Постанова

від 04.04.2011 по справі 5020-11/229

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5020-11/229

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

 29 березня 2011 року    Справа № 5020-11/229

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Балюкової К.Г.,

суддів                                                                      Видашенко Т.С.,

                                                                                          Волкова К.В.,

за участю представників сторін:

позивача - Соловйової Віри Рафаїлівни (довіреність № 20854/0/2-10 від 21.12.2010 р.), представника відкритого акціонерного товариства "Енергетична компанія "Севастопольенерго";

відповідача - Кісса Олександра Миколайовича (довіреність № 21 від 11.01.2011 р.), представника комунального підприємства "Енергосервіс" Севастопольської міської Ради,

розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства "Енергосервіс" Севастопольської міської Ради на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя  Харченко І.А.) від 22 лютого 2011 року у справі №5020-11/229

за позовом           відкритого акціонерного товариства "Енергетична компанія "Севастопольенерго" (вул. Хрустальова, 44,м.Севастополь,99040)

до           комунального підприємства "Енергосервіс" Севастопольської міської Ради (вул. І. Голубця, 5,м.Севастополь,99003)

про стягнення заборгованості у розмірі 153520,12 грн.

                                                            ВСТАНОВИВ:

  Позивач, відкрите акціонерне товариство „Енергетична компанія „Севастопольенерго”,  звернувся до господарського суду з позовом до комунального підприємства „Енергосервіс” Севастопольської міської ради про стягнення заборгованості за активне споживання електричної енергії за період з 03.07.2009 р. по 11.11.2010 р. в сумі 153 520 грн.

          Рішенням господарського суду м.Севастополя (суддя Харченко І.А.) від 22 лютого 2011 року у справі № 5020-11/229  позов задоволено повністю: стягнуто з комунального підприємства „Енергосервіс” на користь відкритого акціонерного товариства „Енергетична компанія „Севастопольенерго” заборгованість за активну електроенергію в сумі 153 520,12 грн., державне мито в розмірі 1535,20 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

          Рішення суду мотивоване тим, що комунальне підприємство „Енергосервіс” неналежним чином виконувало свої зобов'язання за договором у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 153 520 грн. за період з 03.07.2009 р. по 11.11.2010 р.

          Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, комунальне підприємство „Енергосервіс” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду  з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду по справі від 22.02.2011 р. скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відкритого акціонерного товариства „Енергетична компанія „Севастопольенерго” відмовити в повному обсязі.

          Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для вирішення  справи.  Відповідач зазначав, що між ним та відкритим акціонерним товариством „Енергетична компанія „Севастопольенерго” був укладений договір № 5159 на поставку електричної енергії на об'єкт, розташований за адресою: м.Севастополь, вул.Ів.Голубця,5. В подальшому, між сторонами договору був укладені численні додаткові угоди на загальнобудинковий облік житлового сектору Ленінського району м.Севастополя. Відповідач вказував, що він вважає, що додаткові угоди до договору № 5159 від 03.05.2006 р. не містять всіх обов'язкових умов, необхідних для договорів такого виду: не узгоджені договірні величини споживання електричної енергії та договірні величини електричної потужності, відсутній строк їх підписання, що унеможливлює визначення строку дії господарських зобов'язань за ним. Крім того, в порушення пункту 5.7 Правил користування електричної енергії основний договір № 5159 від 03.05.2006 р. дані щодо кількості субспоживачів та обсягу енергії, що підлягає передачі їм.  Апелянт вважає, що висновки суду першої інстанції щодо наявності між сторонами по справі договору на поставку електричної енергії в житловий фонд м.Севастополя не відповідають фактичним обставинам, оскільки він вважає що такий договір є неукладеним.  Також апелянт в апеляційній скарзі зазначав, що матеріали справи не містять належних доказів щодо передачі в його користування товару, оплата якого є предметом спору.

          В судовому засіданні представник відповідача наполягав на задоволенні апеляційної скарги з підстав, викладених в ній.

          Представник позивача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги через безпідставність її доводів та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

          Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

          Як вбачається з матеріалів справи, 03.05.2006 р. між відкритим акціонерним товариством „Енергетична компанія „Севастопольенерго” (Постачальник) та комунальним підприємством „Енергосервіс” (Споживач)  був укладений договір № 5159 на постачання електричної енергії (далі по тексту –Договір) (т.1 а.с.7-13).

