Ухвала

від 26.09.2006 по справі 5/120-64а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5/120-64А

       ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

УХВАЛА

26.09.06                                                                                           Справа  № 5/120-64А

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді                           Скрутовського П. Д.

суддів                                      Онишкевича В. В.

                                           Слуки М. Г.     

розглянув           апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від 13.07.2006 р. № 138-12/45

на постанову           Господарського суду Волинської області від 04.07.2006 р.

у справі           № 5/120-64А

за позовом           Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до           Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Полісся», с. Здомишель

про           стягнення фінансових санкцій в розмірі 5 120, 61 грн.

за участю представників сторін:

від позивача (скаржника) –явка необов'язкова –не з'явився

від відповідача –явка необов'язкова –Шкіринець Ю. М. –представник (довіреність № 198 від 26.09.2006 р.)

Представнику відповідача у судовому засіданні були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст.ст. 49, 51 КАС України. Згідно клопотання, технічна фіксація судового процесу не здійснюється, ведеться протокол судового засідання. Заяв про відвід суддів не надходило.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.2006 р. розгляд справи було призначено на 26.09.2006 р., явка сторін не була визнана обов'язковою.

Постановою господарського суду Волинської області від 04.07.2006 р. у справі № 5/120-64А за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського ВК «Полісся», с. Здомишель про стягнення 5 120, 61 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу по працевлаштуванні 3 інвалідів у 2005 році в позові відмовлено.

          При винесенні оскаржуваної постанови, місцевий господарський суд керувався ст.ст. 18, 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів”, Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інваліда, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 03.05.1995 р. № 314 та мотивував її тим, що відповідачем у 2005 році вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому на нього не може бути покладена відповідальність згідно ст. 20 вищезазначеного Закону.

Скаржник, позивач у справі, не погодився з постановою господарського суду Волинської області, подав апеляційну скаргу, в якій вказує підстави, з яких вважає, що дана постанова підлягає скасуванню, а слід прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення відповідачем ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», якою передбачений норматив для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від середньооблікової чисельності працюючих, а відповідач замість необхідних 5 робочих місць для працевлаштування інвалідів, створив лише 2.

У своїй апеляційній скарзі, апелянт просить розглянути справу без участі його уповноваженого представника.

Відповідач у справі не скористався правом, наданим ст. 191 КАС України, не подав відзиву на апеляційну скаргу, проте його уповноважений представник у судовому засіданні заперечив доводи, наведені в апеляційній скарзі, просив постанову місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що підприємство створило 7 робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також на наявні у матеріалах справи докази щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме щомісячні звіти про наявність вільних робочих місць, в яких передбачені вакантні робочі місця для інвалідів (форми № 3-ПН), колективний договір та звернення до місцевих рад народних депутатів та органу Міністерства соціального захисту населення.

          Розглянувши наявні матеріали справи, доводи та заперечення, наведені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представника відповідача у судовому засіданні, колегія суддів господарського суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що постанову місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав:

Відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8  до 25 чоловік –у кількості 1 робочого місця.

Із матеріалів справи, а саме із звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, вбачається, що середньооблікова чисельність працівників на підприємстві у звітному періоді складала 131 чоловік, відповідно норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році повинен був становити в кількості 5 інвалідів, а працевлаштовано було лише 2 інвалідів.

Відповідно до вимог ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.

Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.

Отже, відсутність в спірному періоді прибутку не звільняє відповідача від сплати штрафних санкцій за не створення робочого місця для працевлаштування інваліда.

Згідно з положеннями Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку і використання цих коштів, суми штрафних санкцій визначаються в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, незайняте інвалідом і виплачується підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, наступного за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, а у разі несплати в установлений термін, відділення Фонду соціального захисту інвалідів вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку, керуючись також Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 1434 від 26.09.2002 р., ст. 2 КАС України та ст. 124 Конституції України.

          Із згаданого вище звіту форми № 10-ПІ вбачається, що на середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 1 707 грн. – відповідно Фондом соціального захисту інвалідів були нараховані штрафні санкції в розмірі 3 середньорічних заробітних плат за 3 нестворених робочих місця для працевлаштування інвалідів в сумі 5 120, 61 грн.

Відповідно до ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, працевлаштування інвалідів здійснюється органами  виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Згідно ч. 2 ст. 19 цього ж Закону, відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів покладається на керівника підприємств.

Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства створюють за власні кошти місця для працевлаштування інвалідів, розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно даного Положення, робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введене в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

За п.п. 3.3.3 Інструкції із статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві, середньооблікова чисельність штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.

Згідно змісту Листів Держкомстату № 6-2-7/230 від 21.10.2002 року та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 6538 від 12.11.2003 р., у разі отримання при розрахунку не цілого значення показника необхідно заокруглювати його за загальними правилами арифметики до цілого значення.

У матеріалах даної справи містяться копії звітів форми № 3-ПН про наявність вільних робочих місць та потребу у працівниках за січень –грудень 2005 року, в яких підприємство вказувало наявні вільні робочі місця для інвалідів. Крім цього, кооперативом надсилалися листи у Здомишельську сільську раду народних депутатів, Ратнівський районний центр зайнятості, управління праці та соціального захисту населення Ратнівської районної державної адміністрації про направлення з метою працевлаштування на підприємство інвалідів, однак, як вбачається із довідок, виданих вказаними органами, інваліди в СВК «Полісся»не направлялися, оскільки звернень про працевлаштування від них не було.

Також у колективному договорі кооперативу на 2004 –2005 рр. встановлено мінімальну кількість нормозмін та пільгові умови надання відпусток для інвалідів.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, апеляційна інстанція встановила, що СВК «Полісся»було вжито всі необхідні заходи, передбачені вищевказаними нормативно-правовими актами, для створення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. А отже, Фондом соціального захисту інвалідів неправомірно були накладені штрафні санкції на підставі ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Таким чином, враховуючи вищенаведене, а також норми чинного законодавства України і практику Вищого господарського, адміністративного та Верховного судів України щодо перегляду матеріалів справ в касаційному порядку з аналогічним предметом спору, колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає підстав для зміни чи скасування постанови господарського суду Волинської області, оскільки вона прийнята з врахуванням всіх обставин справи та відповідно до норм чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 184, 195, 199, 200-205, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, -

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛИВ:

1.          Постанову господарського суду Волинської області від 04.07.2006 р. у справі № 5/120-64А залишити без змін, а апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів без задоволення;

2.          Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду;

3.          Ухвала може бути оскаржена в установленому законом порядку.

Головуючий-суддя                                                                      П. Д. Скрутовський

Суддя                                                                                              В. В. Онишкевич  

Суддя                                                                                             М. Г. Слука