну компенсацію, яка не передбачена ані умовами вказаних договорів, ані чинним законодавством України.

Особливу увагу апеляційного господарського суду заявник звертає на той факт, що при прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд керувався помилковими економічними розрахунками та висновками позивача. Так, заявник вказує на те, що зазначена в розрахунку площа орендованих відповідачем приміщень суперечить реально займаній ним площі як-то передбачено умовами договорів оренди приміщень. В свою чергу, відповідач звертався до позивача з проханням надати роз'яснення чому позивач при обчисленні податку вказує площі значно більшого розміру ніж передбачено умовами договорів та якими нормативно-правовими актами обґрунтований економічний розрахунок останнього (лист № 24 від 12.12.2005).

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, та просить оскаржуване рішення залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення, зважаючи на наступне: позивач заперечує проти тверджень відповідача, що договірні умови про відшкодування податку на землю протирічать закону та що це є своєрідною компенсацією, яка має сплачуватись безпосередньо позивачем, оскільки з матеріалів справи вбачається, що дане питання було предметом розгляду Господарським судом м. Києва у справі № 2/276 за позов ПП „Самоцвіти” до НЗ „Софія Київська” про визнання п. 3.6. договорів оренди приміщення від 23.03.1998, від 01.06.1998, від 01.06.1998 та п. 3.7. договору оренди приміщення від 03.04.1999 недійсними, з підстав невідповідності вказаних пунктів договорів оренди ст. ст. 2, 5 Закону України ”Про плату за землю”, за результатами розгляду якої в позові відмовлено повністю; дане судове рішення залишено без змін при перегляді даного рішення судами апеляційної та касаційної інстанцій; позивач стверджує, що зроблений ним розрахунок земельного податку, який повинен бути відшкодований відповідачем, зроблений у повній відповідності з вимогами чинного законодавства, докази чого наявні в матеріалах справи; позивач зазначає, що листом від 16.09.2005 № 247/01-19 повідомив відповідача на підставі чого здійснюється відшкодування податку на землю, вказаний лист був отриманий головним бухгалтером відповідача 21.09.2005.

При розгляді апеляційної скарги апеляційним господарським судом були заслухані пояснення представників сторін, досліджені наявні матеріали справи та встановлено наступне.

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення 18 611 грн. 48 коп. заборгованості з відшкодування плати за землю.

Позовні вимоги ґрунтувались на тому, що відповідач в порушення умов договорів оренди приміщень № 3/ОР від 23.03.1998, № 10 від 01.06.1998, № 2/ОР від 01.06.1998 та № 4/ОР від 03.04.1999, укладених між сторонами, не відшкодував відповідачу плату за землю за період з листопада 2005 року по вересень 2007 року на підставі виставлених позивачем рахунків-фактур на загальну суму 18 611 грн. 48 коп.

Місцевий господарський суд визнав заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Апеляційний господарський суд не може погодитися з даним висновком місцевого господарського суду, та вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами були укладені договори оренди приміщень, а саме: № 3/ОР від 23.03.1998, № 10 від 01.06.1998, № 2/ОР від 01.06.1998 та № 4/ОР від 03.04.1999, за умовами яких позивач, за договорами орендодавець, передав, а відповідач, за договорами орендар, прийняв у строкове платне користування нежилі приміщення площею 38,4 кв.м., 23,5 кв.м., 24 кв.м. та 10 кв.м. відповідно.

Строк дії вказаних договорів встановлено сторонами до 31.12.2008.

