Постанова

від 27.02.2008 по справі 43/836

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 27 лютого 2008 р.                                                                                   

№

43/836 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова

Б.М. -головуючого,

Катеринчук

Л.Й. (доповідач),

Ткаченко

Н.Г.

розглянувши  касаційну скаргу

державної

податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на

ухвалу

господарського

суду міста Києва від 18.01.2007

у

справі господарського

суду

№

43/836 міста Києва

за

заявою

товариства

з обмеженою відповідальністю «Гранат»

про

визнання банкрутом

товариства

з обмеженою відповідальністю «Оріон-Груп»

в судовому засіданні

взяли участь  представники :

від

заявника касаційної скарги

Мишковець

О.В. (дов. №6239/9/10-012 від 28.12.2007)

від

заявника

не

з'явились

від

боржника

не

з'явились

В С Т А Н О В И В 

:

ухвалою

господарського суду м. Києва від 04.12.2006 було порушено провадження у справі

про визнання товариства з обмеженою відповідальністю «Грант» (далі -боржника)

банкрутом за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Оріон-Груп»(далі -

ініціюючого кредитора) з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52

Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом».

Постановою

суду від 08.12.2006 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну

процедуру ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_1, зобов'язано

ліквідатора письмово повідомити всіх відомих кредиторів боржника про визнання

його банкрутом.

10.01.2007 до господарського суду м. Києва на

затвердження надано звіт ліквідатора про проведену роботу та ліквідаційний

баланс.

Ухвалою

суду від 18.01.2007 звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс боржника

було затверджено, боржника ліквідовано, провадження у справі припинено.

Не

погоджуючись з винесеною ухвалою, Державна податкова інспекція у Голосіївському

районі м. Києва (далі -інспекція) звернулася до Вищого господарського суду

України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу суду першої

інстанції, направити справу на новий розгляд, аргументуючи порушенням норм

матеріального та процесуального права, зокрема, статей 14, 52 Закону України

«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі -Закону),

статей 36 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія

суддів Вищого господарського суду України переглянувши у касаційному порядку

ухвалу суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин

справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального

права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з

такого.

Відповідно

до вимог частин 1, 5 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин -підприємець -

боржник або керівні органи боржника  - юридичної

особи  відсутні за її місцезнаходженням,

або у разі ненадання боржником протягом року до 

органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових

декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших

ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява

про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана

кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання

зобов'язань. Ліквідатор письмово повідомляє про визнання господарським судом

банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, які в місячний

строк з дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору заяви з

вимогами до боржника.

Відповідно

до частини 1 статті 32 Закону після завершення всіх розрахунків з кредиторами

ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до

якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її

інвентаризації); відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням

на укладені договори купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр

вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи,

які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Господарський

суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів

або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та

ліквідаційного балансу.

Отже,

законодавцем передбачено обов'язкову процедуру встановлення вимог кредиторів

шляхом письмового повідомлення ліквідатором всіх потенційних кредиторів

боржника, таких кредиторів належать податкові органи, органи стягнення

загальнообов'язкових внесків до фондів соціального страхування, а також

передбачено перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із

звітом ліквідатора та є предметом дослідження в судовому засіданні за

підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів

(комітету кредиторів).

Як

вбачається з матеріалів справи, постановою суду від 08.12.2006 боржника визнано

банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру в порядку статті 52 Закону.

10.01.2007

до господарського суду на затвердження подано звіт ліквідатора про проведену

роботу та ліквідаційний баланс. Матеріалами справи підтверджується подання

звіту ліквідатора без реєстру вимог кредиторів, який є обов'язковим додатком,

згідно з частиною 1 статті 32 Закону, не додано жодних запитів ліквідатора до

фондів та ДПІ, на обліку яких стояв боржник (т.1 а.с. 38-47).

Відповідно

до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини

справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними

засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

          Матеріалами справи підтверджується,

що ухвала суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та

ліквідаційного балансу не містить аналізу звіту ліквідатора; не дає оцінки

наявності (відсутності) необхідних додатків до звіту ліквідатора, зокрема,

реєстру (переліку) вимог кредиторів, даних інвентаризації майна боржника; не

дає оцінки відсутності запитів фондам соціального страхування та податковому

органу на предмет встановлення їх кредиторських вимог; не встановлює переліку

кредиторів, чиї вимоги виявились незадоволеними за наслідками проведеної ліквідаційної

процедури; не мотивує висновків суду про необхідність ліквідації юридичної

особи боржника.

