Постанова

від 13.04.2011 по справі 40/145-10

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 13 квітня 2011 р.                                                                                    

№ 40/145-10  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. –головуючого,

Владимиренко С.В.,

         Мележик Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2011 року у справі № 40/145-10 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіссані Груп", Донецька область, до: 1) Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", м. Дніпропетровськ; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус", м. Дніпропетровськ,  про визнання договору недійсним,

за участю представників сторін:

позивача –не з’явився;

відповідача-1 –Полторацька О.В. (дов. № 417-О від 05.02.10);

відповідача-2 –не з’явився,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2010 року позивач ТОВ "Тіссані Груп" пред'явив у господарському суді позов до відповідачів ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус" про визнання договору недійсним.

Вказував, що 22.11.07 між ним (позичальником) та ПАТ КБ "ПриватБанк" (кредитором) був укладено кредитний договір № 85-Д/07, згідно умов якого банк зобов’язався відкрити йому відновлювальну кредитну лінію з загальним лімітом заборгованості 2 500 000 грн., а він –повернути кредитні кошти та проценти за користування кредитом в строк до 22.11.10.

Зазначав, що 01.04.10 між відповідачами був укладений договір поруки, згідно якого ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус" поручився перед ПАТ КБ "ПриватБанк" за виконання ТОВ "Тіссані Груп" зобов’язань за кредитним договором № 85-Д/07 від 22.11.07.

Посилаючись на ту обставину, що ТОВ "Тіссані Груп" не надавав згоди на укладення вказаного договору поруки, позивач просив визнати договір поруки від 01.04.10, укладений між відповідачами, недійсним.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2010 року (суддя Красота О.І.), в позові відмовлено.

Рішення мотивоване посиланнями на відповідність спірного договору вимогам діючого законодавства, а також тим, що оскаржуваний договір не порушує прав позивача.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2011 року (колегія суддів у складі: Дмитренко А.К. –головуючого, Прокопенко А.Є., Чохи Л.В.), рішення скасовано, постановлено нове рішення про задоволення позову.

Постановлено визнати недійсним договір поруки від 01.04.10, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус".

Постанова мотивована посиланнями на невідповідність спірного договору вимогам ст.ст. 203, 511 ЦК України, що відповідно до приписів ст. 215 ЦК України є підставою до визнання його недійсним.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 203, 215, 511, 516, 553, 556 ЦК України та ст. 43 ГПК України, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 22.11.07 між ТОВ "Тіссані Груп" (позичальником) та ПАТ КБ "ПриватБанк" (кредитором) був укладено кредитний договір № 85-Д/07, згідно умов якого банк зобов’язався відкрити позичальнику відновлювальну кредитну лінію з загальним лімітом заборгованості 2 500 000 грн., а позичальник –повернути кредитні кошти та проценти за користування кредитом в строк до 22.11.10.

01.04.10 між відповідачами був укладений договір поруки, згідно якого ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус" поручився перед ПАТ КБ "ПриватБанк" за виконання ТОВ "Тіссані Груп" зобов’язань за кредитним договором № 85-Д/07 від 22.11.07.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на те, що вказаний договір поруки суперечить вимогам  ст.ст. 203, 511 ЦК України, оскільки укладений за відсутності його згоди та породжує для поручителя право на відшкодування сплаченої ним суми коштів, у зв’язку з виконанням ним зобов’язань за кредитним договором, а на нього покладає обов’язок повернути поручителю сплачені ним кошти.    

Положеннями ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Правовідносини поруки регулюються приписами Параграфу 3 Глави 49 ЦК України, які не містить обов’язку одержання згоди боржника на укладення договору поруки.

Пунктом 7.6 кредитного договору сторони погодили, що обов’язки позичальника, за згодою банку, можуть бути виконані іншою особою.

Таким чином, а ні діючим законодавством, а ні умовами кредитного договору не передбачено отримання згоди боржника на укладення договору поруки між кредитором та поручителем.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;  особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;  правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Місцевий господарський суд, дослідивши спірний договір поруки на предмет його відповідності вимогам діючого законодавства, дійшов правильного висновку про його відповідність вказаним вимогам.

Враховуючи викладене, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанцій правильно встановив та виходив з того, що відповідачами при укладенні договору поруки від 01.04.10 дотримано вимоги ст. 203 ЦК України та не порушено будь-яких прав позивача, а тому відсутні правові підстави до визнання вказаного договору поруки недійсним.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Скасовуючи рішення місцевого суду та постановляючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції помилково виходив з приписів ст. 511 ЦК України, які встановлюють породження права щодо боржника та (або) кредитора для третьої особи та не регулюють виникнення будь-яких обов’язків для останнього.

Тобто, зазначена норма права не підлягає застосуванню до правовідносин, які склались між сторонами на підставі оскаржуваного договору поруки.

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції про те, що спірний договір поруки суперечить вимогам ст.ст. 203, 511 ЦК України, оскільки укладений за відсутності згоди боржника та породжує для поручителя право на відшкодування сплаченої ним суми коштів, у зв’язку з виконанням ним  зобов’язань за кредитним договором, а на боржника покладає обов’язок повернути поручителю сплачені ним грошові кошти, є такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства та не ґрунтуються на матеріалах справи.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції, як така, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню, а законне та обґрунтоване рішення місцевого суду слід залишити в силі.    

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.  1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2011 року у справі № 40/145-10 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2010 року у справі № 40/145-10 залишити в силі.

Головуючий суддя:                                                         Н.Г. Дунаєвська                                                                      

Судді:                                                                            С.В. Владимиренко

                                                                                      Н.І. Мележик