Постанова

від 17.03.2008 по справі 07/1416

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

07/1416

Київський міжобласний апеляційний господарський суд

          01033, м. Київ, вул. Жилянська, 58-б

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.08                                                                      Справа №  07/1416

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:                    Шевченко  В. Ю. (доповідач по справі),

суддів:

                                                  Ільєнок Т.В.

                                                  Мельника С. М.

секретар судового засідання   Гонтар О.В.,

В судове засідання з'явились представники сторін

від позивача:Бодревська І.В. - дов. №31 від 11.04.2007р., представник;Мусієнко П.Д. - дов. №40 від 22.11.2007р., представник;

від відповідача 1:від відповідача 2:від прокуратури:

Байда О.О. –дов. №26 від 16.01.2008р., представник;не з'явився;Матвієць В.В. - посвідчення №54 від 28.03.2005р.;

розглянувши апеляційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції на рішення господарського суду Черкаської області від 26.05.2005 року

у справі          №07/1416 (суддя Дорошенко М.В.)

за позовом  Уманської об'єднаної державної податкової інспекції

до                           1. Товариства з обмеженою відповідальністю „Хортиця”

                    2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Промінь”

за участю    прокуратури Черкаської області

про                    про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ

17.03.2005р. Уманська об'єднана державна податкова інспекція звернулася до господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Хортиця”, Товариства з обмеженою відповідальністю „Промінь” про визнання договору від 15.04.2004р. таким, що не відповідає вимогам закону (а.с.2-5). Позов обґрунтований тим, що вказаний договір укладений обома учасниками з порушенням господарської компетенції і має бути визнаний недійсним відповідно до ст.ст. 207, 208 ГК України.

Заявою №05-933вих.05 від 11.04.2005р. прокурор Черкаської області вступив у справу (а.с.19).

Рішенням господарського суду Черкаської області від 26.05.2005р. по справі №07/1416 в задоволені позовних вимог відмовлено (а.с.36-38).

Не погоджуючись із вказаним рішенням господарського суду Черкаської області, Уманська об'єднана державна податкова інспекція звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою апеляційного суду від 15.06.2005р. апеляційна скарга прийнята до провадження. Розпорядженням виконуючого обов'язки Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.11.2007р. справа передана на розгляд колегії суддів: головуючого судді –Шевченка В.Ю., суддів –Ільєнок Т.В., Мельника С.М.

Перший відповідач надіслав відзив на апеляційну скаргу, в яких просить залишити рішення господарського суду Черкаської області від 26.05.2005р. у справі №07/1416 без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

В судовому засіданні 17.03.2008р. представники позивача вимоги своєї апеляційної скарги підтримали.

Прокурор в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав.

Представник першого відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення місцевого суду залишити без змін.

Представник другого відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, першого відповідача та прокурора, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду виходить із наступних обставин.

15.04.2004р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Хортиця” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Промінь” був укладений договір товарного кредиту, за умовами якого перший відповідач зобов'язався надати другому відповідачу для його власного використання 30000кг насіння кукурудзи як цільовий, безпроцентний товарний кредит загальною вартістю 88500грн. на строк 19 місяців з моменту укладення цього договору.(а.с.11). Другий відповідач зобов'язався прийняти від першого відповідача 30000кг насіння кукурудзи і по закінчення передбаченого договором строку повернути йому насіння кукурудзи такої ж самої кількості і відповідної якості або насіння інших культур вартістю, рівнозначній вартості отриманого насіння кукурудзи. (а.с.11).

Повернення насіння кукурудзи мало відбутися у натуральному вигляді (п. 4.1, п. 5.1). У спірному договорі була передбачена умова що при неможливості повернення товарного кредиту в натурі у строк до 15.11.2005р., другий відповідач має повернути першому відповідачу товарний кредит грошовими коштами у сумі, еквівалентній вартості насіння (п. 4.2, п. 5.2), а у разі відсутності у ТОВ „Промінь” відповідного насіння чи грошей для повернення позики, за погодженням з ТОВ „Хортиця”, провести розрахунки іншими товарами (п. 5.3).

В матеріалах справи також наявна додаткова угода до зазначеного договору, відповідно до якої другий відповідач має виконати договір лише шляхом повернення ТОВ “Хортиця“ насіння кукурудзи тієї ж якості, яка була ним отримана, а всі умови про можливість розрахунку у інший спосіб із тексту договору виключені (а.с.25).

21.04.2004р., на виконання договору від 15.04.2004р., відповідачі склали акт про передачу першим відповідачем другому відповідачу 30000кг насіння кукурудзи (а.с.14). Зобов'язання, прийняті по договору товарного кредиту від 15.04.2004р., ТОВ “Промінь” належним чином не виконало, одержане насіння кукурудзи першому відповідачу не повернуло.

Постановою Господарського суду Вінницької області від 21.09.2006р. по справі №5/88-06 ТОВ „Промінь” визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою  Господарського суду Вінницької області від 28.02.2008р. по цій справі строк ліквідаційної процедури продовжено. Копії зазначених процесуальних документів надані під час апеляційного провадження.

