Рішення

від 07.04.2011 по справі 11/18/2011/5003

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

07 квітня 2011 р.                  Справа 11/18/2011/5003

за позовом   фізичної особи - підприємця ОСОБА_1,  м. Вінниця   

до                 споживчого товариства «Тиманівська хлібопекарня»

                    с. Тиманівка Тульчинського району  

про               стягнення 29 150 грн.

                                                                                            Суддя      В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Павловій, за участю представників:

від позивача       -    ОСОБА_2 за  довіреністю № 1398  від 06.04.2011р.;

від відповідача   -   не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

 Заявлено позов про  стягнення з споживчого товариства «Тиманівська хлібопекарня»  на користь  фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 29150 грн..

Позов мотивовано тим, що між сторонами існували господарські відносини, пов’язані з  поставкою позивачем борошна вищого та першого гатунку. Так, протягом квітня - червня 2008 року по видаткових накладних відповідачу було поставлено товару на загальну суму 60 650  грн.. Відповідач провів часткові розрахунки отриманого борошна на суму 31 500  грн., у зв’язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 29150 грн..

З метою здійснення оплати за отримане борошно, позивач звернувся до відповідача з вимогою від 29.11.2010р., яка останнім залишена без відповіді та задоволення.

 Відповідач вимоги суду викладені в ухвалі  від 01.03.2011р. щодо надання документів не виконав, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.  

Зважаючи на відсутність належних доказів в матеріалах справи та з метою забезпечення реалізації сторонами права на судовий захист своїх прав та інтересів, ухвалою від 16.03.2011р. розгляд справи відкладено на 07.04.2011р..

В судовому засіданні встановлено, що відповідач не скористався своїми правами не надавши визначених судом документів та не забезпечивши явки свого представника.  При цьому суд зауважує, що конверт з ухвалою суду повернуто на адресу суду з написом наступного змісту: «За зазначеною адресою не проживає». Кореспонденція суду  відповідачу надіслана на  адресою вказаною в позовній заяві (23644, Вінницька область, Тульчинський район, с. Тиманівка, вул. Комінтерна, 4).

Згідно витягу  з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АЕ № 851844 станом на 16.03.2010 року місцезнаходженням відповідача є наступна адреса: 23644, Вінницька область, Тульчинський район, с. Тиманівка, вул. Комінтерна, 4, тобто адреса, на яку направлено кореспонденцію суду.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено безпосередньо на юридичну особу.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році», п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ч.1 ст.69 ГПК України,   розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача,  оцінивши наявні докази на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено  наступне.

Фізична особа –підприємець ОСОБА_1   (позивач)  поставив,   споживче товариство «Тиманівська хлібопекарня» (відповідач) отримало  борошно вищого та першого ґатунку в загальній кількості 27 тонн на суму 60 650 грн.,  що підтверджується наступними накладними:

-          № 4/10 від 14.04.2008 р. на суму 15100 грн.,

-          № 5/025 від 06.05.2008 р. на суму 15325 грн.,

-          № 5/030 від 29.05.2008 р. на суму 14625 грн.,

-          № 6/01 від 06.06.2008 р. на суму 15600грн.,

та довіреностями:

-          серії ЯНЦ № 736214 від 14.04.2008р.,

-          серії НБЛ № 151503 від 14.05.2008р.,

-          серії НБЛ  № 151504 від 29.05.2008р.,

-          серії НБЛ  № 151506 від 06.06.2008р..

       Як свідчать матеріали справи, зокрема  виписки банку, відповідачем проведено часткові розрахунки за товар в сумі 31 500 грн..

Пунктом 2 статті  530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки строк виконання зобов‘язання сторонами не визначено, позивач в порядку ст. 530 ЦК України 01.12.2010р. надіслав відповідачу вимогу від 29.11.2010р.  про сплату заборгованості в розмірі 29150 грн., яка останнім залишена без відповіді та задоволення.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.  

В силу ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зважаючи, що матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем розрахунків за отриманий товар в розмірі 29 150 грн., суд дійшов висновку що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім вимоги про стягнення боргу позивач просить стягнути з відповідача судові витрати. В розрахунку судових витрат позивач окрім сум державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, заявляє  до стягнення 2000 грн. за оплату послуг адвоката.

Розглянувши вказану вимогу суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності  наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст. 12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, 25.11.2010 року між ФОП ОСОБА_1 (за договором Клієнт) та адвокатом ОСОБА_3 (за договором Адвокат) укладено договір про надання правої допомоги. За умовами даного договору Адвокат зобов’язався надати Клієнту визначену цим договором правову допомогу щодо захисту інтересів останнього з приводу стягнення 29 150 грн. за отримане СТ «Тиманівська хлібопекарня» борошно згідно накладних  № 4/10 від 14.04.2008 р. на суму 15100 грн., №  5/025 від 06.05.2008 р. на суму 15325 грн., № 5/030 від 29.05.2008 р. на суму 14625 грн., № 6/01 від 06.06.2008 р. на суму 15600грн., а Клієнт зобов’язався сплатити за виконану роботу визначений у даному договорі гонорар та відшкодувати додаткові витрати пов’язані з виконанням доручення Клієнта.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що за правову допомогу Клієнт виплачує Адвокату готівкою гонорар в розмірі 2 000 грн..

Підтвердженням того, що ОСОБА_3 має статус адвоката є свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю  № НОМЕР_2 від 29.03.2010р..

За надання юридичних послуг з питань, передбачених договором позивач сплатив виконавцю гонорар в сумі 2 000 грн. На підтвердження понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката суду надано видатковий  касовий ордер   від 25.11.2010р..

Зважаючи, що матеріалами справи підтверджується понесення позивачем 2 000  грн. витрат на оплату послуг адвоката, суд дійшов висновку, що вказана сума  є правомірною та підлягає відшкодуванню пропорційно задоволеним вимогам.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49   ГПК України.    

Керуючись  ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:  

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з споживчого товариства «Тиманівська хлібопекарня»(23644, Вінницька область, Тульчинський район, с. Тиманівка, вул. Комінтерна, 4, код 31496533) на користь фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (21000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 29 150 (двадцять дев’ять тисяч сто п’ятдесят) грн. –боргу; 291 (двісті дев’яносто одну) грн. 50 коп. -  витрат пов’язаних зі сплатою державного мита;  236 (двісті тридцять шість) грн.  -  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 2 000 (дві тисячі) грн. –витрат на оплату послуг адвоката.

3.          Наказ видати після набрання рішенням  законної сили.   

4.          Копію рішення направити відповідачу.

                                                                          Повне  рішення складено 12.04.2011р.

Суддя                                                         В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу  (23644, Вінницька область, Тульчинський район, с. Тиманівка, вул. Комінтерна, 4)