Постанова

від 29.03.2011 по справі 15/268

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

15/268

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

28.03.2011 р.           справа №15/268

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:суддівАкулової  Н.В.Будко Н.В.Приходько І.В.

за участю  представників сторін:                                                                             

від позивача:Приходченко  А.В., довіреність №01-11/3 від 01.11.2010року

від відповідача:не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінко-Дон” м.Донецьк

на рішення господарського суду

Донецької області

від08.02.2011року

у справі№15/268 /суддя Богатир К.В./

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Ливарний завод БіК” м. Донецьк

до

Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінко-Дон” м.Донецьк

простягнення основного боргу в сумі 24732,00 грн., інфляції в сумі 1592,96 грн., 3% річних у розмірі 261,87 грн., штрафу в сумі 4946,40 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Ливарний завод БіК” м. Донецьк звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінко-Дон” м.Донецьк стягнення основного боргу в сумі 24732,00 грн., інфляції в сумі 1592,96 грн., 3% річних у розмірі 261,87 грн., штрафу в сумі 4946,40 грн./арк. справи 2-3/.

Рішенням від 08.02.2011року господарський суд Донецької області /суддя БогатирК.В./ позовні вимоги задовольнив частково, стягнув з відповідача на користь позивача основний борг на суму 24732,00 грн., штраф в розмірі 4946,40 грн., 3% річних в сумі 241,90 грн., інфляцію в розмірі 1229,18 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовив./арк. справи 99-101/.

Рішення мотивоване тим, що 01.07.2009 р. сторони уклали договір б/н поставки товару, згідно якого постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність покупця відновлені автошини в асортименті, кількості та за ціною в українській гривні згідно заявки покупця, погодженої сторонами за допомогою факсимільного зв'язку, електронної пошти або в усній формі, а покупець (відповідач) зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах даного договору; на виконання договору б/н поставки товару від 01.07.2009 р. позивачем за видатковими накладними поставлено відповідачу товар на загальну суму 38304,00 грн.;  Сторони в договорі передбачили 100% передоплату вартості товару, що поставляється,, передплата –це термін оплати до настання події, в даному випадку передачі товару, позивач поставив товар без отримання попередньої оплати, відповідач прийняв цей товар, пунктом 4.3 договору передбачено, що поставка товару постачальником з відстрочкою платежу оформляється специфікацією до даного договору, в якій вказується порядок розрахунків, в матеріалах справи відсутня підписана представниками обох сторін та скріплена відбитками печатки специфікація № 2 від 28.12.2010 р. до договору б/н від 01.07.2009 р.; позивач направив відповідачу претензію № 19/01/2010-1 від 19.07.2010 р. з вимогою оплатити товар, отриманий за спірними видатковими накладними,  вимога повинна була бути отримана відповідачем у період до 22.07.2010 р. включно (з урахуванням нормативних строків пересилання місцевих поштових відправлень, встановлених наказом № 1149 від 12.12.2007 р. Міністерства транспорту та зв'язку України), семиденний строк оплати для відповідача наступив у період з 23.07.2010 р. по 29.07.2010 р. включно, а вже з 30.07.2010 р. почалося прострочення виконання грошового зобов'язання; відповідач не виконав зобов'язання оплатити в установлений законом строк вартість отриманого від позивача товару на суму 24732,00 грн., тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню. Позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 261,87 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 241,90 грн., в частині стягнення 3% річних на суму 19,97 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем невірно визначений період нарахування. Сума інфляції за розрахунками суду з урахуванням рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі Верховного Суду України № 62–97р від 03.04.1997 р., нараховується за серпень–листопад 2010 р. та складає: 24732,00 грн. х 104,97% = 1229,18 грн. керуючись п. 5.2  договору, нарахував відповідачу за період з 19.07.2010 р. по 25.11.2010 р. штраф в сумі 4946,40 грн., оскільки  кількість днів періоду прострочення виконання грошового зобов'язання склала 119 днів, тобто більше 30 календарних днів відповідно до п. 5.2 договору, перевіркою розрахунку суми штрафу судом встановлено, що даний розрахунок позивача відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, тому приймається судом як належний доказ у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Грінко-Дон” м.Донецьк у апеляційній скарзі просить  скасувати рішення господарського суду Донецької області від 08.02.2011року у справі №15/268 та  прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, фактичним обставинам справи./арк. справи 106-107/.

Апеляційна скарга мотивована тим, що  договір поставки товару б/н від 01.07.2009 р. не є укладеним у розумінні ст. 180 ГК України, оскільки сторонами договору не підписана специфікація до договору, відповідно не узгоджені  предмет та ціна товару, що поставляється; суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача штраф, так як у відповідності з Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року,  за порушення виконання грошового зобов'язання нараховується пеня, розмір пені, обчислюється  від  суми  простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Ливарний завод БіК” м.Донецьк вважає рішення господарського суду Донецької області від 08.02.2011року у справі №15/268 законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення, оскільки спірний договір є укладеним, факт поставки товару підтверджено належними доказами у справі, відповідач свої зобов'язання в частині оплати отриманого товару не виконав, сторони дійшли згоди щодо нарахування штрафу у відповідності з приписами ст. 5.2 договору, тому його стягнення є правомірним.