Окрім

того, згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням

юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів

юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Пунктом

5 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та

фізичних  осіб -підприємців»передбачено,

що місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно

до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Статтею

16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -

підприємців»передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та

учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та

фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить

відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про

проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про

внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну

реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про

внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням

тощо.

Відповідно

до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та

фізичних осіб -підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному

державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її

місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу,

а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно

до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають

внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості

вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою,

доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають

внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не

можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний

Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про

відсутність юридичної особи за її 

місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором  (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно

з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру

не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в

разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну

особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі

одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби

повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її

місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує

десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки

про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання

повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим

листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному

реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну

особу.

Виходячи

з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини

справи, які відповідно до законодавства 

повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть

підтверджуватись іншими засобами доказування.

В

якості доказу відсутності боржника за місцезнаходженням, до матеріалів справи

надано акт представника ініціюючого кредитора від 30.08.2006, 17.09.2006 (т.1

а.с. 17-18), про відсутність боржника за місцезнаходженням за адресою: м. Київ,

вул. Голосіївська, 13. Відповідно до довідки №5953/04 від 07.05.2004 адреса

місцезнаходження боржника є м. Київ, вул. Голосіївська, 13, а останні

реєстраційні дії були 07.05.2004  (т. 1

а.с.16).

Зважаючи

на викладене, з посиланням на приписи частин 1, 3 статті 18 Закону України «Про

державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», суд при

порушенні справи про банкрутство відповідно до статті 52 Закону не надав оцінки

зазначеному акту на предмет його належності в обґрунтування обставин

відсутності боржника за адресою місцезнаходження (з такими висновками погодився

Верховний Суд України в постанові №07/297 від 06.11.2007 у справі №43/427)  .

Окрім

того, частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство

порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до

боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної

плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після

встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При

цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які

кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік

цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема

зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи

інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За

приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги

кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими

документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства

здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Як

вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до

неї, ініціюючий кредитор обґрунтовував безспірність своїх вимог визнанням

боржником претензії №12 від 03.06.2006 (т.1 а.с. 11), згідно відповіді №031-в

від 15.06.2006, та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів,

за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків

боржника.

Колегія

суддів зазначає, що законність порушення провадження у справі за спрощеною

процедурою в даному випадку може бути підставою касаційного перегляду постанови

суду про введення ліквідаційної процедури, як першого судового акта, прийнятого

після порушення провадження у справі про банкрутство, оскільки ухвали суду про

порушення провадження у справі не оскаржуються. Відтак, доводи скаржника про

незаконність порушення провадження у справі про банкрутство за спрощеною

процедурою, колегією суддів вважаються необґрунтованими при оскарженні ухвали

суду про затвердження ліквідаційного балансу, однак скаржник вправі оскаржити

постанову суду про введення ліквідаційної процедури з підстав незаконності

порушення провадження у справі про банкрутство за спрощеною процедурою в

порядку статті 107 ГПК України.

Ухвала

суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення

провадження у справі є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке

підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити

обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій

ліквідатором по виявленню активів та пасивів боржника, зокрема,  встановлення судом обставин неможливості

відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів,

встановлення неможливості задоволення визначених за звітом ліквідатора вимог

кредиторів та необхідності у зв'язку з цим ліквідації боржника, обґрунтування

оплати послуг арбітражного керуючого, якщо до звіту ліквідатора додається звіт

про його витрати та оплату послуг), висновки суду про встановлені обставини і

їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та

підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні

(Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11).

З

врахуванням викладеного оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постанову

апеляції не можна вважати законними та обґрунтованими, тому вони підлягають

скасуванню, а справа направленню для розгляду на стадії ліквідаційної

процедури.

При

новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене та

прийняти судовий акт за наслідками ліквідаційної процедури з дотриманням норм

матеріального та процесуального права.

На

підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5,111-7,111-9,111-11 ГПК України

Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу державної податкової

інспекції у Голосіївському районі міста Києва задовольнити.

2.          Ухвалу господарського суду міста

Києва від 18.01.2007 скасувати, справу №43/836 направити для розгляду на стадії

ліквідаційної процедури до господарського суду міста Києва.

Головуючий                                                                            

Б. Поляков

Судді                                                                                                 Л.

Катеринчук

                Н. Ткаченко