Відповідно до п. 3.6 договорів оренди приміщень № 3/ОР від 23.03.1998, № 10 від 01.06.1998, № 2/ОР від 01.06.1998 та п. 3.7 договору оренди приміщень № 4/ОР від 03.04.1999 плата за комунальні послуги та землю здійснюється згідно з рахунками, які виставляє орендодавець.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено апеляційним господарським судом, між сторонами існував спір про визнання даних пунктів договорів недійсними. Разом з тим, як вбачається із документів, наявних в матеріалах справи, у позові ПП „Самоцвіти” до НЗ „Софія Київська” про визнання п. 3.6. договорів оренди приміщення від 23.03.1998, від 01.06.1998, від 01.06.1998 та п. 3.7. договору оренди приміщення від 03.04.1999 недійсними з підстав невідповідності вказаних пунктів договорів оренди ст. ст. 2, 5 Закону України ”Про плату за землю” рішенням Господарського суду м. Києва від 05.04.2007 у справі № 2/276 відмовлено повністю; дане судове рішення залишено без змін при його перегляді судами апеляційної та касаційної інстанцій. Так, Вищий господарський суд України, переглядаючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2007, прийшов, зокрема, до висновку, що покладення на орендаря витрат з оплати земельного податку, як складової плати за передане в оренду нерухоме майно, за згодою сторін шляхом викладення відповідної умови договору не заборонено законом, а тому може базуватися на волевиявленні сторін. ПП „Самоцвіти” звернулось до Верховного Суду України з касаційною скаргою на постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2007, за результатами розгляду якої було відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду оскаржуваної постанови.

В свою чергу, посилання ПП „Самоцвіти” як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі на те, що договірні умови про відшкодування податку на землю протирічать закону, є безпідставними, оскільки згідно із ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, право позивача на відшкодування податку на землю, закріпленого умовами договорів оренди на підставі вільного волевиявлення сторін, є беззаперечним. При цьому, дане право реалізується його власником через таку правомочність як право вимагання відповідної поведінки від зобов'язаної особи (відповідача), тобто можливість зацікавленої особи жадати від зобов'язаного суб'єкта виконання покладених на нього обов'язків, в даному випадку відшкодування податку на землю.

В той же час, звернувшись до суду за захистом свого порушеного права у зв'язку з невиконання відповідачем свого обов'язку, позивач повинен довести факт вчинення необхідних дій, спрямованих на виникнення даного права. В даному випадку йдеться про виставлення (вручення) іншій договірній стороні рахунків для їх сплати.

Згідно із п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності; щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

          Враховуючи те, що при укладенні договорів оренди приміщень сторонами не було закріплено умов, які встановлюють строки виконання орендарем обов'язку, зокрема, по відшкодуванню податку на землю, а також не визначено розмір такого відшкодування (конкретно визначена сума, формула розрахунку), до даних правовідносин сторін необхідно застосовувати положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що рішення господарського суду має ґрунтуватися на повному з'ясуванні обставин, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, та якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин (роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 № 02-5/422 „Про судове рішення”), колегія суддів прийшла до висновку, що місцевий господарський суд повинен був витребувати від позивача докази надсилання (вручення) відповідачу рахунків на відшкодування податку на землю.

Згідно із ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Частина 1 ст. 32 ГПК України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Разом з тим, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, як це передбачено ч. 1 ст. 38 ГПК України.

З метою з'ясування всіх обставин справи апеляційний господарський суд ухвалою від 08.02.2008 у справі № 4/445 зобов'язав сторін надати: позивача – детальний розрахунок заборгованості по відшкодуванню податку на землю; докази надсилання (вручення) рахунків відповідачу на оплату відшкодування податку на землю за спірний період; докази сплати позивачем податку на землю по спірним приміщенням; нормативне обґрунтування підстав нарахування на заборгованість по відшкодуванню податку на землю податку на додану вартість; відповідача – письмові пояснення з приводу одержання рахунків на відшкодування податку на землю та часу їх одержання; докази надсилання (вручення) позивачу листа № 24 від 12.12.2005; контррозрахунок заборгованості по відшкодуванню податку на землю.

На виконання вимог вказаної ухвали позивач на підтвердження надсилання (вручення) рахунків відповідачу на оплату відшкодування податку на землю за період з листопада 2005 року по вересень 2007 року надав реєстри (додаток 2 до відзиву на апеляційну скаргу), які, на думку позивача, підтверджують факт надсилання (вручення) даних рахунків відповідачу.

Колегія суддів, дослідивши подані позивачем докази, встановила наступне.