          Згідно розділу 1 Договору „Предмет договору” постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача с приєднаною потужністю 0,36 кВТ, а споживач сплачує постачальнику вартість спожитої (придбаної) електричної енергії та здійснює інші платежі у відповідності з умовами даного Договору.

   Точки продажу електричної енергії визначені в додатку № 2 „Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін”.

          Відповідно до п.2.2.2  Договору постачальник зобов'язався постачати споживачеві електричну енергія як різновид товару в об'ємах, визначених згідно з розділом 5 із з врахуванням умов розділу 6 даного договору (додаток „Об'єми поставки електричної енергії споживачеві і субспоживачеві”).          

          За умовами п.2.3.3 Договору споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії відповідно до умов додатків „Порядок розрахунків” та „Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії”.

Відповідно до пункту 7.1 Договору, облік електричної енергії, спожитої споживачем та (або) субспоживачами, які приєднані до електричних мереж споживача здійснюється відповідно до вимог Правил користування електричною енергією.   У випадку порушення споживачем вимог нормативно-технічних документів відносно влаштування та експлуатації засобів обліку, їх показники не використовуються для розрахунків за спожиту електроенергію, а обсяг споживання визначається постачальником шляхом розрахунків, згідно з вимогами додатку „Порядок розрахунків”.

          Пунктом 7.5 Договору визначено, що на підставі показів засобів обліку електричної енергії і умов додатку „Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії” оформлюються такі документи: про використання електричної енергії, про прийняття-передачу товарної продукції, акт результатів замірів електричної потужності.

          Відповідно до вказаного додатку № 6 до Договору, розрахунковим періодом є період з 03 числа попереднього розрахункового місяця до такого ж  календарного числа поточного місяця, датою остаточного розрахунку є 08 число поточного місяця (т.1 а.с.16-17).

          Згідно пункту 3 того ж додатку, Платник здійснює оплату спожитої електричної енергії в строк до 5 операційних днів з дати виписки рахунку, але не пізніше дати остаточного розрахунку.

Відповідно до умов пункту 9.4 Договору він вступає в дію з дня його підписання та укладений до 31.12.2006 р. Договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строк його дії жодною зі сторін не заявлено про припинення його дій або перегляд його умов.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості з розрахунків за спожиту на підставі Договору № 5159 від 03.05.2006 р. та додаткових угод електричну енергію за період з 03.07.2009 р. по 11.11.2010 р. на суму 153 520,12 грн.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не  підлягає задоволенню, у зв'язку з наступним.

                     Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

      Правовідносини сторін з поставки електричної енергії регулюються нормами статей 275-277 Господарського кодексу України, Закону України „Про  електроенергетику”, Порядку поставки електричної енергії споживачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.1999 р. № 441 (в редакції від 09.04.2002 № 475) та Правил користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. (в редакції від 22.08.2002 № 928).

           Відповідно до статті 1 Закону України „Про електроенергетику” енергія є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

     Згідно частині 1 статті 26 Закону України „Про електроенергетику” споживання електроенергії поживе лише на підставі договору з електропостачальником.

Відповідно до пункту 5.1 Правил користування електричною енергією постачання електричної енергії всім споживачам здійснюється постачальником електричної енергії відповідно до режимів, передбачених договорами.

Частина 2 статті 26  Закону України „Про електроенергетику” зобов'язує споживача електроенергії дотримуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що комунальне підприємство „Енергосервіс” у відношенні до позивача є споживачем, а там, де до його мереж приєднані електроустановки інших споживачів –основним споживачем, як обґрунтовано заснованих на п.1.2 Правил користування електричною енергією, яким надані визначення термінів основний споживач та субспоживач.

Основний споживач –це споживач електричної енергії або власник електричних мереж, який передає частину електроенергії своїми технологічними електричними мережами субспоживачам та/або електропередавальній організації (абз. 51 п. 1.2 ПКЕЕ).

 Субспоживач –споживач, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж основного споживача (абз. 79 п. 1.2 ПКЕЕ).