Обґрунтовуючи позов Уманська об'єднана державна податкова інспекція наполягає на тому, що договір товарного кредиту від 15.04.2004р. є договором купівлі-продажу. А відтак, він має відповідати вимогам п.65 ст.9 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” №1775-ІІІ від 01.06.2000р., який передбачає що оптова торгівля насінням підлягає ліцензуванню. Відсутність у сторін спірного договору зазначеної ліцензії на час його укладання, на думку позивача, свідчить про порушенням ними господарської компетенції.

ТОВ “Хортиця“ проти цього заперечує, спростовує що спірний договір є договором купівлі-продажу, та наполягає що за умовами договору між його сторонами виникли відносини позики.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників позивача, першого відповідача та прокурора, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Черкаської області від 26.05.2005р. у справі №07/1416 має бути залишене без змін, з наступних підстав.

Уманська ОДПІ обґрунтовувала позовну вимогу про визнання недійсним договору посиланням ст.ст. 207, 208 ГК України.

У відповідності до ч.1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Але Господарський кодекс України, зокрема статті 207, 208 цього кодексу, не містять посилання на правочин (договір) і не передбачають підстав для визнання його недійсним.

Оскільки, позивач визначив підставою позову визнання недійсним спірного договору від 15.04.2004р. як правочину та не обґрунтовував позов посиланням на норми Цивільного кодексу України, зокрема ст.ст.203, 215 ЦК, місцевий суд обґрунтовано не вирішував вказане питання.

Судова колегія апеляційного господарського суду вважає безпідставним ототожнення позивачем таких понять як правочин (договір) та господарське зобов'язання.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарське зобов'язання може виникнути зокрема, з господарського договору або інших угод передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Тобто господарське зобов'язання виникає із господарського договору, є правовим наслідком його укладання і, з огляду на це, вказані поняття не можуть вважатися тотожними.

Таким чином, позовна вимога в редакції сформульованій позивачем не підлягає задоволенню  і з огляду на необґрунтованість її нормами матеріального права.

Спірний договір, який укладено відповідачами 15.04.2004р., отримав назву „договір товарного кредиту”.

В обґрунтування позову, позивач зазначає, що зазначений договір за своєю суттю є договором купівлі-продажу, і до нього повинні бути застосовані відповідні правові наслідки.

Згідно п.п.1.11.2. п.1.11 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” №334/94-ВР від 28.12.1994р., товарний кредит - товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передання права власності на товари (результати робіт, послуг) покупцю (замовнику) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Втім відносини, що виникли під час укладання договору від 15.04.2004р. мають врегульовуватися Цивільним кодексом України 2003 р. та Господарським кодексом України. Закон України №334/94-ВР від 28.12.1994р. застосовується для цілей оподаткування, визначає порядок оподаткування підприємств в Україні податком на прибуток, і не врегульовує цивільно-правові відносини що виникають між особами при укладанні угод. Отже, застосування позивачем норм зазначеного закону для визначення цивільно-правового змісту спірного договору є безпідставним.

Ні Цивільний кодекс України, ні Господарський кодекс України не містять визначення терміну „договір товарного кредиту”.

Під час розгляду справи представник першого відповідача пояснив, що назва спірного договору від 15.04.2004р. обрана невдало і не відповідає його суті. Право власності на дану продукцію позичальнику передано не було, оскільки він зобов'язався через встановлений термін, повернути таку ж саму кількість і такої ж якості продукцію. Тому дану господарську операцію не можна розцінювати як продаж продукції, оскільки вона не містить наслідків, які виникають при звичайній реалізації. При проведенні даної операції ТОВ „Хортиця” не зобов'язане мати ліцензію на право здійснення тієї діяльності, якою воно не займалося –оптова торгівля насінням.(а.с.59).

Насіння соняшника, відповідно до ч. 2 ст. 184 ЦК України, є майном з родовими ознаками і є замінною річчю. Таким чином, особа, яка одержала майно такого виду у користування, не позбавлена права спожити його (обміняти, тощо), з подальшим поверненням власнику іншого майна такого ж роду, числа, ваги. міри.

З огляду на викладене, судова колегія апеляційного суду вважає, що за своїм змістом спірний договір не є договором купівлі-продажу, оскільки передбачає обов'язок позичальника за договором на протязі певного часу повернути товар кредитору і не містить основної умови для зазначеного виду зобов'язання –остаточного переходу до одержувача права власності на майно та розрахунок за нього грошовими коштами.

Як стверджує перший відповідач, по факту передачі продукції від першого відповідача до другого відповідача операція за спірним договором відобразилася по бухгалтерському обліку ТОВ „Хортиця” як звичайна передача продукції на зберігання, що не передбачає отримання доходу ТОВ „Хортиця” у момент її передачі, оскільки за передану продукцію другий відповідач у момент її отримання не розрахувався. Зазначене, на його думку, свідчить що спірний договір за своєю суттю є договором позики.

