Ухвала

від 01.03.2011 по справі 32/178-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

32/178-А

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   32/178-А                            Головуючий у 1-й інстанції:   Хрипун О.О.  

Суддя-доповідач:  Грищенко Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"01" березня 2011 р.                                                                                                        м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого –судді Грищенко Т.М., суддів –Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е., при секретарі –Грінчак В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 14.05.2007 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Суффле Україна»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

2 квітня 2007 року ТОВ «Суффле Україна»звернулось до Господарського суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.03.2007 року №0001692312/0.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що валовий дохід з господарських операцій з продажу зернових культур на експорт пов»язаним з підприємством особам правомірно визначався з договірної (фактурної) вартості товару, тому що митна вартість товару використовується виключно для цілей митного оподаткування товарів та ведення митної статистики, в той час як фактурна вартість товару, експортованого пов»язаним особам, відповідає звичайним цінам на такі товари, які діяли на дату їх продажу.

14 травня 2007 року Господарський суд міста Києва прийняв постанову, якою позов задовольнив повністю та скасував повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 20.03.2007 року №0001692312/0. Суд послався на п.7.4 ст.7 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким доход, отриманий платником податку від продажу товарів пов»язаним особам, визначається виходячи з договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. При цьому, суд визнав, що доход, отриманий позивачем від компанії за зовнішньоекономічними контрактами, є доходом від пов»язаної з позивачем особи, тому він підлягає включенню до валового доходу та повинен визначатись за цінами, не меншими від звичайних цін, що діяли на дату укладення зазначених контрактів. Судом було встановлено, що податковий орган у відповідності з п.1.20.8 ст.1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»зобов»язаний був довести, що ціна договору не відповідає рівню звичайних цін, але належних та допустимих доказів невідповідності цін на товар експортований позивачем пов»язаній особі не надав. Тому, суд послався на висновки Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків від 12.03.2007 року, згідно з якими договірна вартість товару, визначена у експортних контрактах про продаж позивачем товару (ячменю фуражного) Компанії «Souffle Negoce S.A.S.», відповідає звичайним цінам (рівню ринкових цін) на такі товари, що діяли на момент укладення контрактів.

З тих підстав, що згідно п.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідачем правомірність свого повідомлення-рішення щодо нарахування позивачу податкових зобов»язань з податку на прибуток не доведена.

Державна податкова інспекція в Шевченківському районі м. Києва не погодилась з даною постановою Господарського суду м. Києва  від 14.05.2007 року і 25.07.2007 року подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідач вважає, що судом першої інстанції при ухваленні постанови допущені порушення норм матеріального права, а саме пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також норм процесуального права, а саме ч.4 ст. 70 КАС України.

Відповідач у скарзі вказує, що спірне податкове повідомлення-рішення відповідачем прийняте на підставі проведеної планової виїзної перевірки позивача з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.07.2005 року по 30.09. 2006 року, за результатами якої був складений акт від 7.03.2007 року №586/23-12/30577181. Апелянт вказує, що позивачем протягом періоду, що перевірявся, до складу валового доходу включались доходи, отримані від продажу товарів за договірною (фактурною) ціною для Компанії «Soufflet Negocte S.A.S.»(Франція), яка є пов»язаною особою з позивачем і володіє 99% статутного фонду позивача, тим самим порушено пп. 7.4.1. п.7.4 ст. 7 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження валового доходу за період з 1.07.2005 р. по 30.09.2006 року на загальну суму 3508193 грн. З огляду на те, що вказаний товар згідно з договором переміщався за кордон, то у відповідності з п. 4 ч.2 ст. 275 Митного кодексу України, основою для визначення митної вартості товарів є ціна угоди, яку фактично сплачено чи яка підлягає сплаті за ці товари, якщо на неї не вплинули такі фактори, зокрема, якщо учасники угоди є взаємозалежними особами, за винятком випадків, коли їх взаємозалежність не вплинула на ціну угоди, що повинно бути доведено декларантом. З цього зроблений висновок, що основою для визначення митної вартості не виступає ціна угоди. Це, на думку апелянта, підтверджується і тим, що експорт товару і перехід права власності здійснювався на митній території України. Тому, він вважає, що судом першої інстанції при постановленні рішення зроблений неправильний висновок про правомірність формування позивачем доходу, отриманого від продажу товарів пов»язаній особі, виходячи з договірних цін, менших за звичайні ціни на такі товари, що діяли на дату такого продажу, що є порушенням вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 вказаного вище Закону. Крім того, відповідач вважає порушенням ч.4 ст. 70 КАС України визнання судом укладення позивачем контрактів на Українській універсальній біржі з огляду на наявність штампів реєстрації та вихідних номерів реєстрації в книзі реєстрації біржових угод на кожному з представлених контрактів, при відсутності всупереч вимогам Наказу Міністерства аграрної політики України від 1.08.2003 року №259, посвідчень про реєстрацію.

Заслухавши осіб, що з»явились у судове засідання, вивчивши представлені докази та доводи, викладені у постанові Господарського суду м. Києва від 14.05.2007 року, апеляційній скарзі відповідача та запереченнях позивача, колегія суддів приходить до таких висновків.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Суффле Україна», суд першої інстанції виходив  з того, що дійсно спірне податкове повідомлення-рішення  прийняте на підставі акту №586/23-12/20577181 від 7.03.2007 «Про результати виїзної планової перевірки ТОВ «Суффле Україна»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.07.2005 року по 30.09.2006 року». Сторони не оспорюють того, що позивач здійснював у вказаний період експорт зерна фуражного ячменю для компанії «Суффле Негос С.А.С.»(Франція), яка є пов»язаною з позивачем, тому що володіє 99% статутного фонду товариства. У вказаному акті зазначалось, що митна вартість експортованого товару, зазначена у митній декларації, є вищою за вказану договірну (фактурну) вартість продажу, що є порушенням п 7.4.1 п.7.4 ст. 7 ЗУ Про оподаткування прибутку підприємств»і тягне за собою заниження валового доходу за вказаний період на загальну суму 3508193 грн. За результатами перевірки позивачу був донарахований податок на прибуток в сумі 876998 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 755116,40 грн.