Відповідно до п. 1.6 Правил користування електричною енергією відносини між споживачами та субспоживачами, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача, що укладається між ними на основі типового договору. Основні споживачі, для яких надання послуг з передачі електричної енергії не є основним видом діяльності та які не є електропередавальними організаціями, не мають права відмовити субспоживачам у разі дотримання останніми вимог цих Правил в укладенні договорів про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача.

В пункті 4.1 Правил користування електричною енергією зазначено, що електроустановки споживачів мають бути забезпечені необхідними розрахунковими засобами обліку електричної енергії для розрахунків за спожиту електричну енергію, технічними засобами контролю і управління споживанням електричної енергії та потужності, що встановлюються відповідно до вимог ПУЕ та проектних рішень, а також за бажанням споживача засобами вимірювальної техніки для контролю якості електричної енергії.

Згідно пункту 3.1 Правил користування електричною енергією межа експлуатаційної відповідальності між споживачами і електропередавальною організацією (основним споживачем) за стан і обслуговування суміжних електроустановок фіксується в акті розмежування балансової належності електроустановок і експлуатаційної відповідальності сторін.

Відповідно до Правил користування електричною енергією точка продажу електричної енергії споживачу встановлюється на межі балансової належності його електроустановок та зазначається в договорі про поставку електричної енергії.

Заперечення відповідача на позов та доводи його апеляційної скарги зокрема зводяться до того, що додаткові угоди про включення нових точок обліку в Договір є неукладеними. Відповідач посилався на пункт п.5.5. Правил користування електричною енергією згідно якого договір про постачання електричної енергії повинен містить узгоджені сторонами договірні величини споживання електричної енергії, договірні величини споживання електричної потужності (помісячно).

Як вже зазначалось, основний договір на поставку електричної енергії № 5159 між сторонами по справі був укладений 03.05.2006 р.

Постановою Вищого господарського суду України від 23 грудня 2010 року у справі № 5020-9/357-4/030 (т.1 а.с.87-91) встановлене досягнення згоди сторін по всім істотнім умовам Договору та відсутність підстав вважати його неукладеним, що відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доведень знов при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно пояснень представників сторін Договір № 5159 від 03.05.2006 р. недійсним у встановленому законом порядку не визнаний.

Додатковими угодами до Договору були включені нові точки обліку в зазначений вище Договір, якими доповнені додатки № 1 та № 3 до Договору (том 2 а.с.52-93).

З додаткових угод вбачається, що в них закріплена величини дозволеної потужності об'єкту, а також в додатку № 3 до кожної з угод - номер лічильника, урівень напруги, дозволена потужність, розрахунковий коефіцієнт.

Згідно статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.  Аналогічні положення закріплені частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України.

Згідно з абзацом 18 п. 1.2 Правил користування електричною енергією, договір про постачання електричної енергії –це домовленість двох сторін (постачальник електричної енергії за регульованим тарифом і споживач), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час продажу постачальником за регульованим тарифом електричної енергії споживачу за тарифами, які регулюються відповідно до законодавства України.

Таким чином, на підставі змісту договірних відносин сторін, фактичних обставин справи, слід визнати, що сторонами при укладені додаткових угод до Договору було погоджено всі його істотні умови, зокрема і об'єми постачання електричної енергії, тому доводи апеляційної скарги щодо їх неукладеності судова колегія знаходить  безпідставними.

На підставі матеріалів справи та пояснень представників сторін судовою колегією також встановлено, що відкритим акціонерним товариством „Електрична компанія „Севастопольенерго” в мережі комунального підприємства „Енергосервіс” передавалась електрична енергія, яка відпускалась останнім в мережі субспоживачів, а електролічильники обсягу фактично поставленої електричної енергії встановлені на межах балансової належності електромереж, яка знаходиться на зборках будинків по відповідним адресам, а прилади сумісно-будинкового обліку встановлені згідно проектів на електропостачання споживачем.

За пунктом 6.14 Правил користування електричною енергією обсяг проданої споживачу активної електричної енергії визначається відповідно до даних розрахункового обліку про її фактичне споживання.

Пунктом 8.2 Договору встановлено, що відносини між споживачем та електропередавальною організацією регулюються умовами договору про технічне обслуговування електрозабезпечення споживача, який укладається між ними, що узгоджується з п.1.6 Правил користування електричною енергією.

Відповідний договір № 1006-54/08/2098 був укладений сторонами по справі 10 листопада 2008 року, яким визначено, що власник мереж забезпечує передачу електричної енергії до межі балансової належності належних йому електричних мереж (т.2 а.с.116-121).

Згідно Правил користування електричною енергією договір про спільне використання технологічних мереж укладається тільки зі споживачем.

Відповідно до п.1.2 Правил користування  електричною енергією споживач електричної енергії –юридична або фізична особа, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору. Електроустановка –установка, яка призначена для виробництва або перетворення, передачі, розподілу чи споживання електроенергії.

Таким чином, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач є споживачем електричної енергії та водночас і основним споживачем там, де до його мереж приєднані електроустановки інших споживачів, оскільки облікувати електроенергію може лише прилад обліку, а вони знаходяться на балансі основного споживача, отже розташовані на межі балансової належності між позивачем та відповідачем по справі.

Апеляційна скарга відповідача мотивована також відсутністю належних доказів щодо передачі в його користування товару, його обсягу, оплата якого є предметом спору.

В додатку № 3 до Договору про передачу електричної енергії вказана одна точка обліку електричної енергії відповідача –вул.І.Голубця,5 в м.Севастополі, а в додатку № 1 узгодженні і розмір здовженої напруги, і об'єми постачання електричної енергії та розмежовані по місяцям.

Відповідно до пункту 7.1 Договору на підставі показників приладів обліку електричної енергії та умов додатку „Графік зняття показників приборів обліку електричної енергії” оформлюються наступні документи: акт про використання електричної енергії; акт про прийняття-передачу товарної продукції; акт результатів замірів електричної потужності.

Таким чином, на підставі показників приладів обліку, представлених щомісячно споживачем, згідно додатку № 6 Договору, позивач проводив нарахування за спожиту електричну енергію та виставляв відповідачеві відповідні рахунки.

В матеріалах справи наявні акти про використання електричної енергії (т.1 а.с.19-52, т.2 а.с.106-115), а також рахунки-акти виконаних робіт на суму 153 520,12 грн. (т.1 а.а. 53-70), яки є доказами наявності заборгованості відповідача.

При таких обставинах оцінка, судом першої інстанції  відсутності актів про прийняття-передачу товарної продукції та актів результатів замірів електричної потужності  при доведеності факту отримання електричної енергії та її обсягу іншими доказами з боку позивача, що тягнуть виникнення у відповідача обов'язку оплатити отриману електричну енергію, як таких, що не є підставою для відмови в задоволенні позову, на думку судової колегії, є вірною.

Докази надсилання позивачем та отримання відповідачем зазначених рахунків на оплату спожитої електроенергії за зазначений в позові період також надані позивачем (т.2 а.с.4-38).

Несплата виставлених відповідачеві рахунків є односторонньою відмовою від виконання зобов'язань за Договором та порушенням приписів статті 525 Цивільного кодексу України щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання та статті 629 того ж Кодексу щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

При таких обставинах у суду першої інстанції були наявні необхідні та достатні підстави для задоволення позову.

На підставі викладеного у сукупності, судова колегія вважає, що обґрунтування апеляційної скарги, викладені апелянтом в її тексті не знайшли свого підтвердження під час перевірки Севастопольським апеляційним господарських судом правильності застосування судом першої інстанції матеріальних та процесуальних норм при постановлені рішення  господарським судом м.Севастополя від 22 лютого 2011 року у справі № 5002-11/229, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги комунального підприємства „Енергосервіс” Севастопольської міської ради судовою колегією не вбачається.

                    Керуючись статтями 101, 103 п.1, 105  Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства „Енергосервіс” Севастопольської міської ради –залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 22 лютого 2011 року у справі №5002-11/229 –залишити без змін.           

Головуючий суддя                                                  К.Г. Балюкова

Судді                                                                                Т.С. Видашенко

                                                                                К.В. Волков

Розсилка:  

1.  відкритому акціонерному товариству "Енергетична компанія "Севастопольенерго" (вул. Хрустальова, 44,Севастополь,99040)

2.  комунальному підприємству "Енергосервіс" Севастопольської міської Ради (вул. І. Голубця, 5,Севастополь,99003)