Матеріалами справи також підтверджується, що за фактом здійснення даної передачі продукції не відбулося отримання доходу у ТОВ „Хортиця”. Насіння кукурудзи рахувалося і на час розгляду справи рахується на матеріальному рахунку запасів у ТОВ „Хортиця” і, відповідно при розрахунку податку на прибуток за послідуючі періоди, згідно вимог п. 5.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, вартість переданої продукції враховується у ТОВ „Хортиця” як залишок запасів на кінець звітного періоду з подальшим врахуванням цього залишку до сукупності доходу ТОВ ”Хортиця”. Тому заниження нарахування та сплата коштів до бюджету по факту укладення договору між ТОВ „Хортиця” та ТОВ „Промінь” не відбулося.

Наведене підтверджується і висновком судово-бухгалтерської експертизи від 19.12.2006 року у справі № 07/1416, згідно якого господарська операція по передачі насіння від ТОВ ”Хортиця” до ТОВ „Промінь” відповідає вимогам п. 1.29 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” щодо операцій відповідного зберігання (а.с.135 зворот). Згідно бухгалтерського обліку ТОВ „Хортиця” передача насіння кукурудзи за договором від 15.04.2004 року відображена як перенесення вартості насіння кукурудзи з одного субрахунку на інший субрахунок і залишок насіння кукурудзи на даних субрахунках у відповідності до п. 5.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” ТОВ „Хортиця” було відображено в валових доходах підприємства за перше півріччя 2004 року. Отже, факту реалізації насіння кукурудзи за договором від 15.04.2004 року не відбулося.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна підтвердити ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Тобто обов'язок підтвердити поданими доказами наявність обставин, з якими закон пов'язує невідповідність вимогам закону спірного договору, покладається на Уманську ОДПІ.

Ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного провадження, позивач поданими по справі доказами не обґрунтував і не довів що укладений відповідачами договір від 15.04.2004р. є договором купівлі-продажу. Позивач не надав доказів того, що спірний договір є нікчемними правочином або що його недійсність підтверджена відповідними судовими рішеннями.  

Апеляційний суд не вважає істотним посилання позивача на те, що додаткова угода до договору від 15.04.2004р. не була пред'явлена першим відповідачем перевіряючим під час перевірки та під час розгляду скарг ТОВ „Хортиця” на податкові повідомлення-рішення, прийнятті за результатами цієї перевірки.

Зазначений документ фактично існує, що не спростовується і самим позивачем. Він наданий суду в межах процесуальних прав відповідачів, і до підтвердження у встановленому законом порядку факту його фальсифікації, на що посилається позивач, у господарського суду відсутні будь-які підстави не враховувати додаток до договору в якості доказу по справі. Таке посилання позивача прямо суперечить ст.ст. 69-70 КАС України.

Оскільки відсутні підстави вважати що спірний договір від 15.04.2004р. є договором купівлі-продажу, то сторони зазначеного договору не зобов'язані для здійснення господарської операції по передачі насіння кукурудзи одержати ліцензію на оптову торгівлю. А відтак, відсутнє порушення відповідачами п.65 ст.9 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” №1775-ІІІ від 01.06.2000р. Таким чином, відсутні підстави вважати що спірний договір не відповідає діючому законодавству.

Апеляційний суд не приймає в якості обґрунтування позову наведені нижче посилання позивача, які не були включені до позовної заяви, але висловлювалися під час апеляційного провадження, оскільки вказані посилання не мають безпосереднього відношення до підстав позову з яким звернувся позивач.

Невиконання другим відповідачем прийнятих ним зобов'язань по договору не може вважатися доказом невідповідності законодавству самого договору.

Порушення відповідачами податкового законодавства, на стадії його виконання також не є доказом вказаної обставини та не свідчить про наявність на час укладання спірного договору наявності мети яка суперечить інтересам держави та суспільства.

Порушення порядку обчислення податкового кредиту та валових витрат, в разі доведеності вказаної обставини у встановленому порядку, є підставою для застосування до порушника заходів передбачених законодавством України про оподаткування.

Апеляційний господарський суд порушив апеляційне провадження та почав перегляд справи відповідно до положень ГПК України.

Відповідно до п.7 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, який почав діяти з 01.09.2001 р., після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, а також апеляційні, касаційні скарги (подання), заяви (подання) про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами у таких справах, подані і не розглянуті до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 195, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги і залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що рішення господарського суду Черкаської області від 26.05.2005р. у справі №07/1416 містить вірний висновок по суті спору, прийняте у відповідності до чинного матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись: п.1 ст.198, ст.200, п.1 ст.205 КАС України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1.          Рішення господарського суду Черкаської області від 26.05.2005р. у справі №07/1416 залишити без змін, а апеляційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області - без задоволення.

2. Справу №07/1416 повернути до господарського суду Черкаської області.

Ухвала апеляційного господарського суду, відповідно до ст. 254 КАС України, набирає чинності з моменту її проголошення.

Ухвала апеляційного господарського суду може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:                                                                      Шевченко  В. Ю.

Судді:

                                                                                                    Ільєнок Т.В.

                                                                                                    Мельник С. М.

Дата відправки  24.03.08