ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 28/24
10.03.11
за позовом
фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Івано-Франківська область
до
товариства з обмеженою відповідальністю “БК “Укрбудмонтаж”, м. Київ
про
стягнення 169 839,18 грн.
Суддя Копитова О.С.
Секретар судового засідання Шмуйло А.Д.
Представники:
від позивача:
ОСОБА_2, ОСОБА_3, довіреність серії ВРД №743698 від 26.01.2011
від відповідача:
Комлик В.В., довіреність б/н від 10.01.2011
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “БК “Укрбудмонтаж” про стягнення 169 839,18 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань щодо оплати отриманих від позивача послуг, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 110 125,00 грн. За порушення грошового зобов’язання позивач просить стягнути з відповідача втрати від інфляції в розмірі 7 818,88 грн., пеню в розмірі 51 895,30 грн., а також судові витрати, в тому числі 3 000,00 грн. за правову допомогу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2010 порушено провадження по справі №28/24 та призначено судове засідання на 27.01.2011.
Розгляд справи відкладався.
Відповідач подав суду відзив на позовну заяву та додаткові пояснення, в яких зазначив, що основна сума боргу відповідача перед позивачем складає 110 005,00 грн., просив суд застосувати наслідки впливу строку позовної давності для стягнення неустойки та відмовити позивачу в позові в цій частині, а також надав суду свій розрахунок суми інфляційних втрат.
Під час судового розгляду справи відповідач заявляв клопотання про залишення позову без розгляду, яке було відхилено судом в повному обсязі.
В судове засідання призначене на 10.03.2011 року представники сторін з’явились, представники позивача погодились з доводами відповідача щодо наявності заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 110 005 грн., а не 110 125 грн., як заявлено в позові, представник відповідача погодився з розрахунком інфляційних втрат зроблених позивачем.
В судовому засіданні 10.03.2011 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд –
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
01.06.2008 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі –позивач, виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю “БК “Укрбудмонтаж” (надалі –замовник, відповідач) було укладено договір №01/06-08 про надання послуг (надалі - договір).
Згідно з п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов‘язався за завданням замовника надати послуги будівельними механізмами, в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Згідно п.2.1 договору, виконавець надає замовнику послуги наступними будівельними механізмами:
№з/п
Назва механізму
Вартість за 1 годину роботи
1
Кран КС 4574
125 грн.
2
Кран КС 3575 А
100 грн.
Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг у серпні та вересні 2008 року , в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 110 125,00 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Загальна вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання та фіксується в актах наданих послуг (виконаних робіт); акт наданих послуг підписується сторонами до 2-го числа наступного місяця; замовник зобов’язаний перерахувати суму, зазначену в акті про надання послуг протягом 10 днів з моменту підписання такого акту (3.1, 3.2, 3.3 договору).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було виконано зобов’язання по договору та надано послуги автокранів на суму 110 125,00 грн., що підтверджується наступними актами приймання виконаних робіт від 04.09.2008 на суму 54 850,00 грн., від 18.09.2008 на суму 37 525,00 грн., від 02.10.2008 на суму 17 750,00 грн.,
В матеріалах справи наявні копії зазначених актів (оригінали досліджувались в судовому засіданні), які містять підписи сторін та скріплені печатками позивача та відповідача.
Як свідчать матеріали справи, відповідач надані позивачем вищевказані послуги в повному обсязі не оплатив.
З метою досудового врегулювання спору 28.04.2010 позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості, однак відповідач відповіді на претензію не надав, суму боргу в повному обсязі не сплатив.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Отже, обов‘язковою підставою для здійснення замовником свого обов‘язку щодо оплати послуг є надання цих послуг.
З урахуванням подання належних доказів надання виконавцем послуг відповідачу, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості.
Під час судового розгляду справи відповідачем, з посиланням на надання позивачем послуг за іншими актами виконаних робіт та їх оплати відповідачем в більшому розмірі фактично визнано заборгованість в розмірі 110 005 грн. Представники позивача погодились з сумою заборгованості в визначеному відповідачем розмірі, однак заяви про відмову від позову в цій частині не подавали.
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 110 005 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню. В задоволенні вимог на суму 120 грн. слід відмовити.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню.
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання, позивач також просить стягнути з нього суму пені в розмірі 51 895,30 грн.
Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У відповідності до п. 5.5 договору за недотримання строків сплати послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 1% від суми прострочення (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення), за кожний день прострочення.
Відповідач подав клопотання про застосування строків позовної давності щодо вимоги про стягнення пені.
У відповідності до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Судом встановлено, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені заявлена з пропуском строку позовної давності.
Згідно з ч. 3, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З огляду на те, що відповідачем заявлено про застосування позовної давності до вимоги про стягнення суми пені, а також враховуючи те, що строк позовної давності встановлений ст 258 Цивільного кодексу України сплив, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені на підставі ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.
Крім того, позивач з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 7 818,88 грн. втрат інфляції.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки судом встановлений факт прострочення відповідачем його грошового зобов’язання вимоги позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі визначеній позивачем в розмірі 7 818,88 грн.
Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач не надав суду доказів, що спростовують доводи позивача в повному обсязі.
Щодо відшкодування витрат на послуги адвоката встановлено наступне.
Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.
Відповідно до частини 3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”.
Як встановлено матеріалами справи, позивач просить стягнути з відповідача в якості судових витрат по справі витрати на правову допомогу в розмірі 3 000,00 грн. На підтвердження понесення зазначених витрат позивачем додано договір №35-CU про надання юридичних послуг від 21.04.2010 року, протокол узгодження ціни до договору №35-CU про надання юридичних послуг від 21.04.2010 року, квитанцію до прибуткового касового ордера №12-37/Ц на суму 3 000,00 грн. Також позивачем додано до позовної заяви копію Свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю №479 видане Богушу І.А.
Відповідно до абзацу 3 пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 № 01-8/973 “Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права” у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Пунктом 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Відповідно до пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" - витрати позивачів та відповідачів, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК, якщо такі витрати пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді.
З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат з оплати послуг адвоката в розмірі 3000 грн. При цьому, суд враховує,що відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладені обставини, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита, на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та заявлені до стягнення витрати на послуги адвоката підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “БК “Укрбудмонтаж” (03179, м. Київ, вул. Котельникова, 51; код 34482827) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (77300, АДРЕСА_1; реєстраційний номер НОМЕР_1) 117 823,88 грн. (сто сімнадцять тисяч вісімсот двадцять три гривні вісімдесят вісім копійок), з яких 110 005 грн. (сто десять тисяч п’ять гривень) основного боргу, 7 818,88 грн. (сім тисяч вісімсот вісімнадцять гривень вісімдесят вісім копійок) втрат від інфляції, а також 2 081,21 грн. (дві тисячі вісімдесят одну гривню двадцять одну копійку) витрат на послуги адвоката, 1 178,24 грн. (одну тисячу сто сімдесят вісім гривень двадцять чотири копійки) державного мита та 163,72 грн. (сто шістдесят три гривні сімдесят дві копійки) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя
О.С. Копитова
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 10.03.2011 |
Оприлюднено | 08.04.2011 |
Номер документу | 14624151 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Копитова О.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні