Постанова

від 04.07.2006 по справі 5/120-64а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/120-64А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

43010, м. Луцьк, пр. Волі, 54 а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"04" липня 2006 р. Справа № 5/120-64А.

за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Полісся”

про стягнення заборгованості по сплаті штрафних санкцій в сумі 5120грн.61коп.

                                                                                                    Суддя  Слупко В.Л.

Представники сторін:

від позивача: Гриценко Н.І. –заст.нач.відділу (дор.№06д.10/11 від 04.04.2006р.)

від відповідача: Шкіринець Ю.М. (дор.№98 від 04.07.2006р.)

Суть спору: Позивач - Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів та представник в судовому засіданні просять стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Полісся” 5120грн.61коп. штрафних санкцій за непрацевлаштування в 2005 році 3-х інвалідів згідно визначеного ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі –Закон) нормативу та поданого відповідачем звіту ф.10-П І.

Відповідач та його представник проти позову заперечують, мотивуючи тим, що СВК створило 7 робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році, про що було проінформовано позивача у звіті ф.10-П І. Зокрема в колективному договорі на 2004-2005р.р. для інвалідів встановлено мінімум вихододнів та передбачено певні пільги. Крім того, СВК щомісячно в звітах повідомляло центр зайнятості про створення та наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також зверталось до місцевих рад та органу Мінсоцзахисту населення про направлення інвалідів для працевлаштування. Проте зазначені органи інвалідів для працевлаштування не направляли, а інваліди, до яких звертався кооператив не виявили бажання працювати.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає із-за відсутності підстав застосування до відповідача адміністративно-господарських санкції.

Статтею 19 Закону визначено норматив працевлаштування інвалідів для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання в розмірі 4% від загальної чисельності працюючих.

Відповідно до ст.20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Як вбачається із звіту відповідача форми №10-П І наданого відділенню Фонду інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників у товаристві в 2005 році становила 131 особу, відповідно чисельність інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до 4% нормативу становить 5 осіб, фактично працевлаштовано 2 інваліди.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Цей припис Закону конкретизовано в п.10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314 (далі –Положення), згідно з яким працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. Обов'язки місцевих органів соціального захисту населення, державної служби зайнятості та відділень Фонду соціального захисту інвалідів щодо працевлаштування інвалідів детально викладені відповідно в п.п. 11-13 Положення.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до ст.218 Господарського кодексу України підприємства зобов'язані вживати всіх залежних від них заходів для недопущення господарського правопорушення, яким, зокрема, є невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. До числа таких заходів відносяться обов'язки підприємства, визначені у п.п. 3, 5, 14 Положення. Зокрема, у п.14 Положення передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Поданими відповідачем доказами стверджується, що кооперативом було вжито всіх залежних від нього заходів для працевлаштування в 2005 році інвалідів, а саме:

В звітах ф.№3-ПН СВК „Полісся” щомісячно інформував державну службу зайнятості про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може бути використана праця інвалідів.

Кооперативом надсилались листи в Здомишельську сільську раду, Ратнівський районний центр зайнятості, управління праці та соціального захисту населення Ратнівської райдержадміністрації про направлення на роботу в господарство інвалідів, однак як вбачається з довідок (наявних в матеріалах справи), виданих вищевказаними органами, інваліди в СВК „Полісся” ними не направлялись, оскільки звернень про працевлаштування від інвалідів не надходило.

В колективному договорі на 2004-2005р.р., укладеному між правлінням та профспілковим комітетом СВК „Полісся”, встановлено мінімальну кількість вихододнів (нормозмін)та пільгові умови надання відпусток для інвалідів.

Із-за таких обставин суд не вбачає вини відповідача в непрацевлаштуванні інвалідів у визначеному нормативі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.218 Господарського кодексу України, ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити.

Постанову може бути оскаржено у строк і порядку, передбачені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                          В.Л.Слупко