Рішення

від 31.05.2007 по справі 5/626

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/626

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2007р.                                                                                             Справа № 5/626

за позовом  Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства  “Полтаватеплоенерго”, м.Полтава

до Госпрозрахункової житлово-експлуатаційної дільниці №12, м.Полтава

про  визнання договору укладеним  в редакції позивача

                                                                                                Суддя  Гетя Н.Г.

Представники:

Від позивача  Данілова  Н.Н. дов. № 19/2416 від 24.07.06 р.

Від відповідача -  Кривошапко В.Б., дов. №4/81 від 01.03.07р.

       СУТЬ СПОРУ :  Розглядається позовна заява про визнання укладеним договору  на виконання робіт, пов”язаних  з обслуговуванням  внутрішньо-будинкових мереж  центрального  опалення і гарячого водопостачання між ПОКВПТГ “Полтаватеплоенерго”, м.Полтава та ГЖЕД № 12, м.Полтава в редакції позивача.

          Відповідач у відзиві на позов вх. №06755 від 24.04.07р.  проти позову заперечує, посилаючись на недоцільність укладення вищевказаного договору.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд, встановив, що 04.04.2006 року підприємство “Полтаватеплоенерго” звернулось до відповідача з пропозицією укласти договір на виконання робіт, пов”язаних з обслуговуванням внутрушньобудинкових мереж центрального опалення, гарячого водопостачання та вузлів вводу житлових будинків і розподіл теплової енергії між споживачами.

          Листом № 4/153 від 06.05.2006 р. відповідач відмовився укласти цей договір.

          Позивач вважає, що відмова відповідача  є необґрунтованою та такою, що суперечить законодавству, відповідно до якого зазначені обов”язки повинен виконувати відповідач, а саме: відповідно до ст.1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” балансоутримувач будинку забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію.

          Зазначена пропозиція була зумовлена необхідністю встановлення взаємної відповідальності між позивачем та відповідачем, щодо якісного надання послуг теплопостачання споживачам, які мешкають в житлових будинках, що знаходяться на балансі відповідача, та обслуговування інженерних мереж.

          Відповідач проти позову заперечує з наступних підстав.

          Згідно  ч.4 ст.1 ЗУ “Про житлово-комунальні послуги” балансоутримувач будинку –юридична особа (ГЖЕД-12), яка за договором  з власником (Територіальною громадою міста в особі виконавчого комітету Полтавської міської ради), утримує на балансі відповідне майно (житлові будинки), а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального та поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно закону.

          Як зазначає позивач, у позовній заяві (стор.1, останній абзац), зазначена пропозиція щодо укладення договору зумовлена необхідністю встановлення взаємної відповідальності між позивачем та відповідачем щодо якісного надання послуг теплопостачання  споживачам.

          ГЖЕД-12 вважає  надуманою позивачем необхідність встановлення такої відповідальності, оскільки законодавець вже встановив таку відповідальність, як і у  вищезазначеному законі так і в багатьох інших законодавчих актах, які в повній мірі покладають відповідальність на ГЖЕД  і  щодо якісного надання послуг.

          Межі відповідальності кожної зі сторін щодо якісного надання послуг оформлюються на підставі акту  розмежування між виробником та виконавцем послуг і балансоутримувачем. Такі межі передбачені також пунктом 2.3.7 “Правил утримання будинків та при будинкових територій”, затверджених Наказом Держкомітету з питань житлово-комунального господарства № 76 від 17.05.2005 року, який набув чинності одночасно з набуттям чинності постанови КМУ України від 24.01.2006 року № 45 щодо  внесення змін до Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затвердженими Постановою КМУ від 08.10.1992 року № 572, де зазначено, що точкою розподілу зовнішніх та внутрішніх комунікацій є :

-          для водопроводу, газопроводу, тепломережі –вентиль або трійник біля будівлі.

Відповідальність за якість і вчасність наданих послуг  ГЖЕД-1 несе лише перед власником, наймачем  (орендарем) житлового будинку, згідно Постанови КМУ України від 24.01.2006 року № 45 “Про внесення змін до Постанови КМУ України від 08.10.1992 року № 452”, якою затверджені Правила користування приміщеннями житлових будинків та прибудинкових територій, а також перед споживачами таких послуг, на підставі укладених договорів.

За таких обставин, ГЖЕД-12 вважає, що наявності додаткових підстав в розумінні вимог чинного законодавства щодо покладання на ГЖЕД додаткової відповідальності не передбачено.

Згідно п.7 ст.179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом згідно особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 203 ЦК України визначене обов”язкове вільне волевиявлення учасника правочину і має відповідати його  внутрішній волі.

Статтею  638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди  з усіх істотних умов договору.

Статтею 180 Господарського кодексу передбачено, що договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

У п.8 ст.181 ГК України зазначено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий  договір вважається неукладеним (таким що не  відбувся).

