Рішення

від 21.09.2006 по справі 17/484/06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/484/06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2006 р.Справа №  17/484/06

м. Миколаїв

  За позовом:        Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївторгбудматеріали»

                            м. Миколаїв, вул. Будівельників, буд. № 5

До відповідача: Відкритого акціонерного товариства «Укрторгбудматеріали»

                            м. Миколаїв, вул. Будівельників, буд. № 5

Суддя Коваль С.М.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: Апісарев С.О., дов.б/н від 08.09.2006 р.

Від відповідача: Луньов Є.Б., керівник підприємства

Суть спору: про  визнання права власності на майно.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання права  власності на нерухоме майно, яке розташовано за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблево, пр-т.Курортний, 57. Позовні вимоги мотивовані тим, що вищевказане нерухоме майно належать позивачеві на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2003 р., укладеного між позивачем і відповідачем, однак відповідач не визнає за позивачем права власності на нерухоме майно на підставі цього договору купівлі –продажу.

Відповідач відзив на позовну заяву суду не надав, однак його представник у судовому засіданні проти позову заперечує, посилаючись на недотримання нотаріальної форми договору при  його укладанні та  відсутність факту державної реєстрації цього договору.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, господарський суд, -

встановив:

26.12.2003 р. між сторонами було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого  відповідач продав, а позивач купив об'єкти нерухомого майна, які складаються з 5 споруд загальною площею 90,5 кв.м, вуличного туалету, воріт, душа, огорожі та покриття. У цей же день куплене за договором купівлі-продажу нерухоме майно було передано позивачеві, що підтверджується Актом приймання-передачі майна від 26.12.2003 р.

05.09.2006 р. відповідач своїм листом № 29 від 05.09.2006 повідомив позивача про те, що він не визнає за ним права власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі - продажу від 26.12.2003 р., посилаючись на те, що він є нікчемним, оскільки не був нотаріально засвідчений та відсутній факт його державної реєстрації.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно. В обґрунтування своїх вимог  посилається те що, то при розгляді справи до спірних правовідносин необхідно застосовувати відповідні норми  ЦК УРСР (у редакції від 18.07.1963 р.); проста письмова форма угоди купівлі-продажу нерухомого майна між юридичними особами не суперечила вимогам законодавства, діючого  на момент укладання договору; ні жоден нормативно-правовий акт, що діяв до 01.01.2004 р., не пов'язував момент переходу права власності на нерухоме майно, придбане за договором купівлі-продажу, з юридичним фактом державної реєстрації такого договору; право позивача на пред'явлення позову про визнання права власності на нерухоме майно передбачено ст.ст. 16, 392 ЦК України (у редакції від 16.01.2003 р.), ст.ст. 20, 147 ГК України, ст. 48 Закону України „Про власність”.

Дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю, виходячи з наступного:

26.12.2003 р. між позивачем і відповідачем було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 26.12.2003 р.) відповідач продав, а позивач купив об'єкти нерухомого майна, які складаються з 5 споруд загальною площею 90,5 кв.м, вуличного туалету, воріт, душа, огорожі та покриття.

Придбане за договором майно є нерухомим, що підтверджується «Технічним паспортом на виробничий будинок», виготовленим Миколаївським МБТІ (інвентаризаційна справа № 6841), та розташовано за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с.Коблево, пр.-т Курортний, 57, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Коблевської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 08.09.2006 р. за №  1659.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 26.12.2003 року датою передачі майна покупцю (позивачу у справі) вважається дата підписання Акту приймання-передачі майна, а   право власності на майно виникає у покупця з моменту підписання договору.

Договір купівлі-продажу був підписаний сторонами 26.12.2003 р., у цей же день куплене за договором нерухоме майно було передано позивачеві, що підтверджується Актом приймання-передачі майна від 26.12.2003 р.

Таким чином, права й обов'язки між сторонами за вищевказаним  договором купівлі–продажу  відносно права власності на нерухоме майно виникли 26.12.2003 р. (у момент укладання договору) і в цей же день були припинені виконанням (у момент передачі нерухомого майна покупцеві), тобто до набуття чинності ЦК України (у редакції від 16.01.2003 р.).