Колегія суддів вважає, що суд правомірно не погодився з висновками відповідача, викладеними в акті перевірки і правильно встановив, що контракти між позивачем та пов»язаною з ним Компанією «Суффле Негос С.А.С.» на експорт зерна укладались на Українській універсальній біржі, що дійсно підтверджується штампами реєстрації та вхідними номерами реєстрації біржових угод на кожному з представлених контрактів. Колегія суддів не погоджується з твердженням відповідача про неналежність цих доказів з огляду на вимогу Наказу Міністерства аграрної політики щодо обов»язковості доведення факту реєстрації контракту на Українській універсальній біржі свідоцтвом про реєстрацію з огляду на те, що позивачем вірно вказано, що видане біржею свідоцтво було надане разом з митною декларацією і без нього перетин кордону України з товаром був би неможливим.

Судом першої інстанції було встановлено і не оспорювалось сторонами, що експорт позивачем зернових здійснювався на умовах СРТ - Миколаївський портовий елеватор та/або термінал «Ніка - Тера Універсал»та/або Миколаївський МТП, які знаходяться на митній території України, тому і постачання товару, перехід права власності на товар від позивача до покупця здійснювався на митній території України.

Суд підтвердив, що митна вартість експортованого позивачем товару згідно з контрактами, що були предметом перевірки за вказаний період, була вищою за вказану у цих договорах договірну (фактурну) вартість. Ця розбіжність пояснювалась включенням до складу контрактової вартості товару витрат на їх доставку та витрат, пов»язаних з оплатою митних процедур. Тому, валовий дохід  від вказаних зовнішньоекономічних операцій з пов»язаною з позивачем компанією формувався  позивачем з контрактної вартості товару. Суд першої інстанції визнав помилковим висновок відповідача про те, що базою оподаткування зазначених господарських операцій повинна бути митна вартість товару, заявлена у митних деклараціях, а не контрактна вартість, тому і визнав невірним висновок відповідача щодо заниження валового доходу позивачем та порушення ним вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суд першої інстанції вірно послався на ст. 259 МК України, згідно з якою митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, яку було фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Митна вартість товарів, що експортуються, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України. До митної вартості товарів, що експортуються, також включаються фактичні витрати, якщо вони були раніше до неї включенні: а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; б) комісійні та брокерські винагороди; в) ліцензійні та інші платежі за використання об»єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються ст. 274 МК України.

Суд першої інстанції, як на доведеність вимог позивача, посилався  на Постанову Кабінету Міністрів України від 9.06.1997 оку №574, якою затверджене Положення про вантажну митну декларацію, яке визначає форму митної декларації та встановлює порядок її подання, оформлення, використання та Наказ Державної митної служби України від 9.07.1999 року №307, яким затверджена Інструкція  про порядок заповнення вантажної митної декларації. Зокрема.1.7 даної Інструкції фактурна (договірна, контрактна) вартість визначається як вартість товарів, що фактично сплачена чи підлягає сплаті або має компенсуватися зустрічними поставками товарів та зазначається у рахунку-фактурі (рахунку-проформі –для договору міни), а митна вартість –як вартість товару, що визначається відповідно до положень ЗУ «Про єдиний митний тариф»і використовується виключно для цілей митного оподаткування товарів та ведення митної статистики. При цьому, аналіз вказаних нормативних актів привів суд першої інстанції до правомірного висновку щодо обґрунтованості додавання до договірної (фактурної) вартості товару витрат, пов»язаних з доставкою вантажу до моменту перетину митного кордону за умови, що поставка здійснюється в пункті відвантаження, що розташований на митній території України, а митна вартість, залежно від місця постачання товару, можу бути більшою від задекларованої контрактної вартості, що за висновком суду і мало місце в даному випадку.

З огляду на те, що сторонами не заперечувався той факт, що Компанія «Суффле Негос С.А.С.»є пов»язаною з позивачем особою, доход отриманий позивачем від неї за контрактами підлягав включенню до валового доходу позивача і повинен визначатись виходячи з ціни, не меншої за звичайні ціни, що діяли на дату укладання зазначених контрактів. Тому, суд першої інстанції, вірно пославшись на норми п.1.20.8 ст.1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому цим Законом, дійшов до вірного висновку, про те, що останнім не надано належних  та допустимих доказів невідповідності рівню звичайних цін на товари, що діяли на момент продажу товару договірним цінам товару, експортованого позивачем за угодами з пов»язаною з ним компанією. При цьому, суд, пославшись на висновки Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків від 12.03.2007 року, згідно з якими договірна вартість товару, визначена у експортних контрактах про продаж позивачем товару (ячменю фуражного) Компанії, відповідає звичайним цінам на такі товари, що діяли на момент укладення угоди, прийшов до висновку про задоволення позову з підстав відсутності порушень податкового законодавства з боку позивача при оподаткування операцій з пов»язаною особою як в частині дорахування податку на прибуток так і в частині нарахування штрафних фінансових санкцій.

Суд у відповідності апеляційної інстанції, у відповідності з вимогами ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Тому, керуючись ст. ст.198, 200, 205, 206 КАС України,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, - залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 14 травня 2007 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий        суддя                                                      Т.М.Грищенко

                         суддя                                                      І.О.Лічевецький

                         суддя                                                      В.Е.Мацедонська