Постанова

від 20.02.2008 по справі 29/372-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

29/372-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

                                                                                     №   

Вищий господарський суд України у складі  колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого,

Мележик Н.І.,

Подоляк О.А.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційне

подання                                Військової прокуратури Харківського гарнізону

на постанову          Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2007р.

у справі                                                  № 29/372-07

господарського суду                              Харківської області

за позовом                              Адміністрації Державної прикордонної служби України

до                               Закритого акціонерного товариства

                              "Куряжський домобудівельний комплекс"

про          відшкодування збитків

за участю представників:

прокуратури -           Вігури С.К.

позивача –          Дзіндоброго Ю.А.

відповідача –          Гончарова Р.І.

В С Т А Н О В И В :

          У червні 2007 р. Заступник Генерального прокурора України звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України з позовом до Закритого акціонерного товариства "Куряжський домобудівельний комплекс" про стягнення 1 002 744 грн. збитків.

Рішенням господарського суду Полтавської  області від 16.08.2007 року у даній справі (суддя Тихий П.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2007 року (судді: Афанасьєв В.В., Бухан А.І., Шевель О.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись з постановленими у справі судовими актами,  Військовий прокурор Харківського гарнізону звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить рішення першої інстанції від 16.08.2007 року і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2007 року у даній справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.  В обґрунтування  своїх  вимог  скаржник  посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно  застосовані норми  матеріального права  та порушені  норми   процесуального права, що призвело  до прийняття  незаконних судових актів.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційного подання, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню  з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають  застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду та рішення місцевого господарського суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини між сторонами виникли з укладеного між сторонами договору від 16 листопада 1999 року № 13/99 на інвестування будівництва житла для військовослужбовців Прикордонних військ України в м. Харків і Харківській області, м. Суми і Сумської області, в м. Полтаві і Полтавській області, в м. Бердянську, а також додаткових угод до нього №№1,2 від 27 грудня 1999 року та 16 червня 2000 року, відповідно.

За вказаним договором (п. 2.1.) позивач зобов'язався провести інвестування будівництва шляхом передачі коштів на розрахунковий рахунок відповідача чи передачі товарно-матеріальних цінностей, або проведення заліків по обов'язковій сплаті податків до Державного бюджету України, або погашення заборгованості по податкам до Державного бюджету України з використанням казначейських векселів. Цим же пунктом договору передбачено, що інвестування уточнюється додатковими угодами після визначення конкретних будинків.

Відповідно до п.п. 1.2., 2.1., 2.2.2 та 2.2.3. договору, в рахунок отриманих від позивача коштів у розмірі 5 202 258,80 грн., відповідач за актом прийому –передачі зобов'язався передати позивачеві, а останній прийняти квартири на всю суму інвестицій за ціною, не вищою за опосередковану вартість будівництва у відповідному регіоні.

В рахунок виконання зобов'язань за договором відповідач передав, а позивач прийняв за актом приймання-передачі 76 квартир в житлових будинках м. Харкова та Харківській області, м. Суми та Сумській області, що підтверджується актом прийому-передачі від 26 грудня 2000 року, який складений у письмовій формі, має найменування сторін, скріплений підписами та печатками позивача, відповідача й експлуатуючої організації позивача —Відділу будівництва і розквартирування Південно-Східного напряму Прикордонних військ України. За цим же актом відповідачем були передані, а позивачем прийняті шість квартир №№ 61, 67, 73, 75, 77, 79, загальною площею 342 кв. м., у житловому будинку №56 по вул. Леніна в м. Глухів Сумської області (спірні квартири).

