Ухвала

від 15.03.2011 по справі 2а-12666/09/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2а-12666/09/2670                            Головуючий у 1-й інстанції:   Добрянська Я.І.  

Суддя-доповідач:  Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

"15" березня 2011 р.                                                                                                        м. Київ

    Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

                                    головуючого –  судді         Ключковича В.Ю.,

                                    суддів                                        Губської О.А.,

                          Сауляка Ю.В.,

                                   при секретарі                       Драгирук А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2010 року у справі за адміністративним  позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва до товариства з обмеженою відповідальністю «ІНГ Лізинг Україна», товариства з обмеженою відповідальністю «Воло», товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія»про стягнення коштів за наслідками нікчемного правочину, –

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2009 року  ДПІ у Подільському районі м. Києва  звернулася до суду з позовом  до відповідачів про стягнення з відповідачів коштів за наслідками нікчемного правочину.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій  просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що винесена з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, що з’явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.198 ч.1 п.1 та ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати  договір, укладений між відповідачами таким, що суперечить інтересам держави, а відтак немає підстав для визнання такого договору нікчемним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно Договору купівлі-продажу № 080023-РU-О від 18.07.2008р. ТОВ «Воло»(Продавець) та ТОВ «ІНГ Лізинг Україна»(Покупець та Лізингодавець) та селянське (фермерське) науково-виробниче господарство «Мрія»(Лізингоодержувач) уклали «Контракт», відповідно до якого: Продавець зобов'язаний продати, а Лізингодавець зобов'язаний купити для подальшої передачі у фінансовий лізинг Лізингоодержувачу (відповідно до Договору фінансового лізингу № 080023-FL-О від 18.07.2008р.) напівпричеп зерновий ВОDЕХ - 20 одиниць  (а.с. 18-21).

Згодом, правонаступником всіх прав та обов'язків СФНВГ «Мрія»стало ТОВ «Мрія Центр».

Укладення зазначеного договору та його виконання підтверджується первинними документами, підписаними у встановленому законом порядку, а саме згідно рахунку-фактури № 22/08-01 від 22.08.08р. ТОВ «ІНГ Лізинг Україна»здійснило оплату за товар 26.08.08р. у сумі 2798485,80 грн. (в т.ч. ПДВ 466414,30 грн.), згідно рахунку-фактури № 04/09-01 від 04.09.08р. у сумі 2731909.44 грн. (в т.ч. ПДВ 455318,24 грн.) ТОВ «Воло» виписало податкові накладні від 26.08.08р. № 260801 на суму 2798485,80 грн. (в т.ч. ПДВ 466414,30 грн., 10 одиниць товару); від 04.09.08р. № 40801 на суму 2731909,44 грн. (в т.ч. ПДВ 455318,24 грн., 10 одиниць товару).

Також в матеріалах справи наявні видаткова накладна № 26/08-01 від 26.08.08р. на суму 2798485,80 грн. (в т.ч. ПДВ 466414,30 грн., 10 одиниць товару); видаткова накладна № 04/09-01 від 04.09.08р. на суму 2458718,50 грн. (в т.ч. ПДВ 409786,42 грн., 9 одиниць товару); видаткова накладна № 10/09-02 від 10.09.08р. на суму 273190,94 грн. (в т.ч. ПДВ 45531,82 грн., 1 одиниця товару).

Вищезазначені податкові накладні були внесені до реєстрів придбання товарів (робіт, послуг) ТОВ «ІНГ Лізинг Україна»за відповідні періоди, які співпадають з датами податкових накладних. Суми податку на додану вартість по перелічених вище податкових накладних включені до податкового кредиту підприємства та відповідають даним податкових декларацій.

У відповідності до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), податкова накладна є звітнім податковим документом та одночасно розрахунковим документом, а згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону України податкова накладна надає право покупцеві віднести відповідну суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у Довідці про вивчення та узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду України про відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету від 07.02.2007 р. вказується на те, що для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Для стягнення вказаних санкцій необхідною умовою є наявність умислу на укладення (вчинення) угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Проте, позивач не надав доказів, які б свідчили про наявність умислу щодо такої угоди.

Слід відмітити, що згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Положення ст. ст. 207-208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, укладення Договору купівлі-продажу № 080023-РU-О від 18.07.2008р., його умови та його фактичне виконання контрагентами, що підтверджені матеріалами справи, які відображені в постанові суду першої інстанції, узгоджуються з загальними умовами вчинення правочинів (глава 16 Цивільного кодексу України), укладення договорів (глави 52, 53 Цивільного кодексу України), виконання зобов'язань (глава 48 Цивільного кодексу України), а тому не має достатніх підстав вважати укладений між відповідачами договір нікчемним.

Крім того, як свідчать матеріали справи, при проведенні позивачем перевірки  оперативних заходів було встановлено, що прокуратурою Тернопільської області порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємства по підприємству ТОВ «Воло», за ознаками складу злочину, передбаченого ст.205 КК України.

Однак, позивачем не було надано доказів, які б свідчили про притягнення посадових осіб ТОВ «Воло» до кримінальної відповідальності, і винесення судом вироку по справі. Також, позивачем не було надано жодних доказів скасування державної реєстрації  або анулювання свідоцтва платника ПДВ  ТОВ «ВОЛО».

Відповідно до правил ст.70 КАС України  докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.  Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З огляду на вказане, відповідно до положень ст.70 КАС України,  судом першої інстанції правомірно не взято до уваги як належний доказ пояснення директора ТОВ «Воло»ОСОБА_1. від 07.11.2008р. і 04.06.2009р., оскільки жодних належних доказів того, що вказана особа допитувалась  в якості свідка або в іншому статусі визначеному КПК України під час досудового слідства чи в якості свідка при розгляді справи в суді першої інстанції з попередженням про кримінальну відповідальність  за ст.384,385 КК України ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції  представниками позивача не надано.

Не може бути взято до уваги в силу положень ст.70 КАС України як належний доказ, на який посилається позивач,  і  висновок експерта  №352 від 30.06.2010р. оскільки така експертиза проведена тільки  на підставі доручення слідчого в порядку ст.114 КПК України та супровідного листа, і всупереч вимогам ст.75,77,130 КПК України, за якими експертиза слідчим призначається виключно шляхом винесення відповідного процесуального документу –постанови. Більш того, жодних клопотань про проведення відповідної експертизи  при розгляді справи в суді першої інстанції позивачем не заявлялось, така експертиза в порядку встановленому КАС України не призначалась та не проводилась, а відтак обставини наведені позивачем не можуть бути взяті до уваги.

Таким чином, колегія суддів вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги не ґрунтується на належних доказах.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вимоги податкового органу є необґрунтованими та непідтверджені належними доказами, а тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку відмовивши повністю в задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких  ґрунтуються її вимоги  та  заперечення, крім  випадків, встановлених  статтею 72  КАС  України.

 З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що  постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2010 року ґрунтується на всебічному, повному та об‘єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв‘язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196,198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, –

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва –залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2010 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:                                         Ключкович В.Ю.

Судді:                                                             Губська О.А.

Сауляк Ю.В.