Відповідно до пунктів 85, 86 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 № 1155 (в редакції від 17.07.2003 № 1106 та від 21.12.2005 № 1230) у разі одночасного відправляння п'яти і більше внутрішніх реєстрованих поштових відправлень (поштових переказів) відправник складає список таких поштових відправлень за формою, що встановлюється уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв'язку; до одного такого списку включається не більш як 40 поштових відправлень (поштових переказів) одного виду, а посилок - не більш як 35; до списку можуть включатися поштові відправлення (поштові перекази), згруповані за способом обробки та пересилання; список засвідчується підписом відправника; якщо відправником є юридична особа, список скріплюється також печаткою; список згрупованих внутрішніх поштових відправлень (поштових переказів), що подаються для пересилання юридичними особами, складається у двох примірниках.

Згідно із п. 91 працівник об'єкта поштового зв'язку під час приймання поштових відправлень (поштових переказів) після відповідної перевірки оформляє список у встановленому порядку, розписується на примірниках і проставляє відбиток календарного штемпеля. Один примірник списку видається відправникові.

З поданих апеляційному господарському суду реєстрів вбачається, що позивачем надсилались прості поштові відправлення, складені та підписані дані реєстри секретарем НЗ „Софія Київська” Іващенко Т.В., скріплено печаткою даної юридичної особи. З огляду на те, що просте поштове відправлення приймається для пересилання оператором поштового зв'язку без видачі розрахункового документа про прийняття та доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) без розписки, позивач відповідно до п. 91 Правил у будь-якому випадку повинен надати суду примірник списку поштових відправлень із відбитком календарного штемпеля поштового відділення зв'язку. Отже, подані позивачем реєстри із врахуванням заперечень відповідача проти їх отримання (письмові пояснення ПП „Самоцвіти” від 04.03.2008) не можуть бути підтвердженням надсилання рахунків на адресу відповідача.

Доказом надсилання спірних рахунків могло б слугувати листування між сторонами, під час якого одна сторона вимагала б оплатити іншу сторону виставлені рахунки (із зазначення номеру, дати рахунку та суми до сплати), а інша сторона у відповідь підтвердила б факт отримання даних рахунків та могла б заперечити проти правильності нарахування суми до сплати.

Проте, як вбачається із документів наявних у матеріалах справи, а саме: претензії позивача від 11.05.2007 № 167/01-19 та письмових пояснень відповідача, поданих на виконання вимог ухвали апеляційного господарського суду, в яких відповідач заперечує проти отримання ним рахунків, вказаних у позові, неможливо встановити беззаперечний факт отримання відповідачем спірних рахунків, оскільки, по-перше, у вказаній претензії відсутні посилання на рахунки-фактури (із зазначенням номеру, дати, суми до сплати), які зазначені у позовній заяві за весь спірний період (з листопада 2005 року по вересень 2007 року), по-друге, сума, яка підлягає сплаті відповідно до вимог претензії, не співпадає із сумою позову. Тобто, колегія суддів не може констатувати факт, що дана претензія є вимогою по виконанню обов'язку сплати відшкодування податку на землю на підставі рахунків, вказаних у позові, відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Під час розгляду справи в судовому засіданні 04.03.2008 представнику позивача було задано запитання: чи направлялись інші претензії на адресу відповідача за весь спірний період та чи може позивач підтвердити додатковими доказами надсилання вимоги оплатити спірні рахунку, зазначені в позові. В свою чергу, представник позивача пояснив, що інші документи, які могли б підтвердити надсилання спірних рахунків відповідачу, крім тих, які ним були надані, в нього відсутні, інші претензії за спірний період позивачем відповідачу не надсилались.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що на момент розгляду спору позивачем не доведено настання строку виконання відповідачем обов'язку відшкодувати позивачу податок на землю.

За таких обставин, прийняте судове рішення свідчить про неповне встановлення судом обставин справи, які мають суттєве значення для справи, що є порушенням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, і тому воно підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 Рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2008 у справі №4/445 скасувати.

  Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

  „В позові відмовити повністю”.

 Стягнути з Національного заповідника „Софія Київська” (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 24; код ЄДРПОУ 02498145; р/р 35225015000574 в УДК м. Києва, МФО 820019) на користь Приватного підприємства „Самоцвіти” (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 24, корпус 2; код ЄДРПОУ 25399724; р/р 26002301301270 у Старокиївському відділенні Промінвестбанку м. Києва, МФО 322227) 93 грн. 06 коп. витрат по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги.

 Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 4/445 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 07.03.08 (відправлено)