Прокурор, звертаючись до місцевого господарського суду з позовною заявою про відшкодування збитків з відповідача, послався на те, що згідно з укладеним між позивачем та відповідачем договором та актом приймання-передачі, останній передав позивачу в рахунок інвестиції на суму 5 202 258,80 грн. 76 квартир, в тому числі 6 квартир у м. Глухові Сумської області, загальною площею 342 кв. м., на суму 376 932 грн. Разом з тим, як зазначив прокурор, фактичної передачі вказаних квартир не відбулося. В подальшому, відповідними судовими рішеннями, які набули чинності, право власності на вказані квартири було визнано за іншою організацією –третьою особою по даній справі. Таким чином, прокурор вважає, що позивач, оплативши вищезазначені квартири та фактично не отримавши їх, зазнав збитків. З урахуванням вимог чинного законодавства та на підставі Наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 25.10.2006 р. № 335, яким затверджено показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами, станом на 01.10.2006 р., прокурором нараховано та заявлено до стягнення 1 002 744 грн..

Місцевий господарський суд, пославшись на норми ст.22 ЦК України та ст. 33 ГПК України, відмовив в задоволенні позову,  вказавши на не доведення прокурором наявності реальних збитків у розмірі 1 002 744,0 грн., викликаних невиконанням чи неналежним виконанням АТЗТ «КДБК»зобов'язань за договором №13/99 від 16 листопада 1999 року на виконання робіт з будівництва житла.

Апеляційний господарський суд, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, послався на відсутність доказів понесення позивачем збитків у заявленому розмірі та відсутність доказів сплати останнім відповідачу грошових коштів саме за спірні шість квартир №№ 61, 67, 73, 75, 77, 79 загальною площею 342 кв. м. у житловому будинку № 56 по вул. Леніна в м. Глухів Сумської області. Також, суд апеляційної інстанції вказав, що ані в самому договорі, ані в додаткових угодах до нього сторонами не погоджено номери квартир, будинків та адрес відповідних квартир, незважаючи на те, що такий обов‘язок передбачений п. 2.1.1 договору. В зв"язку з зазначеним відсутність відповідних доказів позбавляє прокурора, який діє в інтересах держави в особі позивача, права вимагати стягнення з відповідача збитків за порушення (неналежне виконання) зобов‘язань за договором № 13/99 від 16.11.1999 р., оскільки спірні квартири (їх номери, адреси) визначені лише актом прийому-передачі від 26 грудня 2000 року, що не передбачено умовами договору. Строк дії укладеного між сторонами договору не скінчився, його не розірвано у встановленому законом порядку, та не надано доказів відмови від укладення додаткових угод відповідно до п. 2.1.1 договору або доказів відмови від договору.

Статтею ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, й відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин,  який порушив господарське зобов'язання  або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності,  повинен відшкодувати  завдані  цим  збитки  суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками  розуміються витрати,  зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи,   які  управнена  сторона  одержала  б  у  разі  належного виконання   зобов'язання   або   додержання   правил    здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ст.225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуваню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:  вартість   втраченого,  пошкодженого  або  знищеного   майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів  тощо), понесені   стороною,  яка  зазнала  збитків  внаслідок   порушення зобов'язання другою стороною;  неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона,  яка зазнала   збитків,  мала  право  розраховувати  у  разі  належного виконання зобов'язання другою стороною;     матеріальна   компенсація   моральної   шкоди   у   випадках, передбачених законом.

Аналогічні норми щодо складу збитків закріплені в статті  22 ЦК України.

Частиною 2 ст. 623 ЦК України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому, відповідно до  ст. 614 ЦК України, підставою для стягнення збитків є вина особи, що порушила зобов‘язання.

Таким чином, висновок місцевого господарського суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відмову в задоволенні позову у зв"язку з недоведенням позивачем заподіяння відповідачем збитків у заявленому розмірі, є обґрунтованим і відповідає матеріалам справи.

Враховуючи наведене, судова колегія прийшла до висновку про правомірність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, які відповідають положенням ст. 84 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Водночас, відповідно до ст. ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.   

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.   

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

          Касаційне подання Військової прокуратури Харківського гарнізону залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2007р. у справі № 29/372-07 залишити без змін.

Головуючий суддяТ.П. Козир

СуддіН.І. Мележик

О.А. Подоляк

Доповідач –суддя Мележик Н.І.