Постанова

від 29.03.2011 по справі 23/166

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

23/166

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

29.03.11                                                                                           Справа  № 23/166

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді                                                                                        Зварич О.В.

суддів                                                                                                                      Юрченко Я.О.

                                                                                                                      Якімець Г.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ві.Ай.Пі.Авто»(надалі ТзОВ «Ві.Ай.Пі.Авто») за вих. № 20/01-ю від 20.01.2011 р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2011 р.

у справі № 23/166 (суддя –Бортник О.Ю.)

за позовом ТзОВ «Ві.Ай.Пі.Авто», м. Львів

до Публічного акціонерного товариства Акціонерно-Комерційний Банк «Львів»(надалі ПАТ АКБ «Львів»), м. Львів

про визнання недійсним договору

за участю представників сторін:

від позивача: Романушко П.П. –представник (довіреність б/н від 15.10.2010р.); Кіктенко О.М. –директор (наказ № 1 від 03.03.2008р.);

від відповідача: Кравчук Р.С. –представник (довіреність № 2149/1-07/1 від 18.10.2010 р.).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 11.01.2011 р.  у справі № 23/166 (суддя –Бортник О.Ю.) в задоволенні позову ТзОВ «Ві.Ай.Пі.Авто»до ПАТ АКБ «Львів» про визнання недійсними додатків № 1 від 28 травня 2008р., № 2 від 22 липня 2008р. та п. 5.1.6 кредитного договору № 45 від 07.04.2008р. відмовлено повністю.

При винесенні рішення суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні, і суду не надані докази недодержання відповідачем на момент підписання оспорюваного кредитного договору вимог, які встановлені  частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, позивачем також  не надано доказів того, що додатки №1 та №2  до цього договору укладені ним на вкрай невигідних умовах.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає незаконним, прийнятим з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, просить його скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити повністю. Зокрема, зазначає, що укладення оспорюваних додатків відбулося з порушенням приписів ч. 3 ст. 203 ЦК України, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів скаржника заперечив, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.  

Ухвалою від 14.03.2011р. колегія суддів задоволила клопотання позивача про виклик в судове засідання для надання особистих пояснень директора ТзОВ «Ві.Ай.Пі.Авто»Кіктенка О.М. в порядку ст.30 ГПК України.

В усних та  письмових поясненнях директор позивача Кіктенко О.М. зазначив, що під час підписання Додатків № 1 та № 2 до кредитного договору № 45 від 07.04.2008р. волевиявлення  ТзОВ «Ві.Ай.Пі.Авто»не було вільним та не відповідало його внутрішній волі у зв'язку з тим, що в кредитному договорі наявний п.5.1.6, згідно з яким у разі незгоди позичальника із запропонованим Банком новим розміром відсотків за користування кредитними коштами, дія цього договору припиняється, і позичальник зобов'язаний виконати всі свої непогашені кредитні зобов'язання перед Банком зі сплатою відсотків за користування кредитом на день повного повернення кредитних коштів.  

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Львівської області від 11.01.2011р. у справі № 23/166 з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 07.04.2008 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № 45, відповідно до умов якого банк (відповідач) надає позичальнику (позивачу) строковий кредит у сумі 730 000,00 грн. (а.с. 4-5).

Як зазначено в п. 1.2 договору, кредит надається для придбання двох автомобілів Мерседес-Бенц Е-2804М.

В п. 1.5 договору сторони передбачили плату за користування кредитом у розмірі 17,2%  річних.

Термін погашення кредиту –не пізніше 06 квітня 2014р. (п. 1.8 договору).

На виконання взятих на себе зобов'язань за договором кредиту ЗАТ АКБ «Львів»та ТзОВ «Ві.Ай.Пі.Авто»підписали договір застави від 07.04.2008р. (а.с. 10-11).

28 травня 2008р. сторонами підписано додаток № 1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 45 від 07.04.2008р., відповідно до умов якого плата за користування кредитом встановлюється в розмірі 18 % річних (а.с. 8).