Посилання позивача  на  статтю 179 ГК України, як на підставу обов”язковості укладення господарського договору, є необгрунтованим, та безпідставним, оскільки вимоги п.3 ст.179 ГК України поширюються та є обов”язковим для сторін,  якщо він заснований   на державному замовленні, виконання якого є обов”язковим для суб”єкта господарювання.

Особливості укладання господарських договорів за державними замовленнями регулює стаття 183 ГК України.

Зокрема п.1 статті передбачено те, що  договори за державними замовленнями укладаються між визначеними законом суб”єктами господарювання –виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати  договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов”язання сторін та  регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення. При цьому держава в особі КМУ України виступає гарантом за зобов”язаннями державного замовника.

В розумінні вимог чинного законодавства ГЖЕД-12 не є ні державним замовником ні виконавцем такого державного замовлення.

Господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін; переглянувши матеріали справи, відзначає наступне.

Предметом позову у даній справі є вимога позивача визнати   укладеним договір на виконання робіт, пов”язаних з обслуговуванням  внутрішньобудинкових мереж центрального  опалення і гарячого водопостачання між ПОКВПТГ “Полтаватеплоенерго” та ГЖЕД № 12 в редакції позивача.

Позивач ПОКВПТГ “Полтаватеплоенерго” стверджує, що відповідач  отримує від споживачів плату за послуги,  які фактично не виконує, тому позивач несе збитки, оскільки усі скарги з боку споживачів щодо якості послуг теплопостачання адресовані виключно позивачу.

ПОКВПТГ “Полтаватеплоенерго”  направляло ГЖЕД № 12 проект вищевказаного договору, але  відповідач відмовився від його укладання (лист № 4/153 від 06.05.2006 р.), посилаючись  на відсутність  державного замовлення на виконання  вищевказаних робіт.  Проте з 01.01.2004  - часу набуття чинності Цивільного  і Господарського кодексів України споживачам послуг надане право укладення договорів на власний розсуд. Водночас скорочено чисельність випадків обов”язкового укладення договорів, причому така обов”язковість встановлена лише для певного кола суб”єктів, зокрема це виробники послуг, органи державної влади та місцевого самоврядування. Відповідно до приписів статті 187 Господарського кодексу України судом розглядаються спори, що виникають при укладанні  господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення  яких є обов”язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом. Інші  переддоговірні спори  можуть бути предметом розгляду суду  у разі, якщо це передбачено угодою сторін  або якщо сторони зобов”язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. Тобто, спонукання до укладення договору можливе тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов”язаною його укласти через пряму вказівку закону, на підставі державного замовлення. У тому випадку, коли договір, що укладається, не ґрунтується на обов”язковому для об”єктів господарювання державному замовленні або не є обов”язковим для укладення через пряму вказівку закону, спір про спонукання до укладення  договору може бути предметом розгляду у суді у разі взаємної згоди сторін, або якщо сторони зобов”язались укласти договір на підставі  існуючого між ними попереднього договору.

Згідно з приписами статті 649 Цивільного кодексу України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого  самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Відповідно до ст.12 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають при укладенні господарських договорів, підвідомчі господарським судам, крім тих, які виникають при погодженні стандартних і технічних умов, та спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо дані ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть біти встановлені за угодою сторін.

Господарським судом встановлено, що між сторонами виник спір про визнання укладеним договору на виконання робіт, пов”язаних з обслуговуванням внутрішньобудинкових мереж центрального опалення і гарячого водопостачання в редакції позивача.

Цей договір не ґрунтується на державному замовленні і не є обов”язковим для відповідача через пряму вказівку закону.

Ні Закон України “Про житлово-комунальні послуги” № 1875-1У від 24.06.2004 р., ні “Правила утримання жилих будинків і споруд та прибудинкових територій”, затверджених  Наказом Державного Комітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 від 15.07.2005 р., ні “Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій” затверджених  постановою КМУ № 560 від 12.05.2005 р., ні “Примірний перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд”, затверджених  Наказом  Держжитлокомунгоспу України № 150 від 10.08.2004 р., на які посилається позивач у позовній заяві, не містить вказівки щодо укладення вищевказаного договору.

Принцип свободи договору закріплено в ст.627 Цивільного кодексу України, яка зазначає, що відповідно до ст.6  Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог  цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог   розумності та справедливості.

Відсутній між сторонами і попередній договір,  який би  зобов”язував сторони укласти спірний договір.

З урахуванням викладеного і матеріалів справи господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для обов”язкового  укладення договору на виконання робіт, пов”язаних з обслуговуванням  внутрішньобудинкових мереж центрального опалення і гарячого водовідведення  з огляду   на припис статті 187 Господарського Кодексу України, ст.648 Цивільного Кодексу України.

Керуючись ст.ст.43,82-84 Господарського процесуального  Кодексу України, суд,-

                                                           ВИРІШИВ :

Відмовити у задоволенні позову.

                  Суддя                                                                  Гетя Н.Г.