Постанова

від 24.03.2008 по справі 10/372-07

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10/372-07

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2008                                                                                   Справа № 10/372-07  

       Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів  :

головуючого                                          Логвиненко А.О. (доповідач)

суддів:                                                Головко В.Г., Чус О.В.

при секретарі судового засідання       Корх К.В.

з участю прокурора                              Рогуля О.В.

розглянувши апеляційну скаргу центрального спеціалізованого будівельного управління “Укроборонбуд” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 6.12.2007р. по справі   

за позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансово-правовий альянс”, м. Київ

до відповідача Міністерства оборони України

з участі третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача центрального спеціалізованого будівельного управління “Укроборонбуд”

про визнання права власності та спонукання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

     6.09.2007р. до господарського суду Дніпропетровської області надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансово-правовий альянс” (далі ТОВ “Фінансово-правовий альянс”) в якому позивач просив зобов'язати центральне спеціалізоване будівельне управління “Укроборонбуд” (далі Будуправління) не перешкоджати ТОВ “Фінансово-правовий альянс” користуватися спільним майном –військовим містечком №34, яке розташовано в м. Дніпропетровську по вул. Короленко,24-а та визнати за позивачем право спільної власності на зазначене нерухоме майно. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 16.03.2006р. між ТОВ “Фінансово-правовий альянс” та Міністерством обороні України, від імені якого діяв відповідач, було укладено інвестиційний договір про спільну діяльність шляхом будівництва об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка. Спірне майно є пайовим внеском відповідача. Але відповідач перешкоджає користуватися позивачеві спільним майном, в зв'язку з чим ТОВ “Фінансово-правовий альянс” змушено звернутися до суду.

    Ухвалою суду від 25.10.2007р. здійснено заміну відповідача Будуправління на іншого –Міністерство оборони України в особі Будуправління (а.с.56-57).

    Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 6.12.2007р. (суддя –Кощеєв І.М.) позов задоволено.

    Не погодившись з рішенням, Будуправління звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення та відмовити в задоволенні позову.  При цьому апелянт послався на те, що Будуправління не може бути відповідачем по справі, оскільки належним відповідачем є Міністерство оборони України. Крім того, судом неповно досліджено обставини справи.

     Заявою від 4.02.2008р. військовий прокурор повідомив про свій вступ у справу (а.с.123-124).

    18.02.2008р. від Міністерства оборони України надійшло клопотання про залучення Міноборони до участі в справі в якості відповідача (а.с.24).

    Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.02.2008р. до участі в справі в якості відповідача залучено Міністерство оборони України, а Будуправління визнано третьою особою без самостійних вимог на стороні відповідача (а.с.141).

    Від учасників судового процесу відзивів на апеляційну  скаргу не надійшло.

    Представники позивача, відповідача та  третьої особи в судове засідання призначене для розгляду апеляційної скарги не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. Враховуючи те, що залучені до справи докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутності зазначених учасників судового процесу, яких належним чином сповіщено про час та місце слухання справи.

    Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши у відповідності до ст. 101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення у повному обсязі, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

    Відповідно до ч3 ст.104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду та якщо рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині третій статті 17 цього Кодексу.

   З матеріалів справи вбачається, що позивачем було заявлено позов про визнання за ним права власності на військове майно. При цьому, не зважаючи на те, що ТОВ “Фінансово-правовий альянс” обґрунтовувало свій позов наявністю договору, який було укладено Міністерством оборони України, позивач в якості відповідача залучив до справи не відповідне Міністерство, а Будуправління.

    Згідно з ч3 ст.16 ГПК України справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, розглядаються господарським судом міста Києва.

    Не зважаючи на явно неправильне визначення відповідача по справі, місцевий суд, в порушення приписів ст.17 ГПК України, не передав справу до господарського суду м. Києва, а розпочав розгляд справи.

    В подальшому, ухвалою від 25.10.2007р. суд притягнув до участі у справі в якості відповідача Міноборони, але всупереч діючому законодавству, зазначив, що Міністерство повинно діяти в виключно особі Будуправління, хоча остане ані в силу Положення про філію (а.с.50), ані з інших підстав, не мало повноважень представляти в судових органах міністерство оборони України. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що судом безпосередньо Міністерство оборони жодного разу про призначення справи не інформувалось, оскільки всі ухвали суду про призначення справи до розгляду направлялись в адресу Будуправління (а.с.30,58).