22 липня 2008р. ними підписано додаток № 2 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 45 від 07.04.2008р., яким збільшено плату за користування кредитом до 20 % річних (а.с. 9).

Договір кредиту та додатки № 1 та № 2 підписані обома сторонами і скріплені їх печатками, однак апелянт вважає, що на момент підписання вищезазначених додатків його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

При винесенні постанови, колегія суддів керувалася наступним:

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Стаття 1 ГПК України, передбачає, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

В силу ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з частинами першою - п'ятою статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин повинна  мати  необхідний  обсяг  цивільної  дієздатності;  волевиявлення

учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено в  ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Проаналізувавши вищенаведені норми ЦК України та матеріали справи, судова колегія констатує відсутність у справі належних та допустимих доказів, якими підтверджувався б факт укладення оспорюваних позивачем Додатків № 1 та № 2 до кредитного договору № 45 від 07.04.2008р. на вкрай невигідних  для нього умовах.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір кредиту № 45 від 07.04.2008р. та додатки № 1 і № 2 про внесення змін та доповнень до нього,  підписані сторонами в силу вільного волевиявлення відповідно до статті 627 ЦК України, із досягненням згоди щодо всіх істотних умов договору.

 Вірним є висновок суду про те, що збільшення розміру плати за користування кредитом на 2,8 % річних, порівняно з тим розміром відсотків річних, з яким погодився позивач, укладаючи кредитний договір, не може вважатись вкрай невигідними умовами.

У матеріалах справи також відсутні докази того, що відповідач від укладення вищезгаданих додатків отримав надмірну вигоду у порівнянні з іншими кредитними договорами, які ним укладались. Тим більше, що у випадку незгоди з запропонованими відповідачем відсотками за користування кредитом, позивач вправі був відмовитись від укладення оспорюваних додатків.  

Згідно положень ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як свідчать умови п. 5.1.6 договору № 45, розмір відсоткової ставки за кредитом змінюється з обов'язковим попереднім попередженням позичальника. При цьому, позичальник вправі погодитись або не погодитись на запропоновану банком відсоткову ставку шляхом вчинення або утримання від вчинення дій, обумовлених п.5.1.6 договору.

З огляду на вищенаведене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що доводи ТзОВ «Ві.Ай.Пі.Авто»про невідповідність додатків № 1 від 28 травня 2008р., № 2 від 22 липня 2008р. та п. 5.1.6 кредитного договору № 45 від 07.04.2008р. вимогам чинного законодавства України є помилковими та необґрунтованими.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Всупереч вимог ст. 33 ГПК України позивачем не було надано суду доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві.

Судова колегія вважає пояснення директора позивача Кіктенка О.М., надані ним в порядку ст.30 ГПК України, такими, що не можуть слугувати підставою для задоволення позовних вимог, так як оспорюваний  кредитний  договір  підписаний  обома  сторонами,

скріплений їх печатками без будь-яких зауважень, що свідчить про вільне волевиявлення сторін договору на момент його підписання. Договором № 45 передбачено, що Банк вправі

змінювати розмір відсотків за користування кредитом, однак ця умова не стала перешкодою для підписання позивачем даного договору.

Пунктом 5.2.2 кредитного договору обумовлено право ТзОВ «Ві.Ай.Пі.Авто»вносити на розгляд Банку обґрунтовані пропозиції щодо перегляду його умов.

Однак, в матеріалах відсутні і суду не надано доказів того, що товариство скористалося вищезазначеним правом та зверталося до Банку з відповідними письмовими пропозиціями.

Аналогічно Додатки № 1 від 28 травня 2008р. та № 2 від 22 липня 2008 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору №45 від 07 квітня 2008р. підписані позивачем без жодних зауважень.

  З огляду на вищенаведене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, відповідно його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.          Рішення господарського суду Львівської області від 11.01.2011р. у справі № 23/166 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

2.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

3.          Справу повернути в господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя                                                  Зварич О.В.

судді                                                                       Юрченко Я.О.

                                                                                           Якімець Г.Г.