Представник відповідача  у судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Оскільки явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, відповідач, що належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, не скористався своїм правом на участь представників у судовому засіданні, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.ст. 28-29 Закону України „Про судоустрій та статус суддів” та ст. 101 ГПК України  на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні представників сторін, які з'явились у судове засідання, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець / постачальник/, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк /строки/  товар у власність  покупця для використання його  у підприємницькій діяльності або  в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом першої інстанції, 01.07.2009 р.  між Товариством з обмеженою відповідальністю “Ливарний завод БіК” м.Донецьк /Постачальник/ та Товариством з обмеженою відповідальністю “Грінко-Дон” м.Донецьк /Покупець/ укладено  договір б/н поставки товару./арк. справи 9-10/.

Сторонами у справі до вказаного договору підписані  умови гарантії./арк. справи 11/.

Договір та умови гарантії  підписано сторонами без заперечень та скріплено печатками підприємств.

Відповідно до п. 8.3 договору він діяв до 31.12.2009 р. включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору. У випадку, якщо жодна зі сторін за 15 календарних днів до закінчення строку дії договору письмово не повідомить іншу сторону про розірвання договору, дія даного договору автоматично продовжується на 1 рік.

Предметом даного договору є зобов'язання Постачальника  передати у власність покупця відновлені автошини в асортименті, кількості та за ціною в українській гривні згідно заявки покупця, погодженої сторонами за допомогою факсимільного зв'язку, електронної пошти або в усній формі, а покупець (відповідач) зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах даного договору. Підтвердженням факту погодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є прийняття покупцем товару по видатковій накладній, виданій постачальником.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору б/н поставки товару від 01.07.2009 р.  позивачем поставлено відповідачу товар за видатковими накладними: №  БЛ–0000354 від 26.12.2009 р. на суму 19152,00 грн., № БЛ–0000356 від 28.12.2009 р. на суму 19152,00 грн., всього на суму 38304,00 грн./арк. справи 12/.

Факт отримання відповідачем товару за вказаними накладними підтверджується підписами представників відповідача в графі „Отримав”, а також довіреностями на отримання товарно–матеріальних цінностей № 11 від 26.12.2009 р., серії ЯНЖ № 086433 від 28.12.2009 р./арк. справи 13-15/.

Накладні –це  первинні бухгалтерські документи, що підтверджують існування факту –здійснення господарської операції , разом з тим, сам по собі факт передачі товару, що може засвідчуватись накладною, не є підставою виникнення обов'язку сплатити його вартість.

Згідно ч.2 ст.9 зазначеного Закону визначає перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Такими реквізитами є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, зазначена норма не визначає в якості обов'язкового реквізиту номер та дату договору, який може бути підставою для господарської операції, а лише вказує на обов'язковість, зокрема, зазначення змісту та обсягу господарської операції, якою, згідно ст.1 Закону,  є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства ( у даному випадку зазначені накладні підтверджують здійснення господарської операції –дії  /передачі продукції/, що викликає певні зміни у структурі зобов'язань).

Згідно п. 1.2 договору сторони домовилися, що весь товар, отриманий покупцем від постачальника, вважається отриманим на виконання даного договору, якщо не погоджено інше.

Відповідно письмових поясненнь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ливарний завод БіК” м. Донецьк від 03.02.2011 р. будь-яких інших договорів або домовленостей, позадоговірних відносин у спірний період між сторонами не існувало.

Вищевикладене свідчить, що поставка товару здійснена на підставі договору б/н поставки товару від 01.07.2009 р.

Накладні підписані сторонами без заперечень, тому приймаються судовою колегією Донецького апеляційного господарського  суду в якості належних та допустимих доказів факту здійснення постачання товару відповідачу.

Статтею 688 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару у в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Суду першої інстанції не надано доказів незгоди відповідача з якістю, кількістю та асортиментом поставленого товару, тому, на думку судової колегії, суд дійшов вірного висновку, що покупець прийняв товар за видатковими накладними

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що фактичне здійснення позивачем поставки товару та отримання відповідного товару  відповідачем підтверджено наявними у справі доказами.

Пунктами 4.2, 4.4 договору передбачено, що поставка товару постачальником здійснюється на умовах 100% попередньої оплати. Загальна сума даного договору визначається як сума всіх видаткових накладних, підписаних обома сторонами.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що поставка товару постачальником з відстрочкою платежу оформляється специфікацією до даного договору, в якій вказується порядок розрахунків.

Матеріали справи не містять підписану представниками обох сторін та скріплену відбитками печатки сторін специфікацію.

Посилання скаржника, що спірний договір не є укладеним, оскільки сторонами договору не підписана специфікація до договору, відповідно не узгоджені  предмет та ціна товару, що поставляється, не є доцільним виходячи з наступного.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України  договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як виходить з п.1.1 договору, підтвердженням факту погодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є прийняття покупцем товару по видатковій накладній, виданій постачальником.

Матеріали справи містять видаткові накладні, на підставі яких здійснювалась поставка товару, що свідчить про погодження сторонами у справі найменування, асортименту, кількості, ціни товару.