    Таким чином, внаслідок вищевказаного справу щодо права власності на військове майно було розглянуто без участі Міністерства оборони України та з порушенням правил територіальної підсудності.

    Щодо суті позовних вимог, то колегія суддів виходить з такого.

    Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на наявність договору від 15.03.2006., укладеного між позивачем та Міноборони. Умовами договору, крім  іншого, передбачено передання спірного майна у сумісну власність позивача та відповідача.

    Спірне майно складається з об'єктів нерухомості та є військовим майном.

    Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України регламентується Законом України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” та іншими нормативними актами.

    Статтею 2 Положення “Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил” (затв. Постановою КМУ від 28.12.2000 р. N1919) визначено, що реалізацією військового майна є господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі.

    Оскільки внаслідок виконання умов договору від 15.03.2006р. виникає сумісна власність на спірне майно держави та ТОВ “Фінансово-правовий альянс”, укладений договір слід вважати таким, що містить елементи цивільно-правового договору по реалізації військового майна, внаслідок якого зменшується частка власності держави на військове майно. Отже, укладення вказаного договору повинно відбуватися в межах законодавства, що регламентує правовий режим військового майна.

    Ст. 4,12 зазначеного Положення передбачено, що  повноваження на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку, а сама реалізація нерухомого військового майна здійснюється на аукціонах (за конкурсом) у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

    Матеріалами справи встановлено, що договір від 15.03.2006р. від імені Міноборони було укладено директором філії центрального спеціалізованого будівельного управління Мельник В.Л., який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони від 9.03.2006р.

    З тексту довіреності на ім'я Мельник В.Л., витребуваної з ініціативи апеляційного суду, не вбачається, що цивільно-правові угоди Мельник може укладати лише за наявності рішення тендерного комітету, Міністерства оборони та за погодженням директора Департаменту будівництва.

    Міноборони заперечується та обставина, що вповноваженими державою органами приймалось рішення про згоду на укладення договору, внаслідок якого право власності на спірне майно частково перейде до іншого господарюючого суб'єкту.

     З пояснень самого позивача та матеріалів справи також не вбачається, що рішення про можливість передачі військового майна у спільну власність відбулась після отримання рішення вищенаведених органів влади, установ та організацій.

    Таким чином, особа, яка діяла від імені Міноборони при укладенні договору з ТОВ “Фінансово-правовий альянс”, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для його укладення. Крім того, зміст самого правочину суперечить актам цивільного законодавства, які регламентують правовий режим військового майна.

    Вказані обставини, у відповідності до ст.203, 215 ЦК України, є підставами для визнання недійсним договору від 15.03.2006р.

    За таких обставин, у відповідності до приписів п1 ст.83 ГПК України, колегія суддів вважає за необхідне визнати вказаний договір недійсним, оскільки його було укладено с порушенням вимог ч1,2 ст.203 ЦК України, що в свою чергу унеможливлює задоволення позову.     

    Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення підлягає скасуванню на підставі ст.104 ГПК України через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

    Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

    Керуючись ст. 101, 103 –105 ГПК України суд, -

П О С Т А Н О В И В :

    Апеляційну скаргу центрального спеціалізованого будівельного управління “Укроборонбуд” задовольнити.

    Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 6.12.2007р. скасувати.

    В задоволенні позову відмовити.

    Визнати недійсним інвестиційний договір від 15.03.2006 №11-2/03-06/КД укладений між Міністерством оборони України та товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансово-правовий альянс”.

   Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансово-правовий альянс”  (м. Київ, пр-т  Червонозоряний, 119, код ЄДРПОУ  33881086) на користь центрального спеціалізованого будівельного управління “Укроборонбуд”  ( м. Київ,  вул. Артема,59, код ЄДРПОУ 32200555)  судові витрати –державне мито в сумі 45гр.

    Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.

    Головуючий                                                                                                    А.О. Логвиненко

    Суддя                                                                                                                     В.Г. Головко

Суддя                                                                                                                           О.В. Чус

Постанову оформлено у відповідності до вимог ст.84 ГПК України 25.03.2008р.