Постанова

від 31.03.2011 по справі 51/209

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 31 березня 2011 р.                                                                                    

№ 51/209  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого

Бакуліної С.В.,

суддів :

Мачульського Г.М.,

Рогач Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

касаційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю (далі –ТОВ) “Євро Лізинг”

на постанову

від 16.12.2010 року Київського апеляційного господарського суду

у справі

№ 51/209

господарського суду

м. Києва

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Топстройальянс”

до

ТОВ “Євро Лізинг”

про

визнання частково недійсними п.13.1.4 та п.13.2 договору №403 від 01.08.2007 року

в судовому засіданні взяли участь представники :

від позивача:

Олицький Т.М. (довіреність від 16.06.2010р.)

від відповідача:

Зайцев М.М. (довіреність № 24 від 11.04.2010р.)

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Пригунова А.Б.) від 25.10.2010 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Отрюх Б.В., судді –Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) від 16.12.2010 року, у справі № 51/209 позов задоволено повністю; визнано недійсним п.13.1.4 договору фінансового лізингу №403 від 01.08.2007 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Євро Лізинг” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Топстройальянс” в частині: “а також, за вимогою лізингодавця, сплатити лізингодавцеві неустойку за дострокове припинення цього договору, окрім випадків, які визначені у п.6.6. та 13.1.3 даного договору, в сумі: п’яти середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною договору, протягом двох перших років дії цього плану лізингу; чотирьох середньомісячних платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною цього договору, протягом третього року дії цього плану лізингу; трьох середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною договору, протягом строку, що перевищує три роки дії цього Плану лізингу” визнано недійсним п.13.2 договору фінансового лізингу №403 від 01.08.2007 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Євро Лізинг” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Топстройальянс” в частині: “та сплатити на вимогу лізингодавця неустойку (окрім випадків, зазначених в п.6.6 та п.13.1.3 даного договору) за дострокове припинення цього договору в сумі: п’яти середньомісячних платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною цього договору, протягом двох перших років дії цього Плану лізингу; чотирьох середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною договору, протягом третього року дії цього Плану лізингу; трьох середньомісячних платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною договору, протягом строку, що перевищує три роки дії цього Плану лізингу”; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Євро Лізинг” з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Топстройальянс” 170 грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В касаційній скарзі та заяві про уточненні до неї відповідач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогами: - про визнання недійсним п.13.1.4 договору фінансового лізингу №403 від 01.08.2007 року, укладеного між ТОВ “Євро Лізинг” та ТОВ “Топстройальянс”, а саме, в частині “а також, за вимогою лізингодавця, сплатити лізингодавцеві неустойку за дострокове припинення цього договору, окрім випадків, які визначені у п. 6.6. та 13.1.3 даного договору, в сумі: п’яти середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною договору, протягом двох перших років дії цього плану лізингу; чотирьох середньомісячних платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною цього договору, протягом третього року дії цього плану лізингу; трьох середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною договору, протягом строку, що перевищує три роки дії цього Плану лізингу”; - про визнання недійсним п.13.2 договору фінансового лізингу №403 від 01.08.2007 року, в частині: “та сплатити на вимогу лізингодавця неустойку (окрім випадків, зазначених в п.6.6 та п.13.1.3 даного договору) за дострокове припинення цього договору в сумі: п’яти середньомісячних платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною цього договору, протягом двох перших років дії цього Плану лізингу; чотирьох середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною договору, протягом третього року дії цього Плану лізингу; трьох середньомісячних платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною договору, протягом строку, що перевищує три роки дії цього Плану лізингу”. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані положення вищевказаного договору суперечать правовим наслідкам зміни або припинення договору та порушують право сторони на припинення договору, яке, на думку позивача, не може бути обмежене будь –якими умовами з боку іншої сторони у зобов’язанні.

Задовольняючи позовні вимоги, суди правомірно виходили із такого.

01.08.2007 року між ТОВ “Євро Лізинг” та ТОВ “Топстройальянс” було укладено договір фінансового лізингу №403 за умовами якого відповідач зобов’язався передати позивачу, а останній –отримати від відповідача в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортний засіб (надалі –ТЗ) у відповідності з замовленням на ТЗ.