Відповідно до  рішення  Конституційного  Суду  України  від 9 лютого 1999 долі зі справи №  1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) - надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам  може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Відповідно до абз.2 п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України «щодо цивільних відносин,  які виникли  до  набрання  чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків,  що  виникли  або  продовжують  існувати після набрання їм чинності”. Ця норма ЦК України кореспондується з абз.2 п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України.

Виходячи з цього, при розгляді справи до спірних правовідносин необхідно застосовувати відповідні норми  ЦК УРСР (у редакції від 18.07.1963 р.).

Згідно ч.1 ст. 47 ЦК УРСР нотаріальне засвідчення договору купівлі-продажу обов'язково лише у випадках, зазначених у законі. Недотримання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально засвідчений у випадках, якщо хоча б однієї зі сторін є громадянин. З огляду на те, що сторонами за договором купівлі-продажу від 26.12.2003 р. були юридичні особи, проста письмова форма угоди по купівлі-продажу нерухомого майна не суперечила вимогам, передбаченим ст.ст. 47, 227 ЦК УРСР.  

Таким чином, посилання відповідача на ч.1 ст. 657 ЦК України (щодо вимоги про нотаріальну форму договору купівлі-продажу нерухомого), на ч. 3 ст. 334 ЦК України (щодо моменту переходу права власності за нотаріальним договором) і на  ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 220 ЦК України (щодо нікчемності договору у зв'язку з недотриманням нотаріальної форми угоди) - є необґрунтованими, оскільки відповідач посилається на норми матеріального права, які не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на те, що нерухоме майно не може бути  власністю позивача на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2003 р., оскільки він не був зареєстрований у встановленому законом  порядку

В обґрунтування своїх доводів, відповідач посилається на ч.1 ст. 657 ЦК України, відповідно до якої договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає державній реєстрації, а також на п.4 ст. 334 ЦК України, відповідно до якої, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, то право власності в набувача  майна виникає з моменту такої реєстрації.

Однак, дані норми ЦК України набули чинності з 01.01.2004 р., тобто  після того, як право власності на нерухоме майно за договором купівлі-продажу перейшло до позивача, а засновані на ньому правовідносини були припинені виконанням.

У той же час, згідно ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР, що діяв на момент укладання, виконання й припинення договору купівлі-продажу, право власності в набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Ні жоден нормативно-правовий акт, що діяв до 01.01.2004 р., не пов'язував момент переходу права власності на нерухоме майно, придбане за договором купівлі-продажу, з юридичним фактом державної реєстрації такого договору

Таким чином, невизнання відповідачем права власності на нерухоме майно у зв'язку з відсутністю юридичного факту державної реєстрації договору купівлі-продажу є необґрунтованим, так як суперечить нормам матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності на це майно. Згідно ч. 2, ч. 3 ст. 48 Закону України „Про власність”  власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, захист права власності здійснюється судом.

Крім того, пред'явлення позову про визнання права власності на майно відповідає цивільно-правовим способам захисту порушеного права, передбаченим  ч. 4 ст. 147 ГК України,  п. п. 1) ч. 2 ст. 16 ЦК України й ч. 2 ст. 20 ГК України, згідно яким права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом визнання наявності прав.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44,  49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд:

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївторгбудматеріали»(код ЄДРПОУ 31882690, м. Миколаїв, вул. Будівельників, буд. № 5) право власності на нерухоме майно (5 споруд загальною площею 90,5 кв.м, вбиральня, ворота, душ, огорожа та замощення), яке розташовано за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблево, пр-т.Курортний, 57.

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Укрторгбудматеріали» (код ЄДРПОУ 05468788, м. Миколаїв, вул. Будівельників, буд. № 5, п/р № 26000877 у МОД АППБ «Аваль», м.Миколаїв, МФО 326182) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївторгбудматеріали»(код ЄДРПОУ 31882690, м. Миколаїв, вул. Будівельників, буд. № 5, п/р № 260065385 у МОД АППБ «Аваль», м. Миколаїв, МФО 326182)  85 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

У разі  подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Коваль С.М.