Крім того, частиною 8 ст. 181 ГК України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив відповідачу претензію №19/01/2010-1 від 19.07.2010 р. з вимогою оплатити товар, отриманий за спірними видатковими накладними. /арк. справи 15/.

Факт направлення позивачем даної претензії підтверджується фіскальним чеком «Укрпошта» № 0077 від 20.07.2010 р.  

Листом № 969 від 15.09.2010 р. відповідач  підтвердив наявність станом на 15.09.2010 р. заборгованості на користь позивача в сумі 24732,00грн. по договору поставки б/н від 01.07.2009 р./арк. справи 16/.

Виходячи з того, що з урахуванням нормативних строків пересилання місцевих поштових відправлень, встановлених наказом № 1149 від 12.12.2007 р. Міністерства транспорту та зв'язку України  вимога повинна була бути отримана відповідачем у період до 22.07.2010 р. включно, семиденний строк оплати для відповідача наступив у період з 23.07.2010 р. по 29.07.2010 р. включно, тобто, з 30.07.2010 р. почалося прострочення виконання грошового зобов'язання.

З огляду на викладене, на момент звернення до суду першої інстанції  з позовною заявою /07.12.2010року/, строк виконання зобов'язання відповідача у частині оплати отриманої продукції настав.

Матеріали справи не містять доказів в підтвердження оплати відповідачем на користь позивача суми заборгованості в сумі 24732,00 грн.

З огляду на викладене, суд першої інстанції  прийшов до правомірного висновку, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором в частині поставки товару, тоді як, відповідач всупереч вимогам договору свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати не виконав, у зв'язку з чим з його боку виникла заборгованість за договором поставки б/н від 01.07.2009 р. в сумі 24732,00 грн., тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині.

Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється  від відповідальності  за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції  за весь час прострочення, а також 3% річних  від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Керуючись ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача  інфляцію в розмірі 1592,96 грн., 3% річних в сумі 261,87 грн.

Однак розрахунок суми 3% річних здійснено позивачем невірно, зокрема, невірно визначено дату початку прострочення оплати.

Здійснивши арифметичний перерахунок вказаних сум виходячи з періоду з 30.07.2010 р. (початок прострочення згідно ст. 530 ЦК України) по 25.11.2010 р., суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що стягненню підлягають 3% річних в сумі 241,90 грн.

При перевірці арифметичного розрахунку позивача, суд першої інстанції дійшов до висновку, що двічі застосовано індекс інфляції за серпень 2010 р. (101,2%) та невірно визначено індекс інфляції за листопад 2010 р. в розмірі 100,5% тоді, як фактично він складає 100,3%.

Суд першої інстанції, здійснивши розрахунок суми інфляційних нарахувань з дотриманням  методики листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97р. “Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ” дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляції в розмірі 1592,96 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 1229,18 грн.

Судова колегія суду апеляційної інстанції вважає вказаний висновок суду першої інстанції правомірним та обґрунтованим.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями, згідно зі ст. 230  Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач, керуючись п. 5.2  договору, нарахував відповідачу за період з 19.07.2010 р. по 25.11.2010 р. штраф в сумі 4946,40 грн., а також, керуючись ст. 625 ЦК України, інфляцію в розмірі 1592,96 грн., 3% річних в сумі 261,87 грн. (розрахунки містяться в матеріалах справи).

Пунктом 5.2 договору передбачено, що за порушення строків оплати товару по договору на строк понад 30 календарних днів покупець сплачує штраф в розмірі 20% від простроченої суми.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що за порушення строків оплати товару по договору на строк понад 30 календарних днів покупець сплачує штраф в розмірі 20% від простроченої суми.

Як вбачається з позовної заяви, позивач  на підставі п. 5.2 договору нарахував відповідачу за період з 19.07.2010р. по 25.11.2010 р. штраф в сумі 4946,40 грн.

Оскільки кількість днів періоду прострочення виконання грошового зобов'язання склала 119 днів, тобто більше 30 календарних днів відповідно до п. 5.2 договору, розрахунок штрафу здійснено позивачем вірно з дотриманням 5.2 договору, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині.

Ствердження скаржника, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача штраф, так як у відповідності з Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року,  за порушення виконання грошового зобов'язання нараховується пеня, суперечить ст. 231 Господарського кодексу України та ст. 549 Цивільного кодексу України.

Доводи скаржника судовою колегією не приймаються, оскільки спростовуються вищевикладеним.

З урахуванням зазначеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Донецької області по даній справі відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для  скасування рішення, оскільки спростовуються вищевикладеним.

Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті держмита за подання апеляційної скарги відносяться на скаржника.

Керуючись  ст. ст. 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд

                                    П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Донецької області від 08.02.2011року у справі №15/268 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінко-Дон” м.Донецьк –без задоволення.

Головуючий                                                            Н.В.Акулова

          Судді                                                                      Н.В.Будко

                                                                                             І.В.Приходько           

                              Надруковано: 5 прим.

                              1-позивачу

                              2-відповідачу

                              3-у справу

                              4-ГСДО

                              5-ДАГС