Розділом 13 договору сторонами узгодженні умови дострокового припинення дії договору. Так, відповідно до п.13.1.4 дія договору може бути достроково припинена з ініціативи позивача, але не раніше 12 місяців з дати передачі ТЗ у лізинг. При цьому позивач повинен повідомити відповідача про намір припинити дію цього договору письмово не менш ніж за 30 днів до дати припинення, а також, за вимогою відповідача, сплатити йому неустойку за дострокове припинення цього договору, окрім випадків, які зазначені в п.6.6. та 13.1.3 даного договору, в сумі: - 5 середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною договору, протягом двох перших років дії цього плану лізингу; - 4 середньомісячних платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною цього договору, протягом третього року дії цього плану лізингу; - 3 середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною договору, протягом строку, що перевищує три роки дії цього Плану лізингу.

Відповідно до п.13.2 договору у випадку дострокового припинення дії цього договору позивач зобов’язаний протягом 10 банківських днів з дати пред’явлення повідомлення відповідача перерахувати йому в повному обсязі суму лізингових платежів та інші суми, встановлені цим договором та додатками до нього, що залишились несплаченими на дату розірвання договору, та сплатити на вимогу відповідача неустойку (окрім випадків, які визначені у п.6.6 та п.13.1.3 договору) за дострокове припинення цього договору в сумі: - 5 середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною договору, протягом двох перших років дії цього плану лізингу; - 4 середньомісячних платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною цього договору, протягом третього року дії цього плану лізингу; - 3 середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною договору, протягом строку, що перевищує три роки дії цього Плану лізингу.

Частиною 1 ст.806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, неустойка в розумінні вищевказаної норми права - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватно-правових (цивільно-правових) зобов’язань.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб’єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення (аналогічна позиція викладена в абзаці 15 листа Верховного Суду України “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 24.11.2008 року).

Відповідно до частини 2 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” №3 від 28.04.1978 року (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України №13 від 25.12.1992 року, №15 від 25.05.1998 року) угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних наслідків.

Згідно оспорюваних положень, п.п.13.1.4, 13.2 договору фінансового лізингу №403 від 01.08.2007 року сторони передбачили сплату позивачем неустойки не за порушення ТОВ “Топстройальянс” своїх договірних зобов’язань, а за намір позивача достроково припинити дію вищевказаного договору, розірвати вказаний договір, що суперечить вказаним нормам Цивільного і Господарського кодексів України, оскільки неустойка є мірою цивільно-правової відповідальності, яка сплачується боржником лише у випадках порушення ним свого зобов’язання.

Колегія суддів вірно відзначила, що законодавець не передбачає для сторони договору права, у разі зміни або розірвання договору, вимагати від свого контрагента сплати неустойки, виходячи з положень ст.653 ЦК України.

Вірним є і те, що право на дострокове розірвання договору, встановлене п.13.1.4, п.13.2, не суперечить вимогам чинного законодавства України, а отже –не є порушенням зобов’язання.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст.217 ЦК України).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів та вважає, що оспорювані положення п.13.1.4 та п.13.2 договору фінансового лізингу №403 від 01.08.2007 року суперечать правовим наслідкам зміни або розірвання договору, визначеним ст.653 ЦК України та вимогам ст.549 ЦК України.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсним п.13.1.4 договору фінансового лізингу №403 від 01.08.2007 року, в частині “а також, за вимогою лізингодавця, сплатити лізингодавцеві неустойку за дострокове припинення цього договору, окрім випадків, які визначені у п.6.6. та 13.1.3 даного договору, в сумі: п’яти середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною договору, протягом двох перших років дії цього плану лізингу; чотирьох середньомісячних платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною цього договору, протягом третього року дії цього плану лізингу; трьох середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною договору, протягом строку, що перевищує три роки дії цього Плану лізингу”; а також про визнання недійсним п.13.2 договору фінансового лізингу №403 від 01.08.2007 року, в частині: “та сплатити на вимогу лізингодавця неустойку (окрім випадків, зазначених в п.6.6 та п.13.1.3 даного договору) за дострокове припинення цього договору в сумі: п’яти середньомісячних платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною цього договору, протягом двох перших років дії цього Плану лізингу; чотирьох середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною договору, протягом третього року дії цього Плану лізингу; трьох середньомісячних платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною договору, протягом строку, що перевищує три роки дії цього Плану лізингу”, є законними, обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судами попередніх судових інстанцій.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Євро Лізинг” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2010 року у справі № 51/209 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2010 року у справі №51/209 –без змін.

Головуючий-суддя                                          

С.Бакуліна

С у д д і

Г.Мачульський

Л.Рогач