Ухвала

від 14.01.2014 по справі 32/178-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2014 року м. Київ К/9991/15721/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Бившевої Л.І.

Голубєвої Г.К.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 14 травня 2007 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року

у справі № 32/178-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СУФФЛЕ Україна», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Ворлд Грейн Юкрейн»,

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Києва від 14 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СУФФЛЕ Україна», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Ворлд Грейн Юкрейн», (позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (відповідач) задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001692312/0 від 20 березня 2007 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «СУФФЛЕ Україна» 3,40 грн. судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 14 травня 2007 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ТОВ «СУФФЛЕ Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2005 року по 30 вересня 2006 року, за результатами якої складено акт № 586/23-12/30577181 від 07 березня 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001692312/0 від 20 березня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 632 114,40 грн. (876 998,00 грн. - основний платіж, 755 116,40 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу валового доходу сум, отриманих від продажу товару на експорт пов'язаній особі, виходячи не з митної вартості товару, визначеної у вантажних митних деклараціях, а з його договірної (фактурної) вартості.

Крім того, судами встановлено, що в охоплений перевіркою період позивачем здійснювались операції з продажу товару (ячменю фуражного) на експорт Компанії «Soufflet Negoce S.A.S.», яка є пов'язаною з ТОВ «СУФФЛЕ Україна» особою, на підставі зовнішньоекономічних контрактів, укладених на Українській універсальній біржі.

Задовольняючи позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до статті 259 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно із статтею 274 МК України митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; б) комісійні та брокерські винагороди; в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

Пунктом 1.7 глави 1 Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09 липня 1997 року № 307 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що фактурна вартість (договірна, контрактна) - це вартість товарів, яка фактично сплачена чи підлягає сплаті або має компенсуватися зустрічними поставками товарів та зазначається в рахунку-фактурі (рахунку-проформі - для договору міни) відповідно до умов зовнішньоторговельного договору (контракту) купівлі-продажу або міни; митна вартість - це вартість товару, що визначається відповідно до положень Закону України «Про Єдиний митний тариф» і використовується виключно для цілей митного оподаткування товарів та ведення митної статистики.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що при визначенні доходу, отриманого платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) на експорт пов'язаній особі, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень МК України та застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними та не можуть бути порівнюваними.

Поряд з цим слід враховувати, що відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган, з'ясування їх рівня має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом.

Однак, як встановлено судами в розглядуваній ситуації, відповідачем належних та допустимих доказів на підтвердження того, що договірна ціна товару (ячменю фуражного), експортованого позивачем пов'язаній особі, не відповідає рівню звичайних цін та такий товар на дату його продажу, не надано.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду м. Києва від 14 травня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відхилити, а постанову Господарського суду м. Києва від 14 травня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Бившева Л.І.

Голубєва Г.К.